Розділ 50-100

ГЛАВА 50

Наньгун Льюнь опустил голову. Його обличчя все наближалося, охоплюючи її ніжну шкіру гарячим диханням.

— Наньгун Люун! — Су Ло спробувала відштовхнути його.

Але він значно перевищував її силу, а його руки тільки міцніші притисли Су Ло до грудей. Він ніжно згладжував її обличчя, обвів кінчиками пальців контур губ і ніжний ласьяк.

Су Ло широко розплющила очі. Вона хотіла чинити опір, але невдовзі усвідомила, що не може навіть поворухнутися в його сталевих обіймах.

І раптом...

Ладонь Нанґун Левюня обхопила її потилицю, не даючи можливості відімститися і його губи впилися у неї пристрасним поцілуванням.

Він з запалом досліджував нові території, граючи на догоню з її мовою.

Він діяв ревно й наполегливо, повністю відкриваючи очі.

Су Ло не переставала докладати зусиль, щоб звільнитися від свого скрутного становища: її руки були зведені за спиною і він продовжував тримати потилицю — Су Лор була обезсиллена, але ніколи не могла зробити нічого назад.

Цей поцілунок вимагав покори і благання про взаємність, він був розпачливим та повним надії.

Можливо, це були гормони, а можливо, справа в винятковому майстерності цього ґвалтівника - цілителька; загалом, хоч би якою була причина, її тверде тіло стало м'якшим і вона на секунду потонула у цих відчуттях. Мозок плавав і відплив у невідомому напрямку, здоровий глузд щасливо вилетів з карети. Зрада, яку вона пережила (майже якщо не вважати того, що формально вона померла) в попередньому житті... Біль, що зробила з її грудей криваве місиво ... Вона не думала зараз ні про що. Думки розбіглися, як таргани при увімкненому світлі і ввесь її сутність рвалася назустріч цьому владному поцілунку.

Здавалося, це триває цілу вічність, аж поки Нанґун Левюнь м’яко не відлучився від Су Ло. Його рот був відкритий в важкому диханні, в очах застигли відгомін пристрасті. Він, не відлучаючись дивився на Су Ло.

Раптом її щоки опали жаром. Вона спробувала відштовхнути його знову, ніж викликала приступ злого сміху Нангун Люня. Він став безупинно покривати легкими поцілунками її щоки, нудьги, повіки, маленький носик.... У місцях, де торкалися його губи, наче спалахнула місцева пожежа. У Су Ло підскочила температура, їй здавалося, що вона вся горить.

Спогади про шалений потік накинулися на неї: вершина скелі, кинджал, що бурило море...

Су Ло охопило почуття паніки; вона поклала всі свої сили, щоб відпихнути від себе Наньгун Люня. Мабуть, той занадто вже поринув у свої пристрасті і бажання, що не очікував такого повороту подій і без особливого опору відлетів від Су Ло та з гучним звуком звалився на спину, затилком вдрукувавшися в стінку.

Стало тихо. У віддаленні звучали цвіркуни ніяковості.

На обличчі Наньгун Ліюня застигла маска спокою, з-під якої виривалася люта буря. Його очі затулені, він немов захитають крижаної води вилив на Су Ло своїм поглядом.

Су Ло боялася поворухнутися. Щоб не розсміятися, вона закусила губу. Вона відчувала жахливу незручність і заціпеніння цього маніяка. Як вона знала, що він буде таким нестійким і так погано грохнеться на підлогу?

- Ти це... В порядке? — Вона запитала, чи варто підійти ближче і допомогти встати.

А от тиша — це лише очі металів, які мають намір виспівувати Су Ло. Поки що не виходило.

Вона обережно наблизилася до нього, сором’язливо почуючи макушку.

—... Сильно вдарився? — Мабуть, це було боляче. За звуком так точно.

— А сама як думаєш? Хочеш спробувати? — Весно насупившись, буркнув Наньгун Люунь.

ГЛАВА 51

— Ні, дякую. — Су Ло побачила, що хоча його обличчя було похмурим, він виглядав ображеною дитиною і забрав мородженку. Вона нічого не могла вдіяти, бо сміх буквально душив її зсередини. Від гріха подалі, вона відступила ще на кілька кроків.

— Иди-ка сюди. — Наньгун Люнґун, однією рукою розтягнувши свою потилицю, взяв Су Ло до себе пальцем.

Його погляд наче говорив: « Підійди ближче, дядько дасть тобі печиво». Ось правда маньяк - збоченець! Су Ло не дурна, щоб вести себе так само і вона спокійно залишилася на місці. Тільки після того, як він позбувся надто близької присутності, знову дозволити собі заманити себе в капкан? Ні вже.

Губи Наньгун Левюня скинулися в підступну ухмилку. Він видав пронизливий і гучний свист. І раптово, летівши як по шовковій дорозі Драконо-лошадь встала на диби і шалено звила. З різкої зупинки Су Ло по інерції летіла вперед, влаштовуючи пряміком у обійми все ще лежить на підлозі Його Величності. І перш ніж вона змогла щось зробити, її руки опинилися як у полоні цього зарозумілого ворожіння.

Він не відривав очей від її обличчя. З його рота вирвався лютий сміх, який застав здригнутися Су Ло.

— Ты! Ти чого робиш взагалі? — Вона спробувала покликати його, мабуть, неіснуючої совісті.

— Я? Нічого. Це ж ти впала на мене, перед цим, між іншим, поваливши мене самого. Оу, це у тебе пристрасть така? — З хитрим виразом на обличчі сказав Нангун Люнь.

- Яка до біса пристрасть? Ти все підлаштував!

« Він розмовляв зі своєю лускою кіньми, щоб мене так “припинити ” у свої обійми! Це неймовірно, однак!

— Ну і що? Хочеш, йди сама злови собі таку лють і мсті мені на здоров'я. Але, для початку, треба компенсувати мені фізичну та моральну шкоду.

- Це твоя моральна шкода? Чого ти хочеш, монстре? — Су Ло не мав іншого виходу, окрім як погодитись. Все ж їй вдалося надокучати в вінценосного птаха макушкою.

Наньгун Левуні став зручніше на подушках, розслаблено відкинувшись і вигравши вино в склянці.

— Ну, ти могла б бути моєю Величністю, — запитав брови. У його очах світилися огидні іскорки. Повільно попиваючи вино, він виглядав щасливим кітом на весняному сонечку.

- І що саме я маю зробити? — Су Ло не знала, що ж він мав на увазі.

- Ну, придумай вже щось, — прошепотів Нангун Люунь.

Су Ло демонстративно відібрала його келих, перелила вино назад у графин і знову наповнила Наньгун Люню.

— Випийте з цього келиха і пробачте мені, грішній, мої колишні помилки! Пей давай.

Наньгун Люун вражений заміром, а потім підступно усміхнувся, потягнув її руку з келихом на себе і, продовжуючи тримати її руки, випив все до дна. При цьому він не відривав очей від Су Ло. Червона крапля вина скочувала по його губі, і він був зачарований кровожерливою красою.

Всі інстинкти Су Ло кричали — він небезпечний, йди! — І вона спробувала видернути руку і відступити на безпечну відстань, але не встигла і питкати, як знову потрапила в капкан його рук, без можливості поворухнути й пальцем.

ГЛАВА 52

— Відпусти сейча. — Як тільки вона відкрила рот, то вино насиплилося в неї.

Наньгун Левуні був непохитним, як скеля. Скільки б Су Ло не докладала зусиль, щоб хоч зсунути його, відштовхнути від себе - все було марно. Вона почувалася зовсім безпорадною. Відверте відчуття.

Цей смердючий писк був настільки сильний і владний, що на долю секунди Су Ло почала задихатися та падати в цей омот пристрасті.

Наньгун Луні м’якими поцілунками ловив пролите вино, лавка — ніби перичкою, губами і підборіддям. Їхні обличчя були так близько, що вони відчували тепло дихання один одного.

Він обхопив її обличчя ладонами, вдивляючись у її очі і намагаючись знайти відголоски взаємної пристрасті. Від цього пильного погляду Су Ло стало зовсім не по собі, серце ковнуло спогад про колишню зраду. І в її голову стала повертатися холодна ясність, здоровий глузд боязко заглянув у карету, бажаючи повернутися до законної господині. Сильну думку заспокоєний сердчиками, які розступилися і передививши всіх цих потворних гусениць у животі, поки ті не оховалися, Су Ло рішуче спробувала вирватись.

Однак Нанґун Люньн не дозволив їй піти. Він піднімав пальцем її підборіддя і з абсолютно серйозним виразом на обличчі, чекане кожне слово, запитав:

- Я що, настільки огидний? — Він помітив огиду, страх і розпач в її очах.

Атмосфера навколо будівлі.

Су Ло повільно струшила його руки. Вона виглянула з - завіси, і її погляд кинувся в небо.

— Я питаю, я тобі так огидливий? — Наньгун їй в спину постійно повторив.

Чи він мені противний, сама себе запитала Су Ло. Себе не було сенсу брехати: з тих пір, як вона потрапила в цей світ, саме Наньгун Льоуні завжди їй допомагав і взагалі, зробив для неї дуже і багато чого. Звичайно, він жахливий журік і лапопропускає сексуально-заклопотаний тип, але все ж він ніколи не хотів їй зла і не був нею так вже й неприємний.

Але як вона могла йому розповісти правду, розповісти про своє минуле життя? Ні, це явно не та інформація, якою вона готова поділитися.

- Скажімо так, до мого розбитого серця ти не маєш ніякого відношення, тому закрили тему.

Але несподівано для неї ця проста фраза послужила спусковим гачком: Наньгун Левюні мало не спалахнула від люті і, різко підскочивши до неї, схопив Су Ло за плечі і відчувчи її струшив.

— Якщо я не маю до цього ніякого відношення, тоді хто? Хто посмів?

Та що він про себе засміяв?! Яке ж право він має лізти в її душу і з цікавістю ковтатися в ній?

— Наньгун Люньє, ты мне хто? Кум, брате, сват? Я думаю, що ти злегка перегинаєш свою опіку.

Навколо трохи потепліло, а Наньгун Левюнґ усміхнувся і підкреслив кожне слово як присягу:

- Ти дружина моєї Величності. Відтепер і назавжди!

- Прекраасно, а моєю думкою ти поцікавишся не хочеш? — Іронічно піднявши брову, насмішко запитала Су Ло.

Наньгун Левуні запнувся на мить, ніби не зміг знайти потрібних слів. Але після, диявольські посміхнувшись, він рішуче і самовпевнено сказав:

— Су Ло, ти обов'язково станеш моєю дружиною! — Високомірність і владність сквозили в кожному звукі та жесті.

це ми ще подивимося. І у нас з'явилася відповідь Су Ло.

ГЛАВА 53. МЕДВЕЖ УСЛУГА

Чешуйчаста Драконо-лошадь заслуговувала свого звання легендарного звіра. Дорога, що зайняла б на звичайних конях десять днів, пролетів лише за два дні.

