Глава 1740
- Правда? - У губи Су Ло скривалися в примарній усмішку: — А тобі не здається, що все трохи негаразд?
Коли Су Ло сказала про це, Дунфан Сюань дійсно відчув непорозуміння!
Але що саме було не так, він сказати не міг. Він просто відчував, що в глибині його серця щось похололо.
- Що ти робиш, дівчинко? - Холодні очі Дунфан Сюаня нерухомо втупилися на Су Ло. У його очах промайнув страх, і він діяв за правилами безпеки.
Су Ло голосно розсміялася з радісним виразом обличчя:
- Хочеш знати? Правда, я тобі все одно не скажу.
Вона розуміла, що чим більше вона так поводиться, тим більша підозра з’явиться у Дунфан Сюань. У нього з’явилися руки і ноги, бо він не міг перемогти. Його реакція була такою, як очікувала Су Ло. Його культивація через підозри не могла бути повністю використана.
- Тоді ти просто приймеш смерть! - Вираз обличчя Дунфан Сюаня став зловісним, і він одним рухом « Майбутньої печатки світу » проніс її прямо на голову Су Ло.
Над ним пронісся величезний сніговий ком, обдуривши холодний вітер, наче цілий світ занурився в льодовиковий період.
Су Ло швидко відступила назад, але чим далі котився сніжний ком, тим більше він ставав і тим швидше розганявся. Перед обличчям цього величезного сніжного кома вона була схожа на крихітної мурашки; хоч би як швидко прискорювалася, їй не вдавалося втекти з його зони поразки. І навпаки, швидкість сніжного кома ставала все більшою і відстань між ним дедалі меншою!
Це рух Дунфан Сюаня показав, що він налаштований серйозно!
Він намагався покінчити з Су Ло якомога швидше! Дивлячись на те, як її переслідує величезний сніговий ком, Дунфан Сюань скрикнув рот у зловісній вухлі.
– Су Ло... Прощай.
Дунфан Сюань, дивлячись на те, як Су Ло з твердістю дає сніжний ком, поклав руки на стегна і завивав від сміху, обернувшись обличчям вперед. Його сміх був щасливим і безтурботним, наче гнів, що копався довгий час, нарешті вирвався на свободу в цей момент, а повітря, який він вдихав, тепер мав відсвіжаючи солодкий аромат.
Су Ло була мертва, назавжди. У майбутньому він ніколи не побачить огидного обличчя цієї мерзенної дівчини! На побудові Дунфан Сюаня було прекрасним. Але його уста застигли дуже швидко!
Де її тіло? Навіть якщо вона перетворилася на кашу, принаймні повинні залишитися шматки м'яса? Але коли Дунфан Сюань керував величезним сніжним комом, а його дух увійшов в нього, щоб перевірити, він дуже швидко виявив, що щось не так - на снігу не було ні сліду крові, тобто... Су Ло розчинилася в повітрі!
Що ж насправді сталося?
Коли ми помираємо, то завжди повинні залишатися тіло або хоча б те, що залишилося від нього, чи не так?
Згадавши дивну посмішку Су Ло, Дунфан Сюань відчув, як від підошви його ніг виходить холодне повітря. Його крижаний погляд швидко мітнувся у всі чотири сторони, але що привело його в розпач, так це те, що Су Ло немов розчинився в повітрі.
Дунфан Сюань розлютився, але не смирився. Він знову випустив свій дух і став шукати дюйм за сантиметром, але вське його охопила глибока депресія ... Су Ло дійсно зникла!
- Ця сучка є слизькою мишею, у якої дев'ять життів. Як би там не було, вбити її просто неможливо! - Обидві руки Дунфан Сюаня збилися в міцні кулаки. Його руки постійно тряслися від люті, а вени на тильному боці рук здулись.
- Здохни, здихайся!
У серці Дунфан Суаня спалахнув гнів. Тепер він вже не міг контролювати його і впав у чисту лють.
Його кулак почав бомбардувати околиці. Дуже швидко у всіх напрямках темно-зелений колір, який застирав очі, був зруйнований до основи. З усіх боків зіяли діри; жоден дюйм землі більше не був гладким. Здавалося, що її потрясали сильні поштовхи.
