Глава 459.
Су Ло не встигла смикатися, як розлючений чоловік уже стояв перед нею. Дівчина навіть здригнулася від несподіванки і закинула малюка в простір.
Лі Аотянь, досить оскалівшись, ласкаво простягнув:
-А ти не так погана, як про тебе говорять, мерзенна дівчинка. Оскільки тобі стільки часу вдавалося ховатися від мого переслідування. Я вражений.
У Су Ло затряслися піджилки, але ззовні вона намагалася зберігати спокій. Як на світських чаєпіттях, а не у диких джунглях, коли вона стояла перед своїм потенційним убивцею, дівчина зацікавлена тоном інтерв'ю:
-Як тобі сподобалося те старе дерево?
Думки Су Лоаха робилися по черепушці: треба було план втечі, і терміново!
-Гадна дівчинка, настав час розплати!
-Ти так впевнений, що зможеш мене вбити? - на обличчі дівчини грала байдужа усмішка.
-Ха, а ти в цьому сумніваєшся? Та від одного мого удару від тебе залишиться мішок з кістками. Настав час врятувати цей світ від стихійного лиха в твоєму обличчі! - Лі Аотянь був буквально переповнений гордістю від усвідомлення своєї значимості долі цілої цивілізації, зараз він діяв з ім'ям неба.
Його довгі права вже простягалися над бідолашною головою Су Ло, коли дівчина однієї фрази змусила його зупинитися:
- Що ж, якщо тобі зовсім не цікаво... Тоді вбивай. Я так розумію, ті секретні книги, які я забрала з Дворца Аметистих риб, тебе не хвилюють? Яка прикрість.
І ось, тривали роки справедливості. Як же він міг забути про це?
Увесь цей час його думки були лише однією метою — зловити і приглушити мерзенну Су Ло. Про все інше - в тому числі і про те, що удача гачком дівчата була настільки гарною, щоб вона змогла схопити з Дворця Аметистих риб пару-будівних цінних книжок — він безпечно забув. А якщо йому вдасться принести у Дворец Нефритового Озера ці рідкісніші манускрипти - слава його буде гримати на багато поколінь наперед!
Під уявні пісні його сім'ї на честь самого себе, Лі Аотянь насупився і навис над Су Ло:
Негайно віддавай секретні книги!
« Ага, ось прям щас витягла і віддала я тобі їх, - подумки хмикнула дівчина, Ясен пень, поки ти не заповниш дорогоцінні манускрипти — ви мене вб'єш." Зобразивши на обличчі збентеження, Су Ло, сором'язливо носокши туфлі по землі, промайнула:
- Але... А я їх сховала.
- Куди ти їх сховала? - Чоловік вирішив, що дівчина вже в його руках — зараз він її вб'є або трохи пізніше, особливого значення не мало.
Су Ло ледь не брянула « У живіт», але вчасно покрила смішок і напустила на себе вираз нервової непевності:
-А...якщо я віддам тобі секретні книги, ти мене відпустиш?
Ці слова по обличчю Лі Егуда пробігли тремтячи.
- Не вбивати тебе, значить? Що ж, я подумаю над цим - посміхнувся чоловік.
« Ти, мабуть, думаєш? Я знаю, про що ти подумаєш - на яку кількість частин розірвати моє голе тіло» Їхня ворожнеча з цим відморозком досягла межі, коли жоден із них не зможе жити доти, доки інший живе. Однак, на її обличчі було колишнє невинне бажання „зробити" свою палачу.
Добре, якщо ти мене відпустиш, я приведу тебе до місця, де сховала книги.
Лі Аотянь підозріло нахмурився:
- Не смій думати про будь-який хитрий план втечі!
- Про який вид мови? Не розумію, про що ти говориш - в очах дівчини була така чесна невинність, що не вистачало тільки швидко-швидко резонансними поморгати, мовляв, я « все це бачу...
Лі Аотань, якщо і купився, то явно не повністю, так як витягнув через пазухи мотузку і почав щільно зв'язувати кисти дівчини за спиною, безрестанно бурча:
-Знаю я тебе, пакість ти дрібна, у твоїй огидній голівці занадто багато всіляких хитромудрих ідей. Так би і відрізав її ножем, та поступніше.
Су Ло вистачило одного погляду на мотузку, щоб відразу дізнатися її — не так давно у Горному Хребті заходу сонця Ер Хуан зв’язувала його таким же чином, що відклала Четверту Пані Су в Палац Нефритового Озера. На жаль для Ер Хуан, її життя було трагічно перерване так вчасно явним батьком дрібного Боговчика.
