Розділ 101-150

ГЛАВА 101

А Су Ло не хотів такого результату. Тож я лише спостерігав і чекав.

Ер Хуан змусила Су Ло йти перед собою. Під час цього процесія в голові Су Ло протікав активний розумовий процес, треба було терміново придумати шкуропасний план.

Вона з усіх сил намагалася виплутатись із канатів, що зв’язують її руки за спиною, але червона мотузка, здавалося, стискалася навколо неї ще міцнішою. Веревка затяглася так сильно, що майже врізалася в її тіло. Су Ло глибоко надихнула і відмовилася від цього плану.

— Тц, — висміювала Ер Хуан. - Невже ти думала, що це звичайна мотузка? Ти божевільна! До твого відома, се Веревка, що зв'язує Дух! Чи ти надієшся на те, що не маєш жодної духовної сили? Ну-ну, мріяти не шкідливо.

Сила духу, значить? Між іншим, після відкриття її простору, вона тепер зовсім не та безпорадна і бездолізна дівчина, якою була раніше! А це означає...

« Але навіть якщо ти маєш силу духу, то це не допоможе тобі без особливої методики. Ех.

Через деякий час Су Ло приводилась до того, що вона спіткнулася і впала на землю спиною до стіни. Коли вона витягла з простору занотований кинджал, то спробувала перерізати мотузку і виявила, що могла робити дірку в камені тим же успіхом.

Гаразд, ворогу не здається наш гордий варяг! Будемо думати ще.

Ер Хуан насміливо спостерігала за старими пихтіями Су Ло.

- Заспокойся вже, тобі нікуди ходити — доведеться йти зі мною в Палац.

— Эй, я же просторовный маг, не забыла? Може, варто бути зі мною ввічливіше і не тягнути в свій Палац як вівцю на заколення? Не боїшся, що я пожалкуюся на тебе вашому майстереві? — Су Ло намагалася принаймні заговорити їй зуби.

— Пожалуешься? Подивіться на цю зазняну крихітку! — Незглобливо розсміялася Ер Хуан. - Ти, мабуть, і не чула про такі дивовижні технології, як контроль Сознання? Так ось, під цим закляттям ти будеш безмозким ходячим трупом, який тільки і зможе виконувати накази. Так що не обманюйся.

Контроль свідомості? Ходячий труп? А ось це вже точно погано. Зовсім.

Зобразивши образливі та сумні слова, Су Ло продовжувала з гіркотою шукати шляху спасіння.

Прислужка цієї Фейки повинна бути знищена до зустрічі зі своєю пані! Ніхто не повинен знати правду про Су Ло!

І ось, печера залишилася позаду і вони вже йшли вздовж підземної річки. Хоча Су Ло не мучила свого мозку, їй й досі так і не спало на думку. З глибини душі почала підніматися паніка.

У той же час, Фея Нефритового озера

Біля Наньгуна Люня стояв чоловік, одягнений у все чорне. Він стояв прямо і нерухомо, ніби проковтнув жердину, і від одного його виду по шкірі бігали холодні мурашки.

— Все тут? — Холодно вимовив Нангун Люнь.

— Так, — з повагою відповів чоловік у чорному. - Всі три тисячі членів полку вовко-тигри прибули і чекають на Ваших вказівок.

— Прочішіть уздовж і поперек гірський Хребет Закатного Сонця, але відпочиньте його! « Обличчя Наньгун Левюня було блідим, але від усього його тіла траплялася могутня вбивча аура. — Без неї можете не повертатися.

- Так! — Слуга в чорному схилився у шанобливомуклоні і обернувся до своїх людей.

За мановинням його руки всі три тисячі, розділившись на групи по десять чоловік, кинулися в усіх напрямках на пошуки.

А Фейка Нефритового озера, що лежить неподалік, могла лише з лютістю стиснути кулаки, дивлячись на Нанґун Левюня. Вона і припустити не могла, що він дійсно розійшов весь полк вовко-тигри на прочісування гірського Кремта!

ГЛАВА 102

Кому, як не їй було відомо, що середній рівень сили в цьому загоні - четвертий, і якщо така могутня команда ретельно підійде до виконання цього завдання... Вона сподівалася, що Цінь Нін вбила ту повію і позбулася трупа. Інакше проблем було не уникнути.

Що буяло її найбільше, так це те, що цей елітний полк вовко-тигрив був таємним дітлахів самого Наньгун Люня. Він сам тренував його, і він був одним з найбільш серйозних козирів. Хто б міг подумати, що він розкриє його через якийсь паршивий Су Ло.

Очевидно, ця погань вже глибоко вкорінена в серці Нанґун.

Ця думка Фея Нефритового Озера трохи зуби в порошок не стерла від люті.

— Третій старший брат, хіба таке величезне військо так необхідно? Можливо, Цінь Ніну вже знайшла Су Ло. Зрештою, ти вбив п'ять років життя для формування вовко-тигрив - на її обличчі сяяла прекрасна усмішка, схожа на теплий літній вітерець.

— Ради безпеки малятки Ло - так, необхідно. І я готовий пожертвувати за неї не просто загін - цілим військом.

Він віддасть що завгодно, тільки б маленька Ло була вціліла і неушкоджена.

На обличчі Фейки проникла лють. Їй вже з титанічною важко було зберігати вияви співчуття і доброти.

Але Наньгун Люні більше не дивився на неї, він закрив очі і занурився у процес регенерації. Йому потрібно якнайшвидше відновитися, його маленька Ло чекає і потребує її.

Тільки Су Ло й досі не знала, що Нанґун Люнь послав їй на допомогу ціле військо.

Вона продовжувала подорож до Ер Хуана, і з усіх сил намагалася тягнути час, відтягуючи момент прибуття на місце призначення. Однак тисячолітнє дерево і, відповідно до цього, Фейка невблаганно наближалися й вони мали прийти близько години. І ця зустріч не зулить Су Ло нічого доброго.

У серці Су - Ло зміцнялося страх і хвилювання.

Коли вони проходили повз гірську вершину Ер Хуан різко зупинилася.

- Ха, дивіться-но, як тікають очі. Ти все ще сподіваєшся втекти? — Холод вимовила вона.

Су Ло мило усміхнулася і прямо відповіла:

- Ну що ж поробити, таково моє на даний момент призначення: я біглянка, значить мені належить тікати.

— Ось як? Що ж, доведеться вас кілька розчаровань, і з цими словами Ер Хуан перевернула меч рукояткою до Су Ло.

- Чого це ти вдумала? — Дзвонив пробурмотів Су Ло.

- Я можу дозволити тобі підняти шум і привернути увагу Його Величності принца Цзіна, вірно? — розсміялася Эр Хуан. Звісно, нести тебе не так зручно, як ходити на своїх двох.

— Эй, я дуже важка, просто слониха! — Запаниковала Су Ло.

— Не хвилюйся, думаю я справлюсь, — насміхалася Ер Хуан з дівчат.

Ледь закінчуючи пропозиції, вона без будь-якого попередження вдарила Су Ло в задню частину шиї рукою меча.

Су Ло впала в паніку: якщо вона дозволить себе вирубати - вона перетвориться на звичайний шматок м'яса, зі серії « Купати поано, сідайте жерти, будь ласка, але вона нічого не могла зробити. Веревки на зап'ястях стискалися все сильніше з кожним її рухом і, здавалося, ще трохи-чуть і вони відтяють їй руки.

Ось тепер вона точно потрапила.

Проте богиня успіху завжди була на стороні Су Ло. І в яку б дупу не залізла її улюблена жінка, вона завжди мала у запасі парочку приємної для Су Ло і неприємних для її ворогів сюрпризів, які висячі лише на останню мить. Ось, приблизно, як зараз.

ГЛАВА 103

І саме тоді, коли вона вже замахнулася мечем на Су Ло, сонце позаду Ер Хуан зійшла з тіні. Завивав вітер, піднявши камінці та пісок у небо, клуби пилу витали в повітрі. Атмосфера довкола завібрувала від напруження і небезпеки.

Су Ло вже було знайоме це відчуття, тому, довго не задумуючись, вона розвернулась і рвана геть!

- Ти все ще намагаєшся втекти? — Ер Хуан, піднімаючи меч і цілуючись в спину, захлинулася.

Але сама Су Ло було не до цього. ТІПЕР її по - справжньому накрила паніка! Гаразд, Ер Хуан - хрен з нею, звичайно, ця мадам обіцяла їй неприємності, але принаймні її не хотіли вбивати... Але навіщо повернувся славетний бог - дракон? Невже вирішив все-таки взяти участь в лінивства паразитки, яка хотіла пустити кров його малюку?

Справді, біда не приходить сама, їй потрібна компанія для веселощів! Щось на Су Ло за сьогоднішній день випадали невдачі на півжиття. Су Ло хотілося розридатися, так все це було несправедливо.

Ер Хуан люто запустила меч в спину Су Ло, але він не долетів 12 сантиметрів і помер у повітрі. І не тільки він — Ер Хуан, так само як і вона не могла пошевелити пальцем. Ніби хтось силою тримає її на місці, тіло відтяло, наче надлите свинцем. Єдине, що вона відчувала — тремтячи і стіпаючими струмками по спині криги.

І раптом...

БУМ!

Су Ло з усіх сил кинула своє тіло вперед і, впавши на землю, щільно закрила голову руками.

Лише після того, як все стихло, вона наважилася піднятися і озирнутися.

Роки професії вбивці - це вам не в тапки ганьблять, все-таки різних кривавих сцен вона надивилася з насолодою (а деякі і самоочевидно учитала). Але навіть у неї від побаченого пропав дар мови.

Тіло Ер Хуан розірвало на шматки. Ноги окремо, руки відокремлені і всюди кров'ю. Довкола стояв запах обгорілих тіл, шкіра звисала голкими лахматиками і навіть кістки майже вистигли в порошок. Земля зрошена кров’ю і удобрюється кишками. Нудотворна сцена.

Су Ло розвернулась і вже збиралася припустити з усіх ніг подалі від такого мальовничого місця, але дракон уже стояв перед нею.

Від погляду крижаних очей тремтіли піджилки і приблизилися ноги, подібного до спектра відчуттів Су Ло раніше не доводилося випробовувати. Її тіло тремтіло.

Щойно тіло Ер Хуан було розірване ніким іншим, як Божественним драконом.

А вона всього-навсього виявилася не в тому місці, що ж чекає Су Ло, яка на той час стала викрадачем? Ой, не до добра все це...

Раптом величезний Божевільний дракон перед нею зник, і на його місці з'явився чудовий і прекрасний чоловік!

Його біле волосся відливали сріблом, трулись широкими плечима і грайливо танцюють на вітрі. Обличчя його було прекрасно і ідеально — я думаю, саме з таких пишуть картини та видаються легенди. Благородне і строге обличчя, на якому ніби пришито вираз а-ля "я тут самий крутий на болоті".

Це... Ця людина... Чи він і є Богом - драконом, який переслідував її з усіма можливими намірами життя? Тобто, це не матуся-дракон, а тато?

У Су Ло перехопило горло, вона не могла вимовити ні слова.

— Ніжна чоловічка, — шахраював змій, кидаючи кров’яний погляд на Су Ло.

Су Ло, яка уважно стежила за виразом очей дракона, швидко просікала його настрій і свої перспективи і, не задумуючись, відразу скочилася в велику яму неподалік, сподіваючись знайти хоч який-небудь притулок.

ГЛАВА 104

Су Ло заклало вуха від вибухівки, над її головою просвиснув вітер. Вона обережно виглянула зі свого сховку і в той же момент шкодувала про це, наткнувшись на крижаний погляд Божественного дракона.

Вона чудом вижила після його першого нападу, ймовірність того, що їй пощастить так само і вдруге прагнула до нуля.

Почесний Богом дракон ненавмисне хмурився.

як ти сміла вкрасти мого сина!

І навіть дрібного засранця не було поряд — їй точно кінець!

Су Ло кинула погляд на залишки тіла Ер Хуан і нервово сковтнула. Надівши на обличчя маску, що лежить, а-ля « ви якраз досконалі, я тільки порох під вашими ногами... лапами... Звичайно ж, коротше!» і почала вишікувати лапи на вуха дракона.

- О, шановний Божевільний дракон! Це просто непорозуміння! Мене... Мене очорнили! Мені підкинули! Тобто... Це зовсім не те, що Ви подумали! Звичайно, я не збиралася викрадати маленького дракона Вашого високопоклонства!

Сказати йому правду тепер — це просто попрощатися з життям, тому треба самому брехати — так, щоб повірити не тільки дракону, але й самій їй!

Почесний божественний дракон сміював її зневажливим поглядом.

— Так і бути, спробуй пояснитися.

Її подальші слова можуть вплинути на те, чи вона помре тепер. Су Лострі розкинула мізками, відмела те, що вона не повинна говорити ні в якому разі і почала до зворушливої розповіді про те як вона, ніщо людяність, хотіла допомогти йому — найбільшому створіння на світі - повністю зосередився на перемозі над феніксом, тому забрала маленького дракона та захищала його, а батько був зайнятий у битві. І вона закінчила свою історію останнім аргументом.

— Зрештою, я повернула вашого сина неушкодженим і непошкодженим з його голови ні одного волоска не впало. Я слідкувала за ним особисто й усе порахувала!

Шанований дракон не відривав од Су Ло холодних очей і, вислухавши, зневажливо вигукнув:

ти змовила створити зв'язок із моїм сином на рівних!

Де це видально? Це зв’язок між низьким, нікчемним чоловіком і його божественним сином! Як же славетний бог - дракон міг прийняти подібне?

У цей момент через спини Божественного дракона висунулася маленька голова, але тичком в лоб вона була повернена назад у рукав свого поважного папші.

Су Ло в голові захвилювалася: якщо вона скаже йому, що це дрібна бійка була ініціатором цього контракту, божественний дракон точно тієї ж миті прихлесне її, як набридлива букашка! Але дракон не може знати всіх обставин, так?

Су Ло нервово змахнула пот. Все, що вона може - це потягнути час і відволікти одного гідного дракона.

Су Ло з розлюченим виразом вказала на тіло Ер Хуан.

— Шанований Богомий дракон. Коли ця безсоромна жінка побачила у мене маленького дракона (якого я берегла для вас, так!), вона намагалася змусити мене віддати їй своє дитя. Дивіться, вона навіть зв'язала мене! Коли ж я сказала їй, що ваш маленький дракон був повернений (найбільшому Великому, мудрому і прекрасному Божевільному дракону), вона й взагалі спробувала вбити мене, щоб випустити свій гнів з цього приводу! Але, на щастя, тут з'явилися Ви, не будучи однією своєю присутністю сама Справедливість! Ви були неймовірно добрі і врятували мене, і я... Я ніколи цього не забуду! Я буду вдячна вам усе життя (наїжджуся, заборгую), але навіть під тортурами нікому не розповім про те, що тут сталося, щоб зберегти Вашу таємницю!

Божественний дракон насмішив.

— Звичайно, ти вмієш замовляти зуби.

Але Су Лоя подумки сказала: « Ви знали, що в моїх словах правди з гулькін ніс, але ці слова багато вам улещували."

Пошматований дракон глянув на осмітки трупа і потім переклав погляд на крихке й слабке тіло Су Ло. Він насупився.

- Ну ти і слабачка, але навіть ця букашка змогла тебе скрутити.

Так-так, все так. "Презренна чоловічка, бешкетлива людина, слабачка"... Як ще він її назве? Як для рептилії, нехай і божественний, у нього занадто багатий словниковий запас. Кожен епітет з’являється в саркастичних і легкому глузуванні.

Хоча й не дивно? Існування давніх драконів вважалося вищою расою, особливо на фоні маленьких букашок-любовців.

Дракони завжди були трохи гарячою расою, і популяція їх росла дуже повільно. Проте кожна дитина дракона була наділеною невимовним талантом. Хоча на початку свого шляху вони тільки й роблять те, що сплять і їдять, навіть у такому ніжному віці не поступаються найсильнішим людям.

Але на даний момент почесного титулу букашки була удостоєна Ер Хуан, так?

Су Ло ризикнула виступити у своєму оправданні.

— Це все тому, що моя духовна сила раніше була запечатана. Звичайно проти неї у мене не було ні шансу. Але я трохи почусь - і точно стану набагато сильніше, так!

ГЛАВА 105

Раптом на голову Су Ло лігло тонка рука.

Він хоче її притопити?

Поки Су Ло роздумувала про перспективи в потойбічній (або наступному) житті, її голова вибухнула різким пульсуючим болем.

Через хвилину Божий дракон забрав свою руку і неохоче висловив своє задоволення.

- Перстень дракона фактично визнав тебе, дрібну вівцеподібну людину, своїм господарем. Яка прикрість.

Ну, припустимо, Су Ло була не дуже великих розмірів, особливо на фоні дракона, але називати її ввічливою... Кут рота Су Ло роздратовано смикнувся.

Так-так, у цьому світі хто має силу - той і правий, але як же бісить!

Поки вона не роздумувала над цим, то відчула, що шнури на її зап’ястях послабились. А наступного разу побачила, як мотузка, що стримує дух, перетворюється на пил в руках Божественного дракона. Та вже, міцний, підлець...

Вона зітхнула і раптом помітила темну тінь, що замітала її в руки і яку вона рефлекторно схопила.

- Вуу, ву... — На неї втупився чарівний дрібний бійка, влаштувавши миту головуючу мордаху.

Це... Су Ло була розгублена. Чому великий дракон кинув свого дорогоцінного сина в її нікчемні руки? Адже він так довго за ним ганявся, то чого ж тепер хоче?

— Побоюватися про нього, — нахмурився шановний бог. Потім він недбало кинув їй шматок нефриту.

- Що це? — Су Ло уважно оглядала шматок білого нефрита. Його поверхня була гладенька і блискуча, наче кристал бурштину. І вона не могла зрозуміти, що відбувається. Чому б це Божевільному дракону стати таким добрим і щось їй подарувати?

— О, неуцтво царя небесного, що раз мимовільно й зневажливо скрикнув змій. Він склав руки за спиною і лекторським тоном неохоче пояснив, що частина моєї духовної сили, яка формується в прообразі мене, є частиною нефриту. У разі небезпеки для малюка Мені - розбий нефріт і мій прообраз вийде назовні та допоможе.

Прообраз Божественного дракона, який формується з його духовної сили? Та це ж... Неймовірно потужний артефакт! З такою штукою...

- Цей шматок нефриту можна використовувати лише раз. — Божевільний дракон одним фрази недбало зруйнував мрії Су Ло про щасливе, безпечне і довге життя. — Усередині прихований підручник з Простільної магії, чи зможеш ти його дістати - залежить тільки від твоїх здібностей і удачі.

Су Ло перебувала в постійному шокі. Тобто, якщо їй доведеться зруйнувати шматок нефриту до того, як вона викличе і закінчить цю так необхідну інформацію, то у неї більше не буде такої можливості? Врятувати дрібного бійку або вчитися просторової магії - ось у чому питання.

Здається, божественний дракон був дуже задоволений результатом і насолоджувався подивом Су Ло з висоти своєї вищості над жалюгідною людякою. Потім він апатично-угрожуюче сказав:

- Якщо з моїм сином хоч щось станеться, ти помреш.

Він кинув на маленькому бійці кілька обвинувачуючий погляд, який той безпечно проігнорував, будучи повністю поглинутий любов'ю Су Ло. Дракончик обхопив обидві лапки рукав дівчини і не погодився б її відпустити.

Не чекаючи відповіді Су Ло, славетний бог - дракон потріпався по голові свого сина і в наступний момент безслідно зник.

Після того як батько пішов, тіло бійки засяяло золотими променями і Су Ло побачила, що маленький дракончик почав змінюватися! Спочатку клікасто-когтистий дракон перетворився на милу, чарівної цуценя! Су Ло стояла і методично запитувала себе: « Як таке могло статися?

Але, все ж, вона була дуже вдячна Достопоченому Божествому дракону. Коли б вона з’явилася на світ людей, які мали дракона в довісках, то не мала би проблем із градом. А з її рівнем сили вона ніяк не може захистити себе, не те що цілу бійку. А ось поява маленької цуценят не викличе особливих розпитувань і підозр.

Хоча Божий дракон поводився бездушно безсердечною худобою, він дарма що рептилії були потрібні, все ж таки довго і старанно продумував цю ситуацію й намагався якнайліпше подбати про свого сина.

ГЛАВА 106

Ось мало їй було своїх проблем, так ще і цю дрібницю пузату підкинули! І вози тепер з ним. Та ще й, якщо з голови дрібного дракона хоч волосся слетить у сама Су Ло злітає голова.

Після всього пережитого Су Ло відчула себе неймовірно втомленою. І голодною. Після цієї безсонної ночі втечі від поганих людей вона була настільки голодна, що здавалося, ніби її шлунок приліпився до хребта.

Вона опустила бійку на землю, щоб він там грав і не перешкоджав.

Су Ло дістала ті, що залишилися з вчорашнього дня яйця зі свого простору. Викопала ямку в землі, поклала туди і прикрила їх ґрунтом. Розпалила костерок, щоб вислизти свою невикрадаю снідь.

Закінчивши приготування, Су Ло зрештою звернула увагу на свого молодого підпільника. І після побаченого вона навіть не знала, як реагувати — сміятися чи битися головою об стовбур дерева за відсутності стінки.

Чим би ще зайнявся ця дрібна бійка, як не полюванням на метелика. Точніше, спробою полювання. Він на своїх тоненьких лапках, що хитаються, намагався « непомітно » підкрастися до насека. Бачачи, що « виробництво» намагається змитися за межі досяжності великого "охотника", цей геній вирішив злегка подути на бідолаху вогнем. Нещасний метелик відразу став попілом і розвіявся над землею.

Але дрібний, похід не зрозумів, що ж сталося.

Він побоювався, що вся голова шукає пропавлу (тобто метелика, яка зараз померла) і не знаходила його у цілковитому розпачі. О, ці очі, в яких зібралася ціла скорбота цього грішного світу... Він, підроставши всім тілом, кинувся в обійми Су Ло, щоб помилуватися жахливою несправедливістю життя.

Су Ло навіть не було сил лаяти цього дрібного дивака. Все, на що її вистачило - це злегка ткнути йому двома пальцями в лобі, вимовивши всього три слова:

- Ти маленький ідіот.

Хіба не вважають, що драконячі малята вилуплюються майже з ученими? Де та вселенська мудрість? Доти, доки ми не зазнаємо вселенського смутку. Може, їй дракона бракованого підкинули? То-то Божественний дракон так легко віддав свого сина на поруки жалюгідної людяки. Може, він відразу сміявся, що інтелект-то хлопець не блещет?

Маленька бійка не покидала сумнівів, які блукали в думках його нової господині. У даний момент він зосереджено викопував яйця, які готувалися, кожен з яких було за розміром більше його голови. Маленький дракон просто розкрив свою пащу і за раз проковтнув, як удавши їх всі.

Поки Су Ло це помітила, було вже занадто пізно...

— Мой зааавтраак! - Вона була приречена.

— Висхлип, схуль... — Маленький засранець втупився своїми нерозумними і розгубленими окулярами на Су Ло, як би ви питали: « Що це сталося? » Поблизу морду він проворчав у голові Су Ло: — Я голодний, ем.

Дівчина пригадувала наказку Преподобного Божественного дракона і раптом відчула гострий приступ почуття провини, ніби вона злочин який вчинила.

Зрештою, Достопочитаний божественний дракон дав їй шматок нефриту як плату за турботу про цю дрібному диваку. Вона ж не може його голодувати?

Су Ло швидко вистелила і впіймала кролика. Знявши з нього шкурку і промивши тушу чистою водою, вона налаштувала його корінням Грімвелла та іншими їстівними травками-мурававки. Натеривши його шкіру тміном, вона, нарешті, насадила подушку кролика на гілку і поставила на слабкий вогонь.

Обжарюючи м'ясо, вона одночасно віщала маленькому дракону:

— Будь хорошим хлопчиком і почекай. Сніданок скоро буде готовий.

- Вуу, ву... - Малюк Мен-Мен сидів на колінах дівчини і пильно стежив за перевертною тушкою кролика, обом ніздрями шумно втягуючи аромат душостого шашличка. Його сяючі очі застигли, бо м'ясо таке апетитне шкварча на вогні...

« О, майже готово », — повесела Су Ло терпеливо стежила за тим, щоб їжа не палала.

- Вуу, ву... — У бійці вже слинки текли по підборіддя. Запах був ну дуже апетитним, маленький дракон вже уявляв, як вкоренить свої зубки у соковите м'ясо...

І тут, в носу маленького Мена жахливо засвербіло, все сильніше і нестерпніше ...

- Апчхиї!

Потік Дихані Дракона без попередження вилетів їх пасти.

ГЛАВА 107

Три вогнів вражали майже готове м’ясо кролика, перетворивши його на чорні вугільні камінці. З ревучим на частини душу скрипом прубтик обламався, і екс-завтрак льохнувся на землю, в той же момент перетворившись у попіл і розв'язався по вітру.

—... — Су Ло задерся праве око.

—... - Малюк Мен-Мен онімів.

Не чекаючи спалаху гніву Су Ло, бійка скочився на землю і запричитав « вууву ». Він з болем втупився на залишки бідного кролика, з його очей лилися крокодили сльози. Він обернувся і впернув ображений та осудливий погляд на Су Ло, ніби це вона винна у тому, що трапилося.

