Глава 2502
І Наньгун Люуні навіть не спалахнув? Це було схоже на затишя перед бурею - такий спокій, що в неї на душі ставало нестерпно тривожним.
Су Ло перекинулася вже в який раз і, коли уже почала занурюватися у дрю...
А?
До її слуху донісся тихий стогін.
Цей сттон, здавалося, з усіх сил стримувався, тому він був мало помітним, тільки дихання стало трохи більш похмурим.
Але завдяки високому рівні розвитку, слуху та зору Су Ло були неймовірно гострими і вона все розчула.
Звук доносився з сусідньої кімнати.
А там жив Наньгун Люунь.
Здушні звуки доносилися преривисно, а потім, наче він закопав обличчя в ковдру, вони стали глухими.
Су Ло прикинула час. Невже у нього дійсно почався напад?
За ідеєю, час приступу вже минув, так як...
Неважливо, правда це чи ні, Су Ло більше не могла сидіти на місці.
Вона швидко встала з ліжка, у кілька кроків опинилася біля дверей Нангун Люня і, прильзнувши до неї вухом, прийшла.
Чим довше вона слухала, тим сильніше стискалось її серце.
— Наньгун, ты в порядке? — запитала Су Ло, постукаючи у двері.
"..." - зсередини не донеслося ні звуку. Очевидно, образливий пан Нанґун все ще на неї злився.
— Я прийшла до тебе, відкрий, будь ласка, — наполегливо забарабаїла Су Ло.
"..." - як і раніше ніякої реакції.
— Наньгун Люньє, якщо ти зараз же не відкриєш, я піду! — пригрозила Су Ло.
- Провалюй! — З сердито фиркнув Нангун Люнь.
Су Ло відразу зрозуміла, що він просто дме. Хіба вона могла тепер піти? Коли вона подумала, то вирішила залізти через вікно.
На ліжку виднівся маленький горбик з одеяла. Наньгун Люун лежав на боці обличчям до стіни, так що його обличчя не було видно, але яке від нього зловісна ауру можна було відчути.
— Якщо так хочеш піти, то й не підходь. Убирайся! - Пан Наньгун включив режим «гордою неприступності».
Су Ло потерла ніс, не знаючи, сміятися їй чи плакати.
Вона мовчки підійшла і ткнува Наньгун Лююня в спину:
- Дуже боляче?
- Хмф! - Пан Нанґун проігнорував її.
Су Ло висунула мова:
— Я думала, у тебе вже був напад, тому... Не злись, тобі й так не добре, а чим більше злочишся, тим гірше буде.
Пан Наньгун відкинув ковдру і різко сів!
У темряві його очі, що сяють яскравіше зірок, попалися в Су Ло, чому їй стало не по собі.
— Кхм-кгм, - Су Ло кашлянула пару разів, намагаючись розрядити неприємну атмосферу, і побачила, як на губах пана Наньгуна з'явилася презирлива усмішка.
— Су Ло, ты же втекла? Навіщо повернулася? - Він пірнає на подушку і недбало подивився на неї. На його білосніжній лобі виступала тонка плівка поту, що зробило обличчя неземною та полоненою красою і викликало ще більшу жалість.
Погляд Су Ло впав на його гладкий лоб.
Маленька червона шишка там виднілася, несерйозна, але помітна. Явно слід від того, як вона спихнула його з ліжка ...
Наньгун Левуні відчув її погляд, і його спокійний вираз обличчя миттєво затьмарився. Він злісно, з ненавистю подивився на Су Ло!
Су Ло смущосно потерла ніс. Вона справді зробила це не навмисне.
На мить запанувала жахлива тиша.
Су Ло замислилась і нарешті знайшла привід, щоб порушити цю дивну атмосферу:
— Ты... Хочеш пити?
Наньгун Люунь зимно дивився на неї, не кажучи ні слова.
— Голоден? Можливо... Хочеш щось з'їсти?
Наньгун Ляуні насмішив губи і глянув на неї.
Су Ло замовкла. Вона довго мучилася, але зрештою сама сіла на ліжко перед Нанґун Люнем. Її тонкі білі пальці мимовільно торкнулися його холодного, чудового профілю.
