Глава 1860
У цьому світі діють сильні. Перед лицем цілковитої влади люди часто не в стані задовольнити свої бажання і робити те, що їм каже серце.
— Будь ласка, відпустіть сім’ю Лі Нефритового Озера.
Після цих слів з рота старійшини лилися кров’ю, і його тіло впало на землю. Він помер, випустивши останній подих.
- Дедушка! — Лі Яояу була на межі божевілля.
Щойно вона бачила, як голова її батька впала на землю і ще не встигла прийти в себе від страху. І ось тепер старійшина сім'ї Лі Нефритового Озера, її дід по батьковій лінії, раптово покинув своє життя. Чи залишилося зовсім мало, щоб повністю знищити сім’ю Лі?
Лі Яояро розридалася так сильно, що здавалось, небо ось-ось впаде!
У цей момент всі її образи і гнів вирвалися назовні.
Майстер міста мовчки дивився на безжиттєве тіло старійшини Лі. Він залишався байдужим, але в його голосі звучала холодна насмішка:
— Відступати означає наступити, хам!
Су Ло була вражена методами старійшин Лі. Тільки почувши слова міського майстра, вона змогла швидко зрозуміти його наміри.
Старший Лі усвідомлював, що помста може призвести до смерті. Тому він вирішив відступити, щоб досягнути більшого.
Він вчинив самогубство, так і не переконав майстра міста відпустити родину Лі - Нефритового Озера.
Якщо б майстер міста наполягав на знищенні сім’ї Лі, його би засудив цілий світ.
Але, як виявилося, розрахунки старійшини Лі були помилковими. Чи був майстер міста людиною, яка турбувалася про те, що́ інші думають? Він убивав тих, хто йому не подобався. На цьому континенті він був правителем і законом!
Отже, зусилля старійшин Лі зрештою виявилися марними.
Звичайно, все це лише припущення Су Ло. Вона очікувала підтвердження від міського майстра.
Майстер міста клинув пальцем, і раптово з'явилася фігура, оповита темрявою. Він не сказав ні слова, лише його тонкі пальці вказували на північний захід.
Саме там була сім’я Лі Нефритового Озера.
Тінь зникла, наче розчинена в повітрі.
У тиші було чітко чути, як міський ремісник наказав знищити сім’ю Лі - Нефритового Озера!
Коли Лі Яояу побачила це, її серце стиснулося від страху.
- Ні, пане, будь ласка... — Вона благала, щоб вона пустилася на коліна і повзала до міського майстра та кланялась йому.
Навіть коли Лі Яояу билася головою об землю, поки не хлинула кров, її тіло розривалося від болю і очі міського майстра залишалися байдужими, не виявляючи ні краплі співчуття.
Дунфан Сюань, не в змозі більше дивитися на це, допоміг Лі Яояу піднятися і з холодним виразом обличчя вимовив:
- Навіщо ти це робиш? Рішення майстра ніколи не зміниться!
— Ні, ні, це неправда, неправда... — Лі Яояу відчула запаморочення і замішання.
- Майстер вигнав сім'ю Лі Нефритового Озера, і тому Яояо не зможе жити. Я лише прошу вас пощадити нашу дитину - з цими словами Дунфан Сюань низько вклонився майстереві міста.
Не отримавши відповіді від міського майстра, він впав на коліна.
— Су Ло, я, Дунфан Сюань, раніше був сліпим. Вибач за моє минуле, але це була моя вина. Дитина невинна, тому прошу тебе... Змилуйся, — Дунфан Сюань стояв на колінах, наче статуя, не в змозі зсунутися з місця.
Розділ 1861
Здавалося, що коли Су Ло не погодиться, він не зможе встати.
Вона опинилася в складній ситуації, бо їй стало шкода Дунфан Сюаня. Він відмовився від своєї гідності, став навколішки перед своїм ворогом і благав пощадити дитину. Але насправді, дитина... У цей момент Су Ло не могла вимовити жорстоку правду.
Але майстер міста посміхнувся:
- Навіщо ти стоїш на колінах? Чого ти хочеш? Ця дитина не твій.
Його слова були дуже прямими, як тільки він міг сказати.
Як тільки ці слова почулись, Дунфан Сюань був приголомшений.
— А? — Його неживі очі подивилися на міського майстра, і він подумав, що, мабуть, почувся.
Майстер міста витягнув дитину, яку Лі Яояу упустила на землю, і, кинувши його Дунфан Сюаню, холодно фикнув:
- Дивись уважно.
Раптом Дунфан Сюань побачив неприємне передчуття.
Він повільно торкнувся серця дитини.
Потік тепла хлинув у його меридіани, але наступного разу!.
Очі Дунфан Сюаня раптово наповнилися льодом. Він підняв дитину на руки і, з лютим та кровожерливим поглядом, подивився на Лі Яйояу.
Він ніколи не сумнівався в походження дитини, хоча той і не був схожий на неї. Але тільки тепер він зрозумів, чому майстер називав його дурнем.
Як Лі Яоу могла використовувати його до такої міри? Він був готовий померти за цю дитину, але зрештою виявилося, що він взагалі не має відношення до сім'ї Дунфан!
- Лі Яо, як ти посміла! — Він вигукнув Дунфан Сюань, і його сильна та могутня рука обхопила ніжну білу шию Лі Яояу.
Коли дівчина усвідомила небезпеку, було вже надто пізно. І навіть якщо б вона встигла зреагувати, як би вона могла втекти від Дунфан Сюань?
- Навіщо ти обдурила мене! Зачем? — Його обличчя стало попільним, очі були червоними, як кров і він впав у божевілля!
Дунфан Сюань був готовий розірвати її на шматки. Лі Яояу закашлялася, виснула мова, і її обличчя стало багровим. Здавалося, що в наступну мить вона задихнеться.
- Говори, чий це дитина! Кажи! — Дунфан Сюань, охоплений гнівом, кричав і його серце наповнилося болем.
Він розумів, що в житті жорстоко поводився з багатьма, але його почуття до Лі Яяо були правдивими. Але до того часу він не усвідомлював, що навіть вона виявилася зміїною.
Під впливом люті він втратив контроль над собою.
Дихання Лі Яояу ставало дедалі слабшим, і врешті-решт її голова закинулася. Вона була задушена ним до смерті!
Дунфан Сюань в шокі розтиснув руку, і м'яке тіло Лі Яояу попало на землю.
— Умерла? - Пробурмотів він.
У цей момент він був приголомшений, наче втратив душі.
- Я вбив Йояо, я убив свою улюблену жінку, ха-ха-хо... — Це він, охоплений божевіллям.
Не встигши опам’ятатися, в його руці раптово з'явився кинджал.
Він підняв голову і зустрівся поглядом з Су Ло. На його губах з'явилася дивна насмішка:
- Су Луо, ти отримаєш все, що захочеш.
З цими словами кинджал проколов його груди. У розпачі він зустрів свою смерть. Він знав, що Су Ло прагне його життя і з радістю віддав її їй.
Насправді, навіть якщо б він не наклав на себе руки, у нього не було би шансу втекти сьогодні, саме тому він вирішив залишити своє життя самолюбством.