Глава 713
Су Ло задумливо потерла підборіддя.
Ґроссмейстер Рон Юн завжди байдужо ставився до соціуму, його законів, правил і упередження. Мотиви його дії були не завжди зрозумілі, а іноді важко зрозуміти. Але навіть за ті дві зустрічі Су Ло склалося враження про нього, як про мудрого і далекоглядного чоловіка. Чому ж він досі не розкрив зміїної природи Лі Яяо? А якщо розкрив, то чому ж досі на її боці?
Від усіх цих здогадок і сумнівів у Четвертій Міс розболілася голова.
- Ладно, ладно, забули. Це всього лише перший тур, навіть якщо і програю - не велика біда, адже ви можете проявити себе в наступних, безпорадно розвила руками Су Ло.
- Але ж, якщо ти програєш, наздогнати інших претендентів буде досить важко, - зітхнув Бієнн Юін і з ніжністю потріпнув дівчину по голові.
Від такої фримостисті Су Ло застигла. Такі дії могли дозволити собі тільки те, що Нанґун Люнь — але цей маньячел - поняття особистого простору не є в принципі. Але, не встигла вона навіть уявити собі премію, як чоловік передбачливо змився подалі від зони її досяжності та докидливості різних важких речей.
- Дитячий садок, штани на лямках, - пробурчала дівчина, загладячи вибиті з пристойно пряди волосся.
Відпущені на виконання завдання десять днів Су Ло не сиділа без діла: більшість активно займалася виготовленням пільв, а в годинник « Досуга» безупинно спостерігала за Аметистою рибкою, мало не молячись на кожен з них. Навіть дрібна бійка проникла в критичний момент і, звичайно ж, не без постійних нагадувань та вимог Су Ло, помер свій апетит і навіть замість того, щоб плюватися у джерело духовної води, подібні до господині почали скручувати поглядом їх « золотоносну курочку».
Ось лише Аметиста риба, очевидно, не квапилася виконувати німий (а іноді й вербальний) наказ цих двох людей напрочуд відмовлятись виробляти фіолетовий кристал. А вже настав десятий день.
З грудей Су Ло вирвалося важке зітхання: що ж, вибору немає...
Хоч останній, сьомий кристал їй так і не вдалося роздобути, вона все ж стала рано вранці і потопала в Імператорський Дворець, за можливості з гордо піднятою головою.
На цей раз у тронній залі колишній натовп міністрів і чиновників не був, але сім'я Лі майже повністю з’явилася. Лі Аоцюн, Лі Егуд — усі знайомі особи були зібрані. Фейко-муха сяяла до огидного самодовольчої міни, мабуть, саме таку називають « так і просить цегли».
« Знай себе та свого ворога, і тоді ти зможеш вийти неушкодженим з сотні боїв» — говорить мудрість « Спокуси війни ». Усі ці дні Дворець Нефритового Озера не спускав очей з четвертої Міс Су. І Лі Яояу знала, що в маєтокі Су не було нічого незвичайного - тільки Бієчен Юін мірошив туди-резонно. Але, як видно з його неприємної фізіономії, він не зміг знайти добрих речей для своєї « сестренки ».
У високому кріслі, а також на постаменті Рон Юн піднісся над усіма цими простими смертними людьми. Весь його зовнішній вигляд, одягнений в білосніжний одягу прямо-таки випромінював нудьга і байдужість до всього що відбувається.
Аптекар Лен встав на сходинку перед Роном Юном і, прокашляючись, голосно проголосив:
- Десять днів минули. Прийшла пора здавати ваше "задачі", - при цих словах він не стримався і мітнув стривожений погляд в сторону Су Ло.
Звичайно, не тільки сім’я Лі затамувала подих і спостерігала за поместю Су. Власне, таких ось байдужих набралося добра половина населення столиці. По суті, ніхто не вірив у успіх дівчини Су, що взагалі-то було передбачано - хто вона, і хто Лі Яояу? Маленька принцеса Дворца Нефритового Озера і якась беззвесна дочка наложниці з крихітного пометия Су - хіба цих двох в принципі можна було порівнювати? Зрештою, звідки в Су Ло, без зв’язків, грошей і підтримки сім'ї, може раптом взятися фіолетовий кристал?
Лі Яояу осліпила своєю усмішкою, і вона вилетіла вперед та поклала на піднос червоний шовковий мішечок. Не стрималася від спокуси і багатозначна стрільнула очима в бік Су Ло, але ця, здавалося, не помітила потуг Фейко-мухи.
