Глава 1804
Нарешті, людина в чорній мантії зробила блискавицю.
Біла куля світла, наче згусток блискавки, негайно зосередився на животі людини у синій мантії.
Коли тіло чоловіка у синій мантії стало жорстким, він не зміг збочити і впасти на землю.
Потім біла куля світла вибухнув, розкинувши навколо красиві і в той же час дивні рожеві пелюстки.
Наньгун Левуні не встиг огадатися, як на його плече сів маленький квіток Сливи. У цей момент він висунув свій чарівний язичок і з презирством подивився на чоловіка в синій мантії.
Наньгун Люунь обережно зняв з плечей маленький квіток Сливи і поклав його у свій простір. Проте, здавалося, що його простір не може повністю контролювати маленька квітка. Він обережно розсунув простір, і з нього виснулася маленька головка, яка слабо почала виповзати назовні. Дві маленькі клешні міцно вчепилися у мантію Наньгун Левуня, не бажаючи відпускати.
Коли рослина вже була готова з’явитися на світ, широка долоня Наньгун Ліуню штовхнула його голову назад, і маленький квіточок Сливи, який так довго намагався вибратися, знову опинився всередині.
Поки вони грали в цю гру, Бог - синій маріонетник Бітви зазнав значних змін. Його тіло проникло в пелюстки рожевих квітів, і воно стало твердим, як залізо. Потім рожеві пелюстки раптово згорялися в кулю, яка ставала все більшою і більше секундою...
Несподівано пролунав гучний вибух!
У цей момент тіло блакитної маріонетки Бога Бітви лопнуло і перетворилося на порошок.
Яка могутня сила!
Су Ло підняла голову і подивилася на маленький Квіточок Сливи, що примостився в кутку халата Наньгун Левюня. Квітка підняв своє маленьке личко, моргнув очима і втупився на хлопця. Здавалося, що він був готовий підтримувати таке становище до кінця світу.
Чорна мантія Наньгун Льоуня розвіялася, наче впала з неба.
— Ло Л ло... — Сказав Нанґун Люнь, стоячи на напівсогних колінах і міцно обіймаючи Су Ло. На мить у його чудових очах, наче з небесного джерела, пролилася ніжна любов, яку неможливо було подолати.
- Ти тут... — Вона відповіла Су Ло, лежачи в його обіймах і посміхаючись найприємнішою усмішкою.
Їхні погляди зустрілися, і в той же момент світ навколо ніби застиг.
Раптом Нанґун Льоунь склав руки і стиснув ніжне та м’яке тіло Су Ло у своїх обіймах з такою силою, що вона ледве не задихнулася.
Нефритові руки дівчини обвилися навколо білої шиї Нангун Люуня. Її маленьке личко втопилося в його грудях, жадібно вдихаючи чоловічий аромат, який належав тільки їй.
Хоча вони й не розлучалися довгий час, їхній шлях був сповнений небезпек і труднощів, які виникали на їхньому шляху так само, як їх розлучили ціле життя тому.
У цій тихій ніжності їхні губи поступово наближалися один до одного.
— Кхе-кхе...
І в найбільш критичний момент у тихому повітрі пролунав чистий кашель...
Тепла атмосфера раптово зникла, і Су Ло відкрила очі.
Між нею і Наньгуном стояв маленький квіток Сливи, який дивився прямо на неї.
Су Ло, маючи виняткову жіночу інтуїцію, чітко відчула ворожість цього маленького створіння. Більш того, ворожість була настільки очевидною, що її неможливо було приховати.
Квітка Сливи швидко злізся на плече Нангун Люня.
Глава 1805
Тонки гілки перетворилися на ніжні нитки і обвилися навколо шиї хлопця, повторюючи позу, в якій Су Ло тільки що стримувала Наньгун Люня. Вони міцно обв’язалися довкола нього, наче намагаються повністю привернути його увагу.
Хоча серце Су Ло не знеохочувалося, вона завжди відчувала спокій і почуття. Навпаки, на її обличчі з’явилася легка усмішка і вона показала на квітці Сливи:
— Це...
Наньгун Люуні без тіні співчуття потягнув цього баловника вниз.
- Це для тебе, тобі подобається? — Він запитав, чи не стискуючи квіти Сливи в долоні і простягаючи його Су Ло.
« На нього не дуже приємно дивитися, але на щастя, він має добру силу та швидкість і може захистити тебе », — додав він.
Квітка Сливи, побачивши, що Наньгун Люні хоче віддати його, та ще й жінці, раптом заплакала, трясучи пелюстками і вчепилася у зап'ясті Ненгун Люнюня, ніби намагаючись стримати її.
— Ти хочеш віддати його мені? — запитала Су Ло, з усмішкою дивлячись на квітень Сливи.
— А-а! — Викрикнув маленький квіточок Сливи, видавши яростий і пронизливий крик Су Ло зловісним.
Тому, піднявши руки, вона запитала Нанґун Люня:
- Ти впевнений, що цей маленький Квітка Сливи захистить мене в критичний момент? - Вона думала, що коли б квіток Сливи не підкидав дров, то було б добре.
Наньгун Луунь злегка нахмурився.
Якби не ідея подарувати його Су Ло, він би не став тримати його поруч з собою. Але побоювання Су Ло були обґрунтовані: Квітка Сливи дійсно була ворожою до неї.
— Как жаль... — Сказав Нанґун Люньє, дивлячись на небажаючий презент.
У цей момент цвіток Сливи, здавалося, злякався свого кінця, але, ковзавши в простір Нангун Люня, він миттєво зник.
Наньгун Лююнь, розгубленість якого посилилась коли бачив пустих ладаноней, сказав Су Ло:
- Я віддам його тобі після тренування.
— Давай обговоримо це пізніше, — сказала Су Ло з легкою посмішкою. У її очах цей квіток Сливи був найсильнішим з усіх духовних рослин, які вона бачила, тому вона сумнівалася, що його можна легко навчити.
Без втручання маленького Квітка Сливи вони сиділи поруч, обнявшись і відчуваючи довіру один до одного.
- До речі, де ти знайшов його? Він був дуже злою людиною, — з опаською вимовила Су Ло. Її інтуїція, заснована на шостому почуттях, попереджала її про це.
« Центральний палац лабіринту », — відповів Нанґун Люнь, не бажаючи згадувати про квіти Сливи, які тепер його дражнили.
— Ти був у центральному палаці лабіринту? Я теж там була. Чому я тебе не бачила? — очі Су Ло відразу забили від хвилювання.
Су Луо згадала, що в її просторі є маленький сорог і вона втратила дар мови.
Якби він не знепритомнів через неї, вона б обов'язково його поїла. Якщо б не це, вони з Нангун Левунем зустрілися б раніше. Як вона могла пройти через всі ці переслідування і вбивства, створені маріонеткою Бога Бітви?
Наньгун Левуні теж був трохи приголомшений.
У той момент Су Ло була зовсім поруч, але він не знав про це і просто пішов!
— Ло Л ло... На щастя, з тобою все гаразд... — Наньгун Люун міцно обійняв Су Ло. Якщо з його дівчинкою щось трапиться, як він зможе жити далі?
- Як добре, що ми знову зустрілися. Здається, небо все ще піклується про нас. Су Ло притиснулася до грудей Нангун Левуня і жадібно вдихала його сильний запах.