Навіть у стані шоку та заціпеніння Су Ло все одно була насторожена і завдала болю незнайомій присутності й небезпеці. Вона підхопила малюка Мен-Мена і ривком розвернулася, готуючи бігти з усіх ніг, але виявила, що було вже занадто пізно.

Непомітно від неї, її щільно оточив загін з десяти чоловік. Кожен був одягнений в чорний плащ, і тому їхні тіла були кілька розпливчасті. Але жодна одежа не могла приховати їхніх жорстоких і кровожерливих ауру, які свідчили про те, що їм доводилось вбивати.

Чи Фейка Нефритового озера була подібна до її головного загону, а також такої колосної?

Притискаючи до себе дитя Мен-Мена, Су Ло стояла, боячись поворухнутися. У неї знову з’явилася депресія і смуток. Гаразд ще ті сучки, яких вона завалила по самотньому завдяки своїм навичкам з попереднього життя і смикалки, але десятеро! Десятеро, і все на неї одну!

Аж поки Су Ло не наддавалася настільки похмурим думкам, до неї звернувся чоловік, в якому вона визнала лідера цього загону:

- Чи не Ви є міс Су?

Тепер Су Ло стала ще більше підозрювати Фейку Нефритового озера в тому, що вона вислала за нею таку дружню команду. Хто б ще міг відправити такий видатний загін за звичайною дівчиною, яка, на її думку, приглянулася до неї обожнюваному принцу Цінзі.

У цей момент лідер витягнув з-за пазухи сувій із зображенням Су Ло і почав ретельно звіряти документ з « оригіналом ». Зрештою він згорнув сувій і забрав його назад. Мабуть, задовольнявшись результатами порівняння, він урочисто подивився на Су Ло і холодно кинув:

— Пройдемо с нами.

Тобто, от прямо тут і відразу її вбивати поки не збираються? Відрадно чути.

Але розслаблятися було напевно рано. По суті, Ер Хуан вже мертва, тому прихвост Фейки ніяк не могли дізнатися про відкриту силу Су Ло до просторової магії так що у них немає жодних підстав залишати її в живих.

Можливо, їх послала не Фейка? Але хто тоді?

Вона натрапила ще більше і тихо запитала:

- Хто послав вас, люди в чорному? — У них був сувій з її портретом!

— Без коментарів, — з холодною повагою відповів лідер загону, який був байдужий до Асуре. Він виглядав людиною, чий дім рідний - морок і холод, той, кому не було притаманно виявляти хоч скільки-небудь ніжних почуттів.

Коли він дивився на людей, у них тремтіли піджилки і серце зкинуло крижаний страх. Проте Су Ло і сама була не ангелом, а вбивцею у минулому світі. Тому вона добре знала це і, замість того щоб жахатися, відчула себе комфортною... Серед своїх.

— Добре, я піду з вами. Я все одно не мав жодного опору, тому краще бути гарною дівчинкою і робити так, як велять великі дядьки.

У Чорному таборі було повно людей, які оточили її щільним кільцем. Завдяки цьому Су Ло вмістили в центрі — під повною охороною. Хоча вони не були милостивими і добрими, але й не відчували бажання вбити їх.

Водночас за товстим деревом ховалася Цинь Нін і поперемінно кусала локті та прасувала зуби в порошок від досади. Вона вже давно вистежила Су Ло, але все, що знайшла по дорозі - це трупи Цуй Юї та Ер Хуан. Нен Лу, мабуть, була не в кращому стані.

А от поганка Су Ло була в повній безпеці. Вона була так впевнена у своїй безпеці, що безтурботно і неквапно жарила кролика на вертелі!

Цінь Ніні не знала, що цей загін людей у чорному був таємним військом його височності принца Цзинія. Однак вона гадала, що коли Су Ло вийде з лісу живою і неушкодженою — ймовірно, вона відразу побіжить нарікання принца про намір свити молодої пані вбити її. Що не є добре, бо навряд чи це допоможе молодій пані в завоюванні серця принца Цзинія.

ГЛАВА 108

У повітрі просвистіла стріла, і метеори кинулися до горлу Су Ло.

Цинь Нін жорстоко посміхаючись кряешком губ, одну за іншою випускаючи десятки стріл. Тільки й чутно було свистіти розсіяне повітря.

- Стережися! - З Су Ло перший, хто супроводжував людей у чорному, помітив небезпеку. Він голосно підняв тривогу і за долю секунди відбив літаючу в Су Ло стрілу.

Цінь Нін була неперевершеною лучницею. Її особисто навчав божественний стрілок старійшина Шоу Ву. Він навчив її чудової техніки стрільби, з якою, здавалося б, можна проткнути стрілою самі небеса!

Атакувати « в лобі» Цінь Ніні не було жодного сенсу: їй не витримати відкритої проти доброго десятка воїнів. Але ніхто їй не завадить штовхати льодяні стріли під прикриттям могутнього дерева, а це ніщо інше, ніж план.

Вщух-вшук-ущухи...

Від літаючих стріл б'яло в очах.

Десятеро чорних воїнів оточили Су Ло в центрі, щоб захистити її. З допомогою зброї вони зі швидкістю вітру відбивали напади невидимого ворога, а в повітрі спалахували блиски мечів. Їхній захист був бездоганний і абсолютний.

Що за чорт, та хто вони взагалі?. У очах Су Ло застило сумніви і непорозуміння.

Очевидно, ці хлопці збиралися захищати її навіть ціною власного життя. Чому? Хто міг пожертвувати такими сильними воїнами заради захисту її скромної персони? У її серці з’явилися підозри та незгамовні здогадки.

А чоловіки в чорних одеях у той момент випустили снопи синіх іскри до неба.

Коли був поданий сигнал, Наньгун Левуні був на найбільш важливій і важлива фазі свого зцілення, але все ж, зусиллями волі, він змусив себе зупинити процес. Раптом його очі широко відчинилися, будучи світові світло ніжності в їх глибинах.

Поряд з ним стояв його особистий охоронець, Лінь Фэн. Він тримав свій меч напоготові, пильно стежив за довкіллям і ні на секунду не втративши пильності.

Наньгун Льоуні раптово піднявся на ноги, кинув погляд, повний дитячої радості і захоплення на Ліню Фена, і запитав:

- Вони знайшли її?

Линь Фэн стурбовано подивився на Нангун Люня:

- Будь ласка, заспокойтеся, Ваше Високість. Одинадцята група подала сигнал, що вони вже знайшли міс Су і вона в безпеці. Очевидно, у неї немає жодних травм, з нею все добре.

Червоні, наче кров, по-демонічно прекрасні губи Нангун Люуня раптом розплилися в ідеальній усмішки - настільки яскравою, що вона могла затьмарити саме сонце. Лінь Фен з подивом дивився, як Нанґун Левуні від душі засміявся:

— Добре! Дуже добре! Це чудово! Я знав, що з моєю маленькою Ло все буде в поті... Кха-кга-х...

Він зайшов у безконтрольно кашле, який змусив його притиснути руки до грудей, стримуючи потоки крові та енергії Ці. А потім рішуче наказав:

— Веди.

Лінь Фен стривожений кинув погляд на рану Нангун Люня і вагався сказав:

— Пане, одинадцята група незабаром приведе міс Су сюди. До того ж усі інші групи невдовзі приєднаються до них. Можливо...

Погляд Наньгун Левуня в ту ж мить засяяв, перетворюючись з веселого у кровожерливий і злий. Усередині нього закочував крижаний гнів, і він спокійно й загрозливо повторив Лінь Фэну:

— Веди!

— Но... - З огляду на те, що Його Високість пошкодив внутрішні органи, та ще й примусово зупинив процес відновлення - йому взагалі небажано рухатися, не те що бігти когось там рятувати. До того ж, міс Су вже знайдено і йшла сюди...

Все тіло Нанґун Люня за секунду покрилася шаром інія. Він закатав рукави, і одним рухом руки відіслав Лінь Фена в недовгий політ. Коли той, зрештою, вставав на коліна, з кута його рота витікала струмка крові.

— Веди! — Заморожущим голосом наказав Нангун Люнь. Його обличчя тепер нагадувало крижаний айсберг, такий же руйнівний, холодний і безжалісний.

Лінь Фэн убили все тіло, але він неохоче кивнув, ледве піднявся на ноги і пішов вперед, вказуючи шлях.

ГЛАВА 109

- Третій старший брат... — Фея Нефритового озера вишукала нечутно і граціозно, ніби пливла по повітря до Нангуна Люню.

Вона зупинилася в не менш елегантний і витонченій, ніж її хода, позі, на її чудовому обличчі застигла друк хвилювання. Здавалося, в її очах мигнули відлуски німою жалістю.

Наньгун Левуні знову посміхнувся, його очі горіли, наче в них сяяли живі промені сонця.

— Ло Лор знайшлася, я йду за нею. Я повинен її негайно повернути!

Файки, заховані в рукавах, з лютим бажанням попалити. Вона ледве могла тримати милу посмішку на обличчі, не перетворюючи її в отруйний оскал.

Отже, він примусово зупинив процес відновлення лише для того, щоб знайти її! Він завдав шкоди своєму охоронцю, який вже понад десять років йде за ним лише для того, щоб піти на пошуки!

- Третій старший брат, я впевнена, якби пані Су дізналася про твою теперішню ситуацію, вона без сумніву не стала б звинувачувати тебе. Тому зараз тобі краще повернутися до загоєння своїх ран, а не зламати голову мчати ...

Однак Неньгун Люнґун не дослухався і просто обійшов її та замахав своїми не такими вишуканими, але великими кроками лише кидав на кінець:

ми скоро повернемося.

"Почекай, ми скоро повернемося" - це навіть не « чекай, я незабаром повернуся".

Ох, якби він тільки обернувся і побачив, як перекосилося від люті завжди таке прекрасне й піднесене личко Феі Нефрітового озера! Цілком можливо, що після такого видовища її зграї називатимуть замість Фейки « Нефритового озера».

Чому ця маленька повія все ще жива! Та ще й виявилася під захистом загону тигро-вовків.

Уся ця тендітна Фейка попрямувала свою лють на дерево, яке вже понад десять тисяч років тут.

Як ця паршивка Цінь Ніні могла не справитися з звичайною дівчиною, яка мала б духовну силу? Очевидно, вона помилялася у своїй вірній подружці — та виявилася звичайним сміттям, абсолютно нікчемним і нічого не вартим.

Ні! Третій старший брат не може знайти Су Ло раніше її самої!

Очі Феі Нефритового озера спалахнули напівбезумним світлом. Змахуючи рукавами, наче крилами, вона полетіла в бік уявної позиції Су Ло.

У той же час, Наньгун Левунь

Коли він знову побачив силует своєї маленької Ло, у той самий момент він відчув, ніби весь світ розвалився на частини і сам швидко понісся в пекло.

Його маленька Ло була в повному порядку, як і було сказано — неушкоджена й непошкоджена. Але, очевидно, це був короткий час — у наступний момент він помітив стрілу з енергією, яка могла прорвати сам час і простір прямо до серця Су Ло! І так точно літала, зараза, з такою швидкістю — що зіткнення було неминучим!

Той, хто випустив цю стрілу був власником як мінімум п'ятого рівня сили!

Серце Наньгун Ляйня вже готове вирватися з грудей. Очі почервонів, ніби хтось ізсередини почав роздмухати червоні розжарене вугілля, кров шалено стукала в скринях.

Він був занадто далеко, він не міг перешкодити, зупинити, врятувати...

Але, на щастя, в останню секунду воїн у чорних одеях помітив небезпеку і, без найменшого коливання, закрив Су Ло власним тілом, щоб захистити дівчину!

Тільки тоді Наньгун Левуні зміг відпочити, але наступного разу зрозумів, що поквапився з радістю і полегшенням. Усе його створіння захопило погане передчуття.

Від стріли виходила дуже потужна енергія, яка не могла зупинити все тіло. Ввійшовши, наче ніж у маслину, стріла в груди воїна не зменшила швидкості і не змінювалась напрямка — Су Ло.

Наньгун Левуні тонув у океані паніки, бо воїн своїм тілом загоряв його маленьку Ло. І сама Су Ло через закривший її чоловіки не могла бачити наближення стрілу. А коли вона відчує небезпеку, буде вже надто пізно — не встигне ні ухилитися, ані відбити атаку.

Стріла була вже за сантиметри від своєї мети, але вона не сповнила свого призначення!

У той момент, коли трагедія була неминучою, сталося щось абсолютно неймовірне.

ГЛАВА 110

Божевільний, зловісний світ застиг у очах Феї Нефритового озера.

У ту мить всі могли спостерігати таку картину: білосніжний цуценя, що сидить на плечі Су Ло і грає з її пальцями, недбало виставив вперед свою маленьку лапу і... легко перехопив стрілу біля грудей дівчини!

А ця стріла не була звичайною, в ній напевно був вилитий величезний об'єм енергії, навіть Су Ло не змогла б ухилитися. І ось, ця "охреніти-кая-крута" стрілу була спіймана... Щеням? Та ще й зловив її так, граючі - ніби випадково, зі серії « щось до лапи прилипне».

Це що взагалі таке було?

Усі присутні загинули в шоку від того, що сталося. На землі ряди валялися обронені щелепи. Всі погляди були направлені на малюка Мен-Мена.

А маленький цуценя, нічого не вартий, обхопив жертву всіма лапами і апетитно закрущував. Він жував зачаровану стрілу, виготовлену з добутої стародавньої чорної руди, висококласну зброю, яку звичайний меч навіть подряпати не міг. А цей щеня... Просто їв її! І з таким захопленням, ніби жодного разу в житті не куштував нічого смачного.

Якби їм про це хтось розповів - вони б посміялися з цього ідіота і забули. А зараз, "цілім ідіотом" були вони самі і не хотіли вірити власним очам.

З чого зуби у цієї звіряшки?

Хрум хрум. Від цього видовища у присутніх захворіли зуби.

І ось тепер малюк Мен-Мен, нарешті, помітив, що став центром уваги. Він так і застиг з залишками стріли в лапах, а також ще не проковтнув шматком у пащі. Обвівши переляканими очима всіх присутніх, він вкрай соромився відкинути « пошуміти» (моличе, що це? Гадки не маю, як це тут виявилося!) і соромливо ломився в обійми Су Ло. Він закрив лапами свої м’яку і з головою закопав піддумку Су Ло.

У Су Ло роздратовано смикнувся око. Ох, як же їй зараз хотілося витягнути цього засранця за вухо і гарненько відшлімати! Ну і де ж твоя стриманість, сміливість, владність, самолюбство, врешті-решт? Ти ж дракон! Лігендарний Божевільний дракон, хоч зараз виглядає звичайним цуценям! В тобі тече кров могутнього, вселяючого жах в душі простих смертних Божествого дракона! Як можна бути таким боягузливим і сором’язливим? Ти просто зганьбиш свій рід, ось так.

Хмурова Су Ло спокійно погладила маленький тремтячий клубок у її обіймах. І чому вона раптом відчула, що сама стала мамою?

А в той же час Наньгун Левуні вже помчав і з'явився перед світли очі Су Ло.

Губи дівчата іронічно зігнулися, коли вона помітила свого старого друга. Не сказавши ні слова, вона різко розвернулась і пішла геть.

Однак Нанґун Левунь не збирався так просто відпускати, він нагнав її зі швидкістю блискавки і схопив за зап’ясток. Рука була холодна як лід.

Су Ло почала несамовито вириватися, але хоч би скільки зусиль вона доклала — їй не вдалося послабити голод Наньгун Левюня, як якби він стиснув її руку в залізних тисках.

Наньгун Льоуні просто стояв і уважно вдивлявся у Су Ло. Він просканував кожен сантиметр її тіла, до смерті боячись знайти хоч якесь пошкодження. Якби вона була серйозно поранена, то ніколи б собі цього не пробачив.

Су Ло люто втупилася у його бездонні очі. Вона ще раз не розуміла, що таке поведінка цього чоловіка, але на цей раз вона хотіла його зрозуміти.

Раптом холодні очі Наньгун Левюня вибухнули бурею, яка палила вогнем і лютувала безконтрольно. Він люто вигукнув:

- Ну і де тебе носило весь день та всю ніч? Я ж попросив тебе нікуди не йти, чому ти не могла просто послухатися? Чому ти не залишилася там і просто не почекала мене?

ГЛАВА 111. ГОРЬКИЙ ПОЦІЛУЙ

Ні вдень, ні вночі всі переслідувані, вимушена бігти від смертельної небезпеки, Су Ло не відчувала себе такою пригніченою, як під цим запекло-смугуючим поглядом Наньгун Люня, від якого серце боліло. Цей біль був нічним і тупим, як ніби кожен удар доставляв бідному сердечку нестерпні муки.

Але обличчя її залишалося спокійним і байдужим. Коли вона підняла куточок губ, то байдуже виплюнула лише:

— Пусти.

Обличчя Нанґун Ляуня наче скам'яніло і, замість того, щоб відпустити дівчину, його пальці стисувалися ще сильніше на тонкому зап'яссті. Чорні очі світилися крижаною енергією, в них застигли емоції, які Су Ло при всьому бажанні не могла б прочитати.

Зрештою Су Ло здалася і відвела погляд першої. Нервово повівши носом, вона зробила глибокий вдих і беземоційно відчестила:

- Ваше Високість принц Цзінь, прошу вибачення за доставлене занепокоєння. Але, будь ласка, не хвилюйтеся. Більше цього не повториться, Су Ло більше Вас не потурбує!

Вона неймовірно важкою силою волі змусила лунати свій голос спокійно, щоб не видати бурею емоцій та сарказму, яка в ній бушувала.

« Я буду піклуватися про тебе», говорив він. Що ж, він і стримував свою обіцянку - до тих пір, поки не зустрів кохану подругу дитинства. Все це було лише пустим базіком.

Ех, Су Ло - Су Л, і на що ти розраховувала? Невже граблі на ім'я Юн Ці, в минулому житті тебе так нічому і не навчили? Не можна ж бути такою наївною і покладатися на всіх, кого ні попадаю! Пам'ятай ти вже, в будь-якому світі ти можеш розраховувати тільки на себе саму.

Наньгун Левуні спокійно спостерігав за тим, як Су Ло свідомо віддаляється від нього і ставить « блоки». Його обличчя мерехтіло з кожною секундою, наче він стримував всередині свій гнів. Він бачив, що дівчина близька до істерики. Він кинув на неї похмурий погляд і холодно кинув:

- Цікаво, як ти собі уявляєш, що в майбутньому я зможу менше за тебе турбуватися? Якщо з тобою щось сталося б, як, по-твоєму, Моєму Величності пояснити всі твоєї сім'ї Су?

Почувши це, Су Ло на мить застала. Подивившись на Наньгун Левюня, як на дуречку, вона насмішко відповіла:

- Невже Ваше Високість принц Цзинть не в курсі стану речей (в сенсі, мене) у родині Су? Так, якщо б зі мною щось сталося, Ви б тільки дякуйте за таку неоціненну послугу Су. До речі, ще не пізно мене « втратити» тут назавжди.

Наньгун Левуні люто положив очі і стиснув губи так, що вони пополовіли.

Раптом загребаючи, чоловіки різко смикнули Су Ло і щільно стиснула в обіймах. Він з такою силою притиснув її до своєї грудей, що у дівчини весь повітря з легень вибився, так, щоб вона мало не задихнулась.

Він діяв швидко й ефективно, не допускаючи найменшого опору і відмови.

Оскільки Су Ло, очевидно, не очікувала такого розвитку подій, то коли вона прийшла в себе — він вже був у полоні своїх рук і нічого не міг зробити.

Незважаючи на те, що обійми були навіть надто міцними, руки, які стискають тіло дівчини, злегка підрогили, як якби Наньгун Левюні тримав своє найцінніше скарб, який він мало не втратив, але знайшов знову.

Однак Су Ло більше не вірила. І не хотіла вірити. Все, чого вона хотіла - це позбутися з цих впертих рук і повернути свою емоційну рівновагу та особистий простір, але всі спроби звільнитися були марнотними.

А гадкий, підлий зрадник Нанґун Люнь, користуючись своїм привілеєм, почав її шалено... цілувати.

Серце Су Ло спалахнуло хвилюванням і обурення. Вона відвернулася і змогла уникнути його губ, бо тільки - но послизнулась по її щоці.

Роз’ясний Нанґун Левюнь ще більше підмочив губи дівчини — показавши, підкоряючись своєму гніву.

Су Ло не могла зробити жодного подиху, вона задихалася від нестачі повітря і болю, коли Нанґун Люнь силою проштовхнув свій язик в її рот, цілуючи жадібно та спустошуючи.

Цілувати її так... Та ще й на увазі у всіх... Су Ло давно не почувалася так огидно!

ГЛАВА 112

Хто він? Яке право він має тримати її в обіймах, цілувати ось так? Яке право він має на НЕЄ? Су Ло відразу роздратувало лють, яку вона спробувала вимістити на нозі Нанґун Левюня з усього розмаху наступаючи на онову.

Наньгун Левуні стримав сттон і притиснув дівчину ще сильніше, не відмовляючись так би мовити, від виробництва, і злегка покусуючи її губи.

Це ще більше розлютило Су Ло, і вона встромила свої гострі зубки у відповідь на подібне до цього.

З його губ побігла тоненька струйка крові, фарбуючи в алий і її власні губи.

Вийшла досить-таки еротична сцена.

Вони трохи відірвалися один від одного.

Наньгун Левуні вперив неминучий погляд небезпечно прищурених очей на Су Ло.

Дівчина теж не хотіла поступатися і сміливо та відверто поспілкуватись з крижаним, брутальним виразом очей Наньгун Левуня.

Ось так стояли, як два барани — не відриваючи очей один від одного, не блищачи і ні слова.

Ця чудова мить знову поламали загребілі ручки Наньгун Левюня, які з силою стиснули її потилицю і піднесли підборіддя. Після цього пішов ще один насильницький поцілунок! Його гаряча мова наковталася на її територію, принісши з собою металевий присмак крові. Це виглядало, наче Нанґун Левюнь усіма силами доводив іншим і самій Су Ло, що вона належить йому, і їй нікуди не дітися. Це не був ніжний поцілунок, це був поцілуночок - завойовник, цілунок — присяга.

Коли Су Ло нарешті змогла знову стати володілою свого рота, вона жадібно ковтнула кисень і майже задихалася. Повітря наче спалював її легені зсередини, таким він здавався їй гарячим.

Тонкою рукою Нанґун Левюнь з силою підвів підборіддя Су Ло і втупився у її очі похмурим поглядом.

- Малюк Ло, навіть не думай, і думка про спробу покинути мою Величність. Навіть тобі не витримає наслідків.

Су Ло легко посміхнулася.

- Покинути Вас? Дуже цікаво, але будьте люб'язні, просвітіть мене на той рахунок, з яких це пір ми в принципі опинилися "вместі"?

Її темні очі були спокійні і вперті, наче це не було недавно ганебного поцілунку.

Отже, вона все ще противиться і навіть не визнає зв’язок між ними! Чому-то, саме останнє зачепило Нангун Люня найбільше решти.

Наньгун Левуні майже не лопався від обурення. Намагаючись якось стримувати себе, він з ще більшою силою стиснув зап'ястя Су Ло. Але навіть після цього на обличчі дівчини не здригнувся жоден м’яз.

Біль!

- Ти поранена? — Холодний вираз поступився місцем турботливому і занепокоєному, тож Нанґун Люнь поспішно відпустив її руку.

Нарешті він помітив сліди зливаючої кисті Су Веравки - алі смуги, браслетом вкарбовані у шкіру. Синяки напевно залишаться, а може й шрами. Крім того, обличчя і тіло було щедро пофарбоване садами та порізами.

Усі ці поранення явно свідчили про те, що Су Ло не мав земного раю.

- Хто це зробив? - Очі Наньгун Левюня знову змінили емоцію, з'явивши на світ вираз « сьогодні всіх поршаю».

Всі ці синці і сади були залишені людиною, не диким звіром! І краще б цьому нещасному бути вже мертвим, а якщо йому так не пощастило і він ще живий - було б ліпше негайно його усунути.

Які емоції, який гнів! Чи він дійсно дбає про неї? Су Ло пильно вдивлялася у його обличчя. Чи варто їй ризикувати і поставити на це невірного?

— Це... — Су Ло пробувала вдумках, чи здавати Фейку з усіма потрохами, коли вона самолично прийшла позаду Наньгун Люня.

І все ж краса, зараза. У своїх білих "невинних" одеях, з очима із загадковою димкою на Су Ло і підтиснуті в легкій усмішку губами.

ГЛАВА 113

Вона з широкою радісною посмішкою дивилася на Су Ло, звертаючись, однак, до Нангун Льюню з деяким критиком у голосі:

— Третій старший брат, я впевнена, міс Су смертельно втомилася, а ти пристаєш до неї зі своїми розпитами. Дозволь їй хоч відпочити, а я подбаю про решту.

Наньгун Льоунґ перевів погляд з відтінком легкої ніжності на Фею Нефритового озера, кивнув і відповів:

— Да, ты права. Я занадто нетерплячий.

Проте, всупереч своїм словам, він все ще міцно стиснув у обіймах Су Ло, не послаблюючи борців.

Фея Нефритового озера з легкістю усміхалася до Су Ло:

— О, до речі, міс Су, а Ви не зустрілися з кимось із моїх служниць по дорозі?

