Глава 1738
Навпаки, коли сферична куля вже майже досягла спини Су Ло, вона раптово зникла без будь - якої причини.
Поки Су Ло втікала, вона навіть встигла повернути голову назад і посміхнутися Дунфан Сюаню; її усмішка була сліпучою, як ранкове сонце:
- Брат Дунфан дійсно має добрий зір! Ти не хотів залишити Кристал духовного поглинання, тоді я неохоче прийму його!
Су Ло видала дзвінкий веселий сміх, схожий на низький голос, і в одну мить втекла далеко-близнюка.
Дунфан Сюань був розгублений до такої міри, що від його тіла ледве не пішов дим.
Це був не духовний Пінбол! Якби він знав, що це був Кристал духовного поглинання, як би Дунфан Сюань міг повернути Су Ло такий скарб? Його серце було роздратоване й роздратоване одночасно. Він хотів кинутися в погоню, але виявив, що навколо його ноги щільно обвилась товста й міцна золота виноградна лоза.
Дунфан Сюань був дуже злий, і його духовна аура надзвичайно зросла. Почулось лише тріскотіння, і невдовзі золота виноградна лоза розлетілася на шматки й опала.
Добре, що вона була полоською, яку відрізала дерево Акації, тому не мала особливого впливу на первісне тіло Дерєва Акації.
Дунфан Сюань вважав, що все під контролем йому, але хто ж знав що Су Ло, ця погань, хитріші лисиці! Крім того, у неї було нескінченна кількість скарбів, і за одну мить необережності вона могла знову втекти.
Огидна тварюка! Чим більше Дюнфан Сюань думав про це, тим сильніше злився. Його кулак міцно стиснувся! Хоча він був розлючений до напівсмерті, але не втратив розуму, то негайно встав і пішов у погоню за Су Ло. Він не вірив, що за такий короткий проміжок часу вона встигла вибігти з зони його досяжності.
У цей момент Су Ло використовувала всі свої сили, щоб втекти. Довкола простягалися густі джунглі, в яких не було ознак людського життя; високі дерева були вкриті пишною зеленню. Куди ні кинь погляд, все було покрито темно-зеленою пишним листям, просто неможливо було побачити, де вона закінчується. Прохолодний вітерець обдурив листя в морі дерев, видаючи легкий шелест. У цьому безтурботному лісі в людей від жаху стила кров. Але Су Ло було не до того, щоб турбуватися небезпеками в лісі. З її точки зору найбільша небезпека походила ззаду від Дунфана Сюані.
Фігура дівчини швидко просувалася по лісі, її швидкість була дуже високою і вона багато разів змінювала напрямок.
Вона рухалась на північ крутими шляхами: ліворуч, то направо — ніби панікувала з виїздом. Дунфан Сюань, який переслідував її, був змушений бути більш пильним. Якби він хоч трохи розслабився, Су Ло зник би без слідів.
Побачивши, як відстань між ними скорочується, а лабіринт перед ним все ще не було видно, Су Ло відчула холод у її очах.
Су Ло пережив незліченну кількість випадків, коли за нею гналися і вбили. Вона багато разів опинялася в оточенні небезпек, тому тепер зосередилась на прагненні стати сильною з однієї причини — щоб одного дня бути сильним господарем своєї долі. А тепер вона жертва? Су Ло повільно похитала головою.
Перед нами височіло високе стародавнє дерево, а стовбур був настільки товстий, що його могли обігнути лише десять чоловік. Густі гілки і лисі листки — навіть якби тут сховався людина, ніхто б його не знайшов.
Раптом у очах Су Ло промінялася радість.
– Це дерево... - Вона виявила, що це велике дерево вже вмирає.
- Насправді воно вже померло, — маленький Камінь відповів їй ствердно.
Серце Су Ло з радістю забилося, меч Чен Ін прорубав колоди у стовбурі і дуже швидко в дереві з’явився отвір, до якого міг увійти один чоловік.