Гірський кряж Сонця — це величезний ліс Східної Імперії Лінь, заселений магічними тваринами. Він лежав у Північній Німеччині, західній частині Імперії і за розмірами не поступався цілій провінції.

У глибині лісу росли тисячі дерев, своїми кронами майже не торкалися небес. А чарівні звірі блукали тут усюди вільно. Прості смертні, які не володіють бойовими мистецтвами, не сміли входити в це священне місце.

Але цей ліс був не таким уже й безлюденним. Завжди були відчайдушні майстри бойових мистецтв, які хотіли випробувати свою силу і навіть могли впіймати щось чарівне або зібрати сире для ліків.

Монструозний кінь плавно загальмував у невеличкому селі Плацдарм на північному передмісті Кретта.

Зазвичай хоробрі (або дурні), які збиралися вступити на територію Тонуючого Заката, зупинилися тут для відпочинку і поповнення запасів.

— Коли ми входимо, будемо їсти одне смажене м’ясо у окремій кімнаті Наньгун Левюні.

Він поводився так, ніби не було того конфлікту два дні тому. Він став таким же, як і раніше. Іноді в його очах запалювалася пожежа — одна з налякливих дівчат.

Відірвавши очі від своєї тарілки, вона подивилася на нього і сказала:

— Ти сам є.

- Ну, якщо тільки з твоїх рук. — Наньгун Левюнь з безсоромною посмішкою нахилився до неї.

Однак у цей самий момент довкола почувся шум, в якому лунали крики і плач на перелякану дівчинку.

Су Ло висунулася з вікна, щоб подивитися, що відбувається.

А в холі першого поверху спалахнула перепалка.

Плакала дівчинка тринадцяти-чотиринадцяті роки, намагаючись врятувати свого сивоволосого діда, якого - то молодці схопили за шиворот і трясли в повітрі.

— Эй, вы! Відпустіть мого дідуся! Зараз же! Ви ж його задушите, ей... Вааа... — Маленька дівчинка мало не задихалася від риданів, які душили її.

А юнаком, який схопив її дідуся, був, по увазі, багатий і благородний хлопець. Незважаючи на його вродливість і, очевидно, дорогий одяг, він виглядав так собі — крутий шнобель та волосаті щоки не робили його писаним красенем.

Він квачив дуже люте обличчя і закричав:

- Ти, труп ходячий, у тебе як із зором? У моїй тарілці муха. І що ми будемо з цим робити?

Старіку було близько сімдесяти-вісімдесятi років, його волосся було білі, немов сніг, обличчя спохідно зморшками. Він з важкою молитвою сказав:

— Господа, в готелі ідеальна чистота, звідки взялася муха? Це .... Це повинна бути якась помилка...

— Помилка? Де ти тут бачиш помилку? Я тут бачу тільки муху! А ну відповідай, що мені з тобою за це зробити? - Та все сильніше трясе бідного діда.

За ним стояв цілий загін найманців, які були головними головами, з кожного виходило кровожерлива та жахлива аура.

- Ці страви... Чи благородні панове погодяться прийняти в дар як компенсацію від бідного старого? - Чорт, відчайдушно просив дід.

- Що? Прийняти дар? Ніби ми почали платити за їжу, в якій плаває муха! — Несморідно гарчав цей юнак.

Він підвів старого чоловіка і зацікавив його обличчям в чашу з їжею, поставивши того мало не похлянути.

— Да-да-так! Що завгодно! Скажіть, що мені зробити для вас, і я все зроблю!

Цей молодий багатій холодно розсміявся.

- Я б нічого з тебе не зажадав, але ти сам розумієш - це твоя провина, що ми не змогли нормально поїсти. Але п'ятдесят таеліїв вирішить цю проблему і ми розійдемося зі світом.

— П'ятдесят таэлей? — На обличчі старого відбилися шок і невірство.

Таель — або лян — є мірою ваги, а також грошова одиниця.

ГЛАВА 54

— Как? Ти не можеш виплатити мені компенсацію? — Багатий зло розсміявся в обличчя старого.

— Молодий пан Чжао, я благаю Вас. Будь ласка, будьте милостиві... Навіть якщо я продам себе і мою онуку, мені все одно ніяк не насолоджувати п'ятдесят таель.

— Нет, верно? Ну, твоя внучка виглядає цілком нічого. Така біла і м'яка шкіра. Коли вона підросте, стане справжньою красунею. Я готовий віддати за неї п'ятдесят таєлів. Якщо ви такі бідні, то ми готові піти на компроміс.

Цей засранець себе ще і « благодійником » виставляє, який наглец!

Погляд Су Ло залденел. Мабуть, цей Чжао є місцевим тираном. І його прибічники здорові, і очевидно не слабкі.

Хоча Су Ло не хотіла кліпати брови, вона не квапилася бігти на виручку нещасним власникам таверни.

І раптом з кута холу пролунав гучний крик:

що старших слід поважати? Значить, любите знущатися над слабким і малим? Збираєтеся силою виховувати жінку з сім'ї. Та ви справжні підліки! — Кожне слово, наче крапля води, билося про гладку тиші. Рядова фігура, що говорила, стала зі свого місця і вийшла на світло. Молода леді, в самому кольорі, легко стримувала обосічний меч у елегантній руці.

Їй було близько п'ятнадцяти або шістнадцять років. Її світле обличчя ще зберігало дитячу округлість, яку компенсували чарівні ямочки на щоках. Фігура також мала підліткову кутовість.

За столом вона сиділа компанія з п’яти — шести молодих дівчат та її віку. Вони були схожі на щойно випущених учнів, яких відігнати власні шишки на гіркому життєвому досвіді.

Здається, Су Ло вже десь бачила цю дівчину. Точно, це хороша подруга Су Хі, у неї прізвище типу Лю. У давні часи вона теж була не проти попинати зайвий раз Су Ло разом з Су Хі.

Су Ло, пробродившись під рукою, з цікавістю стежила за розвитком подій. Гм, хто б міг подумати, що ця так схожа на Су Хі міс Лю вирішиться на цей вистава для порятунку людини.

Навіщо їй таке робити? Яка ж причина?

Молодий пан Чжао з цікавістю оплакував підборіддя, похітливо дивлячись на молоду леді перед ним.

— О, мала жадать сама опинитися в моїх обіймах?

— Бесстидник! — Покликала пані Лю, люто розмахуючи мечем.

Сталевий убивця зі свистом розсікав повітря, і в русі зливається у ледь помітні очі лінії. У його дзвоні чулася спрага вбивства.

Спочатку насмішний вираз Чжао застиг у серйозній міні. Він почав кружляти по кімнаті навколо дівчини, і не було зрозуміло, хто ж з них сильніший.

Незважаючи на все, що було внизу, погляд Нанґун Люня був прикутий виключно до Су Ло. Він ніжно і наспівував їй:

— Хіба ти не хочеш втрутитися?

Він бачив співчутливий погляд Су Ло на онуку, тому не передумав її роздратувати.

— Наньгун Льюнь, ты правда вважаєш мене такою ідіоткою? — Су Ло подражалось закочувала очі.

- Не розумію, про що ти?

- Цей молодий пан Чжао... Очевидно, він не просто перець — лідер місцевої банди. Ця міс Лю може врятувати їх один раз, а далі що? Вона піде, а Чжао залишиться тут, і він обов'язково повернеться - тільки зі своєю гоп- компанією, тоді від готелю каменя на камені не залишиться. Кому потрібне таке спасіння?

Наньгун Левюнґ із захопленням дивився на Су Ло. Вона справді розумна! Тільки розумна й мудра людина може просто спостерігати і шукати вирішення, яким вона дійсно зможе допомогти бідним, а не перетягнути напрощений матеріал лише погіршуючи ситуацію.

ГЛАВА 55

Поки ці двоє нагорі розмовляли, ситуація внизу напружена. Міс Лю зрозуміла, що меч її махає мечем немає жодного сенсу і цей піжон Чжао тільки грає з нею, бійня та висміювання. Розізнувшись, вона зробила мечом руки і проколола тіло Чжао тисячі льодових стріл.

Очевидно, ця міс Лю була не тільки майстром меча, але й водяним магом.

Молодий пан Чжао не сподівався такого розвитку і не зміг вчасно відреагувати. Маленькі крижини вирубували його тіло. Він впав на підлогу завмерти, його обличчя назавжди залишилося вираз невір’я у свою поразку.

Міс Лю вийшла з радістю — вона радісно дивилася на другий поверх і повернулася за свій столик.

- Молодий пане!

Світа Чжао оточила його теплий труп, метаючи блискавкою налиті кров’ю очима в зухвалу дівчину, яка вбила їхнього пана. Усіх людей вони кидалися на міс Лю, ціною свого життя намагаючись помститися!

Але хлопці з компанії Лю були також не пальцем ділові -- все ж, деякі із кращих студентів Магічної школи. Бій обіцяв бути спекотним.

Власники таверни, дідусь і внучка, були у розпачі й не могли зрушитися. Пан Чжао мертвий!

Усі вирішили, що на таку заварницю бажано дивитися здалека. Тому гості подумали про те, щоб мудро піднятися сходами нагору.

Знатні молодого пана Чжао обмінювалися співчутливими поглядами, вони розуміли: тепер у спокійному житті можна розпрощатися.

Але не всі були в курсі особистості небіжчика, тому хтось з натовпу запитав у досвідчених.

Чоловік середнього віку дуже розсміявся.

- Нам усім велике не пощастило. Молодий майстер Чжао був сином місцевого прокурора. Єдиною дитиною. Хто б міг подумати, що він завершить свій шлях так...

Той самий чоловік запитав:

- То він просто син вашої шишки? І що з того?

У Східній Імперії Лінь в кожній провінції цих офіцерів, управителів було « на ніс » — по 20 - 30 осіб.

- Це місце не просто провінція. Тут немає звичайних чиновників і не слабких середньостатисичних воїнів, здібності місцевого управителя неймовірні. Кажуть, у нього щонайменше п'ята сходинка сили!

- П'ята сходинка... — Всі присутні благоговійно затихли.

П'ята сходинка .... Скільки ж людей взагалі мають таку силу по всій імперії? Навіть великий генерал, який захищав цілу країну, був лише четвертою!

— Аї, ось вже ця юна леді су... з розумом у неї не в порядку, мабуть! Якщо ви збираєтеся рятувати людей, то рятуйте! Навіщо ж вбивати молодого пана!

— То ви залишили б цього покидька живим, щоб він і далі погрожував вам та спустошив ваші сім’ї?

— Тоді треба було розібратися з ним, як усі поважані вбивці спокійно і мирно в темній обвороті! А тепер, бідний старий і його онука будуть крайніми. Пан Чжао любив свого сина, і він не залишить усе як є. І як тепер цим бідолам жити? Ви точно намагалися їм допомогти, а не навпаки?

— Да-да! Ця юна леді виглядає такою гарною і розумною, чому б їй не розкинути мізки та діяти по уму, а не на емоціях? Вона та її товариші просто підуть в їхні села, а що тепер їм робити?