Розділ 460.
Згадуючи слова Ер Хуана, це чудо мистецтва є Вірою, яка стримує дух, створений спеціально для того, щоб в’язати злочинців без духовної сили. Ось тільки мотузка Ер Хуан була темно-червоного кольору, тоді як теперішні какові Су Ло мали куди більш насичений відтінок. Дівчина намагалася послабити пути за допомогою духовної енергії, але їй вдалося досягти протилежного ефекту — шнури з ще більшою силою впилися у її шкіру і зав’язували Су Лощатися від болю.
Лі Аотянь, який помітив маніпуляцію своєї полоненої в'язниці, просто презирливо фиркнув:
-Наївна, безмозглая дрянь. До твого відома, це стримає безсмертних шнурів. Навіть вища безсмертна істота, пов’язана з цією мотузкою, не втече. Розгляньмо, як це можливо.
Чоловік багатозначно опустив очі на ноги Су Ло, точно натякаючи, що він не проти їх зламати в разі спроби до втечі. Ну, або коли просто набридає.
Су Ло роздратувалася. Що ж, цього слід було очікувати — якщо у звичайної (на майже) слуги Феї Нефритового Озера була така пристосованість, то не дивно, що сам син Нефритового Узера мав би кращий варіант. Едакий апгрейт.
Хоча їй вдалося відтягнути час своєї загибелі, втеча виявилася не з тривіальних - Су Ло була пов'язана по руках і ногах, вона стояти не дуже зручно, що вже говорити про біг.
-Давай, крокуй вперед, якщо ми не знайдемо секретні книги до сьогоднішньої ночі, я тобі руку вирву! - обіцянки Лі Аотяна так само не додавали оптимізму.
Дівчина ледве піддала подих.
Постійно підштовхуючи Лі Аотян, Су Ло сумно блукала попереду і активно переговоряючись з дрібними бійками:
- На цьому клятому острові живуть якісь сильні магічні звіри? - З надією запитала дівчину.
Дракончик задумливо схилив голівку на бік, прикрив очі на мить і потім негативно замотав головою. Нічого такого він не відчував.
Су Ло спробувала зайти з іншого боку:
-Тоді, чи є тут який-небудь схованок, в якому заховані скарби?
Від умовного слова « захованість » малюк відразу ж всмоктувався і заглушив:
-Ву, ву! - Саме так, є!
Розсуди Су Ло були прості: коли ховають скарби, таємник так само намагається захистити від чужих нападок всілякими пастками, що може зіграти їй на руку.
Хоча ця молода жінка мала туманність, хілого та напівживого — все ж таки план, який додав їй впевненості.
Поки вони йшли, Лі Аотянь продовжував точити отрутою, постійно шпиляючи Су Ло з приводу і без:
- Ну і де ти сховала книги? Тільки посмій мене обдурити, хмф!
Су Ло ледве стрималася, щоб не закочувати очі. Замість цього вона безпорадно зітхнув і вибачається тоном бурклика:
- Коли я в паніці виносила від тебе ноги, я якось не задумувалася над маршрутом. Я не можу запам'ятати все, врешті-решт!
-Лвава тварюка, ти смієш грати зі мною!
- Та що ти, що ви! Як смія я, ганебна, грати з тобою, другим молодим паном Дворца Нефритового Узера, - пролезала дівчина, старанно ховаючи нотки сарказму в голосі. І після того, як я закінчувала роботу: "Вереви занадто тугить", не можу йти швидко!
- Ну, у тебе є два варіанти: або руки пов'язані, або відрізані, - фиркнув чоловік.
Су Ло не поступився, він просто мовчав. Дівчина не тішила себе фальшивими надіями, вона чудово розуміла, що Лі Аотянь ненавидить її до такої міри, щоб, якщо б у неї немає секретних книг, - розірвав би її на дрібні шматочки саморутно. У неї залишилася єдина надія на спасіння — маленький Божий дракон, з яким вона постійно розмовляла.
Чітко дотримуючись його вказівок, вони вже були близько до кінцевої точки їхнього маршруту.
Сонце залягало деревами, і перші зорі запалювалися в небі.
Лі Аотянь різко зупинився, одержив Су Ло і люто прошипів:
- Чому ми досі не прийшли? Ти зі мною граєш, жорстко?
Су Ло розсміялася:
- Зачекай трохи, ворогу мій. Ми майже біля мети.
-Я тебе, мабуть, вб'ю прямо тут і зараз, і прикопаю під найближчим деревом! - Терпеливість чоловіка була явною.