Найліпший захист — це напад, вірно? Що ж, Фейка розрахувала все правильно, вона була дуже розумна і кмітлива. Якщо Су Ло визнає, що вона бачила її гарненьких прихистків, то в такому випадку їй було б добре відповісти на запитання: « Де ж вони і чому не прийшли разом з Су Л? » Я не відповіла їй, що так і сталося: лягла я твоїх служок. Навряд чи її погладять за головкою.

Милі Су Ло в паніці металися, шукаючи вихід з ситуації, а ця Фейка-гадючка стояла собі спокійно і невинно плескала окулярами, як ніби вони на світському прийомі п'ють чайок, але не стоять у дикому лісі, обговорюючи підсмажених нею же вбивць.

Вона не лише красива ззовні, але й дуже підступна всередині — це просто інтригантка року. Не дивно, що вона протягом багатьох років водила за ніс Наньгун Левюня. Він їй довіряє.

Наприклад, за даними з Цуй Ю, Фея Нефритового озера вислала по душу Су Ло чотирьох. З трьома дівчина покінчила, а ось четвертий суб'єкт, ймовірно, і є той загадковий лучник. Цікаво, що ж з нею зараз сталося?.

Але перш ніж Су Ло встигла відповісти, перед світли очі Нангун Люня вийшов чоловік у чорному. З благоговінням він мовчав:

— Докладаю, ми знайшли підозрюваного біля підніжжя гори недалеко звідси. У нього була ця цибуля. — І він з уклоном простягнув Нангун Люню зброю на витятих руках.

Це був чудовий лук, одного погляду на нього вистачило, щоб визначити його високий рівень.

- Затримати його і привести сюди! — Наньгун Левуні знову спалахнув гнівом, наче смолоскип, полите бензином. У його очах застиг крижаний кровожерний вираз.

Коли Су Ло побачила доставлене « тело», її очі ледь з орбіт не вилізли — це виявився Лу Веймін! Як це можливо? Су Ло з сумом втупилася на Фею Нефритового озера, на що та відповіла солодкою усмішкою - я тут взагалі не при справах і навіть поняття не маю, про що мова.

— Труп? — Зимно кинув Наньгун Левуню, лише подивившись на тіло перед собою.

— Так, коли ми знайшли його, він уже був мертвий, — відповів підлеглий.

Наньгун Левуні прощупав ару цибулю, щоб визначити його власника. І так, він дійсно використав цю луку для вбивства людей, але...

- Навіщо йому було її вбивати? Що мотивує? — Власно запитав Нангун Люнь.

Цінь Ніні, яка була тінню за спиною Феї Нефритового озера, раптово втрутилася.

— Я чула, міс Лю говорила, що вони переслідували пані Су, щоб убити її. Міс Су, це правда?

Це означає, що лише Су Ло може знати мотив, який спонукав Лю Вейміна намагатися вбити її.

ГЛАВА 114

Су Ло похмуро дивилася на Цінь Нінь. Так, ця служка теж не так просто. Вся в свою пані ненаглядну, мабуть.

- Вони за тобою полювали? « Погляд Наньгун Левюня набув дедалі більш кровожерного вислову, який хлестав з його кривавої величності мсьєчки.

Су Ло беззахисно посміхнулася.

— Скажімо, вони не самі, — сказала вона і піднімала брову й подивилась на Фею Нефритового озера. Опустивши очі на її ніжні білі ручки, вона дивулася — і як це їм вдається бути такими чистими, очевидно, вони повинні бути по лікоть в крові.

Весь день і всю ніч її підстерігали на кожному кроці. Якби не її вражаюча успіх, Су Ло була б вже двадцять разів мертва. Ну нічого, одного дня жертва перетвориться на мисливця і пригадує кожну секунду страху та приниження своїм ворогам.

Фея Нефритового озера продовжувала усміхатись лагідно й ласкаво, як нічого не бувало. Якби ці дрібні проблеми простих смертних її не торкалися.

Наньгун Левуню ж кров з носа треба було докопатися правди, тому чеканя кожне слово, він запитав:

— Хто ще з нещасних людей намагався вбити тебе?

Ну що ж, маніяк- цілувач, ти сам запитав.

— А якщо б я сказала, що служники Феї Нефритового озера були в цьому списку, ти мені повіриш? — Су Ло відповіла невимушено і злегка насмішливо. Однак попри зовнішній вигляд вона з благоговінням очікувала реакції чоловіка на її слова, залежала від них.

Якщо він повірить їй, то вона розповість йому всю правду. Вона розкриє йому справжню сутність цієї Фейки-гадюкі.

Якщо ж ні... Су Ло подумки гірко посміхнулася.

Наньгун Льоуні ніжно потріпав дівчину по голові і з поблажливістю відповів:

— Давай серйозно, без жартів. Мені потрібна правда, тільки правда і нічого крім правди.

У той момент, як в повітря впали його останні слова — серце Су Ло так само здійснилося запаморочливий політ... на саме дно, де за мить ока покрилася крижаною коркою.

Що ж, вона чекала від нього занадто багато. І це логічно, бо він знає її без року тиждень, а Фейка — майже все своє життя. Чи мудро було б сподіватися, що він повірить їй, а не своїй подрузі?

Самозадоволений погляд Фейки хотів провалитися крізь землю. Він так і читав: « Так, я відіслала своїх людей по твою душу. Він все одно тобі не повірить. Ні, ні!

А найгірше - вона має рацію.

Су Ло з силою відштовхнула Нанґун Люуня геть і безбарвним голосом сказала:

— Я втомилася, мені потрібен відпочинок.

Який сенс продовжувати тут розголошувати? Слова на вітер.

Наньгун Люні відчув погате настрій Су Ло. Він вирішив, що це через те, як вона, бідолаха, майже не відпочивала протягом цих доби і смертельно втомилася. Отже, він вирішив не чинити опору її бажанню і лагідно сказав:

- Добре, тоді ми відпочинемо цієї ночі, а завтра вже зробимо те, заради чого приїхали.

— У цьому немає потреби, — зимно відмовилась дівчина.

На щастя, у неї вже є власний простір, так що потреба в крові бронованих драконів щасливо відпала. І вбивати нікого не треба. Тільки вот ту, протино-вухмуляючу Фейку непогано б. Ех, мрії-мечти... Поки мрії.

повір мені, я знайду цих сучок! — Наньгун Люні стурбовано дивився в спину енергійної дівчини. Його голос був такий сильний, ніби він давав клятву.

Су Ло роздратовано закочувала очі. Ну-ну, давай, шукай вбивцю, про юний Шерлок Холмс.

Су Ло різко зупинилася. Легко усміхнувшись, вона байдуже кинула:

- Гаразд, дякую.

Наньгун Льоуні не відлучав очей, а дивився на фігуру, що віддалялася. На його обличчі засяяла похмура тінь, на руках здулися вени.

- Третій старший брат... — Фея Нефритового озера заглянула в його очі кілька ваганок. - Ти ж мені віриш?

ГЛАВА 115

Наньгун Люун вистрілив у Фею Нефритового озера крижаним поглядом, від якого кров стила в жилах, і не сказав ні слова. Пропуск затягнувся, але ось кут його рота підвівся в холодній ухмилиці і він кинув:

- Повертайся.

І перш ніж вона встигла усвідомити сенс, розвернувся піти.

- Третій старший брат... — Фея Нефритового озера соромилася за підол мантії, в її очах сяяли сльози. Її спосіб вираження всесвітнього горя і каяття.

Наньгун Люунь не дивлячись скинув її руку. Не обертаючись, він пішов.

Сховані широкими рукавами руки стисувалися так, що побіліли плитки пальців. Її чудові очі виражали злобу і лють, в них застигло бажання вбивати.

— Пані. Я... Ви мене... — Прошепотіла Цінь Нин, жестом розрізуючи своє горло.

Помітилася долоня і тишу, розсік дзвін ляпаси, від якої Цінь Нін полетіла в сторону та знепритомніла на землю.

- Ти пропустила найкращу можливість. По поверненні в кімнату Кари ти будеш пробачати.

Тієї ж ночі Фея Нефритового озера покинула Ліс, щоб усунути всі сліди присутності, як якби вони тут і зовсім не з’являлися.

Люди в чорному також були відіслані.

На зворотному шляху до карети їхали вже троє, Нанґун Левунь, Су Ло і Лін Фен, вірний охоронець принца Цінова.

Драконо-лошадь несеться зі швидкістю вітру.

Су Ло сиділа, повернувшись спиною до Нанґун Левуня і в усьому своїм виглядом демонструвала відверте небажання спілкуватися. У неї не було настрою ні на які розмови. Вона була така горда і недосяжна, як хмари в небі.

Наньгун Люун мрів з кожною хвилиною.

Су Ло ліниво тягнулося, коли тінь на її обличчя знудила рефлекторно розплющити очі.

І до того, як вона встигла щось зробити - вона знову опинилася в міцній обійми Нангун Люня. Його тонкі пальці охарактеризували її личко, зупинившись на пухкі губки, які ніби були створені для того, щоб їх постійно цілувати.

Наньгун Люунь схилився над нею, його тонкі губи легко ковзали по роті.

Але Су Ло рішуче відпихнула його.

— Ти все ще сердишся? — Він тихо запитав Нанґун Люньє, обпалюючи її поглядом. Відповідь була гучним мовчанням. Його голос викликав крижані нотки. — Винеш мене за те, що я тоді тебе кинув?

Су Ло мовчала.

У кареті висіла незграбна тиша.

Наньгун Левуні, нарешті, погодився хоч трохи пояснитися:

— Ми виросли разом. Одного разу вона навіть врятувала життя моєї Величності. Ти просто не розумієш, не можеш зрозуміти...

Су Ло мілином на нього поглянула. Раптом її губи іскрулися в насмішку, у противазі якої вона спокійно сказала:

— Правда, хіба я можу звинувачувати тебе?

Наньгун Левюнґ подався власними словами. У його очах застигло подив, він в який раз витріщився на дівчину, як на літаючого гіпопотама.

Су Ло ж, гаденько посміхнувшись, продовжувала:

— Хто я така, щоб звинувачувати ТЕБЯ? Як ти і сказав, ви двоє були разом з дитинства. Любіть один одного, довіряйте. Врятуйте один одного життя. Ну прямо ідилія. А ми з тобою, по суті незнайомці, випадково зустрілися і змушені провести разом кілька днів. Так що, мені не за що тебе звинувачувати.

ГЛАВА 116

В секунду все тіло Наньгун Ліюня скам'яніло, пальці звело судомою, зсередини він мало не вибухнув від люті.

- Хіба я сказала щось неправильно? — Су Ло неуважніше продовжувала. - Ви ж друзі-батьки, а ми лише знайомі. Отже, очевидно, що ви віддаєте перевагу їй — рятуванню життя. Якби я була на твоєму місці, то зробила б те саме.

- Знайомі? — сузил очі Нангун Люнь.

— А, так ми навіть не знайомі? — Здається, Су Ло дуже втішалася його сказом.

Наступної секунди Наньгун Левюнь з ніжною і м'якою посмішкою на обличчі так само « непотрібно й лагідно» стиснув шию Су Ло, проникавши в її очі.

— Су Ло, як думаєш, чи зможу я... Вбити тебе?

Чоловік, який вже не був над нею, більше не виглядав людиною — він став схожий на самого диявола. Проте Су Ло розуміла, що вона втратить не лише життя, але й себе. Піддавшись одній зустрічі, вона обернулася на політ у бездонну прірву.

Тому вона майже з викликом втупилася в його очі. На обличчі з’явилася прекрасна усмішка.

- Тільки тому, що я відмовилася від тебе ти готовий мене вбити? Мда, з витримкою у вас так собі. Нервіше лікувати треба, Ваше Високість легендарний принц Цзінь.

— Ло Ло, раджу тобі більше не випробовувати мого терпіння. — Наньгун Левуні напівсидів, піднявшись однією ногою об підлогу, раптом засвітився п’яною ніжністю. - Тобі не втекти від цього.

— Правда? Цікаво, від чого це я не зможу втекти? Ти знаєш, а я б ризикнула - від цього криваво-ніжного погляду у неї мороз пішов по шкірі, але вона все ж не збиралася здаватися.

— Не влаштовуй себе дурочкою. Я вже вирішив, ти станеш дружиною і принцом Принца Цінзія. І я ніколи не відпущу тебе. Отже, не намагайся відмовитися або втекти — нічого доброго це не принесе. Тільки до болю.

- Дуже смішно. — Су Ло не віддивлялася в його очі, ніби намагалася прочитати в них що ж чекає на неї у разі відмови.

Наньгун Левуні тільки розсміявся над її спробою опору. Тільки побачивши її, він зрозумів, що ніколи не зможе звільнити її. Він не може і не хоче дати їй свободу, принаймні від себе. Це було схоже на одержимість. Здається, він придбав собі нову обсесію.

Тепер перед ним постало лише одне питання: як її утримати — допомогти їй виспатися на крилах таланту або повищипувати з них всі пірсинки.

А Су Ло була насолоджена самозреченням, як звичайно добродушне обличчя Нанґун Левюня перетворюється на маску диявола, дикого і безжалісного. Тепер їй стало дійсно страшно.

У наступну мить він різко рвався до неї і дівчина нічого не встигла зробити: її затилок опинився в залізних тисках його руки, а все її тіло було справжнім кільцем притискута до його корпусу так, що вона й пальцем поворухнути не могла.

Це було вже занадто! Вона йому іграшка, чи що? Яке право він має крутити її, як йому заманеться? І взагалі, він сам винен у цьому. І було цілком очевидно, що він повірить швидше своїй подрузі дитинства, ніж їй. Отже, тепер він тут кочівник і виявляє свою любов до неї. Ага, как же. І нічого так тиснути!

Можливо, така сама поведінка і спрацювала б, якби Су Ло була звичайною дівчиною. Ось тільки вона не була.

Вона - чудовий вбивця, хоч і в попередньому житті. Ніхто не сміє так з нею поводитися і після продовжувати ходити по цій землі.

ГЛАВА 117

Су Ло підірвалася від злості. Кулаком, з усієї дурі, кой було зовсім не мало, вона вмазала наглецу по самому... Гм... у сонячні сплетення, загалом. Вона поклала в цей удар всю свою теперішню силу!

Наньгун Люнґуню виспустив сттон і раптово ослаб хист.

Осліплена люттю вона навіть не дивилася на його обличчя. Відштовхнувши тіло, яке легко піддалося, вона вивернулася з чужих рук і витягла з карети.

Не один же Наньгун Левюнґ вирушив у столицю, де ніхто не відміняв попутний транспорт. І взагалі, не конячкою єдиної ... Тобто, можна і пішки, ніжками дойти, на крайній випадок. Але з цим гадом вона категорично відмовлялася перебувати хоч скільки-небудь довго в одному закритому просторі!

Задихаємося від гніву, Су Ло, скрипнувши підборами, розвернулась і пішла геть.

Їй не було ні до стану Наньгун Люня, ані того, чому він так легко відпустив її.

Чоловік же, коли вона його відштовхнула, вдрукувався у протилежну стінку карети. З його обличчя схлинули всі фарби, а шкіра стала білішою. Права рука була притиснута до грудей. Пальці тремтіли, і він не міг вгамувати цей тремтіння.

« Ло - Ла », — вислизнувши з карети, він ледве перекликнув дівчину, що втікала.

А Су Ло навіть не попрацювала повернути голову. З гордістю випростаною спиною вона йшла в невідомі дали.

Раптом вона почула звук падіння чогось важкого на землю і тривожний вигук Лін Фена.

Су Ло замерла на місці і, однак, співчуттю.

І одного погляду вистачило, щоб буквально окаменіти.

Раптом вона побачила Нанґун Левюня, найтупіший вид розплатуваної землі. Його чудові білі одяги були широко пофарбовані свіжою кров’ю. Його сильне тіло зараз виглядало неймовірно крихким, наче зроблений зі скла, трохи торкнеться - розіб'ється, що не збереш.

Він з титанічною працею підвівся, в його очах застиг туман. Незважаючи на своє скрутне становище, його демонічні духи заполонили душу Су Ло. Він просто дивився на неї, не відлучаючись, і мовчав. Але від цього погляду по шкірі бігали мурашки, а серце зраджували зі грудей.

Наньгун Люні, що ж з тобою сталося... Чому ти раптом так ослаб?

Су Ло подивилася на свої руки. Звичайно, як вона могла припустити, що їй вистачить сил для того, щоб справлятися з таким, яким він є у своєму нормального стані?

І раптом усе тіло Нанґун Левуня затряслося, ніби він став одержимим злими духами. Обличчя заливало крижаною потою, ніби змилий всі фарби. Його червоні губи покривалися фіолетовими плямами, зуби були стиснені так, що ледве не киснули один об одного. Він був настільки засмучений, що намагався не випустити щось у себе всередині!

— Погано, погано, зле! Його Високість в крокі від стану Божевільної Віддачі!

(З-за того, що він перервав своє відновлення, у ньому було щось на зразок воріт - в них входить вогонь і виходить магія. А сама людина ризикує померти або зійти з розуму).

Особистий охоронець принца Цзин і сам був на межі непритомності, руки-ноги відмовилися його слухатись.

Його Високість принц Цзінь - цар і бог полку тигро-волків. Поки живий він, живе і полк. Якщо він помре, то незабаром за ним підуть!

Не можна, щоб з ним хоч щось сталося!

Колір обличчя Лін Фена змінювався як у хамелеона — ось він блідий, наче поганка, а тепер змінив на попільний колір. Він озирнувся, люто подивився на Су Ло і суворо сказав:

- Його Високість в крокі від Божевільної вивантаження, швидко йди сюди і допоможи мені, дурна дівчинко!

Ця жінка! Вдарила його принца! Та й коли він у такому стані! У Лін Фена просто руки сосалися пришити її тут і зараз.

А Су Ло ні риса не розуміла. Як вона могла вдарити його з силою, яка призвела до таких наслідків? Та вона в порівнянні з ним так, дрібна букашка.

Тому, що за нісенітниця несе цей хлопець?

Через недовіру Су Ло Лін Фєн мало не вибухнув гнівом. Він розорився:

- Все тому, що Його Високість хотів врятувати тебе, і він порушив правила та послав сигнал виклику тигро-вовків. Все тому, що Його Вища не терпіла побачити тебе якомога раніше, отже він силою зупинив процес відновлення і в найпідхідніший момент, як у нього тільки всі органи наввизнку не вивернулись. І я вже мовчу про його битву з Королем грифонів, в якій він отримав такі рани, від яких ледь не помер на місці!

ГЛАВА 118

У Лін Фена очі налились кров’ю, він був наче розлючений бик, а Су Ло виступала як червона ганчірка. Він ткнув пальцем в Су Ло і продовжив буймувати:

- Як же, щоб пані Су не турбувалася, Його Високість тут геройував і вигляду не подавав, що з ним щось трапилося. А ты! Ти йому така вдячна? Кулаком під дих? І як же запалило Його Високість любити таку хромзу!

Але Су Ло просто стояла в шокі від настількиго монолога.

Вона перекладала непорозуміння з Лін Фена на Нангун Люня і назад. Наньгун Люун був важко поранений в бою? І отримав ще більше травм, намагаючись її врятувати? Як таке взагалі можливо...

— Бвоех...

Наньгун Левун, здається, більше не міг контролювати себе і з його рота вилетів практично фонтан крові.

Су Ло паралізувало від жаху.

Вона рвалася до нього і впала перед ним на коліна. Її захопила паніка, яку раніше ніхто не знав.

- Що ж робити? Що ж робити? — Су Ло не могла відірвати очей від зростаючої плями на грудях Наньгун Люня. Очевидно, що одяг не піддається руйнуванню.

З губ чоловіка крапля за каплею витікала кров. Навколо столу цей огидний металевий запах, проникаючи в ніс та рот і ковтає шкіру й одяг.

Наньгун Левюнґ, здається, не відчував болю. Я був усміхаюсь, ніби дах уже відлетів під час відпустки.

В очах Су Ло защипало. Як же все так вийшло? Вона зовсім не такого хотіла! Вона і подумати не могла, що зможе скільки-небудь серйозно зашкодити Наньгун Льюню, принаймні зараз. Так, вона злилася і дуже зла. Через це йому вмазала кулаком, але вона не знала його стану!

Як би їй хотілося сказати йому, що вона не навмисне його вдарила... Тобто, навмисне, звичайно, сам же винен... Але якби вона знала про його рани, то сиділа б тихо і не плакала! Напевно...

Несподівано Наньгун Льоуні пристав і міцно обійняв дівчину, яка була застигла. Утримуючи біль, він судомно стискав кулаки і все його тіло підрагувало.

Мабуть, сам він поняття не мав про те, як страшно зараз виглядає - цей окручений свіжий трупак, який продовжував чарівно посміхатися. Здавалося, що в наступний момент рухні цілий світ не змусить його відторгнути погляд від Су Ло.

- Це твій останній шанс, Ло. Якщо ти зараз залишишся, то більше ніколи не зможеш піти.

Су Ло лише похитала головою. Вона хотіла вибачитись. Я хотіла сказати, що їй дуже шкода, але не могла вимовити ні звуку.

- Ти вже випустила свій гнів, більше не сердишся? — Легко усміхнувся Нангун Люнь. Кривавими губами, так. І, не чекаючи відповіді Су Ло, продовжив. - Якщо ти все ще розсерджена... Дам тобі ще одну можливість, — і несподівано з його рукава вислизнув кинджал.

Він сунув зброю в руки Су Ло, рішуче дивлячись їй у очі.

Лін Фэн сам мало дух не спустив від шоку і жаху.

— Ваше Високість! - Цей кинджал може вбити одним ударом. Його лезо насичене високотоксичною отрутою, крихітною подряпиною і швидко поширюється по всьому організму. Від такого... Ніхто не може вижити.

- Тобі хтось слово давав? Провалюй! « Наньгун Люнґун ніколи не вирізнявся особливим ставленням до інших, а Лін Фен вже давно звик у всьому підкорятися своєму панові. Настільки, що це перетворилося на рефлекс — робити все можливе, щоб Нанґун Люнь не закачав і не ставити зайвих запитань, навіть не замислюватися.

ГЛАВА 119

Тільки неймовірний хоробрий або безпросвітний дурень сміється суперечити Його висновці принцу Цзіню. Лін Фэн не ставився до них, тому заткнувся і перестав виражати своє обурення в стороні та пошепки.

Від цих бабок самі проблеми, а від гарних — взагалі хто може врятуватися. Але Лін Фень не міг стримати кулаків і вкидати у Су Ло язичницькі погляди.

Наньгун Люунь затиснув кинджал в долоні Су Ло і, посміяючись, вказав у власну груди, називаючи дівчину майже молячи:

— Ну ж бо, лише один удар, прямо сюди. Це напевно дозволить тобі випустити пару. Давай, будь гарною дівчинкою.

Його обличчя нічого не виражало, а рука міцно стримувала зап'ястя Су Ло і не давала їй вирватися.

Вона була налякана, вона не розуміла, що відбувається. Вона скрикнула:

— Наньгун Люунь, досить! Ні, справді вистачить! Забери свої лапи!

Наньгун Люун вчепився у неї мертвою нудотою, не відпускаючи руку і не дозволяючи відвернути кинджал. І все це з напівбезумною чарівною ухмилкою.

- Ти ж знаєш, я, Нанґун Люньн, ніколи не зважав на думку інших. Я ніколи і нікому не дозволяв або не дозволю ображати мене, чи, тим більше, вдарити. Але ти... Ви — виняток. Ти можеш зробити це, можеш відповісти мені за образу, яку тобі завдали. Давай. Давай, просто випусти весь свій гнів на мене.

Не відпускаючи її погляд ні на мить, він потягнув її руку на себе і зупинив обстрілення кинджала лише в сантиметрі від своєї грудей.

Яким би крутим ти не був — ніж у серці, і поминай як звали. Звичайно, ще можна в голову або у печінці чи селезінку - і кровотеча хрень зупиниться, але серце воно якось поепідняте буде.

Мабуть, Нанґун Левунь не збирався зупинятися на досягнутому і потягнув її руку ще далі, ближче до свого тіла — він буквально змушував її вбити себе.

Су Ло могло лише мотати головою і не намагатися вирвати руку. Вона постійно казала мені - пробач, мені так шкода, я винна, вибач, що я дуже погано до тебе ставилась... Вона повторювала ці нескінченні "простості", але тільки подумки - вона все ще не могла вичавити себе ні звуку.

Однак Нанґун Левунь не міг читати, і він не хотів дати її рукам свободи. Він сміявся, але ззовні виглядав як крижаний брила — холодна і байдужа.

Іншим рукою він ласував обличчя дівчини, м'яко кажучи:

— Я, Наньгун Левюні, ніколи не відчував таких щирих почуттів. Ні до кого, крім тебе...

Замовчавши, він різко смикнув руки Су Ло до своєї грудей!

З очей Су Ло виступили сльози. Ця людина... демон він, а не людина! Ну гаразд, безжалісний він і все таке, людей не любить - з ким не буває? Але бути таким жорстоким до себе самого!

В останній момент Су Ло з усіх сил б'ється в сторону, і кинджал тільки злегка пройшов у районі його ключиці. Вона чудом уникнула фатального удару в серце.

А Наньгун Люні, похід, згадав, що він вмираючий, почав падати на землю і задихатися. Здається, він і повіки-то з важкою тримав відкритими, і все одно продовжував дивитися на Су Ло своїм немигаючим проникним поглядом, безупинно посміхатися.

І тут Су Ло зрозуміла.