Су Ло важко зітхнула.

— Ну ось, накаркала. Все, як я й казала...

Наньгун Левюнґ з’їдав волосся, пильно спостерігаючи за тим, що робить внизу. Узадоволено — підступна усмішка розповзалася по його обличчю.

і що ми будемо робити?

ГЛАВА 56

- Що ти маєш на увазі під "ми"? — Су Ло питанняливо — іронічно підняла брову, дивлячись в обличчя Нанґун Левюню.

— Так, не так просто тобі навішати лапши на вуха, він натиснув їй на кінчик носа.

Наньгун Левуню завжди треба було лише поманити пальцем, і кожна дівчина була в його ногах та ліжку. І тільки ця дівчина ніяк не велася. Але це було навіть цікавіше, бо завжди приємно боротися з такою жертвою. Вона обов'язково стане його.

Су Ло кинула на нього роздратований погляд. А все-таки хороший, мерзотник. Красиві очі, сліпо білі зуби і звабливі губи — що ж не предмет мрій дівчини - підлітка? Шкода, Су Ло такою не була.

— Лапшу треба їсти, а не на вуха вішати. І голову потім довго мити, — зимно вона відповіла Нанґун Лууню.

А бій у холі вже наближався до кінця. Незважаючи на перешийок, ці головорізи не могли втягнутися у азартні ігри школярів, які вирішили випробувати себе. Річки крові заливали підлогу, голови котилися з плечей на землю. Загалом, видовище не для слабких.

Власники ресторану не могли піднятися на ноги. Міс Лю підбігла до них і піднесено сказала:

— Не хвилюйтеся, ніхто більше не посміє образити вас! Тому, швидше піднімайтеся з колін. Вставайте! — При цьому одним оком вона торкнулася другого поверху.

Су Ло помітила її увагу, але не подала виду. Тільки кряжі очі глянула на Нангун Люня. Здається, що проблеми з'являються через цього легендарного принца.

Звичайно, жіноча інтуїція не підвела її цього разу.

Дід з внучкою і не думали вставати з підлоги, чому міс Лю роздратовано топнула ніжкою.

— Я сказала вам, піднімайтесь. Майстри бойових мистецтв і створені для того, щоб допомагати слабким та рятувати знедолених. Тому не варто подяки.

— Бва-хах... — Від сміху Су Ло подавалася водою і закашлялася.

Тобто, вона дійсно думає, що ці люди стоять на колінах з почуття вдячності до своєї « охорони»? Бідолашна правда, звичайно ж, дещо пригнічує тебе.

- Хто посмів? — Уші - це лопаті міс Лю засікли звук висміювання і вона люто звернулася до його джерела. Її очі безпомилково зупинилися на Су Ло.

- Це ти посміялася з мене?

Але коли вона уважно придивилась до Су Ло, її очі відкрилися в захопленні.

— Ты... Ты... — Вона просто не могла повірити своїм очам.

— Ми знайомі? — Невинно закрила резонниками Су Ло. У її красивих очах застигло очевидне здивування.

Ні, цього не може бути.

Не може ця прекрасна, чиста і чарівна міс бути побродженкою Су Ло. Мабуть, вона була представлена, ця дівчина просто трохи схожа на неї. Крім того, як ця бездарність Су Ло мгла б опинитися поруч з Його Високістьм Цзінь?

Так, пані Лю відразу запримітила Чешучату Драконо - коняч на вході, і не було жодних сумнівів в характері її власника. Саме тому вона вступила за цих бідолах, що було для неї зовсім не характерним — щоб справити враження на принца.

Вона вірила, що принц Цзінь оцінить її майстерність і доброту. А потім вона б вдала, що вона ну зовсім не очікувала зустріти тут принца іах « яка приємна зустріч, а ми тут плюшками балуємося». І так вона знайде шлях до серця чоловіка своєї мрії...

А коли ця дівчина дозволила собі захихикати, вона змогла скористатися переконливим приводом вбігти на другий поверх.

ГЛАВА 57. ХОЛОДНО — ВИСОКОМЕРНИЙ І СТІРАН

Міс Лю безардонно відпихнула Су Ло в сторону і, з сяючими очима, сором'язливо звернулася до Нангун Люню:

— Принц Цзінь, Ваша Високість теж збирається в Горний хребт?

Наньгун Левуні був одягнений в парчову манту лазурного кольору з вишитими золотими нитками крилами. У його тоненьких вишуканих ладонах стояв келих вина. Він час від часу робив маленькі ковтки, блаженно покрив очі, і, здавалося, був повністю поглинутий цим заняттям, як якби міс Лю зовсім не існувало.

Навіть побачивши це зневагу з боку свого кумира, Лю Жосюе не знеохотилась і поспішила сказати:

- Принц Цзінь, Ваша Високість не пам'ятає мене? Я Жосюе, Лю Жосію. Ми зустрілися в магічній школі, Ви тоді ще дали мені пораду щодо мого культивування...

Ясні очі Наньгун Люня звузилися. Незважаючи на те, що він посміхався, в глибині його очей не було нічого, крім байдужості.

— Все сказала? — крижаним тоном кинув він.

Лю Жосюе нервово кивнула і розумна смола.

За словами Су Хі, принц Цзінь не був звичайною смертною людиною — він був наче небожитель палацу Дев’яті Паґод. Навіть просто дивитися на нього було на межі богохульства. Тепер, стоячи обличчям до них, Лю Жосюе відчувала нервовий трепет, їй здавалося, серце ось-ось вискочить з горла.

Вуглі рот Наньгун Левюня зігнулися в подобі милою посмішкою, і холодно голосом з нотками нетерпіння він сказав:

« Тоді забирайся, — сказав він. — Він більше не хотів її слухати і терпіти ».

Обличчя міс Лю покрилося червоними плямами, вона відкривав і закривала рот, як риба, силкуючись підібрати потрібні слова. Це була така чудова можливість зблизитися з Його Високістьм, невже вона так просто здався і упустить її? Хто знає, чи матиме вона шанс ще раз?

Лю Жосюе стиснула руку в кулак, збираючи всю свою мужність і впевненість. Її обличчя засяяло сліпучою посмішкою:

- Принц Цзінь. Якщо Ваша Високість збирається увійти до Кремнет, я і моя команда так само прямує туди. Можливо, буде краще, якщо ми підемо всі разом...

Тонкий пальці Наньгун Люня крутили рубинове кільце на великому палець. Почувши ці слова, він на мить відірвав свій погляд і кинув його на міс Лю, оканувши її крижаним зневагам.

Від цього погляду кров стила в вени, від нього хотілося втекти будь-де, тільки подалі звідси, сховатися під ліжком і тремтіти від страху. Від нього походила просто, але вбивча аура.

Лю Жосюе побледела, холодний липкий піт покрив все її тіло.

Наньгун Левюнґ знову подивився на Су Ло; його погляд потеплів, усмішка стала сліпучо - чарівною. Він підніс свої палички зі шматочками зелених овочів до її тарілки, з виразом обличчя, близьким до упередженості:

Ти зовсім перестала їсти. Давай, будь гарною дівчинкою і тушай ще стебелик овочів.

Су Ло ледве поборола в собі бажання закотити очі.

Вона дуже хотіла запитати: « Ти наш принц, що ти осліп? Чи тобі подобається бачити, як ця юна леді зараз лусне від люті? У неї на чолі написано великими літерами: « Хочу вбити цю чмаромойку »»

Але Су Ло не була б Су Л, якби не пригадувала міс Лю всі образи і знущання, які та повела їй минулою. Настав час розплати. Побачивши вогонь ревнощів у очах Лю Жосюе, вона дуже спокійно взяла протягті овочі і вгризлася в них, наче нічого більш смацького не їла в житті.

Наньгун Лууні просто світився від щастя. Він наповнив миску грибним супом і також простягнув Су Ло:

— Якщо ти сьогодні така послушна, з'їж ще й цей суп. Він дуже смачний і поживний.

А на противагу їм Лю Жосюе, забута всіма, знеохочувалась. Вона просто повірити не могла...

Вона хотіла протерти очі, може, їй просто здається? Невже це той самий легендарний черствий і відчужений принц зараз так безглуздо і щасливо посміхається, заглядаючи в очі цій дівчині? Це справді він, від'явлений мозфобі, що вбиває за чужі дотики до своєї дорогоцінної персоні? Це справді принц Цзінь?

Тут, мабуть, якась помилка!

ГЛАВА 58. ЦЕ ПРАВДА, ОНА!

- Цинь, Ваша Високість принц Цінґ? — Не сором’язливо подала голос Лю Жосюе.

Наньгун Льоуні знову кинув на неї байдужий погляд і, насупившись, кинув крижане:

- Ти все ще тут?

Для нього люди ділилися на два види: ті, кого він любить, і всі інші, які не заслуговували його уваги.

Якщо людина є в її всесвіті, то Нанґун Левунь зробить для неї все можливе і неможливе. Його не треба буде ні про що просити, він сам все запропонує і сам усе дасть.

Якщо ж ви чужинець для нього, то він завжди буде таким жорстоким і різким тираном.

Для нього зараз існувала лише Су Ло. Усі інші були для нього наче хмари, що пливуть собі і плавають, але не було дощу.

Лю Жосюе покірно схилила голову перед Його Високістьм, але її руки були стиснуті в кулак.

Так, все вірно! Цей похмурий, байдужий чоловік, як Асуре, що вийшов з самого пекла. Не було ніяких сумнівів, це Його Високість Принц Цзінь ...

Але як він міг так...

Від слів Нанґун Люня звичайна жінка вже давно б розплакалась і втекла, але Лю Жосуе була не такою. Вона була готова до його черствості, тому, незважаючи на його образливий тон, вона не зрушилася з місця.

Су Ло подивилася на Лю Жосюе з деяким захопленням. Вона ще ніколи не зустрічала настільки товстоногих людей. Її і палицями не проженеш. Гм, наскільки ж бажаною була мета Нанґун Левунь, що ця юна леді наплювала на власну гордість і виявляла таку наполегливість?

— Наелась? — Доброзичливо вітав Нанґун Люнь над Су Ло.

« Ні, — насправді вона просто не лікує, але на які жертви ти не підеш заради продовження такого шоу? »

— Якщо ти не можеш більше їсти, немає підстав змушувати себе. Або ти просто хочеш ще трохи полизнути цю дівчину? Так і скажи, моє Величність все зробить, — ось як йому вдається дізнатися її думки? Наньгун Левюнґ, усміхаючись, погладив її кінчик носа своїм елегантним пальцем.

— Ось ще. У цьому немає потреби, і Су Ло відпихнула від себе Нангун Люня, який виявився занадто близько.

Лю Жосюе була засліплена його сяючою посмішкою, направленою на цю дивну дівчину, яка посміялася так безцеремонно відпихнути легендарного принца!

