Глава 1774
Невдовзі, коли Дунфан Сюань вже не міг ухилитися, його тіло знову стало чучем. Не в змозі протистояти, він був відпущений назад. Роздався оглушливий гуркіт.
Дунфан Сюань перевернувся в повітрі.
Стіна, яка колись здавалась міцною, наче скеля, перетворилась на щось подібне до тофу і розсипалася на дрібні частинки.
Тіло Дунфан Сюаня з глухим стуком впало на землю і на її поверхні миттєво утворилась глибока яма.
Тіло Дунфан Сюаня лежало на землі в дивній позі.
У очах Нанґун Люня з’явилась легка усмішка байдужості. Він повільно, але впевнено рушив уперед, аж поки не опинився перед Дунфан Сюанем. Пригнувшись, він насміливо дивився на лягає в ямі ідіота. Його тон був чистим, але в ньому лунали нотки нескінченної глузії:
- Це твій останній козир? Він виявився не таким вже сильним.
У цей момент Дунфан Сюань відчував бурю гніву. Він кусав свої нижні губи до тих пір, поки не з'явилася темно-червона кров, яка стікає по кутку його рота і падає вниз. Спочатку він був сповнений упевненості, відчуваючи, що все в його владі і що він переможець, але раптова поява Нангуна Люня безжалісно зруйнувала його прекрасну мрію! Дунфан Сюань з силою стиснув руки, і його хватка була дуже сильною. Його налиті кров’ю очі нерухомо дивилися на Нанґун Левуня, ніби бажаючи прожгти в його тілі криваву дірку.
У цей час, мовчазний, він поступився місце Дунфан Сюаню.
У кутках рота Наньгун Льов'я з"явилася мовчазна усмішка:
- Тепер у тебе є час сказати своє останнє слово.
Кулаки Дунфан Сюань стиснулися ще сильніше. Він з силою витер криваву пляму в кутці рота і підняв очі, його погляд був холодний, як лід, і нерухомо кинувся на Наньгун Льоюня.
- Ти дійсно хочеш мене вбити? — Він запитав Дунфан Сюань, і його усмішка була холодною та безжалісною, наче морозне повітря.
- Як я міг з’ясовувати? — запитав Нанґун Люнь з таким тоном, ніби хотів відшліпити його.
Дунфан Сюань помітив у очах Нанґун Левуня явний, несхожий кровожерливий блиск. Це вказувало на те, що його серце повністю охоплене прагненням вбивства. Майже всі, на кого він був націлений, вже впали від його руки.
Но...
- Ха! - Раптом посміхнувся Дунфан Сюань. Його погляд був холодний, як зорі, коли він насмішливо подивився на Нангун Люня: — Смію посперечатися, якщо ти дізнаєшся правду, то не тільки не вб'єш мене, а й врятуєш!
Коли Дунфан Сюань промовив ці слова, його обличчя осяяло гордістю, а впевненість буквально виходила з кожної клітини. Але в той же час його очі були глибоко зворушені.
Наньгун Лююнь злегка нахмурився, бо його шосте відчуття завжди було точним.
- Наприклад? - Він запитав, і його рука склалася в друк, а різке й гостре лезо вітру полетило прямо до шиї Дунфан Сюаня.
Наньгун Левуню було достатньо лише трохи шевкнути кінчиком пальця, щоб лезо розрізав шию Дунафан Сюаня і миттєво вбив його.
Очі Дунфан Сюаня звузилися, але на його обличчі з’явилася холодна усмішка. Він холодно посміхнувся:
- Якщо ти вб'єш мене, то навіть не думай покинути Тайну Територію Бродяче дракона!
Коли він промовляв ці слова, його обличчя сяяло усміхом і повною впевненістю.
Якби він сказав це Су Ло, вона б ні за що не повірила, але це був Нанґун Люнь. Його глибокий погляд проколов Дунфан Сюаня, наче чорні вихрі. Від цього погляду у Дунфан Сюаня захворіла голова.
Коли Дунфан Сюань відволіквся, Нанґун Льюньон закінчив досліджувати його розум. Результат цього сканування змусив Нанґун Ляйня нахмуритися ще сильніше. Схоже, Дунфан Сюань говорив правду.
