Глава 913
- Капітане!
- Бідний капітан, така страшна смерть...
- Відверта дівчинка, я сам тебе зараз розірву на дрібні шматочки! - Згомонили підспечені солдати.
Су Ло дійсно занервувала. Звичайно, не "страшні загрози" стали причиною її переживань, а той факт, що ці істерички розорилися на весь ліс. А з огляду на те, що тут відкрили масове полювання, ті, кому потрібно - напевно все почули і тепер поспішають сюди, щоб не пропустити своєї « видобутку».
По-доброму, треба б йти звідси якомога швидше, але ... Коли в екс-Четвертої Міс було "доброму"? Воїни, приголомшені смертю їхнього провідника, відразу оточили дівчину. Тепер шлях до свободи доведеться виривати з крові.
Часи особливо п'яніти з місцевими ніндзя у неї не було, так що Су Ло ніщож божеволі кинула в бій все свої ресурси і козирі: великий відбиток, гігантський фаербол, Червона Акація, дрібниця божественної бійки - в хід пішло усе. Для всіх п’ятої ранги (кої було рівно чотири) потрібні були лише кілька хвилин, щоб відділити голови від решти тулуба.
Ті, хто залишився живим п’ятером, тільки й залишалося: плескати очима і безглуздо розїмати рот у безхребетному крикі. Вони не встигли зреагувати — так швидко все сталося. І поки вони напали, Су Ло випустила ще одну серію фаерболів! Але оскільки позосталі солдати були на шостому бойовому мистецтві, мета цієї атаки була не вбити їх, а лише відволікти. І поки ті знехтували від вогняних куль, дівчина швидко перемістилася за спину одного юника в чорних одягах і зав'язала його до « Величної ніщо» - щоб меньше смикався — підштовхнула кинджал прямо йому у шию.
Маленька бійка також не зевала, а відвішував паслеуху знатних зубів. Черепашка, наче перезріла арбуза, слухняно лопнула — потоки алеї крові змішувалися з білою речовиною мозку. Нудотворне видовище.
Червона Акація теж не відставала: скручене з линуле ласо різко прив'язувало один до одного двох воїнів, і поки ті намагалися вибратися зі пастки Су Ло з наприжки встромила кинджал одному у спину, а другого роздерав кігтями Мен-Мен. Малий хлопчик, мабуть, надихнувся прикладом господині і також злетів високо в небо й вже нападав із висоти. Щоправда, у нього не було кинджала, але в арсеналі були кігті та зуби, міцніші й гостріші від алмазів.
Битва тривала не більше двох хвилин, коли з загону вбивць залишився тільки один — найосвічніший і той, який усвідомив безглуздість своїх дій, розвернувся та кинувся навтекк.
Звичайно, Су Ло не могла дозволити йому піти в живих і повідомити всіх інших про її місце розташування. Зелена лоза Червоної Акації вилетіла з її рукава і обплила руку притого воїна, але той, очевидно, підмастив себе ящіркою, не думаючи відрубав свою праву кінцівку та побіг далі.
Тоді в справу увійшов дрібний бій. Втекти понамерився? Хамфе, від його драконистої величності не здирав ще кілька хозяйських вражина! Малий хлопчик, наче випущена зі стріли, полетів вперед. Чоловік втратив забагато крові, і його швидкість майже не була схожа на божественного дракона. Отже, малюк швидко нагнав противника і всіма чотирма лапами врізався у спину.
Ось так елітний загін повів від рук Су Ло та її команди. І здавалося б, на цій мажорній ноті можна було б завершити цю повну небезпечні пригоду ніч, але ...
- Ву, вуу! - « Біжімо!» - голосив дрібний бійок, буквально влітавши у обійми дівчини.
Хто ж міг його так лякати? Чи не сама стара відьма поскаржилася на їх скромний міждоусобчик? Су Ло, зблідивши, підхопила малюка на руки і кинулася геть.