Вона ніколи не могла собі уявити, що жорстокий і завжди такий холодний: відчужений принц Цзінь міг так сміятися. Не зло, не жорстоко, а весело і ніжно. А ця дівчина відкинула його! Вона що, зовсім тупа? Та на всьому світі немає жінки, яка б відштовхнула Його Королівське Високість, Принц Цзінь геть! Чи світ з'їхав із глузду, чи то ця дурість просто божевільна!

У цей момент Лю Жошуе вже не була ревнивою. У її очах, таких чистих і ясніх раніше, а тепер як налитих кров’ю, бродила спрага вбивства. Вона хотіла розірвати на дрібні шматочки цю дурну!

Су Ло ж щиро насолоджувалася такою палітрою емоцій, яка виявлялася на обличчі міс Лю. Мисливець глузував з неї: « Як же могла дівчина, що настільки здібна, як ти, стримувати від ревнощів? Хіба це не ти, дочка прем'єр - міністра, знущалася над бідолашною Су Ло на пару с Су Хи? Ти довела багато клопоту минулій волоцюзі цього тіла, а це який - ніякий, але реванш."

Лю Жосюе сердито прикусила нижню губу і, чеканя слова, стрімголов запитала:

- Хто ти така?

Су Ло знизала плечима, Наньгун Левуні і зовсім продовжував ігнорувати її.

Лю Жосюе кинулася вперед і схопила Су Ло за зап’ястки. Її очі розширилися від шоку та невірства.

— Ты Су Ло! Без сумнівів у цьому, я особисто ножем залишила тобі на пам'ять ці шрами на зап'ястях!

Су Ло і не збиралася заперечувати очевидного та легко усміхнулася.

- Третя міс Лю, давно не бачилися.

— Як це можливо? Як це може бути ти? Вона навіть не здогадується, що це справді Су Ло, а не хтось, просто схожий на неї.

Згадавши про те, що́ зробив принц Цзінь, Лю Жосюе мало не впала на підлогу від розпачу.

ГЛАВА 59. РУКИ ПРОЧЬ!

Від перевищення почуттів Лю Жосюе все сильніше і більше стискала зап'ястя Су Ло, як якби він хотіла їх відірвати власними руками.

Обличчя Су Лопотемнело, вона іскоса глянула на Нангун Люня і видала приглушений стон.

Обличчя Наньгун Люуня за секунду змінилося, ставши безжалісно жорстким. Очі спалахнули люттю. Його рухи були блискавичні, і звичайні люди не могли простежити за ними.

А потім... Загалом, не було вже ніякого « потопу».

Тому що Лю Жосюе поспішно покинула їх кімнату... Переліт через перила на перший поверх.

Ніхто не міг сказати з точністю, чи зробив це Наньгун Левуні навмисне або це вийшло випадково, але ніхто із товаришів Лю Жосюе так і не зміг зловити її. Крім того, вона приземлилася пряміком на ще незастиглий труп молодого пана Чжао. Відкривши очі, вона зустрілася з широко відкритими очима пана Чжао.

— АААA!! — Лю Жосюе у страху завизала. Вона підскочила на ноги, підслизнулася в крові і впала назад, і так кілька разів ...

І в одне з її падінь вона напоролася на обосічний меч, залишений кимось із покійників.

Все її тіло, обличчя і волосся були перепадані кров'ю, шкіра пропахла гнилим. Завдяки цьому виду й запаху, що її їй допомагали, вона значно ослабла.

— Жосюе, ты в порядке? Тебе поранено? — Кілька хлопців з її компанії кинулися до своєї ватажки.

— Моя рука... Так боляче... - Її обличчя мерці зблідло, здавалося, вона ось-ось рухне в непритомності.

— О боже, рука... — Добрий друг Лю Жосюе, побачивши її зап'ястя, захитався.

Її права рука була наполовину відсічена в області зап’ястки і з неї нестримно текла кров. Зеліще було жахливим.

Очі Су Ло залишалися спокійними, лише її зіниці стали надзвичайно розширятися. З напівусмібкою вона глянула на Нангун Люня і кілька злорадно вимовила:

— Ох... Жорстоко, однак. Так сповідувати бідоласі руку ... Я так розумію, ти не звик робити знижки навіть представницями слабкої статі?

Це треба було все так точно розрахувати! Адже минуло напевно, як він і планував. Адже вона лише на крок далі від цього меча, і падіння для неї було б майже без поранень. Так, він дійсно страшний чоловік. Забезпечте всі сильні сили від такого ворога, як Нанґун Люнь.

Легке занепокоєння промелькла в серце Су Ло... Що він там говорив про те, що вона повинна стати його?

— Прості, благородні, гарні дівчата не повинні радіти чужому горю, а? — Він ніжно облажав праве зап'ястя Су Ло. Тень жалості відбивалось у його очах, і він з диявольською гармонією говорив дещо пригнічено: « Все ще болить?

Його погляд був прикутий до Су Ло. Вона боялася знайти в цьому погляді щось глибше, ніж була готова прийняти, і тому швидко відвернулася.

« Вже не болить, — сказала вона. — Вона хотіла відтримати руку, але Наньгун Льоуні ніжно стиснув її і не завдавав болю, а також ніколи не видаючи. Він поклав її маленьку ручку між своїми широкими і теплими ладонами, повільно та ніжно ласкою її лапку, наче торкаючись якогось цінного скарбу.

Від цієї простої ласки Су Ло відчула себе в абсолютній безпеці, неначе цей дивний маніяк - цілувач і правда її ніколи не кине, не дасть у образу...

Повітря ніби замер, навколо цих двох стояла абсолютна тиша, як якби вони залишилися одні на цілому світі....

Але в цей момент, у їхній власний світ накочувалися, настіж відчинивши двері!

ГЛАВА 60. Я ВІДКРОЮ ТЕБЕ ТАЙНУ

За дверима були товариші Лю Жосюе.

На обличчі Су Ло було абсолютно спокійний і холодний вираз, як біля кам'яного боввана. Вона неквапно відняла свою руку з ладану Нангун Люня. Зустрівшись з його поглядом, вона побачила, як його обличчя потемніло і втратило колишню доброту.

— Хто вдарив Жосюе? А ну, витягай свою дупу ... — Лю Веймін гукнув, але побачив Нанґун Левуня і попав у вічі замах. Його очі, здавалося, ось з орбіт повиснуть.

Ц-Цзінь, Його Високість принц Цінь... Як це можливо?

Наньгун Люуні неквапно відкинувся на спинку стільця. Від нього виходила демонічна аура, яка змушує усіх тремтіти.

- Ну, припустимо, це зробив я. І що? — Здавалося, що одного крижаного погляду на землю затряслася земля і похитнулася гори.

Лю Вей не міг зрушитися від жаху і шоку. Хто б міг припустити, що він зіткнеться з легендарним демонічним принцем тут у цьому залузі? Та він ще й умудрився на нього з претензією... Здається, настав час складати заповіт і робити заміри на труні!

На його лобі просувався холодний піт, обличчя втратило всіляку фарбу і стало білим, наче лист паперу.

Наньгун Левюнь зневажливо кинув:

- Ти ще щось хотів?

Бідолаха Лю Веймін важко змусив себе нервово посміхнутися і пробурмотати:

— Ні - ні, абсолютно нічого, Ваша Високість, вважайте, що мене вже немає і продовжуйте свою вечерю... Не поспішайте. — Перед принцем Цзінь він навіть голосно боявся. Він швиденько вклонився і задом поп'ялися геть з кімнати, щільно прикривши за собою двері.

Він добре розумів, що коли вже зап'ястя Лю Жосюе розірвав сам принц, то тут нічого не вдіяти - його подруга залишиться непогамовною. Як би самі руки — ноги внести в цілості.

Крім того, вона втратила лише одне зап’ястя. З принцем Цзінь вона, можна сказати, легко викрилася. І взагалі, сама напросила - не слід було їй бути такою нав'язливою.

Ну ось чому їй спало на думку піти і роздраконити не когось, а саме цього короля всіх демонів пекло, принца Цзінь?

Коли Су Ло побачив, з якою повагою і тремтінням він відступив (а якщо говорити точніше — втік)

Мабуть, репутація принца Ціна і правда жахлива. Чи він настільки лютий, що їй було важко повірити? Чи, може, він цілує своїх противників до смерті?

Су Ло ніби вперше побачила Нанґун Люуня. Підперши рукою підборіддя, вона уважно розглядала цього грізного чоловіка.

- Вирішила все-таки просвердлити в мені дірку? Навіть якщо сьогодні він і буде безкоштовно, то візьме руку Су Ло й приклав до своєї оголеної грудей.

Його насмішки і цей терплячий тон, безсумнівно, дуже безохочі, але... Їй не було страшно, от ні крапельки. Су Ло розгублена.

— Ты шокована? — Наньгун Люун обдумливо з'їв волосся.

Він добре розумів, про що вона думає. Тільки перед ним відкривалася його добра й надійна сторона, і вона просто не може уявити собі як він стає таким монстром.

- Коли ти справжній? Яка твоя сторона не напускна? — Обличчя Су Ло залишалося спокійним і безтурботним.

- А ти яку мою сторону більше любиш? — злегка посміхнувся Нангун Люнь. У його очах промайнула серйозна фраза, але вона швидко закрилася за звичайним насмішкою.

Ось хитрий лис! По суті, поставив питання: як би ти не відповів, вона його любить. Він вміло розставляє пастки, приховуючи їх за невинними фразами.

ГЛАВА 61

Але Су Ло було не так просто обдурити. Вона майстерня зробила вигляд, що « я не розумію натяків мами ».

- Не знаю. Єдине, в чому я впевнена, це те, що найбільше на світі я люблю себе.

- О, та ми в цьому дуже навіть схожі, ти мені теж подобаєшся найбільше. Дивіться, як ми підходимо одне одному — навіть любимо те саме — підступно затуманив очі Нанґун Левюнь.

— А тобі не здається, що гра не варта свічки? — Так само підступно посміхнулася дівчина.

— Люба моя, Моя Величність ніколи не робить долучення в безспективні проекти. Що, не віриш? Тоді як на рахунок пари?

— Никаких пари! - Знову запросять переможця, що програв стати постільною греллю? Ні, вона більше не стане сперечатися з цим дурником.

З нижнього поверху донісся шум розбірок.

Цілий загін солдатів оточив щільним кільцем будівлю, не даючи проскочити і мухі.

Пан Чжао, який дізнався про смерть свого сина і знепритомнів від смутку, мстікав за спину списа й снарядував своїх вартових.

І ось, тільки Лю Веймін та його супутники збиралися покинути постояльський двір, як зіткнулися ніс до людей управителя.

Пан Чжао був настільки лютий, що навіть смерть убивця його сина Лю Жосюе не применшила б бажання помсти в його грудях. Сьогодні не носити голови цій мерзявці! Нехай вона хоч сто разів дочка якогось прем'єр - міністра!

Ось тільки Лю Веймін та його товариші, звичайно, не збиралися так просто віддавати свою бойову подругу, і почався мордобою.

Управитель Чжао далеко не був таким бездарним боягузом, як його відрив, все-таки, п'ята сходинка бойових мистецтв - а це не жарти. Декілька противників відразу не могли протистояти його фінту зі списом.

