Розділ 441.
Су Ло торопліво повернулася в печеру.
Наньгун Левуні застиг у знешкодженні кам’яним виваленням, сидячи на ліжку і вчепившись руками в підпори з такою силою, що костяшки пальців побіліли, і здавалося, навіть не дихав.
-Ей, прийом, земля викликає Наньгун Люня, як чутно? — Су Ло помахала рукою перед очима хлопця, і тільки тоді він відмер з легень зі свистом вилетів повітря (невтома й справді дихання затримав?), які засихали руки залишили в спокої вже почавши тріщити дерев'яну споруду ліжка.
Дівчина, яка зуміла покрутити вісь, так би мовити, своє ставлення до пари декого і сіла поруч. Витягнувши з простору готову пілюль для поліпшення зсідання крові, вона награно-весело сказала:
-Все готово, тепер можемо приступати до лікування.
-Совиволіла-таки повернутися? - Немово буркнув чоловік, але навіть по голосу було помітно, що він дуже радий.
- Та я і не збиралася нікуди йти, - потиснула плечима Су Ло та егінно додала: - Хіба могла я тут залишити моє ліжко? Вона мені, знаєш, подобається. Я просто пішла збирати лікарські трави, ну і чого небудь на покусати.
Жестом фокусника Су Ло витягала одне за одним свої знайдені « скрижалі», але Нангун Льоюнь навіть не подивився на їжу і демонстративно перекинувся на інший бік.
Дівчина весело хминула і знову потягнула пояс принца. Від побачених очей ран знову зрада засвердло в носі, але вона приглушила сльози і все ж знайшла у собі сили хрипо вимовити:
-Все ще дуже боляче?
Наньгун Льоуні покосився на неї крадькома, але потім знову відвернувся і буркнув:
- Ніби тобі є до цього справа. Навіть якщо б я помер від болю, тобі напевно було б наплювати.
Су Ло ніяк не відреагувала на його падіння. Проте, цей самий спритний-принтер-не був справжньою дитиною в душі: зіпсованим, розпещеним, ревнивим і дратівливим - і що вже гріх таїти — роздратованою дитиною. Та й не раніше, вона старанно готувалась до операції.
Провівши кинджал у вогні фаерболла, дівчина кинула Нангун Люню пілюль для поліпшення зсідання крові:
-Глотай.
Хоча хлопець показував, що його подруга була повністюю ігнорована, він слухняно взяв ліки та засунув їх у рот.
Су Ло розсміялася і поговорила його по голівці — мовляв, « гарний хлопчик!» — додавши:
- Ну добре, гаразд, я зрозуміла і визнаю свою провину. Обіцяю, що без твого дозволу не буду виходити одна принаймні з цієї печери задоволений?
Чоловік, наче тільки ці слова і чекав: відразу повернувся до Су Ло та старанно ховаючи в очах радість, байдужо кинув:
- Займи, ти сама сказала це, Моє Величність за мову тебе не тягнув.
-Знаю, я сама все вирішила і сама буду виконувати цю обіцянку.
- Ось так краще, - задоволено посміхнувшись, хлопець розслабленно відкинувся на подушки.
А Су Ло тільки того і треба було, в руці відразу ж блиснув гострий кинджал:
- Укладайся зручніше, зараз будемо тебе кромсати, - з сердитою мордою професійного м'ясника, майже пропела дівчина.
Але її акторська майстерність, мабуть, не була ефективною, бо Нанґун Левунь і Бровью не вів — добровільно припустив одяг, відкривши груди та жахливі рани на ньому.
Кинувши швидкий погляд на дівчину, він похмуро буркнув:
Якщо залишиться шрам - тобі доведеться взяти відповідальність.
Су Ло втомився кивнула - ну прямо не принц, а молода діва на видала. Хто б просвітив цього страшного і жахливого, що шрами, взагалі -то, прикрашають чоловіка. Ну гаразд, не смикається і не намагається втекти - і на тому спасибі, а з етичними аспектами можна і пізніше розібратися.
-И... Не смій зневажати мене тільки тому, що тобі не подобається дивитися на ... - Подумавши трохи, додав Нангун Люнь.
-Да зрозуміла я, поняла, вистачить базікати, — ще один кивок.
Су Ло ніколи не вважала себе боягузкою, але зараз її руки тремтіли.
Одна з них розкинула пошкоджені тканини, а потім заковтнула кров вперемішу із гнійом.