Глава 1775
У минулому йому пощастило зустріти величезну тінь дракона і отримати її в спадщину. Якщо Дунфан Сюань загине, то вся Тайна Територія Бродячого Дракона буде запечатана і він та Су Ло ніколи більше не зможуть побачити світло!
Тепер Дунфан Сюань все ще не підозрював, що Нанґун Льоунь вже проник у його спогади. Він все ще намагався довести кульмінацію історії. Слегка піднявши підборіддя, він зарозуміло вип'яв бокову частину обличчя і глянувши на Нангуна Люня звисока, холодно запитавши:
- Хочеш знати?
Насправді, на такі роздуми йде багато духовної сили, а для експертів рівня Дунфан Сюаня потрібно ще трохи удачі, щоб контролювати свої здібності хоча б на короткий час.
Наньгун Левуні з усміхнувся і вдарив кулаком! В одну мить ніс Дунфан Сюаня став кривим, і кров хлинула з нього фонтаном! Дунфан Сюань відчув гострий біль і застонав.
Наньгун Левуні відчував сильний гнів, якого він намагався не показувати. Спочатку він збирався вбити Дунфан Сюаня, щоб розв'язати всі проблеми, але не сподівався, що отримає спадщину від тіні величезного дракона, і тепер не міг убити Дунатан Суанья до виходу з лабіринту.
- Якщо ти хочеш відкрити двері останнього випробування, то без моєї духовної сили це неможливо! — Помітив кровожерний блиск у очах Нангун Люя. Він поспішив нагадати про свої слова гучним голосом.
Без його духовної сили відкрити двері останнього випробування було б дійсно неможливо. Крім того, вони всі опинилися б у пастці на Тайній Території Бродячого Дракона назавжди.
— Навіть якщо тобі пощастить, — сказав Нанґун Люньо, його обличчя було спокійним, як вода. Він встав і кинув холодний погляд на Дунфан Сюаня: — Нехай твоя культивація залишиться на кілька днів.
Сказавши це, Наньгун Люуню знову пильно подивився на Дунафан Сюаня, після чого повернувся і пішов; за два рухи він вже встиг завдати Дантан Суанья кілька глибоких внутрішніх ран. Якщо додати до них вже наявні внутрішні пошкодження, які він ще не повністю зцілив, і ці нові шари травм, то навіть якщо Дунфан Сюань зможе зберегти своє життя, це буде чудово. У нього більше не повинно бути шансу знову підняти шум.
Наньгун Левуні хотів знайти Су Ло, тому залишив Дунафан Сюаня одного. Але він не міг собі уявити, що це рішення кине похмуру тінь на їх з Су Ло майбутнє.
Наньгун Лююнь швидко пішов. Тепер найважливіше для нього — знайти Су Ло.
Як взагалі зараз є її справи?
У пошуках тіні Дунфан Сюаня Су Ло продовжувала йти вперед. Цей лабіринт був настільки заплутаний, що невдовзі він перестав розуміти, де знаходиться.
Після довгих блукання між стінами Су Ло нарешті зупинилася, відчуваючи втому. Вона витерла піт з чола і зітхнув з безнадійністю:
- Не можу навіть сказати, де зараз Дунфан Сюань. Можливо, він десь позаду мене...
При думці про таку можливість вона захотіла плакати. У неї відразу з’явився образ Наньгун Левуня. Вона згадала, що коли Дунфан Сюань переслідував її, Наньгун Льоуні бився з тінню великого дракона. Тоді ситуація виглядала дуже небезпечною, і ніхто не знав, чим усе закінчилося. Невідомо, чи Наньгун була під загрозою.
У цьому лабіринті було багато розливів, і вона ніяк не могла знайти вихід. Вона хотіла повернутися по дорозі, якою відвідала її, але не могла знайти зворотну дорогу. Це було схоже на кухнення, і вона була в розпачі, знепритомнівши.
Су Ло довго блукала лабіринтом, але зрештою виявила, що завдяки йому вона ніби кружляє. Це відкриття встромило її у стан глибокої депресії, і вона усвідомила: якщо продовжувати блукати без мети, то ніколи не знайде виходу з цього заплутаного лабіринту.