Перевіс сили був на стороні безшумного батька, загін Лю Жосюе зазнав нищівної поразки.

Обстрілення списа правителя Чжао було приставлено до горла Лю Жосюе. Цей похмурий чоловік виглядав як демон помсти, який вийшов з пекла. Його голос був подібний до крику розлюченого звіра.

- Вибирай: або ти себе вбиваєш, чи це зроблю я.

Рана на зап'ястку Лю Жосюе вже перестало крововточити. Її обличчя було попільно — білим, і вона ледве трималася на ногах. Але вона все одно виглядала абсолютно спокійно, ні сліди паніки на цьому виснаженому обличчі. Холодно посміхнувшись, вона сказала:

- Якийсь жалюгідний чиновня сміє погрожувати благородній леді? Ну-ну, подивимося, як вам вдасться викачати в мене цією дерев'яною дошкою, будучи закутаним у кандали.

Обличчя Чжао було таким похмурим і безжалісним.

- Ти сама себе вб'єш, чи мені це зробити? — Він виглядав жахливо, цей безстрашний воїн стоячи на залиті кров’ю підлозі.

Пан Чжао провів ціле своє життя за тренуваннями і культивуванням, так що на сина не залишалось часу. Ось він і виріс таким недотепним, що, власне, привело до цих трагічних подій. Чжао гризла совість і почуття провини, але, не бажаючи визнати свої помилки, він хотів хоч якось загладити свою провину, ніколи не змусив піти вбивцю сина.

Лю Жосюе прочитала на обличчі цього чоловіка намір довести все до кінця, голка страху ковнула її в серце. Але вона доклала всіх зусиль, щоб виглядати спокійною і впевненою.

- Ви хочете мене вбити? А Ви не хочете дізнатися думку про це у Його Величність принца Цінзія?

Його Високість принц Цзінь? Тремтячи жаху пройшлася по обличчю управителя. Принц Цзінь був просто легендою бойових мистецтв.

Від самого початку існування континенту вроджений талант принца Цезіна був другим з усіх минулих часів. Менш ніж за двадцять років він досяг шостого рівня розвитку. Ходять чутки, що він вже на порозі сьомого рівня і ось-ось перейде її.

Як він може наважитися стати ворогом цього неймовірного принца?

- Його Високість принц Цзінь? — Нахмурившись, повторив управитель Чжао. Невже його непутящий син перейшов дорогу цьому пану, за що і поплатився життям?

ГЛАВА 62

Його принц Цзінь! — Не було сенсу турбуватися про те, що це була брехня, коли її життя висить на волосинці. — Ми з ним збираємося в Горний Хребет. Зараз він нагорі, якщо не вірите мені - йдіть і запитайте у нього.

В критичних ситуаціях навіть Лю Жосюе починала вмикати мозок.

Загалом, якщо розглядати все сказане нею окремо - вона не збрехала ні словом. Адже і вона, і принц Цзінь дійсно йдуть в Горний хребт, а те, що не разом... Ну, це вже деталі. Лю Жосюе було необхідно зіграти на страху цього управителя Чжао перед Його Високістьм, бо він напевно не втече перевіритися на другий поверх.

Тверда рука управителя здригнулася.

Погляд Лю Жосюе мітнувся до щільно закритих вікна і двері на другому поверсі, і вона продовжувала натхненно заливати:

- Якщо Ви мене вб'єте, принц Цзінь точно цього так не залишить! Второпав? Мій батько і Його Величність Імператор вже про все домовилися, незабаром я стану молодшою дружиною принца Цінсія. Пфф... І Ви посмієте мене вбити?

Ці слова зробили резонанс на зібране суспільство.

Багато присутніх нахмурилися. Звичайно, вони б не побажали Його Вищанню принцу Ціну в дружини таку безмозкову і розгубленої каліки.

Рука управителя Чжао, яка стискала списа, затремтіла в сумнівах.

Су Ло ліниво відкинулася на спинку стільця. Її ясний погляд був зосереджений на Нанґун - Левуні. Вона запитала брову і сказала:

- Гей, Ваша Високість принц Цзінь. Ну ж бо, тікай і рятуй свою новоприбуткову принцесу. Чи, може, ти вважаєш за краще безголових дівчат у прямому сенсі?

Але Наньгун Люні тільки зловив Су Ло в свої обійми і прямо у вухо гаряче зашепотів:

- Що таке? Невже, ти заздриш моїй Величності?

— Я, Су Ло, люблю солодощів, я їм сіль, але ніколи не « п'ю оцту » (заздрісити) і " ревнувати" - гра слів в китайських ієрогліфах, два ці вирази читаються однаково. Су Ло має на увазі, що вона ніколи не заздрить; її обличчя все ще було байдужим. - Ти що, і правда не підеш?

— Піду, хіба у мене є вибір? — Наньгун Левюні піднявся сам і стягнув зі стільця Су Ло. — Якщо я не піду, моя майбутня принцеса буде незадоволена.

Су Ло йшла пліч-о-пліч з Нанґун Левунем, але вона не бачила його обличчя, на яке ніби лягла маска холодного презирства і бажання вбивати.

Ось так вони зійшли по сходах на перший поверх. Люди, які загороджувалися на проходах, поспішно відступали пішки.

— Ваше Високість принц Цзінь! — Лю Жосюе помітила принца Цзинія. Її обличчя відбивалося від емоцій, подиву, невірства, радості та впевненості у своїй правоті.

Вона не брехала про заручення. Її батько, імператор сам погодився на це і кивнув головою.

Управитель Чжао з трепетом стежив за кожним кроком принца Цінзія. Він ніколи раніше його не зустрічав, але був абсолютно впевнений - це він, той самий легендарний принц.

Його обличчя стало ще більш жорстким. Він повинен помститися за смерть сина, але також боїться завдати образи Його Вищості.

- Ваше Високість принц Цзінь, Ви тут, щоб налагодити мир? — З холодним виразом запитав Чжао, втупившись на Нангун Люня.

— Звичайно, моє Величносте прийшло саме за цим, — сказав Нанґун Люнь з усмішкою. — Я закликаю Вас відкрити очі поширше і взути правду. Колишня принцеса моєї Величності також присутній тут, тому поквапіть мізками і не вірте брехні, яку вам зараз нав'язують.

ГЛАВА 63

Всі навколо збуджено зашепталися. Цими словами принц Цзінь, можна сказати, підписав смертельний вирок Лю Жосюе.

— Ваше Високість! — Сльозы градом потекли з очей Лю Жосюе. — Вище Високість, ви не можете так зі мною вчинити! Ні, будь ласка... Я благаю, спасіть мене... Ваше Високість...

Тільки він один міг врятувати її від розплати, але, як відомо, принц Цзінь ніколи не вирізнявся людяністю і співчуттям. Не без причини всі називали його жорстоким тираном.

Наньгун Левюньйона убивно м'яко промурив:

- Хіба ви не казали, що брехати не добре? Ви розчарували мою майбутню принцесу, так що... Готуйтеся до наслідків.

Су Ло закоїла очі. Цей хлопець! Ось завжди намагається вплести її у свої сварки!

Очевидно, Лю Жосюе усвідомила серйозність ситуації і різко впала ниць перед Су Ло.

- Шанована Четверта міс Су Ло, мої колишні гріхи жахливі і непростимі, але прошу, врятуйте мене! Будь ласка.

Вона, дочка міністра, змушена так принижуватися перед якоюсь побродажкою ... Вона це запам'ятає. От тільки повернеться до столиці, і вона ще все запам'ятає цій безталанці!

Але, мабуть, Жосюе не дуже розбиралася в людях. У той час, коли інші друзяки Су Ло вчилися в молодших класах, вона вже особисто вбивала людей. А що найважливіше в професійному вбивцю? Правильно, розум і кмітливість.

Тому Су Ло послала міс Лю лише вибачення, мовляв « ми не можемо допомогти» і, нічого не кажучи, відлучилася від Наньгуна Люня та пішла геть.

— Постой! — Лю Жосюе охопила паніка і вона відчайдушно закричала в спину Су Ло.

Су Ло зупинилася, але не стала обертатися. Її стан був тонок і вишуканий, вона виглядала, наче прекрасний квітка орхідеї, чистий та гордий.

- Я відкрию тобі жахливу таємницю, якщо ти врятуєш мене! — У її голосі знову почулися нотки зарозумілості.

— Обійдуся якось, — злегка посміхнулась Су Ло і продовжувала свій шлях.

— П-Почекай! Це пов'язано з твоїм походженням! — Лю Жосюе холодно усміхнулася. що тобі це нецікаво. Чи ти справді вважаєш, що генерал Су є твоїм справжнім батьком? Чи ти відчуваєш, що родина Су — твоя рідна сім’я? Так от, я відкрию тобі правду, тому що це не так!

Очі Су Ло залишалися такими ж спокійними і байдужими. Ось вже що вона ненавиділа ще з попереднього життя, так це шантаж.

— Дякую, я вчу. Але при цьому мені не обов'язково залишати тебе в живих. Мабуть, цю « надзвичайну таємницю» знаєш не тільки ти, а насамперед члени моєї сім'ї. Ось у них і запитаю.

— Ха! Ніхто по всьому світі не скаже тобі правди, крім мене! А в сім'ї Су про це ніхто особливо і не знає! — Обличчя Лю Жосюе виражало щиру впевненість у своїх словах.

Су Ло злегка нахмурилася. Вона згадала своє нещасливе життя в маєтку Су, яка була схожа більше на виживання. А от Су Вон теж дочка наложниці, і з природженим талантом у неї не дуже, але різниця між нею та Су Ло була колосальною.

Чи вона походить від Бога?

Наньгун Льоуню повільно прошепотів до Лю Жосюе і нахилився до її обличчя, випалюючи холодом своїх очей.

— Ладно. Тоді говори.

Ніхто не знав, що такого прошепотіла Нанґун Льюню міс Лю, оскільки від початку і до кінця його обличчя не виражало жодних емоцій. І тільки Су Ло вловила тінь шоку в його очах, яка швидко зникла.

ГЛАВА 64. ГОРНИЙ ХРЕБЕТ ЗАХІДНОГО СОЛЦЯ

Гірський кряж Сонця був величезний, його гірські вершини йшли далеко за горизонтом. Тут можна було зустріти всі породи стародавніх дерев, своїми кронами чіпляючих хмари, усі види рідкісних птахів, тварин і екзотичних звірів, які коли-небудь народжувалися на цьому світі.

Гірський хребет не поступався провінції. Неподалік центру росли безліч рідкісних і цінних лікарських рослин.

Кожен магічний звір мав свою територію. Чим могутнішою була сила тварини, тим ближче до центру було її лігво. Так що, дуже мало сміливців наважувалися залізти так глибоко в ліс і протягом тисячоліть без людей назбиралося стільки дорогоцінних рослин, що можна було б забезпечити ними весь світ упродовж багатьох століть.