Цей засранець поставив власне життя на коні, тільки б довести Су Ло, що вона нібито щось до нього відчуває! Молекула, як ні крути, люба, а вбити мене не зможеш - пошкодуєш, болізного. І, головне, адже все прорахував, гад!

Ось таким він був - розрахунком, підступним і проникливим мерзотником. Якому, що був добавок, нічого протиставити — він сильний, заразливий і впливовий! Тобто, навіть якщо він начебто дає можливість піти, жінка все одно ніколи не зможе від нього втекти? Ілюзія вибору?

Він сказав, що вона була винятком.

Чи може бути, що за всі ці роки вона єдина, кому був даний цей вибір?

В голові Су Ло встав образ проста і елегантно- красива жінка, яка може перевернути з ніг на голову всю країну.

Цікаво, а Фее Нефритового озера він також давав цей "вибір"?

ГЛАВА 120

- Я бачу, що ти ще не повністю випустила свій гнів. Досі не легше? Що ж, ми можемо повернутися до розпочатого. Давай ще раз? Ну, куди хочеш Воткнути? Сюди? Або, може бути, тут удариш? — Наньгун Левуні з такою ж усмішкою продовжував свою наругу.

— Наньгун Люньє, негайно припини це божевілля! І руку відпусти. Ти мене взагалі чуєш? — У Су Ло руки сосались на помазати йому ще раз, нехай сильніші, але... Здається, йому і так дісталося багато, а на хворих, дітей та юридів, як сказано...

Але як він міг використати своє власне життя, щоб так натиснути?

Як би вона хотіла зараз просто розвернутися і піти, опинитися якомога далі від цього психа. І нехай собі підхоплює від свого божевілля, тільки без неї. Але це довбане почуття провини... Якби вона не вдарила його, він би не впав у такий стан.

- Ти пробачила мені? — Наньгун Люунь не важко пробурмотів. Крижаний градом стікав по його обличчю, але він як і раніше не відрив серйозного погляду від Су Ло.

— Я... — Недоволі почала дівча, але тут сонячний друк за допомогою лезання закривавленого кинджала і вона поспішно викрикувала: « Прощала! » Пробачила я тебе вже!

Вона знала, що, скажи вона щось на зразок, я тебе і не звинувачувала, світом справа не закінчиться. Це, напевно, було б як - мені взагалі байдуже на тебе, так що ти маєш право робити те, що хочеш. І цей гад обов'язково причепиться до її слів, проведе повний аналіз цієї заяви і напевно знову щось відчучить. Добре, що у нього явно недостатньо сил, щоб придушити Су Ло.

- Тоді... хор... Добре... « На обличчі Наньгун Левюня промайнула тінь задоволення, після чого сили явно залишили його і він кинувся на землю.

— Наньгун Люун! — Су Ло ледь встигла підхопити осідючий тіло.

Його обличчя було залито холодним потім. Губи посиніли, здається він знепритомнів. Він сильно здригнувся всім тілом і далі продовжував дрібно підростати.

І ось у такому стані цей гадениш знайшов в собі сили, щоб піднятися і змусити Су Ло вбити самого себе? Справді, жорстокість і божевілля цього індивідуму не втомлюються. Су Ло побачила багато божевільних психів, але це було вже занадто навіть для неї.

- Це ти в усьому винна! Не було б тебе, з Його Високістьм подібного в житті не прилучилося! — Лин Фен, заздрісши дуже жалюгідний стан Наньгуна Люня, прибіг на допомогу. Забираючи це тіло з рук Су Ло, він постійно доторкався до дівчини і грозно порвав.

Кров знову застучала в скринях Су Ло. Вона піднялася одна за одною, грозячи перерости в шторм, але змогла приборкати свої розбиті емоції і холодно відповіла Лін Фену:

- А давай ти поїси на мене якось іншим разом! Що нам з цим робити? Треба ж рятувати, а я взагалі з такою незнайомою. Так що тепер все залежить від тебе.

Її слова, здається, не вплинули на вірного охоронника. Запихнувши тіло Нанґун Льоюня в карету, сам схопився на кози і вже збирався погнати що є сечі коня, але на секунду завмер. Зрештою, він таки обернувся до Су Ло:

— Часу немає, бігом в карету!

Він би, звичайно, з задоволенням кинув би цю скажену дівку тут, але, на жаль, все залежало не від його примхи. Не будучи дурнем, Лін Фэн сміявся, що непроста Наньгун Люні зі шкіри геть ліз, щоб врятувати цю хримзу. Мабуть, вона зайняла багато місця в його серці, що не вдалося навіть Фее Нефритового Озера.

Якщо Його Високість очнеться і не побачить Су Ло — не дай богу, знову кинеться на її пошуки!

Су Ло було глибоко свавілля на антипатію Лін Фена. У даний момент її турбувало лише життя Нанґун Люня. Якщо з ним щось станеться... Вона не зможе пробачити собі до кінця життя.

Тому, не кажучи ні слова, СУ Ло застрибнула в коляску.

— Ну, їдемо ж, швидше!

ГЛАВА 121

Здавалося, навіть драконо-лошадь відчула всю серйозність ситуації і помчала куди швидше звичайного. Можна сказати, вона не скакала, а низько літала.

А в кареті Су Ло міцно обіймала непритомне тіло Нанґун Люня і продовжувала себе корити. Якби вона не вдарила його, цього б ... не сталося?

Ти тільки не вмирай, Нангун Люунь. Одинока сльозка впала на закривавлене обличчя Нангун Люня, залишаючи за собою розмиту доріжку.

Менш ніж через дві години легендарний кінь зупинився біля входу в багате місце.

Лін Фэн зіскочив з свого сідла.

Він вже вийшов назустріч менеджеру, очевидно, заздрів з вікна Драконо-лошадь. На вигляд йому було близько п'ятдесят, але очі сяяли світлом і ясним розумом, а тіло було підтягненим та тренованим. Мабуть, він сам був майстром бойових мистецтв, а не слабак якийсь.

Помітивши вираз обличчя Лін Фена, він стурбовано запитав:

- Його Високість приїхав?

Лін Фэн з тривогою вигукнув:

- Його Високість поранений! Не вагайтеся, а швидко йди за допомогою!

Отже, це маєток у розпорядженні Нанґун Люня.

Почувши цю новину, директор Суй злякався! Як таке могло статися? Принц Цзінь майже невпевнений, що могло статися, щоб його поранили?

Директор уже почав сумніватися в адекватності Лін Фена, як той заліз до карети і дістав несвідоме тіло принца Цзінь. Від цього видовища у нього ледь серце не зупинилося.

- Що... Що сталося з Його Високістьм? Хто це зробив? — У очах того управителя спалахнула лють.

Хоча Лін Фен почав дивитися на Су Ло, він тактовно мовчав і просто прискорив свій крок до дому.

Су Ло вся була змащена у крові Нанґун Люня, і тому вона, мабуть, представляла собою дуже жалюгідне видовище. Вона спокійно кивнула управителям Сюй і сказала:

— Швидко знайдіть кращого лікаря. Його Високість принц Цзінь в крокі від Божевільної Отдачі.

Коли управитель побачив дівчину, то знову був шокований. Всі, хто знав Його Високість, були обізнані про його надзвичайної прірви. Він нікого не підпускав до себе ближче, ніж на метр, і особливо це стосувалося жінок. Ніхто не міг роз'їжджати в його запряженій Драконо-лошадью кареті, крім нього самого і Лін Фена. Навіть Фее Нефрітового озера не дозволяв. Але чи ці незмінні правила не стосуються цієї місії?

Тепер він дивився на Су Ло з чим шанобливим.

- Міс, як я можу до Вас звертатися.

— Су.

— Міс Су, вибачте за занепокоєння. Але будь ласка подбайте про Його Величність. Лін Фен, цей чоловіклан, ніяк не зможе забезпечити йому належного догляду, а мені потрібно поспішати, я повинен привести сюди кращого Аптекаря. — Управитель Сюй урочисто кивнув Су Ло, а потім розвернувся і поспішив на вихід.

З тим станом, в якому зараз його пан, звичайний лікар, хоч би якими чудовими він був, все ж він нічим не зможе допомогти. Тут потрібен тільки Аптекар.

На щастя, у цій префектурі Натанін жив Аптекар Просунутого Урня. Рідкісний майстер, а також рідкісна і неврівноважена свічка. Загалом, любили його тут не дуже.

ГЛАВА 122

Цей му... Аптекар з радістю погодився допомогти лише за дуже високу ціну, наприклад дорогі рецепти Першобитних пілюль і навіть із ними. Використовувати ім'я Його Височності принца Цінсія? Ні, це безглуздо. Цей Аптекар навіть короля не удостоїв своєї уваги, що вже казати про принца? До того ж, з урахуванням кількості ворогів принца краще буде, якщо інформація про його поранення не прокинеться назовні.

Вони були б у столиці... У маєток Принца Цезіна було величезна кількість скарбів. Але тут, в префектурі Наньмін... Доведеться викручуватися власними силами.

Су Ло заледве пікірувала за майже бігаючим Ліном Фаном. Догнавши його, вона зупинила натовп охоронців. Довелося лишитися за дверима.

Зсередини почувся крик Лін Фена:

— Тащите ее сюди!

Хоч би в якій паніці жив охоронець, він все ще не витримав з розуму. Хоч би якою була його воля, він не підпустив Су Ло до свого пана на милю. Але було очевидно, що тільки в її присутності Високість буде боротися за своє життя.

Аргх, від усього цього недовго розумом зворушений! Від нервів Лін Фен почав по одному видержувати волосинки з голови.

Су Ло не мала жодного уявлення, та й не цікавилася особливою боротьбою, яка зараз відбулася всередині Лін Фена. Коли вона увійшла, Наньгун Льовінь вже був влаштований в ліжку.

Він лежав з щільно закритими очима, його тіло не переставало тремтіти. Незважаючи на жалюгідний вигляд, навіть одна його сильна аура могла змусити людей трястися від страху.

Вся його одяг, обличчя, шия та груди були перемаїті плямами крові.

— Ти зробиш це, — сказав Лін Фєн і грубо всунув їй шматок матерії.

Його Високість - жахливий мезофо. Навіть йому, Лінні Фєну, було більше десяти років вірно за ним і не можна наближатися до тіла принца. Так, він на своїх руках вніс його всередину, але це була життєва необхідність!

А ось ця грімза-Су Ло, мабуть, зовсім інша справа. Його Високість, ймовірно, більш ніж мріє про те, щоб вона була до нього ближче, вірно? Ось так люто обмірковував Лин Фэн.

Су Ло, озброєний м’яким рушником, схилилася над Нангун Люнем. У той час як сильний, благородний і іронічний чоловік виглядав дедалі безпораднішим. А всі жінки схильні жаліти дітей, хворих і бідних, так що навіть її крижане серце пом’якшилося.

Вона обережно промивала плями крові, очищуючи шкіру і стираючи за сантиметром ці жахливі криваві сліди. Через деякий час його тіло знову стало білим, але він все ще був без свідомості і сильно тремтів. Ніби його тіло скував могальний холод, здавалося, він може померти в будь-який момент.

- Де цей Аптекар? Його Високість не протримається довше! — Лин Фэн влучив у паніку. Він гукнув Су Ло і рішуче сказав: « Я скоро повернуся, побоююся про нього! »

І, не чекаючи відповіді Су Ло, вилетів з кімнати так, що дівчина встигла помітити тільки його силует.

Про себе Су Ло зауважила, що Лін Фєн не був слабким. Не таким сильним, як Нанґун Люнь, але щось близько того.

Раптом рука Нанґун Ляйня щільно зомкнулася на зап'ястя дівчини.

ГЛАВА 123

На його грудях, Су Ло було дуже погано від вигляду здорової плямки крові і сліз.

Він так міцно стиснув її руку, що застрілили кістки. Су Ло, зрозуміло. Здається, що він трохи сильніший і з зап’ястки залишаться одні спогади. Як же це було боляче!

Су Ло стиснула зуби. Ще трохи, і у неї суглоби зітруться в порошок. Він подивилася вниз, на руку Нанґун Люуня: від напруженості вона стала біліше снігу, здавалося, його пальці майже увійшли в тіло Су Ло, та там і застрягли.

Він стискав її з такою силою, ніби...

Від болю Су Ло не могла вимовити ні слова. Вона не могла попросити його відпустити її руку.

Су Ло зрозуміла, що йому тепер набагато гірше. Він знепритомнів від болю і навіть забував про страждання в агонії. Порівняно з його відчуттями, її рука не болісна, а, здається, приємна. І оскільки це вона винна, то є причиною його страждань. Так як вона могла закричати, просимо на власну біль?

Якщо це дасть їй змогу викупити хоча б частину провини, то хай хоч руку відірве вона.

Тому її кістки були на межі перелому, і вона відчувала майже пекельний біль, але все ж вона так само сиділа, не зрушившись з місця. А іншою рукою вона повільно промокла чоло Нанґун Левуня рушником, який від крижаного поту вже можна було витиснути. Тільки вона стерла один шар поту, як відразу ж його обличчя покривав інший.

Його щелепи були стержні, а губи потріскалися від перенапруження і з подряпин зічілася кров. Суй Ло навіть жаліється, коли вона підбирає палець до себе, щоб стерти сліди крові.

І в цей самий момент на пальці Су Ло, який не очікував такої підстави, зомкнулися зуби Нангуна Люня! Так, мабуть йому дуже боляче...

Захоплений Лін Фен зайняв приголомшливу сцену, від якої ноги вросли у підлогу.

Одна рука Су Ло була стиснена пальцями Нанґун Люня з такою силою, що вся побіліла і, здається, вже чула хрустого кісточка, а палець її другої руки був прокушений до крові. Здається, Лін Фэн почав розуміти, що тут сталося.

Мабуть, він недооцінив цю дитину. Відверто кажучи, вона його жахливо бісила, однієї її присутності було достатньо, щоб вивести його з рівноваги. Можливо, це було кілька незаслужено... Можливо, варто переглянути своє ставлення до неї.

Коли Лін Фен тихо відступив і вийшов на вулицю, він вже в дверях зіткнувся з Суй Саном. За ним слідував старий сивий до кінчиків волосся чоловік. У п’ятницю за старим насінням народився маленький хлопчик, притиснений до грудей своєю аптечкою.

Лін Фен схопив за комір Сюй Сана і жорстко струшив:

- Де цей ... Лен?

Хіба він не пішов за аптекарем Лен Яном? Тоді хто цей старий?

Сюй Сан був блідіше паперу, він безпорадний і винен заложив:

— Управитель Сюй прибіг з усіх ніг до садибу майстра Лен, але його і слід простивів! У мене не було вибору, окрім як викликати аптекаря Цзо.

Аптекар Цзо був Середнього рівня, тобто на цілу сходинку нижче Лена Яна. Але через неіміння іншого варіанта, його покликали оглянути і надати першу допомогу принцу Ціну, поки управитель Суй продовжить пошуки Лен Яна.

Аптекар Цзо зайшов до кімнати і відразу кинувся до ліжка хворого. Він перевірив пульс і уважно оглянув Нанґун Левуня. Нахмурившись, він звернувся до Лін Фена та Су Ло:

— Все занадто серйозно, я не в змозі впоратися з цим. Запрошуйте Аптекаря Лена на консультацію.

— Та якби ми могли відразу покликати його, чи не запросили б тебе? — Розлючено вигукнув Лин Фэн.

Рани Його Височування повністю вибили його з колії, він схибив від страху, готовий кинутися і роздерти будь-кого, хто потрапить під гарячу руку.

Аптекар Цзо нічим не міг допомогти, він і сам не думав, що все настільки погано і йому не вистачить здатності впоратися з цим.

Су Ло не відривала очей від Нанґун Левуня, який далі тремтів на ліжку і запитала:

- Що потрібно, щоб цей Аптекар Лен був тут?

ГЛАВА 124

— Ця задача не з тривіальних, скажу я вам, - важко зітхнув Аптекар Цзо. - Хіба що будь-який з піднесених скарбів доведеться йому до смаку... А інакше, Аптекар Лен і слухати не стане просьб про спасіння чиє-небудь життя.

— І що, навіть королівський указ не може змусити його? — Су Ло нахмурилась. Невже Аптекарі дійсно займають таке високе становище.

- На жаль, тут безсилий навіть сам Імператор. Зрештою, Аптекар Лен є одним з трьох аптарій на континенті. — Аптекар Цзо погладив бороду, в його очах сяяло захоплення.

Аптекарі були дуже рідко, тому що королівська родина вважає їх вельми цінними кадрами. Таким чином, вони мають майже повну свободу дій.

Якби якийсь Аптекар хотів послужити імперії, йому було б достатньо просто повідомити своє ім'я. І все - він уже на високому посаді з більшою оплатою. Гори золота чи срібла, натовпи чудових жінок і найбагатші землі — усе це до того часу, коли їхні вимоги не перейдуть межі розумного й стабільності імперії.

Ось такий був статус у Аптекарів на цьому континенті.

Су Ло піднялася. Вона без слів, ще раз подивилася на Нанґун Люня і потім повернулася до Лін Фена.

- Мабуть, мені доведеться відвідати цього геніального Аптекаря в його садибі. Потурбуйтесь про Наньгун Люне в мою відсутність.

Брові Лін Фена здивовано злетіли вгору.

- Якщо управитель Сюй не зміг його вмовити, то що ти зможеш йому запропонувати? Я краще піду, і він встав, не відкладаючи свого шляху.

Якщо цей Лен Ян не хоче з'явитися, коли його просять ввічливо, то доведеться притягнути його силою. Якщо знадобиться, за шкірку. Лін Фен не відчував особливого благоговіння перед Аптекарем, щоб лебезити перед ним.

Але його зупинила Су Ло, на її обличчі застигло спокій і зібраність. Вона твердо сказала:

- Повір мені, тільки я зможу вмовити його прийти сюди. — А потім, звертаючись вже до Аптекару Цзо. — Будьте ласкаві, проводите мене в його маєток. Тільки швидше, у нас немає часу, Аптекар Цзо.

Старець і сам не міг уявити, що ця дівчинка може запропонувати самому Лен Яну, та ще й так впевнено хвалиться, щоб тільки вона могла запросити його сюди. І це було дуже цікаво, тому він охоче погодився на цю молоду місію.

Хоча Лін Фен не схвалював її дій, він все - таки продовжував чинити опір. Врешті-решт, може з цього і правда щось вийде. Це був якийсьник, але шанс.

А якщо їй не вдасться, тоді вже у справу вступять він. Він готовий пожертвувати своїм життям, але цей зарозумілий тип буде тут. І наплювати на всі його три аптекарські статуси!

Усада Ленена була ізольованою в західній частині міста. Вона була біля південних гір, а навколо не було жодного іншого житла. Тут було тихо і самотньо.

Су Ло вийшла з карети, і вона відкрилася перед нею.

Перед входом в садьбу Лен була широка майданчик, на даний момент забита натовпом схилених людей. Там було принаймні сотні.

І навіть не кількість людей, що стояли на колінах, дивувалася. Навпаки, він стоїть навколо тиша - ніякого гомона, характерного для такого стовпочинства. Кожен мовчав, і ніхто не ворушився, наче тут побувала Медуза Горгона і перетворила всіх у безжиттєві камені.

У наступну мить темно-червоні двері зі скрипом відчинилися і з них вийшов чоловік в вишитих одягах. З одного погляду було ясно, що він явно не бідує. Схрестивши за спиною руки і зарозуміло вишикуючи, він повільно пройшовся вздовж всієї натовпу, критично оглядаючи натовп.

Кожного разу, як він проходив перед кимось, людина благоговійно піднімав вгору піднос, схиливши голову. На червоному підносі лежав дорогоцінний дар. Хтось приніс рідкісні лікарські рослини, хтось - медичні книги, а на деяких підносах піднімалися купи перлів, нефриту та кристалів. Загалом єдине, що об’єднувало всі ці дари — це їхня незвичність і висока цінність.

Однак управитель залишався не менш холодним. Він був дуже надмінений і перебіривши, пройшовши вже три ряди, ні на що його погляд так і не впав з милістю.

Там, де він проходив повз людей, накрилася хвиля розпачу. Оскільки їм не вдалося догодити начальнику помети Лен, то у них не було жодного шансу навіть поговорити з великим Аптекарем...

Проходячи повз усіх цих схильних людей, управитель ще й насміхався з них:

— Мусор, все це просто сміття! Як ви смієте принести сюди цей мотлох, ви що, вирішили обдурити мого господаря? Ха, не вийде! Провалюй звідси, швидко!

ГЛАВА 125

Завершивши свій вимовний монолог, керівник Лен змітнув у повітря рукави і розвернувся назад до входу.

Раптом, з натовпу людей вискочила маленька фігурка дівчинки п'яти-шість років. Її волосся було заплетене в дві косички, вона вкладалася у ногу керуючого пометия Лен і жалібно завила:

— Управитель, я благаю, будь ласка, дайте якісь ліки! Моя мама хвора... Вааа... Ну, будь ласка...

Здається, що слова цієї маленької дівчинки прорвали греблю цього тиші, і незабаром крики, стінки та плач сотні людей потрясли повітря.

Однак особа, яка виконувала нагляд, залишалася такою ж холодною і безстрашною, як колись. Він скинув дівчинку зі своєї ноги, наче відкинувши якусь ганчірку і відрізав штанину, як ніби вона забруднила його своїм дотиком. З холодним сміхом він сказав:

— Вам потрібні ліки? А наш майстер потребує скарбів і рідкісних коштовностей. Або ви хочете, щоб він лікував і створював ліки за безкоштовно? Помітили! — І з цими словами він різко розвернувся і заїхав у будинок.

Брови Су Ло вже втомилися хмуритися. Якщо у цього Аптекаря такий керуючий, то який же сам господар? Здається, все буде не так просто, як хотілося б. Але, все ж, яким би крутим знавцем не був цей хлопець, він точно не краще легендарного старійшини Цзи Хо, вірно? Він витратив усе своє життя, все своє серце вклав у написання « Рецептів Темних Пілюль ». І сяя книга в її руках. Крім того, розумниця-Су Ло так само зароблялася і прихопила з собою той дивовижний котел, коттель, в якому варив ліки сам Цзи Хо. Та від таких скарбів цей Аптекар Лен дар мови втратить!

Су Ло підняла брову і натякала на Аптекаря Цзо. Той тільки криво посміхнувся.

Серед Аптекарів була також та жорстка ієрархія. Він, як Аптекар Середнього рівня, височів над багатьма своїми «коллегами », але в порівнянні з просунутим аптекрем він був пилюкою під його ногами.

І, як відомо, цей управитель з дитинства супроводжував Аптекаря Лен. Вони були дуже близькі і, заглибившись у науку та вивчення медицини, знеохочували Лена Яна всіма іншими справами свого вірного управителя й дав йому цілковиту свободу. Тому він завжди був такий зарозумілий і не наважувався відповісти тим самим.

Наприклад, коли Аптекар Цзо зустрів управителя Лена, він мусив кинути йому спину в поклонах.

Аптекар Цзо начепив підобстостяну посмішку і гукнув начальнику, який вже майже зайшов у будинок.

Управитель Лен озирнувся і, побачивши Аптекаря, злегка насупився. На його обличчі не було жодного натяку на повагу.

— Аптекаре Цзо, ну і навіщо Ви знову сюди з'явилися? У майстра немає часу на возьму з Вашими жалюгідними рецептами. — І, не зупиняючись, пішов до дверей і давав знак своїм слугам закрити за ним.

Кут рота Су Ло вигнувся в насмішливій умилці. Ви вважаєте, що Аптекар, навіть просунутого рівня, повинен бути прямо таким вже недоступним і ексцентричним? Просте управління може бути таким грубим з Аптекарем, нехай і середнього рівня? Тобто, зачинити двері перед його носом - це тут в порядку речей? Як ми можемо ставитися до свого співробітника?

Знову подивившись на Аптекаря Цзо, вона побачила його спокійну сторону і погладила бороду. На його обличчі не було ні смутку, ані радості, як ніби він вже звик до такого сценарію. Він навіть не здивувався, що його господар буде зневажати.

Тепер зрозуміло, чому управитель Сюй не зміг змусити Аптекаря Лен прийти.

Су Ло холодно посміхнулася. Однією рукою тримаючи двері, не даючи її закрити, вона твердо сказала:

— Одну минуточку.

Обличчя управителя Лен виліз з дива. Раптом, невже в натовпі виявився хтось настільки зухвалий, що посмів заважати йому пройти? Він зухвало оглянув Су Ло своїми проникливими і холодними очима. Він високомірно застрахував підборіддя і кинув Су Ло, повертаючи очі на дівчину.

- Звідки ця дурна дівчинка взагалі взялася? Життя набридло, чи що? Це був оригінальний спосіб самогубства.

Як грубо!

Незважаючи на те що цей індивідуум відверто зверхньо поводився, то люди таки стояли на колінах і приносили найцінніші скарби своїх родин. На цьому континенті Аптекарі були в неймовірному почесті і зажаданням.

ГЛАВА 126

Су Ло злегка усміхнулася:

- А можна запитати, управитель Сюй тут, всередині?

Управитель Сюй? На обличчі управителя Лен загальмувала розгублена фраза. Особистість цього управителя Сюя була загадковою, ніхто не наважувався просто так виявляти неповагу до того чоловіка.

Він знову втупився на Су Ло, потім розвернувся і пішов, кинувши сторожі наостанок:

— Пропустіть їх.