Глава 2503
Наньгун Люун не відштовхнув її. Він все ще пильно дивився на неї. Його очі сяяли так яскраво, ніби дивилися в найглибші її душі.
— Я была помилялась... — Покаяно прошепотіла Су Ло, опустивши голову.
У Нанґун Лююня слова застрягли в горлі. Вибачитися вона швидко навчилася, але наступного разу все одно зробить так само, як і треба!
— Я правда была помилялась... — Су Ло взяла його за руку і почала розхитувати її з боку в бік. Її голос став м'яким і ніжним, з кокетливими, примхливими нотками в кінці.
Вона знала, що Нанґун Левюнь не може встояти перед цим і відразу здасться.
По суті, його обличчя трохи пом’якшилось.
Він вирвав руку з її і суворо подивився на неї:
— Поводься пристойно, що це за розпускання рук!
Але чим швидше він був, тим сміливішим ставала Су Ло.
Вона всім тілом притягнула до нього.
Наньгун Левуні дуже напружився, все його тіло скам'яніло, а дихання стало важким. Він кинув на Су Ло сердитий погляд:
— Молодим не набридло так поводитися, дотримуй пристойності.
Чим серйознішим і сильнішим він ставав, тим більше Су Ло хотілося його розбити.
Вона обгорнула його шию своїми довгими руками і з ніжною посмішкою подивилася йому в очі.
Наньгун Левуні відвернувся, але на його вухах з'явився ледь помітний рум’ян.
« Він наївний і чистий. Як же він мені подобається" - подумала Су Ло.
Вона наблизилася до нього, її п'яний подих окутало його губи. Вона ніжно торкалася їх, але не цілувала.
На лобі Наньгун Люня виступила тонка плівка поту.
Хіба міг він в такий момент і далі прикидатися сердитим і відштовхувати її? Його руки різко зомкнулися на тонкої талії Су Ло, він сильно прив'язав її до себе і уклав у свої обійми.
- Ти все ще сердишся? — Су Ло кінчиками пальців почала легонько постукати його по грудях.
- Голос Нанґун Левюня звучав глухо, і в ньому все ще чулися ображені нотки.
Холодні пальці Су Ло торкнулися шишки на його лобі.
Насправді, їй дуже хотілося розсміятися.
З його силою така подряпина зникла б в мить ока. Але він, замість того щоб дати їй зажити, навмисне зробив її більше, щоб вона відчувала себе винною, так?
Су Ло надавила пальцем на шишку.
— Ш-ш... — Наньгун Левюнь різко втягнув повітря.
Су Ло розхвилювалась і штовхала його:
- Гей, годі вже, не прикидайся. Чи біль, який ти відчуваєш, вважається для тебе справжнім болем?
Наньгун Льоуні кинув на неї сердитий погляд і вказав на свої ноги:
— Ноги болять!
Тільки тут Су Ло згадала, що у Нанґун Люня приступ хвороби ніг, і вона сама прийшла, щоб допомогти. Вона одразу занепокоїлася і, знервована, спробувала сльозити його.
Але Наньгун Люні тримав її. Як би вона не рухала руками і ногами, її тіло було надійно зафіксоване і не могло зсунутися з місця.
При цьому Наньгун Люні ще і зарозуміло здригнувся підборіддя і холодно посміхнувся:
— Уходи, давай, ушей.
Су Ло в розпачі вдарила його:
- Як я піду, якщо ти мене не відпускаєш?
Наньгун Луюнґ хмикнув:
— А хіба бувало, що я відпускав тебе, а ти не йшла й сліду? А тепер ти сама прийшла до мене в руки.
Су Лозыснулась:
- Добре, я не піду. Я просто хочу подивитися твої ноги, можна?
— Не можна! — гордо відрізав молодик.
— Наньгун Люун! — Су Ло втратила дар мови. Ну що за людина?
Погляд Наньгун Люня став трохи ображеним. Він підтиснув губи і дуже тихо, майже пошепки пробурмотів:
- Чудово знаєш, як допомогти мені вгамувати біль, але негайно відштовхуєшся і ухиляєшся. що любиш мене...