Четверта Міс взагалі перестала на що-небудь реагувати, ніж і привернула загальну увагу. Чого ця дівчина застигла? Чи вона сподівається зупинити час? Навіть якби їй це вдалося, фіолетовий кристал з повітря, знаєте, не з'явиться. То чого ж вона чекає? Доки всі тут постараються і забудуть про її ганьбу, чи що?
Глава 714
На диво, їхні здогадки були близькі до правди. Ні, але Су Ло не чекала на розсіяний склероз — вона з нетерпінням очікувала « пльваного» Плювка Аметистичної риби. Можливо, хоч у останній момент доля і радіє її настільки необхідним фіолетовим кристалом. Будь ласка!
Всі тільки й говорять про те, що вона нібито позашлюбна донечка богині Удачі. Так от, зараз би їй везіння ой як придалося б!
- Міс Су, твоя черга, - насмішливо мурликала Фея Нефритового Озера.
- Куди поспішати, - як можна негаразденько потиснула плечима Су Ло. – А ты... Все зібрала?
- Не сумнівайся. Як бачиш, всі чекають тільки тебе. Отже, поквапся не злі Гроссмейстера Рон Юна.
Четверта Міс гарячково шукала в голові фразу, здатну змусити Фейко-муху продовжити цей їх безглуздий диспут. Так, вона намагалася потягнути час - десять хвилин, ще лише 10 хвилин....
Звичайно, Лі Яояу помітила потуги Су Ло відтягнути час її неминучої ганьби, але не могла змусити себе вставити ще одну шпильку:
- Міс Су, у тебе немає кристалу з повітря, він не вийде, хоч би скільки ми тут заклякли. Як довго ти збираєшся розтягувати задоволення?
Су Ло з демонстрованим "хмом" вхопилася за підборіддя, мовляв, «хороше питання, треба подумати над цим." і закохалась у злості мсьоко-мухи.
Незважаючи на флосововски-спокійний вигляд Четвертої Міс, серце її навряд чи вискакувала з грудей. Протягом цих десяти хвилин вона стала жити вічно. Це вічність, проведений в пеклі.
Гроссмейстер Рон Юн зітхнув, підняв погляд на Су Ло і холодно вимовив:
- Час...
Але в цю саму мить на підлогу смикнувся дрібний бійець, відразу підбігши до ніг Аптекаря. Застосовуючи команду Су Ло, дитина відразу заскочила на руки Рон Юну і мало не сяяла від задоволення.
Мен-Мен мыльно крутився і вертався, ніби ніяк не міг знайти собі місця, і в якийсь момент він раптом опинився на маленькому столику, де стояв піднос з червоним мішку з кристалами всіх кольорів. Доля секунди - і дракон запустив свою засохлу лапу в мішку і, витягнувши звідти щось, відразу ж запхнув у рот, як нічого не трапилось. Очевидно, він сподівався, що зробив це досить швидко для того, щоб слабкий людський погляд не зміг нічого побачити — тільки його наглу крадіжку побачили всі!
Гуркіт тих, хто впав на пів щелеп. Усі були вражені, але їхній стан не можна порівняти з відвертим шоком представників Дворца Нефритового Озера.
Усередині цього мішечка були сім кристалів різних кольорів. Якщо цей троглодіт з'їв перші шість - то й чорт із ним, нехай його пожовта замчить. Але ось якщо його лапи дісталися фіолетового кристала... Це немислимо! Навіть найбільшій родині їхніх дітей було нелегко зібрати ці камінчики, а тепер їхній скарб може спочивати на дні шлунка дрібного паразита!
Лі Аоцюн аж весь розмалювався від злості і рефлекторно смикнувся до столика з підносом, але в той же момент шлях йому перешкодили двоє грюкав Гроссмейстера Рон Юна.
- Стій, де стоїш, - продав один.
- Жити набридло? - На тон йому відгукнувся другий.
- Пффф... - відразу ж здувся Лі Аоцюн. Він зрозумів, що мало не образив найбільшого Аптекаря. Але його рішучість у всьому розібратися (хоча й більш цивілізовано) не зменшилася: - Ґросмейстер Рон Юн, прошу вас, просто подивіться, які саме кристали втратила наша сім'я!
"Тільки не фіолетовий кристал, тільки не пурпурний!" - як мантру, повторював про себе чоловік.
Су Ло, про яку всі вмиг забули, тихенько фиркнула, закотила очі і лягла себе по лобі, ледве зтримуючи хохот.