Цей... Управитель просто слуга, а зарозумілість як у самого імператора. Су Ло рахнула головою. Без різниці. Зараз не до навчання хороші манерами всяких заірваних типів. Однак її терпеливість не безмежна.

Пройшовши шлях, який вказує на дорогу, Су Ло невдовзі приєдналася до управителя Сюї.

Хоча він і не стояв на колінах у дворі, становище його все ж було не багатьом краще.

Управитель Лен залишив у кімнаті директора Сюй маєток. Молода покоївка тихо стояла в стороні, готуючись виконати побажання гостей. На столі стояли пиріжки і чай, здебільшого з’являються етикетки. Однак директор Сюй так і не зміг добитися зустрічі з Аптекарем Леном.

На його обличчі застигло жахливе хвилювання.

- Ми можемо почекати, а ось наш пане — ні. У нього просто немає часу! Я повинен особисто переговорити з Аптекарем Леном. Я не вірю, що він посміє відмовити такій людині, як мій пане!

Хоча ця посада була секретною базою тигро-вовків, для порятунку Його Високість доведеться забути про конспірацію.

Су Ло нахмурилась. Він що, зібрався розкрити інкогніто Нангун Люня?

Дівчина різко зупинила дорогу менеджера і, знизивши голос, прошепотіла:

— Почекайте, ще не час, можливо, все вдасться вирішити. Дозвольте спробувати.

Згідно з загальними розповідями Су Ло склала в голові приблизний портрет характеру цього Лен Яна. Вона просто підняла руку, викликаючи слугу, і м'яко проінструктувала:

— Принесіть мені кисть, папір і чорнило.

Невдовзі знехтований слуга приніс Су Ло все, про що та попросила.

Коли дівчина сиділа за столом, вона обмокла пензлем у чорнила і глибоко задумалася. Але насправді її дух перемістився в його простір.

Вона згадала, що коли вона була в печері, на додаток до « Рецептам Темних пилюок» вона прихопила з собою ще десятеро пожовтілих сторінок із короткими замітками, уписані дрібним туалетистим почерком. У той час вона не мала можливості уважно дослідити свою знахідку, але думала, що це можуть самі Рецепти Першобутних Пілюль.

Нещодавно Аптекар Цзо сказав, що ми могли б покликати Аптаря Лен Яна тільки надав йому Рецепти Першобутних Пілюль. Ці слова спонукали дівчину пригадати ту саму стопку жовтих листків, які вкинулися у кутку її простору.

Су Ло стала переглядати ці нотатки. На кожному клаптику паперу був записаний рецепт пілюлі, а у верхньому куті було чітко позначено — « Рецепти Першобутних Пілюль ».

Хоча вона вперше бачила всі ці ліки, репутація старійшин Цзи Хо не давала жодних сумнівів щодо достовірності цих рецептів.

Су Ло навмання витягла листочок: « Пелюля Ренесансу Плоті». Загальна причина полягала в тому, що завдяки цьому ліку відрізана рука або нога знову зростала.

Ці рецепти були втрачені багато років тому. Чорт його знає, що ще корисного можна тут виявити.

Су Ло уважно досліджувала рецепт. Старійшина Цзи Хо робить все: необхідні інгредієнти детально перераховуються, кожен крок у підготовці, всі деталі, навіть можливі помилки та проблеми (і, заодно і дані проблем) — усе було старанно записано на цій жовтій сторінці.

І ще... Пілюль Ренесанс Плоті міг виготовити Аптекар не нижче просунутого рівня, до якого Су Ло, як перед місяцем на велосипеді. Так що, можна вважати, на даний момент цей рецепт абсолютно безполезенний для неї.

Якщо цей рецепт не влаштує Аптекаря Лена і він не відірве свою дупу, щоб врятувати Нангуна Люня — у Су Ло все ще був лікувальний котел Цзи Хо. Все-таки, цей котел - лише мертвий сплав. А ось Наньгун Левуні поки що живий і, на жаль, Су Ло відчувала себе вкрай винною та відповідальною за його теперішній стан.

Хоча Су Ло знала, що Рецепти Першобутних Пілюль дуже цінні, вона все - таки недооцінила їхні ціни...

ГЛАВА 127

Су Ло вирішила зупинитися на цій "Пилюлі Ренесансу плоті" і, добре запам'ятаючи слова, покинула свій простір та повернулася до реальності. Все-таки, яка зручна штука - просторова магія! Навіть якщо за нею пильно стежити, ніхто нічого не помітить і не запідозрить.

Су Ло, як і великий художник з муза, схопив кисть та почала натхненно творити. Приблизно третина рецепту містить її очі лукавою хитрістю. Вона помахала аркушом паперу, даючи чорнилам підсохнути і позичала служницю.

На обличчі нещасної дівчини було написано: « Аж ніяк не я! », але це її не врятувало.

— Віднеси це своєму пану Аптекарю Лен.

Служниця розгубилася. Неодноразово відвідувачі намагалися передати свою візитку або записку власнику будинку через слуг, але це їм ніколи не допомогло. Тому, особливо не задумуючись, служниця відмовилася виконувати це доручення.

Однак Су Ло не хотіла так просто здаватися. Загадково посміхнувшись, вона сказала:

- Не відмовляйся так швидко, повір, те що тут написано буде дуже цікаво і корисно для твого господаря. Як і для тебе, якщо ви віднесете йому це, то вона впустила велику срібну монету до рук у служниці.

Безвідмовний метод спрацював, зрозуміло, і в цьому світі. Служниця швидко закидала головою, зав’язала рукава разом і замінила його вглиб будинку. Якби вона обернулася, то побачила б усмішку Су Ло, яка видавала щось на зразок: "Шалість вдалась".

До цих пір мовчазний управитель Суй нарешті вирішив запитати:

- Міс Су, у Вас якийсь план? Ви ніби впевнені у своєму успіхі.

Що було написано на тому клаптику паперу? Управитель Сюй зголив від цікавості.

Су Ло спокійно підняла чашку з чаєм і неквапно зробила ковток. Потім, відставивши чашку в сторону і прикриваючи віки, вона, посміхнувшись, лелево вимовила:

- Скажімо так, у мене є на те вагомі підстави. Чи знаєте ви, управитель Сюї, що є найбільш бажаним скарбом Аптекаря Лен?

Директор Сюй, не задумуючись, відповів:

— Легко здогадатися, що це Рецепти першобутних пілюль. - Що вже думати, всі аптеки без винятку були в деякому роді змішані на цих рецептах.

Але, як відомо, вони давно втрачені. А ті частини, що залишилися, старанно ховалися в загашках великих і впливових сім’ях. Аптекарям могли лише мріяти про такі скарби.

Су Ло продовжувала загадково посміхатися.

Коли керівник Суй збирався з думками, щоб поставити наступне запитання, зовні почулися бурхливі кроки. Двері до кімнати швидко відчинилися. За нею стояв ніхто інший, як управитель Лен.

Він окатив Су Ло неприємним поглядом і зарозуміло запитав:

- Це ти послала аркуш паперу нашому господареві?

Обличчя Су Ло залишалося невтомним. Вона лише злегка підняла брову, не заявляючи, але й нічого не заперечуючи.

Директор Лен змерз і сказав:

- Хто б міг подумати, що така дівчина припасувала план. Повинен повідомити, що тобі байково пощастило — наш господар погодився зустрітися з тобою. А тепер ходімо.

Незважаючи на все це, він продовжував поводитись як заможний чоловік, який дарував свою подарунку жебракам. І цією жебракою була Су Ло. І це дуже розлютило управителя Суй, але коли Аптекар Лен дізнається прийняти Су Ло, в його очах заспівала безмежна радість. Адже це означало, що великий Аптекар може врятувати життя Його Величність!

Але вже наступної секунди поведінка Су Ло шокувала його. Дівчина спокійно повернулася до управителя Сюй і невтомічно сказала:

- Здається, ми тут якось занадто затрималися. Думаю, нам потрібно дізнатися, як же там наш хворий, сподіваюся, йому не стало гірше. Давайте повернемося додому і подивимося.

ГЛАВА 128

Помкнувши, вона повільно розвернулась і летить ходою пішла на вихід.

Ленський керівник не міг подумати, що ця дівчина справді зможе піти геть. І ось - він шокує і обурений. Усі ті люди, що приходять у цю садьбу щодня тремтіли від страху і не розгинали спину від постійних поклонів, а ця потворна дівчинка!. Може вона від щастя зуміла?

На обличчі управителя Лен застигла похмура презирлива маска, і він пригрозив Су Ло:

— Якщо ти переступиш поріг цих дверей, то можеш більше не розраховувати на послуги нашого господаря, він не піде нікого лікувати. Так що, гарненько подумай! - Ці слова діяли у 100 відсотках випадків.

Але, мабуть, не сьогодні.

Су Ло на мить зупинилася, озирнулась і посміхнулась.

— Перед тим як зустрітись, директор Лен, — рішуче залишила кімнату.

В даний момент, Управитель Лен просто-таки мріяв зігріти за ширку цю голу дівчину і таким чином дотягнути її до Аптекаря Лена. Але з незрозумілих причин, він відчував якесь дивне благоговіння до неї, як... Він визнав її. І вже не міг дозволити собі так самовпевнено поводитися з нею.

Директор Лен змерз і заснув:

- Дівчина, яка сама не знає чого хоче і що для неї добре, якщо вже наважишся вийти з цих дверей - можеш потім не приповзати на колінах, вся у сльозах та соплях, благаючи пустити тебе знову.

Ох, як же йому хотілося самовільно вигнати цю зазняну дівчину за кішку! Але господар мусив задовольнити...

Су Ло вийшла з кімнати. І дивилась на необізнаного, що сказати домоправителю Сюй і посміхнулась йому:

— Усе гаразд, розслабтесь і насолоджуйтесь. Давайте почекаємо Аптекаря Лен тут, йде?

Почекаємо Аптекаря Лен? Міс Су, і Ви все ще сподіваєтеся, що він прийде? Після Вашої вишки? Кажуть, що вже понад десять років Аптекар носа не висовує зі свого маєтку. Управитель Суй хотів накричати на дівчину, сказати їй, яка вона дурна і що тепер їм точно ніяк не врятувати Його Високість, але, глянувши на її гарне й ніжне обличчя, так і не наважився видати ні звуку.

Но... така можливість... І вони її пропустили! Управитель Суй відвернувся, задихаючись від люті.

Су Ло просто стояла і лукаво посміхалася. Вона була саме спокій.

Оскільки цей зарозумілий і пихатий керівник Лен мав особисто покликати її, то записка дійшла до адресата. Рецепт відновлення плоті. Точніше, третина оного. Дівчина була впевнена, що коли подивиться на записи, то Аптекар Лен відразу розпізнає той рецепт і зробить усе можливе, щоб дістати повну інструкцію.

Су Ло вже не була жалюгідним просьцем. Тепер вона могла ставити умови, задавати ціну. У цьому випадку пропозиція народила попит. І хоч би яким хамом був цей управитель Лен, тепер він не матиме ніякого вибору, крім як прийти і благати її. І тоді вона на ньому відіграється зповна.

Водночас, той самий хам, управитель Лен.

Він прямував у напрямку Аптекаря Лен. Але, перш ніж він встиг постукати, ці вічно замкнені двері різко відчинилися і яви нетерпляче та стурбоване обличчя Аптекаря.

Це був чоловік сорока-п'ятидесяти років, що торгує тілами. Очевидно, що цей чоловік не надто хвилювався про свій зовнішній вигляд: одяг (очевидно, яка колись була білою) вся пляма підозрілого походження; його волосся вже давно не було розмальоване так само, як і розпустошені брови. Загалом і взагалі, виглядав він дуже розтріпаним та неохайним.

Директор Лен, не дозволив пану вимовити ні слова, відразу ж почав скаржитися:

- Майстер, ця огидна дівчинка така дурна, що сама не знає чого їй потрібно. Я пішов за нею, щоб привести до Вас. Але хто б подумав: вона раптом встала і пішла! Як це розуміти?

Аптекар Лен широко відчинив очі і, схопивши управителя Лєн за комірець, перепитав крізь стиснені зуби:

- Що?

Управитель зробив висновок з поведінки свого пана, що той просто розлютився через Су Ло та її неповагу до нього. Заохотившись, він продовжував змагатись із новими фактами та образою:

- А ще, ця огидна дівчина сказала... Вона сказала, що у Вас немає нічого особливого. Вона вирішила, що з Вами навіть не варто зустрічатись, я думаю, вона і зовсім не відчувала до Вас ніякого благоговіння та поваги, ось!

ГЛАВА 129

— И правда, огидно! - Аптекар Лен голосно вирубався.

Директор Лен був просто не від себе від радості, але перш ніж він встиг хоча б посміхнутися, Аптекар відшвирив його на підлогу і прошипів:

— Ти, мабуть, огидний слуга, який поводився з нею грубо і зухвало! Ось, що я думаю! Ну дивися, якщо ця міс зникне... — І він люто пнув ногою по обличчю переможеного управителя.

А потім понісся коридором на вихід, все в тій же своїй брудній і пом'ятій одежинці.

Управитель Лен схопився за свою голову, щоб забрати це жахливе запаморочення і не дати даху остаточно з'їхати. Він був настільки пригнічений, що мав близькі стосунки з божевіллям.

Він все ще не зрозумів, що ж такого було в тому маленькому клаптику паперу. Як звичайний записку вдалося змусити його господаря негайно вибігти з кімнати, закинувши виробництво нової пігулки, над якою він працював протягом сімдесяти дев’яти днів.

Але керівник Лен не просто так умудрявся всі ці роки тримати брази правління - він не міг бути таким вже повним ідіотом. Він, хитаючись і пересуваючись зигзагами, кинувся вдогонку за Аптекарем Лен до воріт садиби.

Сам же Аптекар, добившись виходу, застиг у нерішучості перед цілим натовпом. Адже він поняття не мав, хто був власником Рецепта.

Його явище не висихало це море людям. Вони навіть не могли подумати, що цей брудний, розтріпаний старенькашка і є той, заради кого вони прийшли та благали про зустріч.

А тут уже і управитель Лен підспівав, і безверною ходою заходив в бік Су Ло. Тепер на його обличчі не було жодної грами зарозумілості, а він став зовсім протилежним — льстивим і упередженим.

Натягнувши таку солодку посмішку, що від одного погляду на нього пробивався карієс, він встав перед Су Ло, перетворюючи їй шлях.

- Пані, зачекайте. Мій пан вирішив особисто прийти, погляньте...

Су Ло слухняно подивилася в указівний напрямок.

- Рецепт Пілюлі Відродження Плоті... — З збудженням у голосі почав Аптекар Лен, жадібно пожираючи очима носій цього цінного рецепту.

Су Ло лише посміхнулась і простягла йому ще один аркуш паперу.

Хітрая дівчина поділила весь рецепт на три частини, і тепер Аптекар захопився другою.

Су Ло спокійно спостерігала за Аптекарем. Вона не сумнівалася у своєму успіху, він уже на гачку.

Як вона і очікувала, цей Лен Ян просто-таки фанатично захоплений медичною пристрастю. Він був схожий на художника, який ніколи не слідкує за своїм зовнішнім виглядом — чим відволікатися по дрібницях? — Усі його тіла і розуми були поневолені медичною наукою, а на її вівтар він поклав усе своє життя. І він більше нічого не цікавився у цьому світі.

— Я хотіла б попросити Аптекаря Лен врятувати одну людину, але я не знаю, чи він погодиться? — Су Ло з усмішкою спостерігала за тим, як Лен Ян почав риватися в цей клаптик паперу.

- А остання частина рецепту... — Аптекар навіть не намагався приховати свого збудження і нетерплячості.

— Якщо вам вдасться вилікувати людину - Ваш. Але якщо ви не впевнені, чи зможете врятувати його, то можете забути мої слова. - І з цими словами вона розвернулась, щоб піти.

— Добре! Я піду з вами і спасу цього чоловіка! - Старій особі вже не терпілося заманити рецепт, прямо-таки руки луснули. Він уже уявляв собі, як окунеться в його вивченні і не їстиме чи спатиме — хоча б цілий тиждень. Тільки б, нарешті, отримати його повністю!

— Здається, ви дійсно розумієтеся. Не те, що деякі дівчата полишають насмішний погляд на керівництво Лена.

Аптекар Лен холодно втупився на свого слугу.

- Я розберуся з тобою, як повернуся! — Потім він заскочив у карету і поквапив Су Ло: « Ну ж бо, поїхали швидше. Чого ви чекаєте, не зволікайте!

Так, я бачу ефект відкупленого бутерброда. Тепер він не заспокоїться, поки не отримає свою третю частину рецепту. Як же йому хотілося швидко розібратися з цим хворим і дістати свою прелюдність!

« Наньгун Люні, потерпи ще трохи. Я знайшла того, хто зможе тобі допомогти!» Су Ло вкрадкою стиснула руки у кулачки.

ГЛАВА 130

У кареті Аптекар Лен все намагався вивчити в Су Ло якісь подробиці про Рецепт Першобутних пільг, але дівчина не намагалася підтримати розмову на цю тему. Але цей Аптекар - справжній геній своєї справи, з таким краще не базікати про те, в чому сама ще не розібралася. Його запитання були принаймні безглуздими, а максимум — небезпечними.

Приблизно через годину вони нарешті повернулися в маєток Нанґун Люня.

Коли Лін Фен побачив, що Су Ло йде у супроводі Аптекаря Лен, він очам своїм не повірив і на секунду застиг на місці. Але вже через мить прийшов в себе: він схопив і буквально потягнув Аптекаря до Нангуна Люню, стурбовано повторюючи:

— Швидше, Ви повинні поглянути на нашого Майстра!

Аптекар Лен був в обуренні від такого ставлення до своєї персони, але Су Ло просто помахав перед ним тонкою листком жовтуватий паперу, як його незадоволення не залишилося і сліду.

І ось відомий Аптекар при ліжку пацієнта, схилившись над ним і закривши очі, прощуптує пульс — хоч картину піші. А навколо все застигли, і всі чекали вердикту.

Приблизно через півгодини Аптекар Лен, нарешті відкрив очі.

Су Ло жадібно стежила за його обличчям, намагаючись прочитати по його реакції відповіді.

Коли ж він відчинив очі, дівчина відразу мітнулася до нього.

— Аптекар Лен, ну як, все серйозно?

На обличчі Аптекаря з’явилися зарозумілі скептичні слова. Після короткої театральної паузи він погодився:

— У нього є органи, сильна внутрішня кровотеча, дифузні зміни в організмі і його енергія хоче назовні й не може рухатися всередину... Чи ви вважаєте, що все серйозно?

Мабуть, все дійсно дуже погано.

На обличчі Су Ло не дриг жодного м’язу, але в душі зростала паніка — тепер вона зовсім не знала, що робити.

Так, все, як і говорив Лін Фэн. Значить, він не збрехав. Наньгун Левуні так сильно нашкодив собі, щоб врятувати її, Су Ло. А вона йому ще і вмазала з усієї дурі. Вона в усьому винна і безпосередньо, і опосередковано.

Су Ло не миттю дивилася на Аптекаря Лен.

- Скажіть, його можна якось вилікувати?

Аптекар Лен надовго задумався, перш ніж повільно, розтягуючи літери, сказав:

— Вилікувати його буде важко, дуже складно.

— Та говори ж! — У унісон гаркали Су Ло і Лин Фэн.

Те, що буде важко - всі зрозуміли, тому я хотіла конкретики. Їм потрібно було знати, що вони повинні були зробити все можливе і навіть більше.

Аптекар Лен потер підборіддя і, деякий час подумавши, відповів:

— Потрібні кристали, багато кристалів зеленого рівня. А краще навіть вище. На збирання — максимум три дні. Ну як, можете зробити це?

— Кристалы зеленого рівня? Або ще вище? — Поки Су Ло намагалася в’їхати, здивувався більш обізнаний Лін Фэн.

— Так, принаймні - зелений рівень. Інакше буде дуже важко розблокувати кровоносні судини. Якщо рівень нижчий, навіть якщо його Високість врятується, то принц назавжди залишиться на своєму шостому рівні незалежно від того, чи він намагався культивувати хоча б на міліметр далі — льодовий голос Аптекар Лен.

Так, відчувши пульс цього юнака, він побачив, що його сила була на шостому рівні. А тепер подумайте, який ще юнак у всій імперії має таку силу? В голову відразу приходить єдина-вірна відповідь - Його Високість принц Цзінь.

Це трохи ускладнило справу. Це вже не буде байдуже потиснути плечима і піти повожати, порадивши родичам готуватися до похоронної церемонії. Його Високість принц Цзінь - надія всієї імперії. Якщо його лікування не приведе до повного відновлення принца, Аптекаря матиме дуже великі проблеми.

Хмурій Лін Фэн нервово міряв кроками кімнати.

- Де ж нам його знайти, цей кристал зеленого рівня? Та ще й не один!

ГЛАВА 131

— Це дійсно дуже важко, — нахмурився Аптекар Лен.

Але Су Ло перебувала в нерозуміннях і розгубленості. Вона тихо відійшла в сторону і запитала управителя Сюй:

- Що ще за кристали зеленого рівня?

Чи в цьому світі є люди, які ніколи не чули про ці кристали? Управитель Суй з подивом втупився на Су Ло.

— Хіба всі про це повинні знати?

Управитель кивнув, а потім похитав головою. Покашлявшись, він відповів:

— Усім відомо, що є два способи культивування, якщо ви хочете. Один з них — це невпинні тренування, а другий — поглинання духовної сили із кристалу. Звичайно, ті, хто не має кристалів, змушені покладатися лише на себе і свої зусилля. Тому такі прості джерела культивації, як кристали, дуже цінні і важкодоступні.

Тут є навіть такі речі? Су Ло мовчазно нахмурилася.

У такому разі не дивно, що вона — та, яку вважали непридатною чи нездатною до розвитку; поняття ні про такий спосіб культивації.

Управитель продовжував:

— Існує лише сім видів кристалів, які відповідають різним рівням духовної сили: червоний, оранжевий, жовтий і зелений, синій та фіолетовий. І всі вони дуже рідкісні. Найпоширеніші види — це червоні, оранжеві та жовті. Криштала зеленого рівня ще рідкісніша, а решта кольорів — на всіх континентах.

Отже, знайти ці зелені кристали і за такий короткий час — це взагалі як?

— У імператорському палаці є кілька таких кристалів у Внутрішньому сховище. Але до нього ж їхати... Навіть якщо на Драконо-Лошаді, все одно це займе занадто багато часу. Часу, якого у нас немає - від хвилювання Управитель намотував колами по кімнаті.

Су Ло теж була вкрай стурбована.

Що ж це за кристал? Як він виглядає, з чого зроблений? Як вона може допомогти в його пошуках, якщо ніколи не бачила його?

Лін Фэн раптом піднявся і вилетів з кімнати, на ходу кидав:

— Я на пошуки!

Лін Фен, користуючись розпізнавальною пластиною принца Цізіна, перекинув над дном всю префекту, мало не довів місцевого губернатора до інфаркту і все ж зміг знайти лише три зелені кристали.

У процесі він виявив багато червоних, оранжевих і жовто - але вони не підходили, адже Нангунь був звичайним чоловіком. Отже, ці кристали були абсолютно марними.

Лін Фэн вдерся у торгову Гільдію і дав наказ зібрати всі кристали зеленого рівня, які вони зможуть знайти. За один кристал він платив сто тисяч золотих монет! Ця новина поставила ціле місто на вуха. Люди передавали цю інформацію з уст в уста, і невдовзі про таку велику пропозицію було відомо все.

Зрештою охоронець повернувся в маєток, з суцільною повозкою, завантаженим камінням.

Колишня Су Ло мало не зіткнулася з мчавим Ліном Фаном і його величезним кошиком, повним камінням.

— Швидко, розбирайте кошики з камінням — джерелами. Найзеленіший кристал зеленого рівня — 500 кілограмів золота! — Оголосив чоловік.

У маєтокі почався небачений переполох. Багатство мріяли все, а тут ще і повернула можливість зробити це цілком законно!

- А що це за камінці? — Су Ло концентрація розглядала цю дивну породу. Чому-то їй здавалося, що вона вже бачила щось подібне, ось тільки де?

— Вони є джерелом кристалів, — понизив голос і прошепотів Лін Фэн. - Взагалі, дуже загадкові і цікаві речі. В залежності від рівня бойових мистецтв ніхто не зможе точно сказати, що ж у них всередині. Вони можуть бути простими камінцями, а можливо, всередині них сховані червоні, жовті і навіть зелені кристали. Ну, поки не відкриєш - не дізнаєшся.

Су Ло втупилася у цю гору каміння, і тут в її голові спалахнула здогадка.

— Тобто вони є джерелом кристалів, чи не так?

ГЛАВА 132

— Да. Я роздобув їх на найближчих копальнях, взявши тільки ті, у яких був найвищий потенціал. Але роздобути зелений кристал досі неймовірно важко, — Лін Фен не переставав хмуритися. Його погляд уважно ковзав по натовпу людей, які розколювали каміння.

Як і говорили Лін Фен та Аптекар Лен, кристали зеленого рівня були надзвичайно рідкою накладкою. Приблизно один зелений на десять тисяч оранжевих, десь так.

Хоча ці камені були ретельно відібрані з найбільшим потенціалом, до кінця дня їх було видобуто в цілому п’ять сотень червоних, сотня оранжевих і 5 жовтих кристалів. Зеленими ж навіть і не орало.

