Глава 2092
— Але щоб перейти на шостий рівень, потрібно знищити цю вогненну кулю! Що ж робити? Ця куля надзвичайно сильна, і ніхто не може йому протистояти!
Саме в цей момент кінчики пальців Су Ло ледь помітні.
Відновлення душі підходило до завершення, і її свідомість поступово прояснювалася.
Вона чітко чула відчайдушні крики натовпу.
Звичайно, вона також чудово пам'ятала, як раніше всі вимагали виключити її і простолюдинку-дацзе з випробування.
Чи ви зазнаєте поразки на п’ятому рівні і втратите можливість брати участь у випробуваннях протягом трьох років? Які ж дивні правила... Якщо б це було можливо, то Су Ло з радістю зробила би так, щоб усі ці люди не могли брати участь у випробовуваннях три роки.
Але так не можна було вчинити. Не пройшовши випробування, вона не отримає амулета зв’язку.
Ця вогняна куля була дуже сильною. Дацзе могла б битися з ним, але ймовірність того, що обидві сторони понесуть серйозні втрати.
Раптом очі Су Ло виблискували. Вона згадала, що коли до неї наблизилася вогняна куля на відстань десятьох джгутиків, то зупинився і розвернувся та почав геть.
Ніхто інший не міг зрозуміти, в чому справа, але Су Ло знала, тому що чула, як падлий Червоний Лотос пробурмотів щось собі під ніс.
"Що за погань! Як смішно вкрастися перед Дедушкою! Рано чи пізно я тебе спалю!"
(Сміх) — « малий пан» чи « Влаш покориний слуга » (фамильно, самовпевнено). Використовується у третьому особі, в якій панує перевага. Переведено як "Дедушка" для передачі схожого рівня зухвалості та ігривової фамільярності.
Су Ло запам’яталася дуже чітко.
Іншими словами, ця величезна вогняна куля боялася падаючого Червоного Лотаосу. Той, хто втратив Червоний Лотос, був погублений.
Су Ло звернулася до Червоного Лотоса:
— Якщо ти поглинеш цю річ, це буде корисним для тебе?
це буде чудово! — З ентузіазмом відповів Малий Червоний Лотос, облизаючись.
— Ти зможеш впоратися з ним?
— Без проблем! Після того, як я з'їв вогняний кристал, дідусь вже перейшов із дитячої стадії в дитячу, розумієш? — Маленький Червоний Лотос закинув ногу на ноги і самовдоволено вдарив нею.
Якби хтось побачив, як цей маленький негідник, одягнений тільки в червоний нагрудник, сидів, закинувши ногу на ноги, він би, напевно, помер від здивування.
Оскільки впав Червоний Лотос, Су Ло вирішила відпустити його.
У цей момент мислення багатьох людей почало прояснюватися.
Вони раптом згадали, що вогонь у кутку попрямував до двох жінок і несподівано змінився. Можливо, це була якась загадка.
Заради порятунку своїх життів вони зовсім забули про те, що говорили раніше, і тепер один за одним відчайдушно намагалися протиснутися по спині Вей-дацзе.
Вей-дацзе, нахмурившись, з наріканням подивилася на них. У цей момент величезна вогняна куля вже розгорнулася і швидко наближалася до них.
Він ... Хотів перемогти!
Незважаючи на вроджений страх перед могутньою аурою, яку випромінював впав Червоний Лотос, він все одно рухався вперед. У світі полум'я, як і будь-який інший, існує свояєра, де є свої королі. А падлий Червоний Лотос був саме таким королем!
Підштовхуючись натовпом, Вей-дацзе відкинула курячу ніжку і миттєво підскочила на ноги. Вона розуміла, що не може уникнути бою.
Падший Червоний Лотос перетворився на падаючу зірку і швидко влився у велику дубину Вей-дацзе.
- Яка нечиста посмія з'явитись? Відведи-но удар старі бабусі Вей! - Вай-дацзе, помахаючи велетенською дубиною, змила в повітря і пішла назустріч вогняній кулі!
У той момент, коли дубіна Вей-дацзе пішла вперед, величезна вогняна куля здригнувся всім тілом, наче в лихоманці, неначе у нього був напад.
А потім... Він несподівано, незважаючи на сподівання, повернувся і кинувся бігти!
Люди, що стояли позаду Вей-дацзе були приголомшені. Що ж відбувається? Тільки один удар дубиною — і цей лютий, злий, що несе смерть гігантської вогняної кулі, як нашкодувач дитини, втік?