Інтуїція знову ж таки не підвела її: Фея Ян Сю, після того як вона почула активність в джунглях, відразу кинула своє цікаве заняття з вигадкою різних способів убиття з елементами розчленування Су Ло і прийшла сюди.
Глава 914
Плуга іноді визирала через чорні хмари, на мить скупо освітлюючи льодові джунглі. Екс-Четверта Міс бігла, побігла - так швидко, що неозброєним оком можна було побачити тільки промели блискучих плям, ніби місцевість раптом наводила шалові привиди. Ось тільки забігом на дальню дистанцію в даний момент займалася не вона одна: розпізнавши розташування біглянки, на цю територію відразу ж скинулися всі ангажовані Фей Ян Сені найманці. Сама стара, наче безвідомий індивидуму в чорній мантії, що розноситься, ковзала по повітряі. Очевидно, слідуючи принципу « Ситко сиджу, далеко гляжу». Але через те, що вона існує навколо темряви, їй досі не вдалося вичепити погляд сплетаючої Су Ло.
Звичайно, дівчина не хотіла зупинятися. Вона буквально проскочила на одному подиху через три гірські вершини і лише п’ять кілометрів пізніше висихнула. Проте, що називається: "На добраніч нам тільки сниться" - секунду потому вона помітила збої загін, який складається не менше ніж із сорока чоловік. Різкий розворот назад — але зворотний шлях також перекрила команда, що за розміром не набагато поступалась першій. Су Ло опинилася в пастці, бігти майже нікуди, і єдиний позитивний момент полягала у тому, що обидва загони поки її не помітили. Екс-Четверта Міс судорожно заглядалася, як загнана в пастку мишка... Або, точніше кажучи, кішка: за неіміння кращого варіанта, вона зі швидкістю звуку вилізла на найближче велике дерево з пишною кроною, в якій можна було досить-таки пристойно сховатися. І замерла, інтенсивно міміклюючи під одну з гілок. Така коричнева, з сухою потрісканою корою і пробуються там і тут зеленими листочками гілки...
Два підрозділи зустрілися, акурат під тим деревом:
- Кого-небудь бачили підозрілого? - суворо поставив своє геніально-сурове питання дуже суворий капітан однієї з команд.
- Ніяк ні, - відремонтував другий, і обидва сумно зітхали. По суті, це було цілком можливо: ця місцевість була занадто далеко від території, з якою діяв сигнал тривоги. Їм залишалось тільки об'єднатися і продовжувати просіювати джунглі, коли...
"Кап, кап, крап"я".
- Що за... - Помоститися від тих, хто впав на його макушку капелек. - Дощ пішов, чи що?
Лівень був би зараз зовсім нестаті - вода буде вистачати всі сліди біглянки, шукайте її потім ...
- Та немає начебто, ніякого дощу, - насупився другий капітан.
- Кхм, а вода-то, з душком, - вигукнув один з солдатів, понюхавшись.
Протягом наступної секунди дорослі дядьки, які служили до звань капітанів, були вкупі на руці одного з них, нюхали, насупились, понюхнулися ще раз — і коли притихша Су Ло зібралась дуже часто порадити їм ще й лизнути, - хором вигукували:
- Та це ж сеча!
І поки вояки, що збирались під деревом продовжували зумівати, дівчина наполегливо боролася із бажанням вигадати дрібного пакостника-дракошу! А той, як ні в чому не було, продовжував зправляти малу потребу на голови нижчих... Під осудливим поглядом господині лише роздратувався: « Хочу, щоб ти не рухався!»
- Ти що, терпіти не міг? - Су Ло тихо зашивала на нього. - Або принаймні метил на землю, а не на голові ось цих...
У відповідь на цю резонну претензію малюк тільки збудував здивовані очі: мовляв, не розумію я, господарю, чого тобі від мене потрібно.
Су Ло зламано похитала головою:
- І що тепер нам робити? Ти, маленький сс... Це ти їх спровокував, зумієш впоратися тепер з усіма разом? - Зрештою, під дерево нудили не п'ять-десять чоловік, а всі сімдесят сім!