Побачивши результати, обличчя Лін Фена перекосилося від люті.

- Мені потрібні ще камені! Я не вірю, що мені не вдасться дістати хоча б один кристал зеленого рівня! — Від переповнюючого його жаху і паніки він нервово бігав довкола та гаркав на всіх підряд.

Су Ло запитала Аптекаря Лен:

— Зрештою, скільки саме нам потрібно зелених каменів?

Ну, хоч десь він може сказати, вірно?

Аптекар Лен на хвильку задумався і видав:

- Чим більше, тим краще, але принаймні п'ятдесят.

— П'ятдесят? - Тепер ви можете панікувати. Лін Фэн перекинув з ніг на голову все місто, але знайшов лише три кристали. А тепер цей тип стверджує, що йому потрібно як мінімум п'ятдесят. Здається, ця місія переходить в розряд невиконаних.

І ось Аптекар Лен вирішив трохи « заспокоїти та потішити дівчину »:

— Насправді, не обов’язково використовувати зелені кристали. Наприклад, 10 блакитних буде достатньо. Якщо вам вдасться дістати кристали блакитного рівня — достатньо двох, а знайти фіолетовий кришталево - шар — так і маленький шматочок буде мати досить духовної сили.

Су Ло впадала у депресію.

Якщо вже зелені кристали так важко знайти, що б сказати про голубих, синіх і, тим більше, фіолетових?

Поспостерігавши за тим, як Лін Фен обробляє камені, в голові Су Ло народилася ідея.

Як же вона могла забути? Адже, саме зараз, в її просторі знаходяться більше десяти таких ось камінків! У печері вона мало не відмовилася їх брати, але потім забрала їх все - коли виявила, що вони здатні розширювати її простір.

Су Ло відійшла в укримне місце, подалі від цікавих очей, і подумки перемістилася в свій простір.

Тут було тісно, але, що ж вона бачить?

Малюк Мен-Мен, її новий домашній улюбленець-дракон, який перейшов в цуценята, сидів, по-людськи схрестивши задні лапи перед купою каменів-джерела. Ось він схопив обома лапами один камінь, і ...

Су Ло вже вирішила, що від цього стресу у неї почалися галюцинації і вона протерла очі. Але перед нею не поспішала змінитись на більш адекватну.

Її маленький, милий домашній звірок просто бере і, як банан від шкурки, очищує камінь-джерело.

Навіть такий майстер, як Лін Фен, потребував спеціальних інструментів для дроблення цих камінців — твердих. А цей дрібний Мен-Мен, наче фрукт якийсь, шар за шаром очищав камінь. А потім, задоволений своєю роботою, просто кинув у пащу очищений кристал і з оглушливим хрустом почав його жувати.

Секундочку!

Це те, про що вона думає?

Су Ло мірошком побачила зелений прес. Це точно реальність, а не глюки?

Лін Фен перекопав ціле місто в пошуках цих зелених кристалів, а цей маленький засранець захотів проковтнути його, наче він був звичайної закуски!

Несподівано сльози виризнули з очей дівчини. Чорт забирай, цього дурного дракона, від цих сраних кристалів залежав би життя Наньгун Ліюня і спокійне сумління Су Ло!

Вона підбігла і з лютою хитрою посмішкою підхопила дрібного бійку.

- Ах ти ж злодій! Якщо тобі дорога твоя шкура, негайно випльовуй те, що тільки-но проковтнув.

Гарний маленький дракон втупився своїми неймовірно жалобними очима на Су Ло. І щільно закрив обома лапами свою пащу, демонструючи, що він не відкриє її і не випустить здобич.

ГЛАВА 133

Навіть крижане серце Су Ло тремтіло від цих жалобних очей.

нехай той шматок буде твоєю платою. Але інші - не смій їх всі потихеньку тут перетягти. - І з цими словами дівчина опустила погляд на вже солідну купку уламків-джерело, і вона мимовільно застовала. - Ах ти маленький засранець!

Це були зелені кристали, не диня чи горохів, а криСТАЛЛИ! Лін Фэн взагалі сказав, що кожен можна обміняти на сто тисяч золотих монет.

А ось дрібному бійці були по барабану невдоволення і злість Су Ло, він як і раніше апетитно кришеле зеленим кристалом і скакав у всьому прошарку.

Коли він знову пробігав повз Су Ло, та схопила його за шкірку і посадила перед собою так само, як колись сидів - схрестивши ноги на людський манер.

Коли Су Ло оглянула грудку каміння, то вирішила спробувати свою удачу. Вона ретельно відібравши один камінь, урочисто вручила його дрібному дракону. Вивихання кристалів з цих каменів вальца виходило набагато швидше, ніж у майстрів із інструментами і тому гріх не користуватиметься безплатною дитячою працею.

Обхопивши лапками камінь завбільшки з диню, критично оглянув і витріщився на свою господині кілька осудливих поглядом, із серії « дурна чи вдаєш?».

Су Ло потерла лоб. Вона почала понукати малюка Мен-Мена:

- У ньому точно буде кристал зеленого рівня, так що давай, досить неробіти. Я бачила, що ти можеш очистити його, як якийсь апельсин. Приступай, у тебе все вийде.

Маленький дракон все ще виглядав дещо спантеличеним, але без жодних слів виконав вказівку своєї господині.

Су Ло, затримавши подих і не кліпаючи, уважно стежила за тим, як шар за шаром очищається камінь-джерело в лапках чарівного маленького дракона.

З завмиранням серця вона дивилась, як коричневий камінь-джерело повільно розкриває свій внутрішній кристал.

Жовтий?

Су Ло не могла повірити власним очам, вона схопила кристал і оглянула його з усіх боків, покрутила на світ і зробила невтішний висновок: все ж так, він був жовтим.

Ні, звичайно жовтий кристал - це добре, ось тільки абсолютно марно для Нангун Люня.

Су Лосихно відштовхнула кристал убік. І знову оглянувшись, вона вибрала смугастий камінь-джерело сірого кольору і поклала його в лапи дрібному дракону.

— Ну, давай, малюку, постарайся і дістань мені звідтіля зелений кристальчик, — приговарила його дівчина. Вона не може витягнути кристал з каменю, тому все залежить від цього дрібного щеня-дракона.

Бідолаха Мен-Мен приречено і важко зітхнув. Утримуючи каміння в лапах, він знову підняв на Су Ло ці неможливі очі, потім перевів їх на камінь і знову на Сума Л.

— Ну, чого застиг то? Натомість вона ніжно потріпала дрібного по голові.

Коли він востаннє кинув скептичний погляд на Су Ло, то опустив голову і рішуче взявся до роботи камінь.

Коли справа була закінчена і Су Ло побачила кристал перед нею, її обличчя стало похмурішим за хмари.

Здається, вона може балотуватися на звання Міс Невдачниця року. Цього разу все стало ще гірше. Якщо в її першу спробу потрапив жовтий кристал, то цього разу він був оранжевим.

Су Ло втомилося потерла віскі. Все ж їй вдалося трохи заспокоїтись і вона вирішила спробувати ще раз знайти щастя.

- Ну, все не може бути так вже погано, вірно? Ось, очисти цей!

Цього разу Су Ло не стала заморочуватися з вибором і просто-напросто схопила найближчий до неї камінець, який був багато-меншим розміром з арбуз. Все одно не вгадаєш, чи зелений кристал потрапляє у нього. А так, навіть якщо у тебе в руках виявиться камінь-джерело з фіолетовим кристалом, все одно не зможеш його розпізнати і просто пройдеш повз.

ГЛАВА 134

І втретє дрібний бійок витріщився на дівчину співчутливим поглядом, як на убогоньку якусь. І цього разу навіть Су Ло це помітила.

І ось, барабанний дріб ...

Су Ло заслужено отримує звання невдачі року! Під твердою кам’яною оболонкою ховаються найтривіальніші червоні кристали. Червоний кристал розміром з диню. З абсолютно безболісну диню! Від відчаю Су Ло хотілося ридати.

Мабуть, у неї була нещаслива рука — хоч би який камінь вона вибрала, в ньому немає потрібного їй блакитного кристалу. А, судячи з геометричного прогресу її невдачі, наступний камінь-джерело і зовсім повинен був виявитися порожнім.

Су Ло сиділа на підлозі свого простору, підперезавши рукою лоб, і все глибше й глибше занурилася в депресію. Вона регулярно оглядала свої руки, роздумуючи над тим, як їй вдалося прожити стільки часу з такою успішною метою.

Дрібний бійка також відчував пригнічений настрій своєї господині, але, не знаючи чим допомогти, просто продовжував сидіти на вершині уламків каменів-джерела і тихо копався в «шкурках» від цих самих каміння. Він виглядав як дитина, що грається в пісочниці - дуже розумно.

Аж раптом, перед очима потопаючої Су Ло мілинав зелений друк. Вона підсвідомо підняла очі і з подивом виявила, що в лапках у Мен-Мена зелений кристал. А ще розміром приблизно з кулак!

Чому, навіть якщо вона так довго і ретельно вибирала камені, їй все одно не вдалося знайти навіть маленький зелений кристальчик, а цей крихітний драконо-щенок з першого разу знайшов, та ще й такий здоровий кристал? Так само не чесно!

Так, це заздрість. І це не дивно.

Але якщо подумати, то це просто чудово! Су Ло з радістю тремтіла по голові.

— Швидше, допоможи мені знайти ще кілька таких ось камушок.

Су Ло не ризикувала більше навіть торкатися каменів-джерело, тому вона повністю довірила вибір ручному бійці. Вона була дуже щаслива, але й трохи пригнічена та збентежена. Ні, дурням щастить - це давно відомий факт, але не такий же. Адже перший же камінь, очищений Мен-Менем, виявився зеленим кристалом!

І другий теж! І третій, як все вже здогадалися, теж був яскраво-зеленого рівня!

Як це можливо? Де ж ти був у попередньому житті? Можна було на одній лотереї розбагатіти. Су Ло була настільки схвильована, що по її обличчю текли сльози.

Раптом на думку Су Ло прийшла одна думка. Здається, до неї дійшло, що вона пропустила з виду. Адже цей дрібний щасливчик і раніше як то дивно на неї дивився, якось ... Жаль. Як на недоумку якусь.

Тобто, коли він бере у свої лапки камінь-джерело, він відразу може сказати, є в ньому кристал чи ні? І навіть більше того, якого він кольору? Отже, коли Су Ло вибирала каміння, він дивився на неї зі співчуттям та едаким натяком: « Господиня, ти впевнена? Може, не треба?» Він від самого початку знав, що там немає того, чого було потрібно Су Ло!

Мда, нинче Су Ло прийняла піст не тільки Міс Невдача року, але й міс Тугодумки.

Але спочатку треба перевірити. Це не буде важкою справою.

Су Ло з ніжною усмішкою патологоанатома посадила дрібного дракона перед купою каміння-джерелостів і почала його благати:

— Хороший хлопчик, давай, допоможи своїй господині знайти блакитний кристал.

Блакитний? Дракоша трохи зморщився, але не посмів осоромитися наказу свого власника. І він почав копати. Відкидався здорові камені-джерело зверху, пробираючись до самого основи "гори".

Зрештою, він витягнув маленький камінь розміром з кулак і вручив його Су Ло.

— Усередині: синій кристал, так? — Трохи недовірливо запитала Су Ло, сумніваючись подивившись на добутий камінець.

ГЛАВА 135

— Ум! - Битва ще не вміє розмовляти, але, судячи з стверджувальної кивки, це означає "так".

— Ну ладно, тоді очистьмо його і подивимося. - Су Ло передала камінь-джерело назад дракону.

Дракоша, повертавши в лапках камінь, швидко зняв з нього всю « кожуру» і демонстративно простягнувся кристал дівчині. Цей драконо-щенок застрибав навколо Су Ло, постійно виткаючи хвостом і дивлячись в очі, мовляв: « Як, господиня, я молодець? »

Який же це молодець! Блакитний кристал! Су Ло, не вірячи власним очам, тримала в руках злегка мерехтливий туманним туманом блакитний кристал. Вона була щаслива і здивована тим, що підробляла пальці.

Аптекар Лен сказав, що достатньо лише десяти кристалів блакитного рівня для зцілення Наньгун Левюня.

Вона була шокована: дрібний дракон, виявляється, не такою вже непотрібною - він може бачити крізь оболонку каміння-відходників.

Вона була схвильована: це означає, що тепер вона може дешево скупати потрібні камені-джерело і гарантовано добувати з них кристали!

Але повернемося з неба на землю до наших баранів. У сенсі, до Нанґун Люня - його ж рятувати треба.

Не ризикуючи торкатися цих каменів, Су Ло дала повну свободу дій Мен-Менау.

Все-таки він умудрявся очищувати ці камінці куди швидше, ніж майстер з потрібним інструментом.

Хм, хрін його знає, з чого зроблені кігті цього бійці, але, ймовірно, із того ж матеріалу складалися і його зуби. Ця « стадія» лише зовні така мила, а насправді - величезна перевага над іншими звичайними істотами, нехай він ще й усього лиш маля.

Поки Су Ло витихала у своїх думках, чарівний дрібний дракон уже покінчив з очищенням усіх каменів-джерело.

А старий Цзи Хо знав, що каміння було сховане. Всього було близько тридцяти каменів, не враховуючи тих що кидали в шлунку цього маленького монстра і тих, які « зіпсувала» своїми невдалими ручкочками Су Ло. Крім того, найболісніші кристали були жовті.

Підсумуємо десять жовтих каменів, п'ять зелених і три голубих. І, нарешті, раптово серед цих кристалів затікав один синій! Ох, ось це вже точно небачена удача!

Отже, у нас є п'ять зелених кристалів, за словами Аптекаря Лен, один синій кришталь дорівнює 20ій зеленій і голубий відповідає 5 зеленим. Таким чином, в руках Су Ло було загалом сорок п’ять кристалів зеленого рівня!

А Лін Фєн витяг з шахт цілі гори каміння-джерело, за його словами - найвищі якості. Але жодного з них не знайдено ні слідів зелених кристалів. А в цих камінчиках захована ціла скарбниця. Интересно.

У Су Ло з'явилася підозра, що старійшина Цзи Хо мав таку ж здатність дивитися крізь оболонку каміння-джерело, як і її юний підопічний бійок. А як ще можна пояснити те, що в усіх його каменях виявилися кристали та інші високі рівні?

І як же все-таки добре, що вона додумалася засунути цю гру каміння в свій простір. Мабуть, Наньгун Луюнь, тобі все ж призначено вижити.

Сю Ло вийшла з свого простору, вгамувавши маленького дракона.

Вона прийшла на сьогодні, швидше за « работоргівлі» всіх жителів пометь, яке раніше було треніровим майданчиком. Зараз же там з ентузіазмом пили, різали і кромсали камені-джерело.

Навіть управитель Суй приєднався до спільної « забази», але йому явно не вело. Су Ло помітила уламки трьох-чотирьох каменів, але жодного з них не було навіть натяку на кристал.

Коли управитель Суй помітив ту, що підходила Су Ло, він протяжно застонав і сказав:

— Весь цей чортів день ми постійно чистимо ці камені, і не те, щоб без успіху, деякі кристали були знайдені, але жодного - ні одного! — Зеленого кристала. Здається, Лін Фэн вже готовий попрощатися з власним розсудком.

— Жодних не знайшли? — Су Ло вжасно розчинила очі.

Здається, Лін Фана мала більшу вдача ніж Су Ло. Чи, може, ці зелені кристали справді так важко знайти?

ГЛАВА 136

З усіх каменів-джерела не було жодного зеленого кристала, але вона прийшла вістка з торгової Гільдії і Лін Фен порвав із двомастами золотих монет, викупивши два потрібні кристали.

І ось у його руках лише п'ять кристалів зеленого рівня. А треба п'ятдесят. Чому це не означає, що ми маємо злість і розпач?

Лін Фэн нервово міряв кроками кімнату. Він не шкодував ні сил, ні грошей, але йому вдалося дістати лише п’ять... А Аптекар Лен вимагав п'ятдесят штук! Та цих кристалів вистачить, хіба що зарізатися ними і вистікати кров'ю на смерть.

Су Ло вже зібралася підійти до нещасного Лін Фену, але довелося зупинитися.

По дорозі вона бачила просто гори уламків каміння-джерело, і це очевидно було доказом того, що дістати навіть звичайний кристал - дуже важко. Можна було б рубати весь стан, маючи всього пару-будівлі.

І ось як тоді їй пояснити, звідки у неї така купка кристалів, при цьому не розкриваючи свої карти і щоб це виглядало більш-менш правдоподібно і не підозріло.

Але тут, світлий мисля залетіла в її голову.

Лін Фэн відіслав запит у торгову Гільдію? Так чому б їй не продати всі ці кристали самої Гільдії, а вони потім передадуть їх Лін Фэну. А Су Ло ніби і ні при чому. Та ще й підзаробить гарненько.

Але, трохи обдумавши цей геніальний план, вона таки знайшла його неживим.

Навіть якщо не вважати, що Гільдія зацікавиться такою щедрою « позицією », їй при всій нагоді не коштуватимуть ті мільйони золотих монет. Але простір не є гумовим, і там немає місця.

І як їй передати кристали Лін Фену? Су Ло намотувала кола по подвір'ї, нервово глаголаючи малюка Мен-Мена.

Усі нормальні люди ламали голову, як знайти кристали, а вона турбувалася про те, що у неї їх занадто багато. Сподіваюся, про це більше ніхто не дізнається - а то спалять як відьом.

Хоч би як ламала голову Су Ло, їй все ж не вдалося придумати абсолютно безпечний план. Хоч іди та викинь всі кристали прямо під ноги Лін Фену, чесне слово! Довелося їй і правда засунути кристали в мішок і доручити його Лін Фену, у якого від нервів вже судини в очах поплескалися, зі словами:

— Вот, держи.

- Що? — Тілоохоронець кинув роздратований погляд на мішок. — Ну і навіщо він мені? О, велика і могутня міс Су, у мене зовсім немає часу на ігри з тобою! — Він грубо кинув мішок назад у руки Су Ло.

Це ж балбес! І як його тільки найняв Нангун Люунь? Цей дурень готовий платити сто тисяч за один кристал, але те, що йому принесли буквально на брезгливо викинув.

Суй Ло була приголомшена, коли дивилася на цю безтолочь і серйозно запитала:

- Ти точно не хочеш це?

- Все, досить мене діставати. Якщо ти не хочеш займатися чимось, то прогулюйся до Ґільдії. Хоч якась користь буде. Або, якщо ти там щось знайшла, можеш сама їм і продати. — І Лін Фен нетерпеливо махав рукою, наче відганя набридливої мухи.

Ні, точно дурень. Тобто, безкоштовна доставка тебе не влаштовує, волієш викинути гору грошей з власної кишені?

— Торгова гільдия? ти ж запропонував викупити у них кожен зелений кристал за сто тисяч золотих монет, так? - Що ж, за дурість теж треба платити. Ох і накостил тобі по шиї Нангун Люнь, це точно.

— Да-да, иди уже. Якщо ти продаси їм зелений кристал, я, звичайно, викуплю його золотом. — Лин Фэн окинув Су Ло зневажливо поглядом. — Чи у вас є хоча б один? Якщо так, то я, Лін Фэн, відтепер буду твоєю кімнатною собачкою - рабом!

Вже минуло так багато часу, і досі не знайдено жодного зеленого кристала. Тому немає нічого дивного в теперішньому роздратованості Лін Фена. Він і в спокійніші часи не вирізнявся добрими манерами, а зараз всі його негативні якості темпераменту випливли назовні.

Лін Фэн, який має шостий рівень духовної сили — раба? Яка спокуслива пропозиція!

ГЛАВА 137

— Чоловік сказав, що зробив? — хитро усміхнулась Су Ло.

— Добре, що порушує обіцянку: шавка підзабірна, задоволена?

І в наступний момент Су Ло, посміяючись, запустила руку у мішок і витягнула на світло зелений кристал. Гордо помахав їм перед носом Лін Фэна.

який симпатичний зелений кристал. А ти казав, що не хочеш.

Лін Фен, великі очі вдивлявся на камінь у руці дівчини. А потім, з радісним екстазом в очах, він вихопив із її рук кристал і, не міг стриматися, заволав:

— Це... Правда! Правда зелений кристал!

- Так, так. Навіть ти це визнаєш? Чудненько. Значить, Лін Фэн, раб мій, а принеси-но мені чайку, бариня пити зволить. — Су Ло неквапливо присіла на кам’яну лаву. У її очах котилися злі й мстиві іскорки.

Від самого початку цей тупий охоронець був дуже упередженим, він завжди прискіпливо чіплявся до її існування на цій планеті. Тепер же настала година розплати — він сам себе загнав у пастку власними словами.

На долю секунди на обличчі Лін Фена промайнуло збентеження, але не дивно його ім'я зазнало « Спадщиної». Він швидко взяв себе в руки і просто проігнорував її слова. Більше того, він розорився на дівчину:

- Це все? Чи ще є? Де ти його взяла?

Але Су Ло просто потрясла перед ним мішечком, не кажучи ні слова і лише посміхнулась.

Лін Фэн, не будучи зовсім вже незграбним тупицею, миттєво витягнув з її рук мішок і майже з головою пірнув всередину.

Йому вистачило лише одного погляду, щоб усвідомити масштаби «кастрофи» і впасти в шок. Як це можливо? Як такий звичайний, старий мішок міг бути забитий безцінними кристалами? І не тільки зеленими, вот, навіть парочка голубих затікала. И... Нет-нет, нет... Це ж синій! Чи, може, у нього вже почалися галюцинації на фоні нервового зриву?

Лін Фэн відчував, як у нього починав плавати мозок. Він тупо стояв і плював на все це багатство. І знову він підняв голову, щоб здивовано втупитися на Су Ло.

- Це... Все... Все це звідки... Звідки воно все? — Навіть така крига, як він, не зміг зберегти самовладання і говорити зрозуміло в подібній ситуації.

Проте Су Ло недбало помахала рукою, демонструючи свій цілковитий спокій і навіть нудьгу.

це ж лише пошарпані камінці. Ти тільки подивися на себе, невже тебе прямо так збуджує таке? Мені здається, тобі варто завести собі дівчину.

— Потрепаные... Потрепані камені! — Тепер єдиним бажанням Лін Фена було розрізати голову цій четвертій міс сім'ї Су, щоб подивитися на її мізки, які можуть продукувати такі дурниці.

— А що, хіба це не так? — Не припиняючи посміхатися, вимовила Су Ло.

— Чи знаєш ти, що ці « пошарпані» камені цілком достатньо, щоб купити все місто? — Лін Фэн майже криком намагався наставити дурну дівчину на шлях правдивий. — Чи ти знаєш, що Його Високість не покладаючи рук працював буквально носом землю гарл, але так і не зміг дістати синій кристал? А ти називаєш їх "потупними"? Та заради цього блакитного кристалика тут може початися таке криваве місиво... Та знаєш ти...

— Стоп, тише. — Су Ло ледве впровадила слово, щоб припинити цей об’ємний монолог. - Я нічого не знаю і знати не хочу, крім того, що якщо ти продовжуватимеш кричати на всю округу, то криваве місиво почнеться прямо зараз. І тоді чи зможеш ти захистити ці кристали? Ні? Те ж.

Її слова, здається, все ще трохи затуманюють запал Лін Фена. Він глибоко зітхнув, повертаючись собі контроль. Потім, тремтячими руками він по одному почав вважати всі кристали в мішку.

Перерахувавши їх щонайменше десять разів, він нарешті підтвердив:

— Один синій кристал еквівалентний двадцяти п'яти зеленим. Три голубих камінців - це п'ятнадцяти з зеленим. І плюс ще п'ять просто зелених кристалів, виходить...

ГЛАВА 138

Щось занадто багато збігів, ні? Саме в тютельку, що міститься прямо на видному місці, знайшли п’ятдесят зелених кристалів.

І саме в цей момент підійшов управитель Сюй. На його обличчі сяяла неловка усмішка (можливо, цей чоловік рідко дозволяв собі виявляти такі емоції) і він з хвилювання звернувся до Лін Фена:

- Гарні новини! Які ж чудові! З'явився звіт з торгової Гільдії, до них звернувся чоловік, який хоче продати досить багато кристалів зеленого рівня. Однак він наполягає на подвоїнні ціни.

— Справді, просто чудові новини? — Су Ло спокійно погладила білу шерстку малюка Мен-Мена і тихо посмівалася.

— Якщо це врятує Його Високість - гроші не мають значення, зараз не вони є проблемою! « Управитель Сюй був дуже розчарований, — каже він. — Але вони не змогли добути жодного зеленого кристала. Отже, такий вихід, як відставання з кількома горами золотих і срібних монет, був для нього більш ніж прийнятним.

На обличчі Лін Фена промайнула відраза.

— Раніше в них не було жодного зеленого кристала, але тепер вони вирішили навіть торгуватися? Управитель Сюй, сходи-ка, скажи цим молодим людям, що ми відміняємо замовлення.

— Но... це... — Управитель прямо дар мови втратив.

— Заспокойся, тільки спокій. Ми знайшли потрібну кількість кристалів, з усмішкою сказала Су Ло. На щастя, Лін Фэн не хотів поставити їй допит про те, де вона ці камінці роздобула. А може, він просто чекав на Нангун Люнь і перекласти цю задачу на його плечі. Це буде потім - вона подумає про це завтра.

У кімнаті.

