Глава 1810
Як же зарозуміло! Дунфан Сюань був засуджений. Він швидко відступив, розвернувся і побіг, відчуваючи, як Червоний Лотос Юнь Луо починає випускати жахливі дихання, які здатні знищити все навколо.
Його тіло було наче блискавка, і він швидко втікав від небезпеки.
Тим часом, Су Ло і Наньгун Левуні виглядали безпорадно. Вони не могли поворухнутися, і їм було важко навіть підняти руку. Вони лише спостерігали за тим, як утікає Дунфан Сюань.
У цей момент останній лептоп Червоного Лотоса Юнь Луо повільно розпустився. Навколо нього утворився кривавий туман, і в мить ока нахлинув надзвичайний жар. З-під землі вирвалася величезна річка криваво-червоної лави, яка знищила гори і перекинула моря, а потім сліпучий та чаруючий світло вибухнув блискавкою, закінчуючи сцену.
Наступної миті знизу вирвався стовп вогню, який досяг декількох десятків метрів заввишки. Він був подібний до виверженого вулкана, і довкілля аура миттєво захиталася від потужних та жахливих енергетичних коливань. Цей стовп з вражаючою швидкістю попрямував до Нанґун Левюні та Су Ло!
На обличчі юнака, як правило безстрасно, вперше з’явилася велика тривога. Він розумів, що коли вони не в стані швидко діяти, то через кілька секунд будуть поглинуті лавою.
У Нанґун Люуня не було часу на роздуми. На мить на його тілі з'явився рожевий кривавий туман, який свідчить про те, що він уклав угоду з квіткою Сливи.
Потім пролунав вибух, і Нанґун Люнь сплюнув кров. Але він також вирвався з в’язниці, яку встановив Дунфан Сюанем. Без коливань його тіло тягнулося до Су Ло, щоб захистити її, але, вирвавшись з заточення, встановленого Дунфан Сюанем, він вже отримав серйозні внутрішні пошкодження. Тепер він міг тільки захищати її, але не міг протистояти вогняній лаві!
На очах у Су Ло Вогнена лава вирвалася на волю і миттєво поглинула їх!
Світ занурився в тишу.
Су Ло, дивлячись на безкрає море вогню довкола себе, гірко усміхнулася.
Хто б міг подумати, що в цей вирішальний момент з Дунфан Сюанем станеться таке нещастя? Більш того, він все ще залишався козиром, який міг повністю заплутати Нанґун Люня.
Але Су Ло ще не знала, що через використання цієї карти навіть якщо Дунфан Сюань втече зараз, у нього залишиться лише десять років життя.
У той момент, коли Су Ло закрила очі, до її слуху раптово дійшов люблячий голос:
- Малюк, живи... - Цей голос був таким знайомим, що здавалося, часто звучав в її вухах.
Але що він означав? Як він міг вимовляти як останнє слово? У душі Су Ло розходилися тисячі запитань. Вона хотіла обійняти його і не відпускати, але очі її були закриті, і вона не могла поворухнути ні одним пальцем.
З бігом часу біль у її тілі поступово вщухав. Це був біль, який глибоко в її кістки проникав Су Ло від сну. Повільно відкривши свої затуманені очі, вона ледве подивилася на навколишнє сцену.
Очі її були червоними, над головою височіли вогняно-червоні лавові потоки, оточені стовпами вогню, а сама вона лежала на пелюстках лотоса.
Глава 1811
Су Ло звернула увагу на Нанґун Люня, який сидів поряд з нею. У цей момент він закрив очі, його вії були тонкими, наче крила цикади, а густі брови злегка нахмурени, немов у його думках відбувалося щось, що було важко зрозуміти.
Опустивши очі, Су Ло раптом відчула, як її щітки заливаються рум'янцем. Вона звернула увагу, що на Нанґун Люне не було жодного одягу, а його шкіра була гладкою, як у новонародженого.
Можливо, це сталося через виверження лави, тканину не витримала і перетворилася на попіл. Шовковий одяг Наньгун Люня теж не змогла встояти, так що у такому випадку... Су Ло підсвідомо подивилася вниз, і її щітки стали ще червонішими.
Її одяг також став попілом!
Не гаючи часу, вона швидко дістала чистий одяг зі свого місця. Турбуючись про себе, вона також не забула і про Наньгун Левуня, щоб допомогти йому перевдягтися. На щастя, в її просторі завжди був чоловічий одяг, що виявилося дуже зручним у цій ситуації.
Наньгун Люуні все ще не прокидалася.
- Маленький Камінь, що відбувається? - З нетерпінням питала Су Ло, сидячи схрестивши ноги і очікуючи, коли прокинеться Наньгун Люні. У той же самий час вона зверталася до Малого Каменя з запитаннями.
Су Ло пам’ятала, як лава піднялася і немов хвиля. Але зараз вона була жива... У цьому, мабуть, криється таємниця.
Вона довго чекала, але так і не отримала відповіді.
- Маленький Камінь? — Знову покликала Су Ло низьким голосом.
І відповіді не було.
Що ж відбувається? Несподівано Су Ло охопило погане передчуття! Її душа швидко мчала в простір, шукаючи всюди сліди Малого Кам'яня.
На березі джерел, де він зазвичай зупинявся, не було жодного знака його присутності.
На вершині гори не було його, звідки відкривалася найгарніша панорама.
Під деревом Акації не було його теж, найгустішим ароматом.
Куди ж, чорт візьми, зник маленький Камінь?
Погане передчуття Су Ло посилилося з кожним моментом. Раптом в її свідомості з'явилася слабка усмішка, і вона почула знайомі слова:
- Малюк, живи...
У той час Су Ло була без свідомості і думала, що це всього лише сон, не придавши йому особливого значення. Але зараз... Вона з тривогою шукала маленький Камінь, який був їй так дорогий!
Але його ніде не було! Він ніби розчинився в повітрі!
Су Ло була настільки занепокоєна, що не могла знайти собі місця. Випустивши духовну силу, вона сім чи вісім разів обшукала все всередині і зовні свого простору, але маленький Камінь зник, не залишивши й сліду.
Що ж відбувається?
У розпачі Су Ло покинула простір, і її душа повернулася в реальність. Але занепокоєння за долю Малого Каменя тільки зросло.
Можливо, Нанґун Левунь знає відповідь на це запитання. Коли Су Ло подумала про це, то почала підштовхувати його:
- Прокидайся, швидше прокинься!
Густі вії Нанґун Ляйня злегка затремтіли, коли Су Ло покликала його, і він повільно відкрив трохи засумнівані очі.
— Кхе-кхе... — Як тільки він відкрив очі, Нанґун Левюнь вибухнув сильним кашлем.
Су Ло несподівано відчула тривогу. Вона швидко допомогла йому встати, ніжно похлеснулася і з тривогою запитала:
- Що сталося? Ти знову поранився? Це серйозно?
— Дуже серйозно, — за допомогою цього моменту Нанґун Левюнь став частиною стрункого плеча Су Ло. Він жадібно вдихав її неповторний аромат і тихо сказав: « Біль, дуже боляче ».
Су Ло з любов'ю провела рукою по його білосніжній обличці, прикусила нижню губу і, наповнена почуттям провини, сказала:
- Пробач, я не повинна була тебе будити...