Розділ 443.
- Ну добре... Тобі вдалося піти, а що на рахунок... - ніж у руках Су Ло на мить завмер.
Чоловік навіть забув на секунду про біль, і це застигло на його обличчі.
-А, ти про Феа Нефритового Озера, - « пам'ятав» Наньгун Люні. - Без поняття.
- Тобто як це - без поняття? — Мій ніж різко проїхався по здоровій ділянці, відтявши невеличку ділянку шкіри. Су Ло була настільки здивована, що зовсім забула про залізницю в руках.
І так роздряпаний бідолаха сердито зашипів, з злостю втупившись на дівчину:
-Ти що, вбити власного чоловіка хочеш?
- Та ну тебе, не про те мова! – отмахнулася Су Ло. - Ти кинув її в кімнату щасливого шлюбу?
-А що, мені потрібно було її з собою тягти? - Дуже добре повідомився Нанґун Люнь. - Мені достатньо переживань за тебе, так чому ж я повинен піклуватися ще про когось?
Незважаючи на різкий тон, його слова по тілу Су Ло розлились приємним теплом. Здається, саме такий стан зазвичай називають "щасливістю".
З її пам'яті так і не пішов той епізод, коли в Горному Хребті заходящого Сонця принц Цзінь та Фея Нефритового Озера настільки інтимно стояли рядом і посміхаючись, про щось тихо перемовлялися. І, як ніж по серцевому м’язі, зрада Нанґун Люня, бо він їй не повірив. Він став по стороні своєї подруги дитинства.
І ось, тепер ... Су Ло нічого не могла з собою вдіяти: губи самі по собі розтягувалися в щасливому усмішку, від вигляду якої чоловік м'яко сміявся:
-Ти дивись, як мало потрібно людині для щастя!
-Хто тут щасливий? - Су Ло спробувала сердити нас, але безглузда усмішка — як приклеєна — пошкодила всю суворість.
- Дурня ти, хоч і розумна, Наньгун Леюнь не відривав ніжного погляду від зардеючого личинка дівчини.
Су Ло, трохи впораючись з власною мімікою, демонстративно закочувала очі.
-Кстаті, ти все ще мені не відповів, як ти вчора мене знайшов? Зворуш бурю і шторм, високі хвилі... Як тобі це вдалося?
Світло-радостовий вираз наче зійшло з обличчя принца: питання явно не прийшов йому до душі.
Дівчина не очікувала такої реакції і навіть почувалася трохи незручно:
- Я щось не то сказала?
У Нанґун Люуня було таке обличчя, як ніби він хотів її ось прямо зараз живим загризти, ну, або хоча б місцями пообідати. Але ж вона не запитала нічого такого кримінального, звідки така злість?
-Я. Ні. Хочу. Про це. Говорити! - чеканя кожне слово, кинув Нанґун Люнь і прикрив очі, демонструючи, що розмова закінчена.
Ну, закінчений, такий кінець, захоче - сам розповість, а ні — кліщами з нього правду не витягнеш. Хоча пам’ятається, що в середні віки такі люди були від одного виду відразу розповісти всю свою історію — починаючи з зачаття — тягнулося.
Су Ло зосередилась на лікуванні. Ось, остання пігулка для поліпшення зсідання крові зашивала на рані. Очевидно, що майже миттєво затамований кровотеч мав успіх у цьому пілюлі.
Наньгун Левунь, лежачи нерухомо, глибоко дихав. Навіть і не скажеш, що йому дуже боляче, якщо він не уважно придивитися до обличчя. Через напруження над верхньою губою виблискує пота, зуби періодично стережуться, нудьга стає нестерпним стиснутими...
-Дуже боляче? - Приємно запитала Су Ло.
- Ні, це глибокий вдих, повільний видих: - Я звик.
Ну ось, їй знову хочеться ридати — зовсім рознюлася. Але це його "Я звик"... Скільки років він пережив біль і страждання? Дівчина знала, що він мав на увазі біль, якого мусив терпіти раз на місяць протягом багатьох і багато років...
Спалах.
Раз на місяць, хвороба скручувала тіло Наньгуна Люня жахливо болем рівно на одну ніч, і, шляхом нескладних численнь...
Су Ло перелякано здивувалася на чоловіка. Її голос тремтів, коли вона майже плачучи, сказала:
- Пройшла ніч, твоя... Чи ви хворіли?
Так, не може бути помилок. Саме на п'ятнадцятий день місяця доводиться його « тягти тортури»!
Наньгун Люунь сердито скрипнув зубами і прошипів:
- Чому ми все ще про це говоримо? - Але, побачивши до незадоволеної мсьяка дівчина зробив кілька глибоких вдихів і серйозно подивившись на Су Ло, повільно, немов вколаючи слова, відчекакав:
- Минулої ночі я шукав тебе. Я тебе кликав, і не отримав ніякої відповіді.
