Глава 1816
Вона так думала і, природно, так би й зробила.
Але те, що сталося з Су Ло, виявилося несподіванкою.
Вона не знала, який метод використав Червоний Лотос Юнь Луо, але вона не могла поворухнутися!
Су Ло хотіла вскочити, але на півдорозі до мети відчула, що щось не так. Навколо неї з'явилася магічна сила, яка не давала їй піднятися.
Це було схоже на павутину, яка могла заманити людину в пастку.
Іншими словами, якби Су Ло підстрибнула вгору, то без належної обережності її тіло застигло б у цьому просторі і вона вже ніколи не могла би опуститися.
Усвідомлення цієї істини раптово змусило її серце заколотися.
У повітрі вона поспішно розвернулась і, обертаючись у повітря, впала на землю.
Коли Су Ло впала на землю, вона зі страхом вихопила себе по грудях.
На щастя, вона виявила це раніше, інакше б замерзла. А якби її заморозили, наслідки були б просто неймовірними.
Зітхнувши, Су Ло відчула ще більший розлад.
Тепер, коли вона не могла навіть піднятися на ноги, що їй залишалось зробити, аби з’єднати 62 пелюстки в 32 роки? Це було завдання, яке здавалося неможливим вирішити.
Су Ло ставало дедалі пригніченішою і засмученою, її зітхання ставали щораз глибшими. Якби це було невиконалось, вони з Наньгун Левунем могли б залишатися тут назавжди, навіть не намагаючись вибратися. Адже Су Ло ніколи не сумнівалася в правдивості слів Червоного Лотаоса.
Вже минуло більше половини трьох місяців, і до кінця часу залишалося менше місяця. Чи зможе вона знайти вирішення за цей час? Якби це сталося після цього місяця, навіть якби вони знайшли спосіб, то ніколи б не змогли вибратися звідси.
Су Ло схопилася за волосся і повернулася до Нангун Люню. У цей час він все ще був занурений в медитацію, а його обличчя виражало серйозність і урочистість.
Су Ло не залишалося нічого іншого, як поглянути на проблеми в повітрі і уважно їх вивчити.
Вона з полегшенням оглянулася на Дунфан Сюаня, усвідомлюючи, як йому пощастило. Коли він приніс жертву, то зрозумів, що не зможе отримати Червону Лотос Юнь Луо.
Невдовзі після того, як він зник з поля зору, за ним пролунав оглушливий гуркіт. Оглянувшись, він побачив лаву і стовпи вогню змивають високо в повітря, наче розлючений дракон!
У цей момент Дунфан Сюань відчув змішані почуття: подив, радість і страх.
Він був вражений тим, що його рішення відступити було наймудрішим. Його радість посилилася, коли він побачив, як Червоний Лотос Юнь Луо вирвався на волю, а Нанґун Левуні та Су Ло потрапили в полон його кривавої жертви.
Однак на свій жах він усвідомив, що енергія Червоного Лота була настільки сильною, щоб його не було безпечно.
Не бажаючи витрачати більше часу на роздуми, Дунфан Сюань розвинув найбільшу швидкість у своєму житті і швидко кинувся вперед!
У той момент, якби він використовував цю швидкість, щоб переслідувати і вбити Су Ло, десять Су Л були б вже мертві. Очевидно, що в критичний момент життя і смерті людський потенціал зростає.
Хоча Дунфан Сюань був слабкий після жертвоприношення, інстинкт виживання розбудив у ньому всі його сили. Він рухався з надзвичайною швидкістю, наче блискавка, але не слід було недооцінювати лавовий напад Червоного Лотаоса Юнь Луо. У результаті, хоча Дунфан Сюань дуже швидко втікав, він не міг втекти з зони ураження.
Глава 1817
Почувши оглушливий шум, Дунфан Сюань з жахом обзирнувся і побачив бурхливу вогненну лаву. У наступній мить його тіло повністю зникло в ній.
Минуло багато часу. Лава вже зникла, залишивши після себе лише глибоку яму. Дунфан Сюань повільно відкрив очі і важко підвів своє слабе тіло.
— Я не умер! Ха-ха, Бог на моїй стороні! — З божевільним сміхом вигукнув Дунфан Сюань.
Зрозумівши, що він у безпеці, Дунфан Сюань першим переглянув новини про Нанґун Левуне і Су Ло. Хоча він вважав їх загиблими, його розум не міг змиритися з цим.
Зрештою, ситуація була жахливою: Наньгун Левун і Су Ло були ув’язнені без перешкод, а потім опинилися поряд з Червоним Лотосом Луо. Якщо б не смерть цих двох, Дунфан Сюань відчув би, що більше не хоче жити.
Він прихрамлювався до виходу з печери.
І справді, печера полум'я зникла, залишивши лише глибоку яму, яка підтверджувала, що тут горів Червоний Лотос Юнь Луо.
Тіла Наньгун Левюня і Су Ло, здавалося, були готові розірватися на шматки від вибуху. Вижити їм було неможливо.
Раптом Дунфан Сюань відчув сильний тиск вогню, і його серце шалено закололо.
"Чорний Лотос! Це має бути Червоний Лотос Юнь Луо!" - пронеслося в його голові.
Дунфан Сюань був шокований думкою, що може зіткнутися з Червоним Лотосом. Як він міг наважитися доторкнутись до цього полум’я, особливо у своєму жалюгідному стані?
Не задумуючись, він розвернувся і побіг геть. Він, здавалося, не хотів ускладнювати собі життя і не став переслідувати Червоний Лотос, коли той покинув зону атаки.
Дунфан Сюань простягнув руку, щоб витерти холодний піт з лоба, і відчув величезне полегшення, але в той же час його охопила паніка!
Коли він тільки прийшов, гросмейстер Ронг Юнь сказав, що може залишатися в цьому місці лише три місяці. Він не знав, скільки часу провів без свідомості, і не був впевнений, чи пройшло цей час!
Ця думка не давала Дунфан Сюаню спокою. Його поранене тіло знову рушило вперед, і він швидко досяг Великої Долини.
Велика Долина була кінцем Тайної Території Бродячого Дракона.
Коли Дунфан Сюань дістався до Великої Долини, його очі злегка зазирнули. Він побачив двох чоловіків — своїх давніх ворогів, Бієнн Юіна та Цзи Ян.
— Дунфан Сюань? — Почувши його присутність, він вигукнув Бієнн Юїн. Він швидко повернув голову, і на його обличчі відображалося радість.
- Хто ще це може бути, якщо не я? — З зарозумілістю відповів Дунфан Сюань, піднявши куточок губ. Хоча він і був зараз слабкий, проте не сумнівався, що зможе перемогти цих двох. Його серце наповнилось спокоєм.
- Ти бачив третього старшого брата? І Су Ло? — Схвильовано запитала Цзи Ян, схопившись на ноги.
- Їх двоє? Ха-ха! « У Дунфан Сюані, здається, ніби вся інформація зосередилась на ній.
- Що ти маєш на увазі? — Бієнн Юїн, відчувши дивне ставлення Дунфан Сюаня, поспішив до розмови. - Коли ми роздягнулися, ти погнався за Ло Ло, щоб вбити її. Скажи, що ти з нею зробив?
- Дунфан Сюань, скажи мені правду! - Цзи Ян дістала меч з ножів, а на обличчі її читалися похмурі, серйозні і холодні емоції.