Наньгун Левуні звивистими стежками вів Су Ло до лісу на сході.

- Скільки нам ще йти до цих Драконів, Броненосців? — Су Ло відкинула прядь волосся, що впала на її чистий лоб.

Минуло два дні відтоді, як вони увійшли в ліс. За цей час їм зустрілися лише відверті слабкі звірки, всякі кролики і олені. Отже, вони до сі пір так і не заглибилися в гори, а повзають по периферії.

— Дракони живуть майже в самому центрі, нам ще йти три - чотири дні. — Нанґун Лунь м'яко потріпав її по голові. У його очах промайнула ніжність, він лагідно запитав:

- Щось сталося? Ти втомилася?

Він був одягнений в просторну білу мантію, вишиту срібними півмісяцями. Су Ло була так близько до нього, що могла відчути ніжний і приємний запах яшмового цвіту.

— Та ні, — з сумом сказала Су Ло. - Дивіться, гриби Лінчжі зі стількома (так само називають їх "гриб безсмертності") і нижчий за себе, а ми не можемо взяти з собою. Такі розратки. Ех, якби тільки у мене було відкрито мій простір я нагріла б їх під зав'язку!

— У сіна, навіть травою не назвеш жахливо низької якості, в них немає і половини властивостей рослинного покриву. — презирливо сказав Нанґун Люнь. — Почекай трохи, і ти сама відчуєш різницю. А там, моє Величність тобі гарантує, ти набереш собі все, що твоєї душі завгодно.

- До речі, група людей, яка йде за нами по п'ятах ще з села. Вони ж нам не помішають? — Су Ло неуважніше озиралася навколо.

Ця маленька група переслідує їх вже два дні, відколи Нангунь врятував Лю Жосює. Вони йшли ні далеко, ані близько, але, тим не менш, вони незмінно слідували за їх дуетом. Хоч би привітатися, чи що.

У очах Су Ло спалахнула підозра.

Вона не могла зрозуміти, про що думає Нанґун Люнь. З огляду на його риси, які відбулися в останні дні, він мав уже давно прогнати цих людей. Чому ж він покірно дозволяє їм плустися у них на хвості? Хоч вони йдуть і в ста метрах, все одно він повинен був теж їх помітити.

— Навіть ці покидьки зможуть у майбутньому служити нам. Тож нехай плетуть, ми знайдемо їх у свій час, — відповів Нанґун Левунь.

Але його відповідь мало що пояснила, навпаки, він ще більше заплутав Су Ло.

Наньгун Левюнґ розлютився її нерозгаданим виразом. Яка ж вона мила!

— Ти все зрозумієш, — сказав він усміхнувся загадково і похлопав її по голові.

Велетенські дерева здіймаються високо в небо, стовбури дерев і земля були вкриті буйною рослинністю. Здалека чули крики і рев магічних звірів.

Су Ло не розуміла. Чому вони ходять звивистими стежками, замість того щоб просуватися прямо до центру лісу. Наньгун Левуні, здавалося, ретельно проїжджає місцевість, ніби шукає щось.

— Боїшся? — Він сказав, що йде на Су Ло зі своїми м’яким і ніжним світлом очі.

Хоча Су Ло мав багато чудових здібностей і талантів, тепер вона була просто звичайною людиною з нульовим резервом сили. Хто знає, що вони можуть зустріти в цьому дикому лісі небезпечні створіння?

ГЛАВА 65

Су Ло озорно блиснула очима і легко усміхнулась.

Чого боятися? Тільки не кажи мені, що ти вважаєш мене настільки безпорадною.

Так, у цьому світі її вважають абсолютно марним і бездарним істотам, але пекельні тренування в її попередньому житті дали свої плоди і в цьому тілі. І її навички вбивці нікуди не зникли. Все-таки, в іншому світі, вона не ромашки збирала. Своїм способом життя вона також зміцнила дух і тіло.

Раптом дивна усмішка проступилася на обличчі Нангун Люня, коли він схопив Су Ло і сховав за свою спину. Він завмер, ніби прислухався до чогось.

- Наближається.

Що наближається?

Серце Су Ло затремтіло від цікавості. Їй довелося пристати на курки, щоб хоч щось побачити через плече принца і, провівши за його поглядом, вона побачила величезного пташника приблизно в ста метрах від них.

Він був не менше десяти метрів у довжину, його хвостова частина звернулась кільцями. Його плями на гладкому тілі були всіх кольорів райдуги, паща була відкрита у всю ширину. Його роздвоєна мова захиталась, і від нього виходило люте шипіння. Ця змія була смертельною небезпекою!

— Дикий Змій - магічна звірина четвертого рівня. Висока сила атаки дуже отруйна, — проінформував Нангун Люнь дівчину.

— Фшш... — Змій погодився з ним. З його пащі вилетіла струмка густого зеленого туману.

У цей момент тихий олень, який спокійно жив на землі, потрапив у ці отруйні випари. З нього наче почали облазити шкіру, і все його тіло вкрилося жахливими виразками та ерозіями. Живе розкладалося на очах, і лише білий скелет впав на землю.

На землі видовбані рештки розкладені тілом і піднімалися пари отрути — ось і все, що залишилось від роги. У повітрі стояв щільний запах гнилі.

Все це действо тривало не більше десяти хвилин. Тут стояв живий олень, а от від нього залишилися тільки ріжки та ніжки... Кістки, тобто.

— Непоганий... Ядик... — Су Ло не могла поворухнутися від кайданового тіла і душу страху.

Ця отрута була жахливою, ніж найбільш концентрована сірчана кислота. Ха, з такою дринею чудово позбуватися трупів - капнув, і ніяких проблем, немає тіла — нема справи, як сказано...

Су Ло запитала себе чесно: « Якби вона мала справу з такою милою злобою сам на один, чи могла б вона піти живим після такої формальності? » Мабуть, ні.

Цей гігантський пітон дав їй гіркий урок.

Входячи в цю гору, вона не може розслаблюватися ні на секунду. Будьмо пильними! Слід звіряти кожен свій крок і на мить пам’ятати про потенційні небезпеки. Дуже хочеться повернутися живою з цього страшного місця, бажано з усіма кінцівками і розсудком...

Наньгун Люні уважно стежив за реакцією Су Ло. Потім він сказав з усмішкою:

— Малюка. Залиш загальне враження і зосередься на деталях. Яд - це ще не все, що є в цьому дивовижному Дикому Зміє.

— А що тоді? Його багатий внутрішній світ?

Темно - червоні губи Наньгун Левюня вигнулися в таємничій усмішки.

- Скоро дізнаєшся.

От же! Вечно любить тримати всіх у напруженні. Су Ло розчаровано надула губки.

Він так і не розповів, що йому сказала про її походження Лю Жосію. Він не зміг витягнути з себе жодного слова. Конспиратор хренів.

У цей момент Дикий Змій зрештою звернув свою увагу на іноземних загарбників.

Він тремтить своїм плоским язиком, поповз до них. Його грізні шипи, поросли клики — все це виражало ворожість і загрозу.

Однак, на здивування Су Ло, він несподівано... Проповз повз. Просто проігнорував їх і попрямував за їхні спини.

Су Ло навіть трохи розчарувалася. Вона очікувала, що Наньугуун Льоюні воюватиме з Діком Змією.

ГЛАВА 66

Змії направлялися пряміком до команди Лю Жосюе.

Чому?

Чи Дикий Змей любить купувати темні серця, такі як Лю Жосюе? Але в такому випадку, як він міг проігнорувати Нангун Люня?

Наньгун Левуні з хитрою посмішкою погладив Су Ло по голові і сказав:

- Дивись уважно. Зараз буде просто чудове видовище, це точно.

Хм, ось як? Су Ло схрестила руки на грудях і оперилася спиною про Нангун Люня, підготувавшись не пропустити жодного миття « шоу ».

Коли Лю Жосюе та її команда помітили Дикого Змія, в їхніх очах заспівав нестримний подив! Перед тим як увійти до гірського хребта, вони витратили великі гроші на придбання квіток Багряного Сербата. Саме цю рослину використовували як приманку на Дикому Змія.

Вони не знали, що саме тому Нанґун Люньн і дозволив їм йти за собою. Він добре знав, що покладаючись лише на одну удачу, він може і не запанувати над такою тварюкою. Але, оскільки Лю Жосіює так мило вирішила придбати ці прекрасні квіти і прийняти атаку — прапор для них у руки.

Серце Дикого Змія здатне нейтралізувати сотні отрути, у тому числі всі ці випари в лісі. Тому Нанґун Левунь хотів дістати його для Су Ло, а ці хлопці якраз вдало потрапили під роздача.

У команді міс Лю було лише шестеро: дві дівчини і четверо хлопців. Їхня культивація була на межі третьої сходинки.

Вони одночасно атакували Змія. Водяні стріли, фаерболи і повітряні диски... Загалом, вони почали запускати в бідну змію всяку погань, хто на що гораз.

Змій образився і плюнув в них своїм отрутою, розповсюджуючи щільний смарагдовий туман у всіх напрямках.

Очевидно, обидві сторони були рівні. Ні змій, ні люди не могли здолати один одного, війна продовжувалася з рівним рахунок. Передречення переможця було майже неможливим.

І раптом застиг барвистий вінець на голові Дикого Змія. Су Ло нагадало це сяйво блиці сигналізації в її світі. Це зачарувало мене жахом і страхом.

— Не добре, — закричав Лю Веймін з посердою особою. - Цей Дикий Змій збирається перейти на наступний рівень. Все, терміново збільшити силу атаки. Не можна дати йому просунутися до п'ятої рани, інакше все, що нам залишиться - це смерть!

Дикий Змій був дуже озлобленим. Якщо нападники не вбивали його відразу, то він буде переслідувати їх доти, доки наздоженеться і не покінчить зі своїми кривдниками.

Зі Змієм четвертого рангу вони ще могли якось запанувати, але п'ятий рівень... Їм кінець.

Змія було вже не зупинити. Його тіло окуталося в золоті промені світла, а темно - зелене туман продовжував поширюватися по повітрі.

В одну мить, кольоровий вінець на його голові перетворився в нефритовий ріг. Його сяйво на мить осліпило всіх довкола, по ньому з тріском пробігали блискавки.

— Кров и пекло! Цей Дикий Змій володіє елементом блискавки! — Лю Вейміну здавалося, що він от-от зійде з розуму від страху.

Найсильніші й рідкісніші удари на Молені та вогню. А серед чарівних звірів таке трапляється ще рідше. Хто б міг подумати, що їм зустрінеться саме такий уник природи?

— Фшшша... — Знову й знову, і наче кілька самозакоханих зашипів Змією. На його нефритовому рігі застиг ще один заряд, і пролунав гучний гуркіт.

— Відступаємо! Всі назад! — Лю Веймін голосно гукнув, але було вже пізно.

Вони з жахом дивилися, як Дикий Змій вказав своїм рігом на вибрану ціль і спустив усю свою вогненну силу.