Коли Аптекар Лен побачив цей величезний мішок, набитий кристалами, він довго не міг вимочити слова і зображував пантоміму « рисба, викинутий на пісок» - в сенсі відкривав та закривав рот, страшно випихаючи очі. А коли він побачив синю, яка була серед інших кристалів — усе тьмяніше світло, здається, йому терміново потрібна медична допомога.

Завжди холодний, зібраній і байдужий Аптекар Лен почав заїкатися, як і Лін Фен раніше.

— Це... це... Це пр-правда к-кристал синього урровня? — Та він за своє життя лише мірошком таке бачив, і то в чужих руках! Він навіть не міг до нього доторкнутись!

Всередині нього згорнувся клубок хвилювання і легкого щастя. Здається, ця поїздка дійсно вартувала того, щоб витягнути свою дупу з лабораторії!

Від цього блакитного кристала походив насичений, чистий дух і живить усю кімнату. Ах, кристал синій рівня...

Як це можливо? Не дивлячись ні на що, їм вдалося зібрати так багато кристалів за такий короткий термін в один день. Та ще й умудрилися знайти десь синій кристал, який був таким рідкісним і настільки бажаним. Це було неймовірно, немислимо.

У той самий момент Аптекар Лен зрозумів, що цей Його Високість принц Цзінь - очевидно не простий аристократ, у нього дійсно було неймовірне кількість таємних ресурсів.

Су Ло бачила, як очі Аптекаря приклеїли до блакитного кристала і вона з цікавістю запитала:

— Аптекар Лен, синій кристал зможе замінити зелені кристали. Проблем не буде?

- Проблеми? Звичайно, є проблеми! — Аптекар надто заглибився у свої думки і мрії, інакше він, безсумнівно, почав би на неї кричати набагато раніше. Але зараз він не наважувався навіть голосно дихати, не те що говорити, щоб не осквернити цей чистий, прекрасний синій кристал.

— Що ще за проблеми? — одночасно підскочили Су Ло і Лин Фэн.

— Звичайно є проблеми! Адже з таким шматком блакитного кристала пігулки вони подвоюють свою ефективність! — Аптекар Лен - хіхал, задоволений своїми жартами, погладжуючи свою козляну борідку. « За все моє життя — вперше на руках я маю такий матеріал. Цього разу я створю пігулку, якої немає і не буде рівних!

Су Ло і Лін Фєн, які були захоплені полегшенням, видужали.

Схоже, Нанґун Ляйня все ж врятують, так?

— То чому ви досі тут, а не у своїй лабораторії створюєте цю пігулку? — поквапила старигана Су Ло. Чим раніше Нанґун Люунь буде в порядку, тим швидше її почуття провини заткнеться і перестане гризти зсередини.

я зараз же йду, біжу вже! — Аптекар явно перебував у гарному місці. У цьому бізнесі він напевно опиниться у великому плюсі.

ГЛАВА 139

Він був замкнений на просунутому рівні протягом багатьох років і не було виходу з цієї пастки. Він застиг на місці, не міг рости далі. Тепер з'явилася така можливість майже з нізвідки, не міг же він дозволити собі пропустити її?

Навіть якщо Су Ло заборонить йому створити пілюль, він буде кричати, благати, плакати і погрожувати... Що завгодно, поки вона не дозволить.

Помітивши таке піднесене настрій Аптекаря Лен, Су Ло, хитро і підступно усміхнувшись, швидко оточила його:

— Погодите.

Хоча Аптекар і завмер нехотячи, він все ж таки похитнув мішок з кристалами.

Су Ло ж подумки хохотіла над цим китайським Голлумом. Хіба він не думав, що вона дозволить йому так просто піти? Три ха-ха чотири рази!

Су Ло зробила вигляд, що збирається забрати мішок, і підійшла до Аптекаря, але той, як угорець, невловимою тінню ковзав в сторону. Су Ло не змогла навіть його одяг схопити.

— Аптекар Лен, це мої кристали! — Викрикувала вся така з себе лють Су Ло, спроектувавши дуже засмучену мсьяку.

- Що ти хочеш? - І ось, він попався. Одного разу він показав своє розчарування.

Су Ло ж неквапливо перебирала шерсть малюка Мен-Мена, який зручно влаштувався у неї на руках. Вона задумалась на якийсь час і невдовзі видала:

— Я тут несподівано передумала. І хочу залишити цей шматок блакитного кристалу.

— Ни за що! — Без будь - яких спалахів сумління відрізав Аптекар Лен. — Я... Я ніяк не можу повернути тобі кристал синього рівня!

- Це ще чому? Взагалі-то, спочатку це були мої кристали. Крім того, я й сама знайду йому застосування. Цей шматок блакитного кристала мені навіть знадобиться, коли я почну свій розвиток у майбутньому.

Аптекар Лен, вже вибач. Тільки повний ідіот не скористається такою ситуацією. Врешті-решт, на гачку в неї є один Аптекар просунутого рівня Лен Ян — єдиний у цілій імперії. Гріх упустити такий шанс.

— Но... Але культивування стимулює безсмертя за допомогою пілюля! Яка б не знадобилася тобі пилюка - просто скажи, і я з тобою обміняюся... Ні, навіть не обміняюся - віддам безкоштовно, тобто даром. Ну, давай же, яку пігулку хочеш? — та Аптекар Лен зі свистом влетів у пастку Су Ло, оплески.

Су Ло навіть не обмірковувала цю пропозицію, вона просто кинула довгий погляд на Аптекаря зі серії « Сересно?» і повільно сказала:

— А як ви думаєте, які пігулки безсмертя можуть бути еквівалентні блакитному кристалу? Яка ціна, на вашу думку, варта цього? Такий щедрий і мудрий Просунутий Аптекар ж не хоче навмисно використовувати те, що я молодший і недосвідчений, вірно?

А в іншій частині кімнати беззвучно обурився Лін Фэн. І справді, вона гідна бути об'єктом пристрасті Його Величності принца Цінзія. Су Ло була такою ж подвійною, лукавою і підступною як він сам.

Лін Фэн дуже хотів нагадати Аптекарю Лен, що насправді синій кристал був потрібен для видужання Його Височності, а не для кори головного старого.

Але Лін Фэн не міг і близько зрозуміти спонуки Аптекаря Лен, як це робила Су Ло. Для Аптекаря синій кристал був сходами на наступний рівень Елітного аптекеля. А для такого фанатика медицини, як Лен Ян, подібний до рівок вгору не може бути оплачений простим золотом або пилюками безсмертя. Для нього синій кристал — безцінний. Отже, саме зараз потрібно було витиснути з нього по-максому.

Аптекар Лен був справжнім скарбом, і це по - справжньому велике багатство пілюль безсмертя.

Аптекар Лен на хвильку задумався, а потім трохи соромливо сказав:

- Я міг би дати тобі половину від усіх, що я зробив, пілюль безсмертя, як ти такий варіант? — Так, він повністю змирився з тим, що Су Ло має над ним велику владу в даний момент.

Все-таки, можливість тримати синій кристал, який раніше міг тільки бачити, та й то здалека - справді сп'яніння. Він був у його руках. Забрати його зараз — це все одно, що витягнути з рота голодний бутерброд.

ГЛАВА 140

Половина всіх його таблеток? Су Ло була настільки вражена, що їй знадобилося кілька секунд, щоб непомітно підняти відвислу щелепу і прийти більш-менш в себе. Хто б міг подумати, що Аптекар Лен буде такою марнотратною і неощадженою людиною! Здається, на цьому можна буде ще зіграти.

- Половина... — Пробурмотала Су Ло нерозумно, як би ні « так », ані "ні". Таким чином, вона дала Аптекарю ще трохи часу на роздуми. Звичайно, дівчина вміла торгуватися.

Такі люди, як Аптекар Лен, які проводять усе своє життя серед пробірок і реторт у лабораторії з головою занурені в свої дослідження, ніколи не відрізняються особливим тактом та терпінням. І з людьми вони не дуже вміють спілкуватися, ніколи не відчувають настрою співрозмовника, тому у своїх словах вони прямі, як рейки. Аптекар Лен був типовим представником таких людей.

Він безпечно купився на показну нерішучість Су Ло і, розволікавшись, поспішив сказати:

— Якщо тобі, жадібне дівчисько, не вистачить половини, забирай дві третіх! Дві треті всіх таблеток, які я створив за все своє життя, протягом багатьох років - і вони стануть твоїми. Як тобі така пропозиція?

О, від такого напору Су Ло трохи по-справжньому не розгубилася. Але не втратила обличчя і продовжувала свою гру. Вона безпорадно перекладала погляд з Лін Фена на Аптекаря, наче запитуючи поради, і ніяк не могла вирішитися на щось конкретне.

Лін Фэн відразу ж відвернувся. У нього не було сил дивитися на те, як такого шанованого, поважного Аптекаря Лен водить за ніс ця маленька дівчинка.

Аптекар Лен, сердито попадаючи, втупився на Су Ло сповідь. Він обережно стискував мішок, щоб показати, що здобич не віддасть за всі килими.

- Тоді... Добре. Не можу ж я відмовити настільки шановної особистості, як Аптекар Лен. По руках, — Су Ло захиталась ще трошки і погодилася.

Аптекарю Лен краще не знати, що насправді дівчина хотіла попросити у нього щось простіше, наприклад отрути або афродізіаку. Хто б міг подумати, що цей старий раптом так розщедріє. Гріх упустив таку можливість.

І Аптекар Лен, нарешті, зміг полегшено видихнути і стерти з лоба холодний піт. Він теж не очікував, що з цією дівчиною буде так само як і з найскладнішим рецептом пилюки безсмертя.

Коли Аптекар Лен вийшов з дому, він негайно пішов у свою лабораторію і почав виготовляти пілюлі.

А три дні потому він вже їхав у кареті і на його сидіння було дві посудинки: маленька прикрашена вишивкою коробочка та десятисантиметровий довгий дерев'яний ящик

Він урочисто вручив Су Ло дерев'яний ящик.

— Ось, ця колекція є моєю власністю протягом багатьох років. Давай уже, бери швидше!

Він створив їх уже десятиліттями, і вони змушені покинути свою папочку. У груди Аптекаря щеміла тугу, але в очах нього все одно котилися радощі. Чи йому вдалося стати елітним аптекрем?

Су Ло не померла від цікавості і просто запитала. Льон Аптекар відповів, що тільки погладив свою козляну борідку і з радістю розсміявся. Мабуть, його виняткова щедрість пов'язана з її « підвищуванням ». Але, коли Су Ло заглянула всередину коробочки ...

- І це і є дві третини всіх ваших пігулок? Так мало? — Су Ло була кілька в ошарашеному стукоті.

Так, не це вона собі уявляла.

Аптекар Лен дивився на Су Ло, як на ідіотку, насупився і сердито поспівав:

- Дівчинко, як ти думаєш, які матеріали я використав для створення цих шедеврів? Щоб ти знала, це тобі не всякі дурні отрути і афродізіаки.

У цей момент Су Ло була готова плакати.

Аптекар Лен продовжував гордятко відвідувати:

— Все, що я створив, це єдині пігулки з унікальним секретним рецептом. Ти що, не бачила всю ту юрбу на колінах перед моєю садибою? Ті люди могли вирвати своє серце живцем, щоб тільки одна пілюль з коробки була вкрита. Ні, ну що за дівчина? Не тільки невдячна людина не розуміє, що для неї добре, а що ні.

— Но... - Ну і навіщо, на його думку, їй потрібні чиї-небудь серця? Не на холодець же для Мен-Мена, право слово!

ГЛАВА 141

Вона справді потребувала наркотиків, отрути та афродізіаки. Її рідна садиба кишма кішка всіх засранців, їй потрібно якось від них захищатися.

— Якщо ти не хочеш ці пілюлі безсмертя, то ЩО тобі треба? — Аптекар Лен був у повному замішанні. Усі, кого він зустрічав у житті, були готові пожертвувати своїм розсудком, аби тільки купити принаймні одну пігулку, а ніс краде!

Су Ло вирішила просто чесно сказати бідному старому, що їй насправді потрібно, поки того нападок не схопив від шоку. Але, мабуть, її розрахунків був невірний.

У результаті її слова Аптекар Лен просто злився. Випухли очі, в яких було написано: « Я вб'ю тебе», він задихався і почав шипіти почище Дикого Змія:

- Що? Хто я такий? Якийсь Аптекар? Та я ніколи не опущуся до виготовлення подібного... Такої продукції! Чи знаєш ти, що будь-яка єдина пігулка в цій коробці достатньо, щоб обміняти її на цілу телегу твоїх дорогоцінних пилюльц?

У Су Ло був вираз згадованого пуделя. Ні, вона не знала. І відчувала себе при цьому розстанню ідіоткою.

Аптекар Лен тільки фиркнув, роздратовано закотив рукави і увійшов до кімнати.

Су Ло тихенько забилася в далекий куточок і крадькома сховала цю дорогоцінну коробочку з пилюками безсмертя у свій простір. Судячи з усього таблеточки-то складно, недарма ж Аптекар Лен вважається талановитим професіоналом. Поки що їй до його рівня, як перед місяцем на велосипеді, так що ця маленька коробка буде дуже для неї навіть речі.

А в кімнаті на ліжку продовжував спокійно сидіти Нангун Левунь.

Навіть у забутому стані він все ще моржився і стискував кулаки від болю. Від нього виходила ледаря душі убивча аура.

— Постав його проковтнути це лекарсво, — сказав Аптекар Лен після чергового обстеження принца Цінсія, кивнувши головою в сторону Су Ло.

За керівництвом Аптекаря Су Ло допомогла Наньгун Льюню сісти. Вона ледве підняла його крижане тіло і з ще великою важкою працею вилила йому вміст пляшечки з ліками.

На початку, ніяка реакція не постала. Але, приблизно через годину, ліки почали діяти.

« Роздягни його », — голосно роздавав інструкцію Аптекар Лен.

Су Ло розв'язаkу фіолетовий пояс на тілі чоловіка. Він почав часто і поверхнево дихати. Його білосніжна груди швидко зітхалась і спускалася, будучи дуже спокусливе видовище. Навіть Су Ло не могла залишитися байдужою до таких еротичних сцен.

Дівчина кинула на Аптекаря непорозуміння. Він лише кивнув головою і сказав:

- Так, цей хлопець дуже здібний і обдарований від природи. Навіть у такому жалюгідному стані несвідомого стану, він може перейти на сьомий рівень завдяки циркуляції власної енергії по меридіанах.

Тож він став власником сьомого рівня, ось таким чином? Непояснено.

Раптом аптекар Лен з радістю сказав:

— Недобре.

ГЛАВА 142

Су Ло нервно подивилася на Нангун Люня.

З усіх пір його білосніжної шкіри піднімався чорний густий туман. Він ставав дедалі щільнішим, аж поки майже повністю не окупував собою все його тіло.

І в той же момент увійшов Аптекар Лен: з нього вийшов яскравий промінь світла, розриваючи темний туман. У повітрі зависли вогні, ніби зорі потрапляли з неба. Вони кружляли навколо тіла Нанґун Левуня, а потім розлетілися в усі боки.

Земля сильно тряслася, наче стародавня тварина, прокинувшись від багаторічного сну, заричав і злився десь там, глибоко під землею. Маленькі зорі вже не могли контролювати це НЕЩО, і темна сила, яка руйнує все на своєму шляху вирвалася на волю.

Аптекар Лен був найближчим до Нанґун Люнюні — його першого затрясло в нападі, поки він не впав на підлогу і знепритомнів.

Су Ло було нікуди втікати. І в цей вирішальний момент пролунав пронизливий крик дракона. Золоте сяйво обволокло Су Ло, захищаючи і охороняючи її таким чином від незрозумілих-атаки.

Але не всім так пощастило, як їй.

Звідусіль лунали жахливі крики. Поливались фонтани крові і літали шматки м’яса. А кривавий туман не зупинявся, немов женець, що жує свої ліжка.

Тремтина земля, тряслися гори, здавалося, саме небо ось-ось впаде. Невдовзі вся посада перетворилась на руїни. Будинки осідали, як листя восени. Невдовзі після цього з’явилися спогади про те, як всі повиривали із землі. Ніби тут щойно відбулася авіо-бомбардування.

Усі живі істоти були шоковані, і всі вони мали бути в відключці. Тільки Су Ло була в свідомості, хоча вона й не мала впевненості у тому, що є тепер найкращою. Особливо після того, як вона побачила, що сталося далі.

У цей момент тіло Наньгун Левюня поднювалося і складалося в позу лотоса, він робив якісь дивні рухи руками перед собою.

Су Ло стерла очі, не довіряючи власному зору і адекватності.

Довкола були руїни, і серед усього цього бідолаха - Нанґун Левунь в позі лотоса, покритого таємничим, але явно несхвально темним туманом.

А потім сталося щось, ну зовсім не неймовірне!

За його спиною з'явилася таємнича тінь, яка нагадує силует дракона, але це був не змій, обрисами схожої на фенікса, а це було не фенікс. І це вселяло справжній жах! Ніби це щось здатне мановинням... (Чого у нього там? Нехай буде « крайність») кінцівки знищити небо і землю, змусити всіх живих на коліна та пожаліти про те, що вони ж живі.

Що це взагалі таке? Як же це могло з’явитися за спиною Нанґун Левуня в його тіні? Що ці п'ятдесят зелених кристалів з ним створили таке?

Він взагалі точно звичайний принц цієї імперії? Щось сумнівне.

Дивлячись на його спокійне обличчя, в голові Су Ло народжувалися всі нові і нові питання, відповіді на які їй поки-що ніхто не міг дати.

У той же час.

Темний Ліс, що тоне в Закаті Пік на вершині пагорба.

Літній чоловік невизначеного віку, з білими бровами і волоссям, сидів зі скреготі ногами. Він був під час культивації і, мабуть, просидів тут ось так уже не мало - на ньому встиг формуватися товстий шар пилу.

Раптом він різко відчинив сяючі мудрості очі і обернувся в сторону сходу. Він довго вдивлявся в даль, поки нарешті не нахмурився і пробурмотів собі під ніс:

— Тисячолітнє пророцтво... Чи так сталось? Темнота і хаос, закони небес такі важкі для розшифровки, що навіть я їх не можу зрозуміти до кінця. На жаль.

Зрештою він лише зітхнув і навіть не зрушив. Він просто щільно закрив очі і повернувся до своєї культивації.

Неначе і не прокидався...

ГЛАВА 143

Наньгун Левуні занімівся і майже розвалився на підлогу, але ще до того, як встиг відреагувати Су Ло, до нього блискавець мітнувся Лін Фєн. Він підхопив обм’якше тіло свого пана, який вже був близько до ближче знайомства з землею.

— Ваше Високість! — Переляканий вигукнув охоронець, а потім роздратовано гаркнув на Су Ло: « А ти чого стала, слухаче? » Замість того, щоб плескати тут очима, то може допомогти Його Вищащі!

Та так пристрасно, що навіть серце Су Ло вколола тонка голка почуття провини. Не те, щоб він був неправий, але вона була найближчою до нашого болізного - треба було тільки руку простягнути. Вона навіть не помітила, що він падає в ту ж мить.

Повернувшись до Нанґун Ліюня під опікою Су Ло, Лін Фэн мітився до Аптекару Лен. Він піднявши за шкарку бездушну тшку, його стріхнув, привів у себе і потяг до ліжка Наньгун Люня.

- Швидко перевірте Його Високість!

У бідолахи-Аптекаря все ще кружляла голова від удару щось. Так ще й не дали спати, бо він майже відразу розлютувався по підлозі. Усі обличчя Аптекаря Лен було в синцях, на лобі червоніла кривава ссадина. Мабуть, його зачепив якийсь фрагмент будинку, що розвалюється.

Але Лін Фен не дав йому ніякої можливості прийти в себе і привести себе у більш-менш нормальний стан, він постійно його трясав і повторював:

- Швидше! Швидше перевірте Його Високість!

Аптекар Лен сміявся презирливим поглядом цього солдафону. Навіть якщо він пуститься в пояснення, хіба цей зможе зловити хоч що-небудь? Цей тип напевно все, що може - марширувати під рахунок та палицями всякими розмахами.

Проте, незважаючи на свою пихатість, Аптекар Лен чомусь не зважився висловити свої думки з цього приводу. Мабуть, побоювався, що Лін Фэн тієї ж палицею йому по голові настукає.

Крім того, йому самому було дуже цікаво, що ж сталося в тілі Його Височності принца Цзіня. Що це був за чорний туман? Як принц зміг виканути на сьомому рівні? Він ніколи не чув про це, щоб звичайна людина так швидко перейшла на сьомий рівень і поплутно розніс все в окрузі до собачих рис.

Коли Аптекар прощупав пульс Наньгун Ліюня, його брови здивовано поповзли вгору. На обличчі застиг незрозумілий вираз.

- Як він? — Поцікавився нервово Лін Фэн, коли побачив Аптекар закінчив діагностику. Він пильно стежив за найменшими змінами міміки на обличчі Аптекаря.

— Дивно. Дуже, дуже дивно. — Аптекар Лен задумливо погладив свою куцьову борідку. — Так не повинно бути. Як же так сталося?

- Так не повинно було бути? Що сталося? - Су Ло намагалася добитися будь-яких пояснень.

Аптекар Лен нахмурився і відповів:

- Це тому, що на даний момент тіло Його Висвідомість принца Цінзія повно сил і енергії, коли повинно бути спустошене до дна.

Він, правда, замовк, що принц так само досяг сьомого рівня. Крім того, цей сьомий рівень був уразливішим за інші люди...

— Можливо... Проблеми? — Лин Фен люто втупився на Аптекаря.

— Зараз - мабуть, ні. Но... Що ж до майбутнього, я нічого не можу сказати з цього приводу - невід'ємно бурмотів Аптекар Лен, уважно спостерігаючи ковзання по тілу Нанґун Ляйню вгору і вниз. Його очі застигли, наче він хотів негайно розкритися ще живого Нангуна Люня — виключно для науки.

Звичайно, ніхто б йому цього не дозволив, та й сам він чудово розумів, що перед ним не простий смертний. Тому він лише з сумом зітхнув і загнав ці думки в інше місце.

Су Ло ж відчула полегшення - раз поки що проблеми не передбачаються, вона може нарешті спокійно відпочити. Су Ло звернулася до Лін Фэну:

— Думаю, тобі треба піти назовні і залагодити проблему там.

ГЛАВА 144

Це, звичайно ж, не привернуло увагу місцевих охоронців поліції. Мабуть, на них уже прислали армію.

Лін Фэн розгубився. Земля була вкрита трупами різного ступеня, і скрізь були розкидані кінцівки та внутрішні органи. Він кивнув сам собі і сказав:

— Здається, що Його Високість не в стані бути сердечним господарем і зустрічати місцеву охорону.

Лін Фэн старанно влаштував Нанґун Льов'я в кареті, запряженій драконо-лошадю, і тільки потім дозволив залізти всередину й Су Ло. Після того як вони закінчили всі приготування, то помилялися в протилежному напрямку від тої, з якої прибули.

Звичайно, Його Величність не була тільки місцем для відпочинку в префектурі.

Через деякий час легендарний кінь зупинився біля входу на вілу з гарячим джерелом.

Прекрасна посадка в горах. Вона була тихим місцем, оточеною схилом пагорба. На подвір’ї було озеро, маленьке, але кришталево чисте — кожен камушок на дні прочісувався. А по всій його берегах простягалися верби, радіючи очам буйним зеленим цвітом. Тут також розкинувся сад каміння. А між деревами над водою нависала сама вілла, прихована густою туманом. Захопливе видовище одним словом.

Су Ло увійшла слідом за Лин Фэном. Як не дивно, жодна жива душа на шляху їм не зустрілася.

Коли двері вілли відчинилися, перед дівчиною з'явився величезний зал, схожий на якийсь храм. Пар стояв стовпом — лише білизня стін зі слонової кістки відділяла приміщення і подвір’я.

Оглянувшись, Су Ло мимовільно присвиснула: так, цей Нангун Люунь звичайно звик жити на широку ногу. Буржуй хренів. Щоб ви зрозуміли, всередині була « скромна ванна» завбільшки з величезний басейн, виготовлений повністю із білого нефриту. Вода була пряміком з гарячого джерела, і це сприяло тому, що в неї затулялися теплі хвилі.

А сходи і доріжки були зроблені... З білого нефриту! Не з зеленого чи там жовтого, а із дорогушнього рідкісного білого нефриту! У Су Ло дар мови пропав. У її минулому світі навіть маленький шматочок білого нефриту коштував мільйони, а він тут ванну собі облаштував, під ніжки свої білі поклав! Ні, точно буржуй.

Лін Фэн акуратно вклав тіло Нанґун Лууня біля джерела і обернувся до Су Ло, перш ніж видати зі серйозною міною:

— Тепер ви будете дбати про Його Вищість, — а тоді негайно розвернувся на вихід.

Су Ло невагом кивнула, поки не додумала, що щось тут не так!

Гаразд, в його маєтокі, у кімнаті - припустимо, це нормально. Але на гаряче джерело? Чоловік і жінка в одній ванні, це як мінімум непристойно! За мірками цього світу так точно!

Су Ло голосно вигукнула:

— А ну, стояти! Куди це ти наситився?

Як мінімум, він повинен залишитися тут, з нею! Су Ло кинула нервовий погляд на нерухомого тіла Нангун Люня. Так, він зараз явно не в бойовій формі, але залишатися в одній кімнаті наодинці з цим маніяком-цілувальником - немає вже, вивільняйте.