Розділ 444.
Минулої ночі, незважаючи на важкі внутрішні та зовнішні поранення, попри гостру хворобу він кинувся за нею в океан у бурхливий шторм.
А вона? Що вона робила в той самий час?
Минулої ночі, кидаючись гігантськими хвилями в всі сторони, вона дійсно... Заснула.
Суластично відвела погляд.
Дівчина, наче наява, уявила, як поранений Нанґун Люунь бореться з величезними хвилями, лютим вітром і крижаним океаном, вперто розсіюючи воду в пошуках її замороженої сплячої хмари.
Гидкий хробак вини люто вгризався у серцевий м’яз. Почуття було незвичайним і неприємним.
Наньгун Левуні, мітнувши погляд в Су Ло, ледь помітно посміхнувся:
- Що, совість гризе?
Дівчина неохоче кивнула — те, що заперечуватиме, гризе ще м’яко сказано.
-Іди сюди.
Після секундних коливань Су Ло невпевнено присіла поруч, намагаючись відводячи очі.
Чоловік простягнув руку і м'яко потріпав молодичку по голові:
-А знаєш, що?
- Що? - буркнув вона.
Наньгун Люні влаштувався зручніше, притулившись до спинки ліжка:
-Є я хочу, що-що.
Су Ло з полегшенням сказала, що принц Цзінь впевнено йде на поправку — геть, вже і про їжу згадав. Пілюлі робили свою справу — кровотеча припинилася, чисті рани виглядали значно краще без гниючих ділянок.
Су Ло поповихнула фрукт і простягла чоловікові, але той привірево замотав головою:
- Це взагалі їстівно? Моя Величність не збирається їсти що попалися.
Погляд Су Ло красномовно видавав питання: « Чи цей маньяк-підозрювач?» Вони, взагалі-то, на незаселеного острові тут застрягли, а не на курорті!
- Крім фруктів є ще устриці і Аметистові Колючії Риби, і все.
- Так і бути, з мене вистачить Аметистих риб, - витворивши задумливість, « пожалкувався» Наньгун Левюні.
А одна аметистая Колючка була еквівалентна зеленій кристалі... На жаль, коли ви пожежите й з’їсте їхні тіла — вам не дістанеться духовна сила.
Але за неімінням нічого іншого довелося йти на такі ось марні жертви. Хоча Су Ло, маючи почуття вини, зараз би і своїй печінці розповіла про це у разі потреби.
І ось, дві найбільші Аметистичні Колючії Риби були безжалісно засмажені власними руками Су Ло. Мабуть, у минулому житті дівчина була дуже непогана в приготовленні шашлика і навіть з ним за подібних умов, оскільки рибешка нисковочка не підгоріла, а покрилася рівною золотистою кришкою з обох боків. З одного тільки аромату шлунок збунтувався з подвоїною силою, вимагаючи, нарешті, вважаюого його харчування.
Су Ло вручила найбільшу рибу Нангун Люню:
-Кушати поано, приємного апетита.
Чоловік обурився:
- Що означає "приємний апетит"? Хіба ти не повинна відламувати рибу по шматку і власними руками мене годувати?
-Фево? - З забитим ротом промичала дівчина. Вона була настільки голодна, що навіть не чекаючи на рибку охолодженою, відкусила величезний шматок і тепер старанно працювала щелепами. Два дні не є, тут будь-якої миті забудеться про всякі манери.
-Ме Величність – найболючіша людина в цьому світі! - Саме в цей раз "нагадував" Нанґун Люнь.
-Руки-то цілі, чого виделаєтесь? - Висилавши в шлунок їжу, роздратовано буркнув Су Ло.
- Це не важливо, важливо тільки те, що я хворий! Да я.... Я майже помираю, між іншим! - Роздратований чоловік.
"Щось для вмираючого ти занадто багато шкодиш" помітила про себе дівчина. Чесне слово - як мандрувати немислимим. Добре хоч просто нагодувати просить, а не "титтю" вимагає.
Зрозумівши для себе, що сперечатися з цим диваком в такі моменти абсолютно безглуздо, Су Ло на знак капітуляції підняла обидві руки:
- Добре, добре, я нагодую тебе, якщо вже ти такий немічний.
Мабуть, останній епітет прийшов Наньгуну не до душі, бо він ще більше насупився і демонстративно відвернувся.
- Ну що тепер? Я ж погодилася тебе нагодувати, чим ти знову не задоволений?
-Ти погодилася нещирнє, - ображено буркнув малолетка-переросток в обличчі принца Цінсія.
- Та я сама щирість, ти що? - Мені важко приховувати в голосі сарказм, і дівчина відповіла: - Ну-но, відкрий ротик і скажи "Ааа"..