ГЛАВА 67. ГОРНИЙ ХРЕБЕТ ЗАХІДНОГО СОЛЦЯ, ПРОДОЛДЖЕННЯ

Спалахи блискавиці пронизували повітря. Розряди струму з тріском неслися на нових жертв, наче кулеметна черга - бах-бах-бах... Зіпсувались іскри, а все це було кошмарним видовищем.

Першим потрапив під роздача Лю Веймін. Його тіло все напружилося і затягнулося, волосся наелектризувалися та стали дибки, місцями облякані. У даний момент його навіть було трішки шкода.

Наступною на черзі виявилася Лю Жосюе. Сліди крові на її тілі ще не висихали, і вона була наче маяк для Дикого Змія, мовляв, « їсти підношений».

Дикий Змій не квапився, він насолоджувався таким легким вбивством своїх ворогів. В очах його застиг лід, від його погляду вся команда була у жахі, вони не могли стримувати тремтіння.

— Капитан... Керівник групи. Зараз не завадила б якась рятівна ідея!

- Врятувати нас! — З усіх боків лунали крики до Лю Вейміна. Адже саме він розмовляв з Його Високістьм принцем Цзінь. Отже, йому і кликати до нього за допомогою.

Лю Веймін був у розпачі. Він бачив цю пару, яка пильно спостерігає за всім тим, що відбувається в протилежному напрямку. Він знав, що принц Цзінь - не фонд благодійності, це людина, яка без будь-якісності дивитиметься, як всю їхню команду знищить цей змій, а потім просто з упевненістю розвернеться і піде геть. Співчуття, співчуття і доброта... Скажімо так, вони точно не були сильними сторонами його характеру.

Коли черговий заряд потягнув прямо Лю Вейміну в груди, той похитнувся і не зміг стояти на ногах. І, нарешті, він у розпачі закричав:

— Ваше Високість принц Цзинь, спасіть нас! Я вас благаю! Якщо ви не зробите що - небудь зараз, ми всі помремо!

Наньгун Левуні спокійно оперся спиною об дерево. Він дивився на ситуацію з абсолютною байдужістю і ні словом не відреагував на заклик Лю Вейміна.

Очевидно, він не мав наміру їм допомагати, Лю Веймін та його супутники були глибоко вбиті.

Вони не можуть так померти! Кожен з них є сином благородних сімей, високомірних балів небес. Чи ж вони повинні так знеславлятись?

Вони всі кликали за допомогою до Нангун Люню...

— АААA! — Раптом з натовпу пролунав жахливий крик.

Виявилося, що він кричав на юшку, чий ногу одним укусом відгриз Дикий Змій. Кров хлинула нестримним потоком. Від болю він впав і почав кататися по землі. Яд уже почав діяти, а шкіра навколо рани стала покриватися глибокими виразками, які піднімались все вище й глибше. Бідний хлопчик не витримав болю і витягнув кинджал, щоб покласти край цьому стражданню.

На землі залишився лише білий скелет. Його товариші були вражені такою жахливою смертю друга.

Однак на Нанґун Левюня смерть підлітка, здавалося, не вплинула. Тепер, компанія Лю Веймінья остаточно переконалася в безсердечності принца Цзінь.

Вони думали, що коли вони йдуть позаду Його Високості, то всі будуть в шоколаді: щиро надіялися на те, якщо він прийде їм на допомогу.

Свята простота і наївність.

ГЛАВА 68

Ці наївні дітлахи покладалися на доброту і милосердя цих двох, але вони не врахували, що такого у цієї пари відродившись не було.

На його обличчі застиг Люня, розгублений загадковий вираз і ніхто не міг по ньому прочитати, про що той думає.

Су Ло швидко порівнялася з ситуацією. У її очах промайнула тінь інтересу.

— Назвіть ціну. Скільки срібних монет кожен з вас оцінює своє життя, а? — З байдужею міною проголосила Су Ло. На обличчі Наньгун Люня промайнуло задоволений вираз: хто ще може його зрозуміти так, як маленька Ло?

— Уух.... — Лю Веймін і подумати не міг, що Його Високість не допоміг їм відразу через те що вони не запропонували йому грошей за збереження своєї шкіри. Це було якось навіть...

Якщо ви не хочете стати закускою Дикого Змія, то мусите платити. — Губи Су Ло розтяглись в лукавому ухмилку.

Водночас її серце розлютило і критикувало. Нангун Лунь, це вже занадто. Адже він напевно збирався отримати нефритовий ріг. В незалежності від того, заплатять вони йому чи ні, він вб'є Змія і все одно вимагає з них платні за збереження їхнього життя. Чи вони були більш обніжні?

Крім того, він все прорахував: якби не компанія Лю Вейміна, Змій просто не виліз би. А так вони його самі приманили. Ось же хитрий жук! Ніколи не вкладаємося у безприбуткові проекти, так?.

— На моє ім'я записані п'ять магазинів, я можу віддати Вам все...

- Я дам вам два моїх особняки з великими садами...

— А я, у мене є тисяча таелей... — Лю Жосюе бачила, що Дикий Змей вже облюбав її ногу і завивала що їсти сечі.

— Ох, невже ви розглядаєте своє життя в жалюгідному тисячі таель? — Су Ло зневажила руки на грудях.

— Десять, десять тисяч таелей! АААAa... Моя нога... — Від страху Лю Жосюе почала плакати.

Хто знає, чи Нанґун Люньє задовольнився платою в десять тисяч або просто вважав, що від живого Лю Жосуе буде більше сенсу, ніж від трупа, але коли Дикий Змій вже збирався відкусити її ногу ...

Він атакував.

Його тіло освітлювалось золотими променями світла, які перетікали і поклалися на долоні, після чого він випустив цей комок енергії назовні...

Наче золотий кінчик двоосічного меча просвис у повітрі і впився пряміком у серце Дикого Змія. Удар проколов груди віщування наскрізь, залишивши дірку завбільшки з чашу.

Команда Лю Вейміна вдарила всіма своїми прийомами по Змієві, а на тому жодної подряпини не залишилося. А Наньгун Люні вбив цю тварюку всього з одного удару.

Дикий Змій виспустив болючий крик, а потім верхній частині його тіла відвалилася і звучала на землю з пилом. Його голова валялася на траві з відкритими очима, де назавжди застигли образи і лють.

О-один удар, і все? Він послав на світ створіння, з яким не вистояли шестеро найкращих учнів академії?

У всієї команди Лю Вейміна від шоку відвалилися щелепи, не даючи їм можливості вимовити ні слова. Вони всі знали, що Наньгун Люнь - дуже сильний і взагалі геній, але щоб так...

ГЛАВА 69

Всі витріщилися на Нанґун Левюня очима, повними обожнювання і преклоніння. Особливо Лю Жосюе та інша дівчина Лі Ван, на думку якої відображалася просто одержимість принцом Цзінь.

— Відрізай, — наказав Нанґун Люунь байдуже.

Криза минала, і всі зітхнули з полегшенням. Лю Веймін втирав піт з лоба. Потім він покірно поспішив до трупа Змія і старанно вирізав нефритовий ріг. Він з захопленням піднісся на трофей Нангун Левюню кілька секунд, вагаючись промалював:

- Ваше Високість, Вам потрібен цей ріг?

Для фахівця такого високого рівня, як принц Цзінь, немає ніякої потреби в цьому рігі, хіба ні?

Наньгун Левуні сміявся його крижаним поглядом, повним презирства. Від нього по шкірі мурашки бігали, з легень Лю Вейміна ніби весь повітря викачали, він не міг зробити ні подиху.

Наньгун Левуні ж, немов забув про його існування, повернувся до Су Ло і передав нефритовий ріг їй. Його обличчя придбало ніжне і трішечки заступництво вираз.

— Дивись, яка штучка. Ось, буде тобі нова іграшка, користуйся.

— Не хочу. — Су Ло без ентузіазму змерла поглядом ріг. Вона відмовилася прийняти цей дар. - Я не зробила нічого, щоб його заслужити.

Не хоче! Група Лю Вейміна по другому разу втратила свої щелепи. У них серце кров’ю обливалося від таких жахливих слів до чудового нефритового рога Дикого змія! Та за цією "штучкою" полювали сотні людей, і майже ніхто не повертався живим, а вона - не хочу. Може, вона зовсім тупа? Це ж НАФРИТОВИЙ РОГ!

Нерозуміння і жаль затьмарювали почуття роздратування. Чому Його Високість принц Цзінь так добре відноситься до цієї ідіотки? Лю Жошуе мало всі зуби не стерли від гніву та заздрості.

Наньгун Левуні знову зверхнє обличчя і ніжно потріпав Су Ло.

- Ну, не хочеш як завгодно, значить просто викиди. Це не те, щоб особливий матеріал.

Вы... Викинь?

І вмиг всі погляди кинулися на нефритовий ріг, готуючись схопити його у ту секунду, коли ця розбашошана дівчина вирішить випустити з рук цю рідкість. У них мало слини не потекли від нетерплячості.

Су Ло чудово читала по їхніх обличчях всі емоції, і в душі тихо сміялася з них.

— Ну, раз так... Тоді гаразд, я його візьму. Але як тільки він знадобиться тобі - скажи, я поверну.

Можете уявити собі розчарування людей Лю Вейміна в цей момент.

Наньгун Лунь знову звернув свій черствий і крижаний погляд на Лю Вейміна.

- Серце.

На обличчі Лю Вейміна не проникло жодної емоції, але він витримав у душі від розчарування. Навіщо такий геній, як принц Цзінь серце Дикого Змія? А він так хотів скористатися сумотою і прикоманити хоча б це серце, адже воно було в списку їхніх завдань.

Але що він міг зробити? Довелося, скріпивши серце, йти і вирізати цей орган Змія. Відокремивши серце, він промив його і поклав у білу нефритову коробку. Зійшовши з духом, він слабо запитав:

— Ваше Високість, це серце... Чи не хочете Ви його продати?

Однак його мріями не були знищені: він плавно перекочував у руки Су Ло.

Повисла трунна тиша.

— Но... Це несправедливо, це наше завдання, і взагалі, ми виманили Дикого Змія! — Лю Жосюе у розпачі.

Вона відчувала, що це було дійсно несправедливо. Су Ло і пальцем не поворухнула, вона просто стояла осторонь і насолоджувалася шоу. А в результаті, всі бойові трофеї достануть їй? Це просто обурливо!

ГЛАВА 70

— Несправедливо? « Губи Наньгун Левюня розтягнувся у чарівній посмішки, а в очах відображалося бажання вбивати, коли він зневажливо дивився на Лю Жосію. - Справедливість, це взагалі що?

Малюк Су Ло став членом його сім’ї, тому він любив її і до інших йому не було діла. То до чого ж ці безглузді зауваження? Чи їй набридло жити?

Лю Веймін кинув на Лу Жосюе ясний погляд і суворо прошипів:

- Що ти верзеш? Так, якби Його Високість не допоміг нам, від нас усіх залишилися б одні кісточки. І ти все ще вважаєш, що ми маємо права безкоштовно просити ці бойові трофеї?