– Заноский ублюдок! - Побачивши, що Дунфан Сюань розлютився, Су Луо захотіла загризти його до смерті.
Раніше, коли на неї котився величезний сніжний ком, вона точно розраховувала все в голові, знаючи, що у неї залишилося менше шістдесяти секунд інакше вона буде розчавлена сніговим комуком і твердо виконувала всі дії.
Глава 1741
Су Ло знала, що коли вона підніметься, то Дунфан Сюань не дасть їй втекти. Для того щоб прокопати тунель, не було важко знайти величезну кореневу систему Держави Акації. Насправді досить було витягнути один потужний і товстий корінь, і під землею утворилася довга чорна діра. Су Ло було лише ковзати вниз, як по схилі.
Скозячи вниз, вона дійшла до кінця і потім натрапила на шлях нагору. Су Ло знову повернулася до того місця, де зупинилася раніше — стовбур стародавнього дерева.
Просто тому, що найнебезпечніше місце було найбезпечнішим. Навіть якби Дунфан Сюань помер, він не міг припустити, що Су Ло під його безпорадним поглядом знову забереться у стовбур стародавнього дерева, тому їй здавалося, ніби цього разу вона в безпеці. Але Су Ло, гадаючи, все ще недооцінювала лють Дунфан Сюаня.
Вона не сподівалась, що його емоції будуть такими сильними. Коли він рухався, лють була настільки сильною, що руйнувала все довкола.
Дерево Акації скам’яніло на місці, хоча й було пошкоджене невеличкими пошкодженнями, але вони були несерйозними. На даний момент дерево Акації все ще не могло бути певним, чи варто йому падати на землю. Таким чином, воно могло б вписатися в оточення...
Якраз у той момент, коли воно забилося, він раптом побачив Дунфан Сюань великими кроками прямує до нього!
Дерево Акації було домашнім улюбленцем Су Ло. Через його очі Су Ло розуміла, що відбувається зовні. Вона безпорадно спостерігала за тим, як Дунфан Сюань зробив великі кроки до нього; раптово в її серці з’явилось погане передчуття. Втекти зараз... Чи був ще час? Су Ло саме збиралася непомітно прослідкувати до чорної діри, щоб вислизнути з крижаних очей Дунфан Сюаня зісковзнули на стародавнє дерево.
Холодне світло в його очах змусив Су Ло злякатися. Підсвідомо вона згорнулася калачиком і застигла в нерухомості. Навіть її серце замерло, бо вона знала, що тепер Дунфан Сюань з допомогою духовної сили сканує це дерево вздовж і впоперек.
Дерево Акації навмисно стримувало свою силу, прикидаючись безглуздим стародавнім деревом і не говорячи вже про те, щоб сказати їй.
Дунфан Сюань твердо стояв на метрі перед стародавнім деревом. Прокинувшись, він не виявив нічого дивного в ньому, але не здавався і постійно кружляв навколо нього, а правою рукою погладив підборіддя, наче глибоко роздумуючи.
Серце Су Ло закололося, їй захотілося, щоб Дунфан Сюань пішов раніше, але все завжди відбувалося не так, як вона хотіла - Дантан Сайнь не тільки не покинув дорогу, а й зупинився в тому місці, яке відокремлював від Су Лє шар кори, і став роздумувати.
Раптом він погладив підборіддя і пробурмотів про себе:
- Ця піщинка-рослина начебто дурна, але здатний битися і терпіти побої, а я навряд чи зможу його використовувати.
"Що?" - Су Ло широко розкрила очі, сидячи в стародавньому дереві. Що означали слова Дунфан Сюаня? Це ж не те, про що вона думала?
Тоді пролунав його слабкий голос:
- Пітомца-росіння важко знайти, але раз він був у цієї сучки, то й я неохоче приму його.
Су Ло в душі розсміялася: "Боже, ти дурний!"
Шкода, що Дунфан Сюань не міг почути думки Су Ло, але навіть якщо б він їх почув, те, щоб вона ні подумала, він би точно пішов в інший бік, тому її насмішки не мали для нього ніякого значення.
Тепер же Дунфан Сюань почав закочувати рукави, обома руками притискаючись до стародавнього дерева...