Лін Фен кинув важкий крижаний погляд на дівчину. Холодним тоном, що не терпить сперечань; він знущається над:

— Дозвольте запитати, Четверта міс Су, а не через Вас Його Високість взагалі подався до Горного Кремнієвого сонця?

—... — Су Ло не могла цього заперечити.

— І хіба не заради тебе Його Високість перервав свою регенерацію, посилюючи таким чином свій стан? - Голос Лін Фена злив праведним гнівом.

ГЛАВА 145

—... — Су Ло не могла знайти слів, виправдовуватися змісту.

— Але Його Високість тримав свої травми під контролем, поки одна потворна дівчина не вчепила йому кулаком під дих, чи не так? — Лін Фен крок за кроком сідав на Су Ло, ніби хотів її розірвати власними руками. — І ось недавно він мало не впав, а ти була хоча б ближче до нього, нічого не зробила, навіть не намагалася йому допомогти. Адже так, Четверта міс Су?

—... — Су Ло хотіла сказати хоч щось, виправдатися, кажучи, що він неправий і не справедливий до неї. Вона відволікалася на тінь Наньгун Люня, на його дивну тіні, тому і не зловила його, ось! Але вона не могла видати ні звуку від нападника її тіло шоку.

Після всіх цих звинувачень з уст Лін Фена вона і сама відчула себе жахливо винною, а навіть заслугою усіх дев'яти кіл пекла. А Наньгун Левуні раптом придбав німб над головою і звання героя, який пожертвував собою заради нікчемної Су Ло.

Побачивши, що він загнав Су Ло в куток, Лінн Фєн відчув якесь співчуття до цієї дівчинки. Він украдкою глянув на свого пана, очевидно, він зовсім не був таким слабким і нешкідливим, як хотів. Куточок губ охоронця злегка смикнувся і він розгорнувся і вийшов. Ще й люб’язно замкнув за собою важкі залізні двері.

— Эй! — Але крик Су Ло вдарився вже об замкнені чорні двері. Вона навіть захотіла плакати, але не могла стримати сліз.

Чудненько. Просто чудово. Здорова вілла у горах, величезний басейн з гарячою водою із джерела, вона і Наньгун Левуні. Навколо хмари пари обрисують предмети розмитими і непарними. Картина маслом.

Су Ло так і стояла на місці, не вирішуючи зробити ні кроку.

Але раптом, позаду неї почувся глухий сплеск, як щось важке впало у воду. Вона різко обернулася і почала шукати очима тіло Нанґун Люня, та не знаходила. Тільки біля місця, куди його поклав Лін Фэн, вода пудрилася і йшла хвилями.

- Не можу цього бути! — Су Ло бегом помчала до місця події.

І в цьому басейні з кристально-чистою водою вона відразу побачила темну фігуру Нангуна Люня, що опускається на дно. Як він взагалі замудрився туди скотитися?

У Су Ло не було часу на роздуми, вона різко скинула з себе верхній одяг і рибкою пірнула у гарячу воду, щоб стрибнути ближче до цього втопленника. Нарешті вона вхопилася за нього і спробувала витягнути його на поверхню, геть з басейну. Але коли він став таким важким? Ніби півтонни важить. Су Ло спробувала посунути під нього і взяти його на "буксир", але їй не вдалося зрушити його ні на сантиметр.

І найгірше - цей... Принце, щоб йому ікався тиждень - схоже, задихався! Він не міг дихати, у нього обличчя вже посиніло! І взагалі, як він умудрився скотнутися в цей чортів басейн, адже Лін Фєн його точно не на краешці влаштував!

Су Ло почала впадати у депресію. За один день з нею приєдналося надто багато диваків — це дивна тінь біля Наньгун Ліюня, який розкуповував всю садьбу та поблизькі будівлі. Тепер він раптом став зовсім непідйомним, хоча у воді має важити як пушка! Це дійсно дуже, дуже дивний день. Су Ло навіть подумав, що вона повинна б заглянути в храм і помолитися, якщо це допоможе?

Звичайно, вона не могла просто стояти і спостерігати за тим, як Наньгун Люнґунь задихався.

Затамувавши подих і знову зваживши все "за" та « опір" і не знайшовши іншого виходу, вона таки вирішилася. Вона впилася у його губи, щоб забезпечити йому кисень таким нехитрим способом.

А з боку-то яка картинка була - величезна ванна, клуби пара, прозора вода -- і прекрасні чоловік та жінка, пристрасно цілуються і не хочуть ні за що відірватись один від одного хоч на секунду. Ну просто "діти до 16 перегляд заборонено" якийсь.

Зажмурена Су Ло і не помітила, як Наньгун Леюнь здивовано та з цікавістю підійняв брови. Природно, цей засранець вже давно прийшов в себе, навмисне впав у басейн і тільки й чекав того, що Су Ло кинеться його рятувати!

От тільки Су Ло цього ще не розуміла. І продовжувала, проклинаючи все і вся, старанно вдихати йому повітря в легені.

ГЛАВА 146

Коли Су Ло нарешті відірвалася від губ Наньгун Левуня, наступного миттю дісталося нерухоме тіло. Її губи знову потрапили в полон, а до її рота відразу ж увірвався гарячий язик і підкорявся пристрасті. Наньгун Левуні остервеніло поцілувати дівчину, його міцні руки з силою стиснули її талію і проворознули під одяг, лайка ніжними дотиками гладку, наче шовк і білу, як сніг шкіри.

Він пристрасно ласував, кусав і висмоктав її пухлі губки, тому з тіла Су Ло ніби витягли всі кістки - вона вся пом’якшала і послаблювала, не в змозі зробити хоч якесь опір.

І тут до Су Ло дійшло. Щось цей несвідомий "вмираючий" якось занадто активує!

Тільки зараз Су Ло зрозуміла, що цей гад просто загравав її! Вона так хвилювалася за нього, намагалася врятувати бідоласі життя, геть, штучне дихання кунулася робити. По суті, він використав її для того, щоб нею непокоїтись.

Що ж, ініціатива наказана, а добрими намірами, як сказано...

Су Ло люто відштовхнула Наньгун Люня і, задихаючись від гніву та образи, підняла фонтан бризок до басейну.

А Наньгун Льоуня, який продовжує відмотати водік, тяжко зітхнув. Його Су Ло було не так-то просто обдурити, на жаль і ах.

— Ей, маленька Ло, — Нанґун Люнь, нарешті зволів на волю і також попрямував до «береги», намагаючись зупинити розбушену Су Ло.

Дівчина на секунду завмерла, але потім знову зайшла в дорогу.

- І ти думаєш, що тобі вдасться втекти від мене? — У насмішливому голосі Наньгун Люнюня пром'янула легка печаль, мовляв: « Як ти можеш кинути мене? Я ж найболючіша людина в цьому світі!"

Су Ло пригальмувала, але вона не планувалася обертатися. Хай спиною милується, паразит такий. То я змусив її відчувати провину, цей монстр, що обурився святого, бідного Нангуна Льюня, і все заради того, щоб нагледіти?

— Підійди, будь ласка, — зауваживши, що Су Ло засміялася і вже як не збиралася нести двері в пошуках вирватися, Наньгун Левюні злегка повесель. Він м'яко посміхнувся і поманив її рукою.

Проте Су Ло навіть не думала обертатися, холодно двигаючи в ньому лише свою спину.

Тоді Нанґун Левюнь вирішив змінити тактику і почав залучати її ніжним, звабливим голосом:

— Я так довго спав. Мені навіть здалося, що я більше ніколи не прокинуся. Так страшно стало, боюся, що я більше ніколи не побачу мою маленьку Ло. І ось, я все ж прокинувся. Невже ти зовсім не хочеш подивитися на мене, після мого чудового пробудження? — Він був наче щеня, що вимочує ніжки у свого господаря з таким нещасним голосом.

Су Ло це остаточно вибесило. Теж мені - Спящий Красуньець, який чудово прокинеться від її поцілунку. І це говорить той самий легендарний Його Високість принц Цзінь, зверхньо презирливо дивиться на весь світ? Майтум сьомого рівня сили? Вмотує цю "ні-нащо-непристойну" міс як грозливий цуценят? Ха, так тобі і повірили!

Але, чорт би його побрав, від нього « навіть здалося, що я більше ніколи не прокинуся» у Су Ло защемило в грудях. Вона пригадала ці останні дні, коли її серце мало не розірвалося від страху за нього, відчаю, розпачу та почуття провини. Су Ло раз за разом докоряла себе за той удар. Мої спогади заскупнули в очах.

І ось, тепер він її ... дражнить! Та як він так може взагалі?

Су Ло не могла показати йому свою слабкість. Вона збиралась до кінця і повільно обернулася. На її обличчі неможливо було прочитати жодного емоцій.

Вона неквапно підійшла до Нанґун Левюні і сіла поруч. Її губи вигиналися в отруйній та саркастичній ухмулі.

— У Його Височності принца Цінсія, я дивлюся, дуже цікаве хобі. Суицидальне таке, я б сказала. Що, подобається грати не тільки з чужими життями, але й зі своєю? Дуже весело, так? - І вона зловісно розсміялася.

ГЛАВА 147

Наньгун Левуні зобразив з себе обурену невинність.

— Але ж, якби я не використовував цей явно брудний метод, хіба моя маленька Ло звернула б на мене уважно? Чи не було б інакше, якби вона почала піклуватися про мене так сильно? Раз ми б опинилися разом у такому цікавому місці? Мета виправдовує засоби, знаєш.

Су Ло стиснула зуби, зберігаючи бажання придумувати цю «стратегу » на місці.

- Коли саме ти прийшов до свідомості?

Їй слід було знати про все, куди раніше. Зрештою, чи Лін Фен так розголосив би тільки для того, щоб вона обов'язково залишилася тут, наодинці з його обожченими Високістьм? Ні. Звичайно, він отримав прямий наказ від Нанґун Левуня.

Наньгун Левюні особливо не сподівався обдурити таким чином свою розумницю Су Ло, а тому поспішив змінити тему:

— Надто розумні дівчата - не милі, ось. Малюк Ло, може допоможеш мені прийняти ванну? Потрёшь мне спинку, а?

- А ти коли-небудь бачив мене « милою»? — Холодно посміхнулась Су Ло.

Спинку йому потерти, як же. Хіба що тут знайдеться рулон нажачки. Така самовпевненість навіть викликає захоплення!

— О, ти просто милашка, навіть коли сердишся і бурчиш! — Промовляючи це, Нанґун Левюнь голосно плескнув у долоні. Наступного разу тіло Су Ло припинило її підкорення і швидко попрямувало у гарячу воду, пряміком в обійми Наньгун Ліюня. Вона навіть пікнути не встигла, як її ноги обхопили талію чоловіка.

Так, я б їх бачив зараз хтось сторонній! Позору не оберешся.

- Красуня ти моя дотепна і м'якосердна, а тіло-то не бреше. Дивіться, як приліпла — прям не відторвати — Наньгун Левуні досить посміхався, наче кіт, обпечений смішною.

Як бісить! Це самозадоволення, це нахабство, таке відношення до неї як до своєї власності! Су Ло відчувала, що якщо цей тип коли-небудь перестане її бісити, в той знаменний день просто зіграють його похорон!

А цей гад продовжував по-демонічно чарівно посміхатися.

— Ло Ло, невже, по-твоєму, я сказав щось не так?

— Відпусти. - Су Ло нарешті знайшла в собі силу сказати хоч щось.

- Я не можу, твої ноги занадто міцно стиснули мої стегна. І взагалі, ти сама на мене стрибнула! — І замість того, щоб покірно відпустити дівчину, він лише скріпив її талію.

Су Ло, остаточно збожеволівши, вихопила зі свого простору прихований там кинджал. Вона притискала лезо до грудей чоловіка, холодно посміхнулася і процідила крізь зуби:

- Прибери свої лапи. Раджу тримати кінцівки при собі, поки вони у тебе є.

— Без проблем, можу без рук. Ртом. — відповів Нанґун Люньє, невинн заглядаючи в очі дівчини.

Звичайно, він не збирався просто « говорити » своїм ротом. Су Ло була вже в курсі його « подвійних фразочок. Вона погрожувала прошила:

що я жартую. Я не блефую. Зрештою, я РУЗУВАЛА одним ударом змусити тебе гакати кров'ю. Думаєш, не зможу закінчити розпочате і вбити тебе?

А цей псих у відповідь почав незрозуміло чому посміхатися. Здавалося, він і зовсім не звертав увагу на лезо гострого кинджала, направлене в його груди. Своїм білим рукою він відкинув липку на обличчя чорне волосся Су Ло назад, і владно сказав:

- Ох, мала Ло, що ж робити? Здається, я з кожним оком закохуюся в тебе все сильніше. Боюся, що з цього моменту я більше не можу розійтися. Ніколи.

І він, повністю ігноруючи кинджал, який від будь-якого поштовху міг встромитися у його серце, подався до тіла Су Ло. Вони так близько один до одного, що вже почали вдихати повітря одні одних. Очі в очі, ніс до носа, губи на губах.

Повітря навколо них вилилося від напруження.

ГЛАВА 148

- А ну поклади мене, де взяв! — Су Ло, безпорадно вигукнула.

У неї з'явилося відчуття дежа-в. Як же вона могла забути? Адже цей засранець ні в копійці не ставить не тільки чужого життя, але й свою! Те, що він уже продемонстрував їй, знову ж таки з тим зловісним кинджалом. А вона забула! І знову ця чортова залізниця виставлена між ними.

Наньгун Левюнґ продовжував усміхатися недбало, як ніколи. Він нахилив голову, скорочуючи таким чином відстань між ними до мінімуму, все ближче і ближче. Його усмішка ставала дедалі більшою, а морда була більш вільною.

Ааа, Наньгун Люань ти не міг би піти і здохти де-небудь?

Дівчина зрозуміла, що сама потрапила в пастку. Звичайно, вона блефувала. Який сенс вона хотіла вбити людину, яку щойно врятувала? Дівчата, звичайно ж, не такі вже й послідовні, але вони зовсім інші.

Кінжал вислизнув з її руки і з тихим плавцем пішов до дну басейну.

Проаналізувавши, як залізниця знеславлювалася, Нанґун Люньян став дуже задоволеним своїм життям. Аж весь засяяв від задоволення. Наче тільки що здійснилася його найспустошливіша мрія. Атмосфера навколо різко потепліла.

Ось вона і знайшлася, слабкість Су Ло. Його маленька дівчинка була просто найприємнішою милістю на всій планеті.

І в наступну мить.

У очах Наньгун Левуня спалахнув безжалісне крижане світло.

Су Ло не мала уявлення, що прямо зараз, зовні, з верхівки тисячолітнього дерева, на неї була спрямована гостра стріла. За аркушвою нерухомо закрилась фігура, обтягнута чорною тканиною. І це явно не купідон. Стрілок завмер, і він залишається вдалим.

Тоді він відпустив тетиву. Стріла вилетіла, зі свистом розсікаючи повітря, понеслася пряміком в Су Ло.

Дівчина стояла спиною до вікна, тому ніяк не могла побачити наближення небезпеки. Хоча, навіть якщо б і бачила, навряд чи змогла б щось зробити для свого порятунку - не той рівень. Стрілок, очевидно, майстер бойових мистецтв вище шостого рівня — такого навіть удача Су Ло не зможе зупинити.

Інстинкт Су Ло підказував їй про небезпеку — її тіло злегка затремтіло, вона інстинктивно намагалася ухилитися.

І в цей момент, Нанґун Луюнь остервеніло запився в її губи і різко притиснув до себе так, що у дівчини весь повітря з грудей вискочив. Він обхопив її всім своїм тілом так щільно, що, здавалося, вони стали одним цілим.

Яскрава срібляста стріла рознесла вікно вдребезглі.

Якби Наньгун Левун не підвищував свої вміння до сьомого рівня, то мав би лише два варіанти: або він як лицар у сяючій... мантії, закриє своє тіло чудовим даним — Су Ло, і пожертвує власним життям на спасіння дівчини або просто не діятиме й дасть Су Лок померти від рук цього лютого купідона.

Ворог поставив перед ним вибір: або він врятує себе, Великого Принца Цзіна чи її неприродну дамочку. Звичайно, він був абсолютно впевнений, що Нанґун Люнь любить самого себе. Отже, вибір був очевидним. На думку стрілка, зрозуміло. Отже, його похмурий вираз обличчя змінився на самовдоволену жорстоку ухмилку переможця.

Але реальність змусила цю саму ухмулку зіповзти з його губ. Він все прорахував, крім того, що Нанґун Люнь навіть з такими важкими пораненнями умудряється культивувати до сьомого рівня.

Він міг лише спостерігати, як Нанґун Льоунь змусив воду піднятися в повітря і, прийнявши форму білосніжного дракона, проковтнути стрілу. Та ще при цьому навіть не розірвав поцілунку з Су Ло. Наприклад, чого відволікатися від приємного і захопливого заняття?

ГЛАВА 149

Проте Су Ло не могла бачити, що відбувається за її спиною. Наньгун Левуні так сильно притиснув її до себе, ніби дівчина ні пошевелиться, ні зітхати. Але інтуїтивно вона відчувала, що відбувається щось дивне.

Тільки коли небезпека залишилася позаду, Наньгун Левуні зволоив її відпустити. Дивлячись на те, з якою жадібністю Су Ло вистачає ротом пожвавлений кисень, він обачно усміхнувся і запитав:

- Що, від моїх неймовірних поцілунків дихання перехопило?

Су Ло була в який раз шокована його самовдоволеністю, що не може вимолувати ні слова, просто витягла свій кинджал і розвернулась на вихід. Але раптом її фігура застигла нерухомо.

Що це за уламки плавають у воді? Якесь чорне залізо. Звідки вони тут взялися? І вони схожі... на останки стріли?

Су Ло різко повернулася до вікна. Від нього залишилися спогади та пара осколків.

Вона сердито і категорично втупилася на Нанґун Люня. Просто як вчителька на второкласнику.

Наньгун Леуні неквапно вибрався з басейну, безшвидше демонструючи Су Ло своє гнучке тіло. Розрепані довгі чорні, як смола, волосся облямовує обличчя і хвилі спадають на плечі. Струйки води стікають по них, обмальючуючи білу грудь. Ширкові плечі, вузькі стегна, прямі та стрункі ноги — це хороший мерзотник. Він був просто-таки злочинно красивий.

Його око переповнене ніжністю, і він буквально сп’янів. Він м'яко обгладив її обличчя і, чарівно посміхнувшись, голо запитав:

- І як тобі моє тіло, нічого так?

А ну, не стрибай з теми, зараза!

Куточок рота Су Ло роздратовано смикнувся.

- Що сталося? Що ж сталося зі мною?

Наньгун Левуні помаранчел.

- Малюк Ло, чим ти незадоволена? Що я знову, по-твоєму, зробив не так?

Чортів лицемір, нічого тут будувати з себе дурня. Мабуть, він добре знав про мету вбивці — Су Ло. А тепер він намагається зробити вигляд, що нічого не було! Так, прикрісне непорозуміння. Він що, вважає її повною ідіоткою? Або ж він вважає, що вона лише дурна?

— Наньгун Льюньне, не недоторкуй мене! Навіть якщо тепер я не дуже сильна, повір мені лише тимчасово. Не смій зневажати мене!

На мить обличчя наньгун Левюня спалахнуло лютістю, але незабаром воно прояснило. Тепер його турбували й захоплювали. І просте роздратування: все ж, яка впертість! Чому б їй не подякувати за допомогу і забути про це? Хоч би в щічку чмокла, чи що. Їй треба всім показати, яка вона крута і незалежна мадам. І звідки вона така розумна і догадлива взялася? І все ж, з ними легше справлятися. А часом і приємніше.

- Ло Ло, ти мені довіряєш? — Він лагідно запитав чоловіка, який має затаювану надію в очах. У них було написано так багато всього, і майже нічого з цього він не міг, не смів сказати їй вголос.

Наньгун Левуні не применшував сили Су Ло. У його очах вона була сміливою, гордою, розумною і самостійною дівчиною. Вона добре знала, хто їй друг, а хто ворог — без будь - яких сентиментальних дурниць. Вона була холоднокровна, мудра і далекоглядна. І спостережливості, і витонченості їй було не займати. А її очі... Вона була настільки впевненою, що могла заглядати прямо в душу і читати її так, як розгорнуту книжку.

Су Ло, не відлучаючись, дивилася в очі Нангун Люню. І бачила в них те, чого не могла прийняти.

ГЛАВА 150

Він так само дивився на Фею Нефритового озера — турботливий і злегка поблажливий. Невже він справді любить її? Чи це його наступна інтрига?

Кожен має право на секрети.

Він не почав їй щось пояснювати, а вона - питати.

- Ти хочеш, щоб я тобі довіряла? Ну-ну, удачі. Для цього тобі доведеться багато працювати, — кілька глузливо і з почуття власної гідності відповіла Су Ло.

Хіба він не думав, що вона ось так буде довіряти кому завгодно?

Почувши відповідь Су Ло, Наньгун Левуні навіть оскаженів від здивування. Але відразу ж широко посміхнувся і від душі засміявся.

— Добре, добре. Я постараюся, можеш не сумніватися. Просто почекай трохи.

Але після всього, що сталося з його дитиною Ло, вона не відмовилася від нього. Вона дала йому шанс. А це вже було непогано. Ні, це було чудово!

Су Ло і Наньгун Левуні пробули на гарячих джерелах десять днів, після чого вирушили в столицю.

Столиця.

Через те що сталося з Нанґун Льюнем Су Ло довелося затриматися. Тоді як Лю Жосюе вже повернулася до столиці.

Вона повернулася не без втрат, а повністю знищила команду і втратила руку. Усе це розлютило Лю Чанг Хянга.

Лю Жосюе розповіла про все, що сталося батькові. Варто було їй згадати його Високість Принца Цзіня, як обличчя Лю Чанг Хянга спотворила страшна гримаса. Його очі забігали і позапилювали.

Під кінець, з побіленим від злості обличчям, він грубо посадив дочку:

- Його Високість Принц Цзінь неймовірно хитрий і кварен. Він і пальцем не поворухне заради нічого, що для нього не важить. Лише ті, кого він вважає гідними дружби, можуть сподіватися його допомоги. У його бездіяльності немає нічого дивного, це звичайна поведінка. І хоча він і не може змінити своєї думки, але це лише додає тобі ще більше проблем. Тобі краще забути все, що сталося і поїхати до себе. Для тебе ж буде краще не залишати будинок якийсь час. Не виходьте на вулицю і не влаштовуйте переполох.

Коли погляд Лю Чанґ Хянга впав на відрізану частину руки Лу Жосюе, його очі спалахнули холодом і ненавистю.

Без руки як його дочка могла вийти заміж за члена королівської сім'ї? Вона... вже відкинуто ним.

У нападі над Лю Жосюе, який втратив нагоду вийти заміж, почали принижувати сестер. Пройшовши кілька днів, вона зовсім злетіла від ненависті й бажання помститися тому, кого винна у своїх бідах.

Су Ло. Від самих спогадів про неї, що вона стояла поруч з Його Високістьм — у неї починала тягти культ.

Су Ло, якщо я більше не можу насолоджуватися щасливим життям, не думай, що я дозволю тобі жити спокійно. Якщо мені призначено відправитися в пекло, я уташу тебе за собою.

Того ж дня Лю Жосіює призначила зустріч Су Хі. Вона вирішила розповісти Су Хі про стосунки між Су Ло і Його Високістьм Цзинем.

Але Су Хі вже поїхала до школи. Тому той, хто прибув у визначений час до ресторану, був Су Вон, третя міс сім’я Су. Лю Жосюе не почала ходити навколо та близько і запитала в лоб:

— Су Вон, Сва Ло вернулась додому?

Для Су Вон питання звучало дивно. Їй було добре відомо, що Су Ло була під домашнім арештом і вона не могла виходити. Як вона могла повернутися, якщо не поїхала?

Тільки від згадки про Су Ло Су Вон закричала зубами від гніву. Минулого разу саме Су Ло вибила її. І ось тільки в результаті батько не прийняв її. Він навіть покарав її разом з Су Ло. Якби не її репутація і становище в домі, то вона б сама прозяла заперти.

- Міс Лю, про що Ви говорите? Четверта маленька сестра погано себе поводила, за що була покарана нашим батьком. Вона носу на вулиці не висуне раніше, ніж пройде три місяці або й більше. Так звідки їй було повертатися? Не з своєї кімнати, — люто фиркнувши, проговорила Су Вон.

Почувши, що сказала третя міс Су Лю Жосюе впала у ступор. Вона здивовано подивилася на Су Вон. Раптом очі Лю Жосюе засвітилися. Вона схвильовано схопила руки Су Вон, а потім без зупинки затамувала:

— Те, що ти сказала, правда? Су Ло справді була під домашнім арештом за наказом Великого генерала Су!

Від хвилювання тіло Лю Жосюе затремтіло. Коли Су Вон помітила це, їй здалося, що ситуація виглядає трохи дивною, тому вона деякий час не могла підібрати слова, щоб відповісти.

Лю Жосюе не могла більше чекати, вона почала топати ногами:

— Живо відповідай! Чи справді Су Ло було покарано Великим Генералом Су? Це правда?

https://literna.net/uk/books/222-polyuvannya-demonichnoho-korolya-na-svoyu-druzhinu-buntuyuchoi-ni-nashcho-neadek