Розділ 461.
Якби Су Ло не нагадувала йому про надзвичайну цінність рідкісних книжок, то він би не стримався і не відмовився від задоволення влаштувати собі дівчину пальців вуса.
Су Ло, звівши очі до кінцевого стемніючого неба, демонстративно зітхнув:
- Похоже, прибути саме сьогодні в пункт призначення буде кілька важче, ніж я думала.
-Добре, привал, - подумавши кілька митей змилотився Лі Аотянь.
Дівчатка весь день і всю ніч проскакала по горах-лесах та річках, рятуючись від нього, напевно вона вимотана до межі. І він сам витискає, як лимон, від цієї скаженої скачки — настільки легковажне споживання духовної енергії йому аукламилася, голова нещасно трекала і вимагала відпочинку.
Аотянь дістав ще одну червону мотузку, поклав її в руках і зимно буркнув своїй плівці:
-Гадна дівчинка, ти ж напевно скористаєшся моментом, поки я буду культивувати, щоб втекти, вірно?
"Ага, звичайно, може тобі відразу і весь план на блюдечку видати?" - фиркала Су Ло подумки, а ззовні вона поставила щире здивування:
- Що ти, що ти! Як я можу втекти, я ж пов'язана!
-Хмф, - чоловік ні на йоту не повірив невинним окам дівчини, а тому, зручніше перехопивши мотузку, обмотав її двічі навколо ніг Су Ло і скрутив в мертвий вузол. - Тепер точно не втечеш.
Це диво можна було розв'язати лише якщо ти знаєш, на якому вузол вона була зав'язана. Але ніхто, крім ув'язненого, не міг його знати.
Закінчуючи з Су Ло і абсолютно впевнений у тому, що тепер-то дівчинка ніяк не зможе його перехитрити, Лі Аотянь спиною привалився до величезного дерева і влаштувався в зручному для медитації позі. Крім того, в цьому становищі йому було зручніше шпигувати за Су Ло — треба лише прикрити очі, як дівчинка була на долоні, можна було стежити за кожним її рухом.
Звичайно, перший час Су Ло поводилася як пай-девочка. Вона просто сиділа, привалившись до стовбура дерева, набридло закрити очі - мовляв, дивись, яка я вся безпорадна і покірлива, я змирилася зі своєю долю і підкорилася участі твоїм полоненою.
Від цього її безпорадного виду на губах Лі Аотяна заграла садистська висмішка — на цьому безлюдному острові, він був цар і бог для цієї безсильної букашки! Тільки він міг диктувати, жити їй, або бути розчавлена в наступну мить!
Але дівчина не заслуговує смерті. Вона гідна такого, дуже болісного життя! І як тільки вона віддасть йому секретні книги, відразу ж розкриває зміст виразу « смерть милосердніше життя».
Лі Аотянь був упевнений у своїй силі та могутності, бо тепер вже дівчак не може спастися.
І він був правий - Су Ло і рухався-то могла дуже важко, що вже говорити про повноцінний біг. Проте, туз в рукаві - а точніше, у просторі — мав. Дівчина не могла ходити, але дрібний божественна бійка міг.
Су Ло обережно — не дай бог помітить! - Випустила малюка назовні у сліпій зоні Лі Аотян. Спочатку, вона планувала, щоб Мен-Мен влаштував метушню, але маленький дивак, побачивши, що його обжарена хозяшка зв'язана, раптово розсердився і люто впився кивками у мотузку за її спиною.
Тихенько клацніть, і шматок мотузки безпечно залишився в клах Божого дракона. Раптом, настільки хваління Лі Аотяна мотузка не витримала зустрічі з найкривавішими кликами бійки...
Чоловік, відчувши якийсь рух з боку своєї полоненої, ліниво прихиляв очі.
Занадто пізно було знову вдавати покірну і дрімаючої, так що Су Ло швидко зірієнтована на мосі льстивомовий вираз раболепії та з усією можливою відданістю усташала на Лі Аотія.
Хлопець ж рефлекторно відвів очі і квапився відвернувся. Що, гидота дівчинка згадала, нарешті, про необхідність боятися його? Чи вирішила я діяти за іншими методами? Ха, наче це могло врятувати її!
Розділ 462.
Лі Аотянь повернувся до своєї культивації. З обличчя Су Ло сповзла вся покора, дівчина навіть не стрималася і зі шкідливості показала застиглу фігуру юнака.
Дрібний бійок безшумно вліз під спідницю своєї господині і почав « перепилювати » зубами мотузку, яка скливала ноги Су Ло — його гострі білі зуби найтички якомога тихо заскочили товстою червоною матерією. Кілька тотальних секунд і ось — руки й ноги дівчини були вільні.
Су Ло пильно спостерігала за кожним подихом Лі Аотяна, але він, очевидно, глибоко занурився в культивацію. Не було жодного сенсу чекати — якщо бігти, то тільки тепер.
Су Ло підхопила бійку, а потім помахала ручкою свого безшумного вбивцю і сховалася в густих джунглях.
Лі Аотянь на театральний догляд своєї експлуатації і вухом не повів: він був абсолютно впевнений у надійності своїх мотузк.
Приблизно через годину, чоловік закінчив сеанс культивації, за цей час його енергія була відновлена на тридцять відсотків. Тепер то, коли мерзкою дівча захочеться грати з ним, він із задоволенням « похрустить» її кісточками.
З задоволений зітханням Лі Аотянь відкрив очі. Потім закрив. Старо проморгався і відкрив знову. Однак ці маніпуляції не змінились, оскільки дерево й далі було знищене. У бідолашних людей задерся куточок ока.
Коли один чоловік схопився на ноги, то опинився у місці, де зовсім недавно зв’язав дівчину — очевидно, він сподівався, що та в поспіху почала ставати невидимою і насправді нікчема потрапляє на землі, пов'язана з руками й ногами. Однак його сподівання не справдились.
Як... Як це могло статися? Це ж... Це ж була не просто якась мотузка! Це була мотузка, яка стримувала безсмертних — чим більше ви боретесь у спробі звільнитися, тим сильніше вона впивалася в шкіру і глибше аж до відрізання кінцівок!
Лі Аотянь почав сканувати простір навколо, ніби сподівався знайти дівчину на околиці землі, яка валялася у муках від нестерпного болю і стіп кров’ю.
Су Ло не було навкруги. Лі, Аотяни, здавалося, поїде дах від люті.
А він знав, що ця хитра лисиця приносить щастя і живеча! Треба було відразу порубати її на дрібні шматочки і запалити в тесті. Наступного разу їй вдалося обвести його навколо пальця, знову і знову він вівся на її хитрощі. Так само, як і в той час, коли він уклав її у крижаній кокон, так тепер, після того як зв'язав її здержуючої безсмертних мотузкою - кожного разу він був абсолютно впевнений, що вже зараз-то ця плутка нікуди не дінеться. Однак у найсуворіший момент вона знову врятувалася! Можливо, вона зовсім не лисиця — а драна з дев’ятьма іншими людьми? Інакше як ще можна було пояснити її талант змиватися прямо під носа біля смерті!
Що ж, з нього досить цього зоопарку. Лі Аотянь урочисто присягнувся, що коли наступного разу він схопить цю паразитку, то не буде жодних переговорів і нічого не робити — вона просто розместить її в фарш та нап’є м'ясних пиріжків. І з'їсть, для надійності, щоб напевно.
З такими ж канібальськими намірами чоловік знову вдався до погоні.