Глава 1013
- Не такий вже я дурень, між іншим, - злегка ображено простягнув Нанґун Люнь. А потім знову розплився в усмішку: - Це я від любові до тебе дурню, ось! Але крім тебе мені ніхто не потрібен...
- Розкажи це Лі Яояу, - голосно фиркувала Су Ло.
Так, багато їй крові попортила Фейко-муха. А все через що? Через м'якість і нерозбірливість у виборі друзів Його Тіраншества, ось!
- Я розберуся з нею, - похмуро пообіцяв Нангун Люнь. Друзі дитинства, Лі Яояу посміяла підняти руку на його крихітку Ло - Ла, і тієї ж руки вона підписала свій вирок.
Зітхнув, втомився потер очі. Подивився на дівчину, яка змайструвала гніздо з одеяла:
- Ще будуть якісь умови, моя повелителька? - Здурів Наньгун Левуні.
- Не знаю-не знаю, мені потрібно подумати, - з не меншим лукавством відповідала йому Су Ло. Звичайно, що вона не збиралася робити це з неймовірною щедрістю, але знайти такий перелік "хототьок" було неважко. Зрештою принц Цзінь завжди балував і в жодному разі не відмовляв.
Їм було добре. Вони насолоджувалися один одним, своїм взаєморозумінням, непристойною закоханістю - і в коі-то вічно сформованій визначеності. Слова були сказані, визнання зроблено, точки розставлені.
- Ло Лок, давай одружимося відразу після повернення з лісної Резіденції? - Брякнув раптом Наньгун Лююнь, і сам на секунду злякався своїх слів. Потім прислухався до власних відчуттів - ні, все правильно, так і повинно бути. Ло Ло повинна стати його дружиною.
Але сама дівчина, очевидно, не поділяла його впевненості. На секунду вона втратила дар промови, але знайшла щире бажання помитися через форточку.
- Не гони коней, чи не занадто це швидкісне рішення? - Вони тільки-но з'ясували стосунки і свої почуття, і що ж, відразу весілля?
- Все буде так, як ти захочеш, - поспішив заспокоїти її чоловік. - Тільки, прошу тебе, будь поруч.
- Так, так, я пам'ятаю все, не змушуй мене знову повторювати мою обіцянку, - зробила "страшні очі" Су Ло. І, трохи соромившись своєї власної категорії, все ж кивнула: - Добре, давай я подумаю і ми обговоримо це ще раз, коли повернемося з Резіденції, добре?
"Чого загадати, коли ми навіть не знаємо, чи зможемо нам пройти той горезвісний лабіринт з купою пасток і випробувань?" - подумки хмикнув дівчина. Чи вдасться їм знайти Криваво-малого Норичника Нінпо? Чи зможе той зцілити її тіло? Кількість питань і жодної відповіді. А женитися... Про це можна подумати і потім. Коли-небудь.
Цього дня події були дуже виснажливими. Вона і сама не помітила, як відв'язали її повіки, зрозуміла, що пора спати, тільки коли через чергового зівка мало не викинула щелепу. Дівчина поринула у глибокий сон, опустивши голову на подушку.
Наньгун Левуні залишився підлі її на ліжку, як мов безмовний вартовий її спокою. Важко окреслити лінію нуклеотидів на її блідому обличчі, поправив розміталися подушці волосся.
Лоу, довірся мені, тобі стане краще, - прошепотів він. - Що б не сталося, я зумію вилікувати тебе!
***
Рон Юн увійшов до кімнати, коли забив світанок.
- Ось тут рівно сотня, - сказав він замість "доброгоубтра" Су Ло, простягаючи білу нефритову пляшечку.
- Учителю, це ж... - Ахнула дівчина, негайно скидаючи з себе всяку сонливість.
Усередині опинилися Вітальні Пілюлі Гросмейстерського рівня. Та за одну таку експерти з бойових мистецтв могли влаштувати справжню бійню (у кінці якої переможці повинні були б одразу використати таблетку), а тут ціла сотня! Так Вчитель, мабуть всі ці дні очей не змикав - намагався, клеппал пилюки, і все це... Заради неї?