Су Ло проскочила всередину, а золота виноградна лоза запечатала дерево оригінальної корою, щоб не побачити жодних змін. До того ж свідомість золотої лози ввійшла в стародавнє дерево, тимчасово захопило його фрагментарною свідомістю і відновило контроль над тілом дерева.
Глава 1739
Коли Су Луо закінчила ховатися, перед стародавнім деревом вже з’явилася фігура Дунфан Сюань.
Всередині дерева панувала суцільна темрява, Су Ло затамувала подих. Вона відрегульовувала функції свого тіла до найнижчого стану, навіть серцебиття. Вона втягнулася у духовну силу.
У цей момент Дунфан Сюань не відчув, що Су Ло вже сховалася. Його тіло було як блискавки, він швидко пронісся повз і продовжував рух вперед, але Су Ло знала, що ситуація ще не дозволена, адже судячи з того, як вона розуміла Дунфан Сюаня, втекти від його переслідування було не так просто.
Як вона і планувала все це так. Дуже швидко фігура Дунфан Сюань повернулася.
Тепер його очі, наче сніжні мечі, стріляли в усі боки, але результат виявився не таким, як він хотів — він не міг знайти Су Ло.
Він загубив її? Дунфан Сюань був готовий підірватися!
Кожного разу, коли він майже вбивав Су Ло, їй завжди вдавалося уникнути лиха. Так було й цього разу! Чим більше Дюнфан Сюань думав, тим сильніше він злився. Він з силою вдарив по стародавньому дереву перед ним. Серце Су Ло миттєво підскочило до горла, а думки безперервно вторили « не пощастило».
Тому що несподівано старе дерево, яке вдарив Дунфан Сюань, було сховане в котормі Су Ло.
Саме в цей критичний момент фігура Су Ло опустилася, вибивши катастрофи на волосинку!
Інакше кулак Дунфан Сюаня був спрямований прямо в її серце. Якби він потрапив в нього, хіба органи Су Ло не перетворилися б на пасту?
На щастя, стародавні дерева вже були під контролем Дерєва Акації і таємно зв’язалися з Су Ло. Тільки завдяки цьому у неї був шанс уникнути атаки. Якби її духовні почуття були від’єднані, вона не могла б почуватися зовні.
Дунфан Сюань, відокремлений шаром кори дерева, не міг собі уявити, що Су Ло, яку він з усіх сил намагався знайти, знаходиться всього в півметрі від нього.
Вдаривши і випустивши пару, Дунфан Сюань повернувся додому.
Після того як Дунфан Сюаня Су Ло зрозуміла, що більше не може тут залишатися, і поспішила вийти, але Дунапан Сауань не встиг піти, як його фігура зупинилася.
Фігура Су Ло відразу ж замерла на місці. Якщо б вона рушила, то Дунфан Сюань знайшов би її, але навіть коли вона була непідвладна, він все одно виявив її присутність. Як він її побачив, Су Ло трохи подумала і зрозуміла - виявляється, все справа в кулаку.
За цією силою можна запитати, як його кулак напав по стародавньому дереву і залишив лише невелику дірку після себе. За нормальних обставин, навіть якщо стародавнє дерево не розлетилося на шматки, воно принаймні мало бути викоренене з корінням.
Дунфан Сюань не думав, що дерево Акації контролює тіло стародавнього дерева. Він також не думав, що Су Ло пощастить уникнути цього удару. Він просто відчув, що зі стовбуром цього дерева щось не так, і хотів повернути назад, щоб вивчити його як слід, але, обернувшись, він зустрівся поглядом з Су Ло.
- Дрянь! - Дунфан Сюань вибухнув! Він настільки розхвилювався, що його палець, спрямований на Су Ло, задрижав.
У цей момент вона спокійно посміхнулася і привітала його:
- Який збіг!
- Так, дійсно збіг. Це можна зранити з тим, коли щось довго шукаєш, а воно весь цей час було у тебе під боком.