Почуття жалю з’явилося в горлі, але коли дівчина мітила лице «пацієнта », то не побачила жодного сліду болю — як зазвичай на обличчі застигла, ніби приклеєна та терпляча усмішка. Він не видав столярів, а лише спокійно спостерігав за діями Су Ло і був цілком задоволений.
Розділ 442.
І все це відбувалося без анестезії - витримка цього хлопця справді вражала.
Але, як би він не хорохорився, Су Ло прекрасно помітила крапельки піта, блискучі по всьому блідому, наче папір, обличчя. Його розтріпане волосся так само було насквоно постелене потім, що стікає тоненькими струмками на постільну білизну.
А на обличчі грали ту ж безтурботну усмішку, ніби він не імпровізований операційний стіл валявся без натяків на обезболюючий ліки, а розвалився на березі теплого океану у свою довгоочікувану відпустку.
Від його ніжного ставлення до тіла Су Лорашки по шкірі бігали, і серце почало пробігти марафон без участі в цьому господарстві; така сила й частота закололись у грудній клітці. Вона повернулася до ран, бо хотіла зосередитись.
- Що сталося минулої ночі? - Намагаючись відволікти чоловіка від болю, коли вона насипала подрібнену пігулку пряміком у рану (а також і сама відволікатися від душогубної привабливості декого), поставила в черговий раз цей животепевний питання Су Ло.
Вона запитувала його про це вже кілька разів, але той завжди безпечно виходив з відповіді і їй було цікаво дізнатися подробиці тієї багатої на події ночі Нангуна Люня.
Чоловік злегка затинаючись, все ж збудив відповідь:
-Будь спокійна... Коли хто й зірє троянду моєї Величності... - то це буде тільки мала дівчинка Ло. Не для інших моя троянда цвела!
У Су Ло з’явилося сильне бажання встати і піти побитися головою об найближчу стінку: що.несе? Спокійно, тільки спокійно.
-У такому випадку, як тобі вдалося втекти звідти?
Згідно з веселою назвою кімнати (щасливого шлюбу, ага), ніхто не міг вийти неодруженим незайманим. Якщо те, що він говорить правда, то як же йому вдалося змитися звідти в цілості й безпеці?
Чоловік злегка опустив повіки, занурившись у спогади. Губы скинулися в зловісну посмішку, коли він майже прошипів:
-Ме Величність.... Твердо знівечився.... Залишитися чистим спеціально для моєї .... Малюки Ло. Як же я міг не втекти?
- Як ти заробив усі ці жахливі рани? - Су Ло вирішила зайти з іншого боку.
Блискучий кинджал — і ще один шматок гниючої плоті був непроникним відтяпаним. На обличчі Нанґун Люуня як і раніше не здригнувся жоден м'яз.
-Обічна бійка, нічого особливого. Було два способи вийти з кімнати щасливого шлюбу: перший - статевий акт, а другий... гуманоїд
Пот ручаємо, обличчя біле сніг. Погано, довго він так не протягне. Су Ло активніше заробляла лезом, продовжуючи змушувати його розмовляти, щоб не відключився:
- Що ще за гуманоїд?
- Ну, хм, як би.... Скажімо так, це була боротьба з самим собою - у Нанґун Люуня в очах вже миготіли яскраві точки, стіни навколо постійно оберталися, по всьому тілу наче свинець розливався, але він все ще продовжував слабо посміхатися.
- Тобто? - Су Ло кинула недоумкуватий погляд на хлопця і знову заткнулася в роботу.
-Внутри відбувалися дивні речі, там було щось ... Імітуюче мене самого. Хоч би хто це був, його сила духу, стиль і навіть спосіб мислення були на грані досконалості. Опинитися таке-жорстке завдання не з легких, вірно?
Су Ло відразу ж згадалися старі-добрі фільми з її колишнього світу про роботів і як вони за раз намагалися захопити всю землю. Навіть моторошно на мить стало.
-І як же ти в такому випадку зумів виграти бій? - Дівчина на секунду завмерла, а потім висипила на наступну відкриту рану перетертий пілюль для поліпшення зсідання крові. Рана ненавмисно зашивала, але пиячила сукровицею.
Наньгун Люнья посерел. Він встромив ніс повітря, і його зусилля були марними. Його усмішка була слабкою і млявою, але все ще чарівною:
-Ти що... забула. ...хто такий моє Високосте... Як я міг програти...бою.
Ні, це твердження було неправильно сформульоване: « Куди ж ще ліпше знати, як він зміг викласти цю битву з досконалою версією себе самого? »