Читач! Пам'ятай! Купуючи, завантаживши і просто читаючи ці розділи на інших сайтах, ти спростовуєш вбивство якісного перекладу новела на просторах рунета й дуже розстроює перекладача конкретним чином цього твору :(Не треба так, будь котиком ): З сторінки проекту:
Якщо ви читаєте цей розділ на іншому веб - сайті, це означає, що він вже є у вільному доступі на рулете ;)
Глава 1014
Гросмейстер відмахнувся, як якби це було чимось незначним, і вставливо сказав:
- Дорога не близька, а ти ще надто слабка, так що навіть не зміряй економити, - повернувся до Нангуна Люуню, нахмурився: - Я змушений довірить Малюку Ло тобі, але і спитаю з тебе ж по повній! І якщо хоч одна волосина...
Він не став на захист свого молодого чоловіка, який сам вигадував собі жахливу кару.
- Хто б не наважився зашкодити Ло Л, зуміє зробити це тільки через мій холоднокровний труп, - з похмурою рішучістю кивнув йому принц Цзінь.
Чоловіки обмінялися багатьма крайніми поглядами — клятвою було дано. Тріумф миті схибивцьского фирка з Пі-Четвертої Міс: ну-ну, свіжо традиція. Її вже не один раз охороняли, захищали і ображали, але в найсуворіший момент її « захистки» тому-то раптово впали, а їй доводилося вигрібати самостійно. Як завжди.
- Нічого-нічого, не звертайте на мене уваги, - мурликала вона у відповідь на сумнівні погляди цих двох. Якщо чоловік настільки впевнений у своїй значимості та необхідності для жінки, то навіщо йому переохолоджуватися?
- Ідіть вже, - неохоче сказав Рон Юн, уважно вдивляючись у затишно затиснуті обіймами Нангун Люня дівчину.
- Добре, Майстер, до побачення, - ввічливо помахала йому ручкою Су Ло, і наступної миті картинка перед очима розплилася — двоє молодих людей почали стрімкий спуск з гори.
А на Пікі Туманних Хмарок, який обдуває всіма вітрами, застигла художня фігура Гросмейстера. Він пильно стежив за парочкою, доки вони не перетворилися на чорну точку десь на схилі гори. У його очах панував щирий неспокій.
***
Лісова Резденція Сянь лежала на величезній півночі. Холодний вітер загинав куточок карти, куди вже годину вдивлявся Наньгун Левюнь.
Резонно визнавши, що логічно довезти Су Ло з усім комфортом у кареті, ніж на своїх руках, чоловік пристосував драконо-лошадь і їхні кінний екіпаж вже минув гори Хуан і перетнув територію Північного Мо, попрямуючи далі на північ.
Настала зима. У цих краях погода не приносила теплого задоволення, а в цей період року і податливо. Тому, виїжджаючи з Імперії Північного Мо, Нанґун Люнь зробив набіг на хутряну лавку, і, здається, скупив в ній щонайменше половину всього товару. Вовче хутро, волокно, шкура леопарда, товсте вовняне та пухове покривало... Частина добра він закинув у свою просторову сумку, а в інше завів тружечку Су Ло, побоюючись, як би дівчина не підхопила простуду. Сам-то він, з його метаболізмом, міг у люті холоду голим в снігу спати, а ось ослабленому організму його маляти достатньо було прохолодного вітерця, щоб закластися запаленням легенів.
На десятий день їхня мандрівка на північ погіршилась, і з темного неба валив густий колючий сніг. Настав час налагодити привал.
Наньгун Левуні відшукав містечко, прикрите від промозкого вітру величезним валуном, встановив намет і розстелив товсте ковдру з якогось супер-пуха суперхвилі, і тільки після цих маніпуляцій заглянув у карети. Дівчина сиділа, загорнута по самому носу в лисяю шубку, на голову надихнула водяна леопардова шапка — загалом запакована так, що тільки очі і бачилися. Принц Цзінь легко підхопив цей міховий кошок і одним рухом перемістили Су Ло з карети до намету.
- Якщо ти ще не забув, - прогундозила екс-Четверта Міс, відпльовуючи від прилиплених до губ шуби, — у мене теж є ноги. І, ти будеш здивований, але я теж можу ними ходити!
Власне, з тих пір як над її тілом посорталася стара відьма, нога її не струшувала на землю: Наньгун Люун із завидною наполегливістю тягав її на руках. У неї ж, з такими темпами, всі м'язи атрофуються!
- Та ти подивися на себе, в труну кряше кладуть! - Чоловік обурився. - Як ти можеш самостійно ходити? А що, коли ти впадеш?
Звичайно, він і під дулом пістолета не зізнавався би, що йому подобається притискати дитину до себе на волю, таку гарячу та м’яку руку, а також тулуб у своїх грудях — навіть якщо б вона не проміняв це на всі скарби цілого світу.