Поки вони перебували в замішанні, наша Вей-дацзе з аурою, яскравою, немов веселку, виглядала як незрівнянний майстер, що стоїть над світською суєтою!
Розділ 2093
Ми щойно побачили неймовірну картину: вона з блискавичною швидкістю ринулася в погоні, розмахуючи величезним дубином.
Велика вогняна куля, наче переляканий кролик, швидко втікав, а Вей-дацзе, з азартним розмахом махаючи дубиною, постійно гналася за ним.
У той же момент просторий п’ятий рівень наповнився їх силуетами, наче у грі з плямками.
У цей момент запанувала трунна тиша.
- Що тут відбувається? - Хтось вигукнув. — Ця величезна вогняна куля раптово втратила розум, або ту, яку ми вважали звичайною дацзою, приховувала в собі неймовірну силу?
— Невже той, хто раніше тільки й робив те, що гризла курячу ніжку, тому що зневажувала їхню компанію і відмовлялася битися разом з ними, — ось хто насправді має таку неймовірну силу? — Ставалися питання інші.
— Но эта дацзе... Вона тільки що піднялася з Гори Окраїни! Як вона може бути такою могутньою? — Не унимались вони.
— Чи дійсно велика вогняна куля не така вже й небезпечна? Чи, може, він вже вичерпав свої сили і більше не становить загрози? - Інші підсунули свої припущення.
Невдовзі натовп, який обговорював цю подію, почав діяти. Їхні розуми й серця були сповнені невір’я та сумнівів.
У цей момент вогонь раптово вибухнув з оглушливим гуркотом! Яскраві спалахи світла засліпили всіх, і багато людей інстинктивно зажмурились.
- Очі! Боляче...
— Перед очима все почорніло, я майже нічого не бачу!
— Якою ж сильною є ця вогняна куля! Лише один спалах — і мої очі майже осліпли!
Очі Вей-дацзе теж ледь не обпалили.
І в цю мить, раптово, немов веселка, у небо зметенувся оранжево-червоний вогненний промінь! Він блискавично встромився у вогняну кулю, наче намагався зупинити її.
Знаружи башти!
Незліченні глядачі широко розкрили очі, спостерігаючи за цією неймовірною сценою, яку вони можуть більше ніколи в житті не побачити. Вони бачили, як тонкий, слабкий на вигляд оранжевий язичок полум'я встромився у велику вогняну кулю, і той замер, ніби хтось здав йому горло, не даючи пошевелитися.
Величезна вогняна куля, наче спустошена конвульсіями, почала кататися з боку в бік і дрижати, немов у муках.
Ця сцена застигла в повітрі, і час, здавалося, зупинився. Пройшла, мабуть, лише секунда, але вона простягалась на цілу вічність.
Аж ось пролунав оглушливий гуркіт.
"БУМ — ХРЯСЬ-ТРЕСЯ-ШM'К!!"
Вогняна куля, яка досягає висоти триповерхового будинку, швидко впала на землю. Безчисленні вогники вирвалися назовні, але вони не встигли летіти далеко, немов світлячки, що втратили свої крила, попадали на землю.
— Правда... Як щодо...
Його погляд на життя був прикутий до вогню, і він вважав, що недовір’я змінювалось пізніше отруйним блиском.
Він не був упевнений в силі дацзе, але приблизно представляв її. Він знав, що з її здібностями вона ні за що не змогла б так легко здолати величезний вогонь.
Він ясно бачив, як з величезної дубини вилетів дивний оранжево-червоний язик полум'я.
Цей дубин... Яка ж цінна річ... Лен Сяо з жадобою втупився на зброю в руках дацзе, і йому загорівся огоряний рішучості захопити його у що б не сталося.
Пан Хранитель також не міг відірвати очей від дубини, і в його очах читалися ті самі почуття — пожадливість та холодний розрахунок.
Всередині вежі...
Вей-дацзе подивилася на гігантське чудовисько, яке звалилося на землю, а потім на тонкий язичок полум'я, що обвився навколо її палиці. Раптом на її обличчі з'явилася яскрава і сяюча усмішка.
Колишній Червоний Лотос був її давнім знайомим, хоча спочатку він і приніс їй багато клопоту.
Вей-дацзе перекинула дубину через плече і великими кроками повернулася на своє попереднє місце.
Інші десять осіб дивилися на неї з безмежним благоговінням і поклонінням. Ще трохи - і вони б впали ниць, тричі вигукнувши: "Нехай живе!"