Су Ло усміхнулася: цей Лю Веймін не такий дурний. Молодець, зрозумів ситуацію і лагідно показав свої наміри купити це серце.

Су Ло з усмішкою потрясла коробку. Лю Веймін взявся до уготування.

— Міс Су, це серце нам дуже потрібне і ми змушені наполягати на його отриманні. Я не знаю, може ми якось домовимося і Ви погодитеся розійтися з ним?

Але перш ніж Су Ло встиг видати хоч звук, Наньгун Ляйн вихопив з її рук коробочку із серцем і витягнув його до рота.

— О как... — У цей момент всі були дещо розгублені. Навіщо він це зробив?

А в наступний момент сильна долоня Наньгун Люнюні обхопила потилицю Су Ло та іншою рукою він притягнув її за талію, не даючи вирватися.

— Ох...

З подальшого поцілунку все тіло Су Ло наче проколов розряд струма, який зачепив її здригнутися і стихнути без руху. Цей несподіваний поцілунок був справді чудовим.

Навколо стояла абсолютна тиша, тільки вітер тремтів в лицтві та рев драконів чувся далеко.

Лю Жосюе вже в кров спокушала собі губи. Лі Ван намагалася спопелити поглядом Су Ло.

Його Високість принц Цзінь... Як це можливо! Цей благородний небожитель, як він міг з нею ... Та ця повія Су Ло не заслуговує його!

Тим часом Наньгун Левуні насолоджувався поцілунком, не забуваючи про свої наміри. І ось, серце Дикого Змія вже було в роті Су Ло; та від несподіваності аж подавала і силою штовхнула Наньгун Люня, закашлявшись у паніці. Він не намагався її втримати, а лише ніжно поплескав її по спинці.

Коли Су Ло відкашлялася і знову повернулася до тями, вона сильно втупилася на Нанґун Левуня. Його ж безладні руки продовжували злегка погладжувати її живіт. Су Ло демонстративно підняла спідницю і з силою наступила йому на ногу.

Наньгун Левуні розсміявся, жартуючи про милість. Його яскравий і щирий сміх заповнив порожнечу навколо. Від цього Су Ло тільки ще більше розлютилася.

« Малюк Су Ло, ти все неправильно зрозуміла », — відразу пішов на поп’яту Нанґун Левунь і примирив руки вгору. — Просто це серце дуже отруйне само по собі, у чистому вигляді ти могла і отруїтися, а так - я знешкодив його для тебе.

Це звучало переконливо, але Су Ло все ж загрозливо нахмурила брови.

- Цього разу, думаю, викрутився. Але більше такий номер не пройде, вчуй!

Здавалося, що між ними була якась ворожнеча, але з боку це виглядало більше як флірт і загравання.

Лю Веймін розчаровано дивився на Су Ло. Що ж, тепер йому точно не дістати це кляте серце Змія. Тому Наньгун Левюнґ дозволив їм вільно йти за собою. Він шукав їх, щоб отримати серце Дикого Змія для Су Ло.

У цей момент здалеку лунали звуки небесної музики.

ГЛАВА 71. ПАРА НЕФРИТОВІХ КОЛЕЦ

Близько дюжини з білосніжною, наче квітка лілії, мали в руках кошики зі розтуленими квітами. Дві колони швидко спускалися прямо по них.

Ця картина була наповнена магічною красою.

Кожна дівчина була одягнена в білу шовкову сукню, з ідеальною поставанкою. Вони видавалися тим, хто не належить до цієї землі, якими є безсмертні створіння, що безтурботно ширяють над марнотою звичайних людей у небі. Вони були невагомими, наче ельфійські духи, які виконують свій танець, від якого неможливо відірвати очі.

Чотири діви несли сплетений і привабливий квітів по центру. В одну мить цей кольоровий килим м’яко приземлився, зупиняючись прямо перед Нангун Левунем.

Здається, що на цьому килимі — квітнику мало бути дуже високе створіння. Хто ж ця божественна особа? Серце Су Ло затремтіло від цікавості.

Вона підняла брови і подивилася на Нангун Лууня. І побачила, що його куточок рота злегка піднімався. Його обличчя було посміхаючим: очі, губи, навіть піднято кінчик брови.

Су Ло могла з упевненістю сказати, що ця таємнича особа — напевно старий знайомий Нанґун Люня. До того ж, він був дуже радий бачити цього чоловіка.... Или не людини.

Очі Су Ло звузилися, але більше нічого на її обличчі не видавала зацікавленості і легке хвилювання.

На поверхні стояв чудовий намет, сплетений з квітів і нефритових намистин. Усередині неквапливо прогулювалася дівчина, схожа на казкову фею. Скозь напівпрозорі « стіни» намету було видно її силует, одягнений в білу сукню спідниці, наче хвилі, розвіялися на вітер. Від цієї дівчини виходили якісь дивні засліплюючі вогні. Довге чорне волосся, яке танцювало в поривах вітру, доходило до самих кісточок. Її чорні, наче смола вії, тремтіли, немов крила метелика. Її шия була тонкою і вишуканою, а шкіра просто засліплювала своїм крижаним янтарним блиском та чистотою.

Це була найгарніша жінка. Наче всесвіт зібрав найкращі риси і наділив ними цю дівчину, щоб засоромити інших людей через їхню неповноцінність та брак самоповаги.

Тепер вона стояла тут і засяяла над усіма довкола себе своєю присутністю. Коли вона подивилася на Нанґун Левюня, в її очах заспівав сміх.

Її очі видавалися апатичними і відчуженими, але вони так само були покриті водяною плівкою, яка придавала їм вираз доброти та сердечності.

Усмішка Наньгун Левюня стала ще більшою. Він ставився до неї дуже фамільярно і, здавалося, вона була для нього близька і дорога, він виявляв її не так, як Су Ло.

- Навіщо ти прийшла? — з незрозумілим занепокоєнням у погляді запитав Нанґун Люнь.

— А ти не прийшов? — Вона просто усміхнулася, затопивши резонансами.

Ці двоє сміялися і тихо говорили, так, ніби у світі більше нікого не існувало, крім них двох.

Лю Жосюе стояла біля Су Ло і спробувала жорстоко висміювати її:

- Ти ж не думала, що Його Високість Принц Цзінь закохаться в таку як ти? Прокинься, ти не гідна його.

Су Ло холодно блищала на темних очах. Вона мигцем поглянула на Лю Жосюе і з напівулибкою відповіла:

- По-моєму, це не твоя справа. Що там говорилося про допитливу Варвару? Що їй там відірвали, ніс? Или... — І вона багатозначно кинула погляд на обрубку руки Лю Жосюе, дбайливо обмотаний марлею.

З глибини очей Лю Жосюе спалахнула всепоглинаюча ненависть. Вона шалено і холодно розгулювалася.

- Ти що, сліпа? Ці двоє людей створені один для одного, вони є божеством на землі. А ты... Просто бруд на його черевиках. Ти не варта навіть тапочки підносити Його Височності принцу Цзінь!

ГЛАВА 72

— Та що ти кажеш, — засміялася Су Ло.

Цікаво, коли це вона говорила мені подобається цей благородний, незрівнянно схожий, божественний принц Цзінь, терміново дайте мені його тапки - буду йому носити!

- Ну так відкрий очі і вузрі. Ця дівчина була молодою принцесою Дворца Нефритового Озера. Її називають Фей Нефритового Озера. Ти їй в підмітки не годиться. Її талант, зовнішність, рівень бойових мистецтв і навіть походження — вам не порівнятися з нею. Ясно тобі? Усі знають, що вони створені одне для одного, наче пара Нефритових Колець. Ніхто так не підходить один одному, як вони.

Очі Лю Жосюе були до кінців наповнені злобою і насмішкою. Вона зраджувала. Оскільки принц Цзінь не дістанеться їй, то пускай і Су Ло не сміє про нього навіть мріяти!

— О, правда? - як і раніше байдуже вимовила Су Ло.

Вона обережно розглядала це чудо — фею. Отже, ось вона - ідеальна подруга?

Вони стояли обличчям один до одного, наче написані пензлем великого художника на малюнку про любов і вічність цього світу.

Від Нангун Левуня походить диявольська чарівність. Замазаний в темну мантію, яку вишивали таємничими візерунками, підлив його одягу тремтів на вітер.

Фея Нефритового Озера була прекрасною, її губи були кольору крижаної вишні і випромінювали яскравий глянцевий блиск. Її шия була ніжна і граціозна. Її шкіра, наче крига, світилася блиском дорогоцінних каменів.

Одна з них була надзвичайно вродливою і талановитою. Інший був украй привабливий і здатний знищити місто або цілу країну. Один був диявольським, а інший — досконалим створінням природи.

Хоч би як роздратувала Лю Жосюе, її слова були зерном правди. Наньгун Левунґ і Фея Нефритового Озера дійсно створені один для одного, як пара нефритових Колець.

Су Ло склала руки на грудях і трохи змочилась. Вона все ще байдужа і нерухомо стояла в віддалі від цієї пари, спокійно спостерігаючи за ними.

У цей момент Наньгун Люунь, немов відчувши щось, озирнувся і пальцем поманив Су Ло.

Проте вона лише зневажливо підняла брову, дивлячись на нього з напівусмішкою.

Він що, як і раніше відноситься до неї? Мило. Тільки вона не збиралася підходити до нього тільки тому, що він зволив покликати її. За кого він її приймає?

Ця свята діва Нефритового дерева насмішку глянула. Її тонкі брови нагадували півмісяці. Вона була така красива, що дивлячись на її красу мимовільно починаєш задихатися. На її фоні звичайні люди відчувають, що вони нічого не варті.

Але це аж ніяк не стосується Су Ло. Чи вона, пройшовши вогонь, воду та мідні труби за своє важке життя, опуститься до того, щоб налякати це чудо діви?

Їхні погляди схрестилися. Вони витріщилися один на одного, не промовляючи ні слова. Запала тиша.

Але наступного разу сталося щось несподіване!

З глибини гірського хребта лунали різкі крики птахів і пронизливе дзижчання, від якого закрутилося вуха й замикалося в дошках крові голова, що мало не пошкодила людей.

Всі стояли в шокі, витріщившись у той бік, звідки прийшов звук. І тут у небі промчалася вогняна комета.

— Феникс! Вогняний фенікс! - Хтось закричав, вказуючи на силует у небі.

— Дракон! Там ще божественний дракон! - Ще хтось закричав.

ГЛАВА 73

Обидві ці раси — Дракони й Фенікс — майже зникли на цьому континенті. Хто б міг подумати, що вони зіткнуться в одному небі сьогодні?

Дракон, якого Су Ло планувала вбити, був всього лише Броненосцем, і він ні в яке порівняння не йшов з цим Легендарним Богом драконом.

Ясність Фенікса і Дракона розбудило та приголомшило всіх присутніх, але ситуація не знаходилася до стояння на одному місці, розійнявши рот.

Просто ця битва між такими могутніми чарами викликала нехололо хвилювання серед решти тварин.

І зараз майже всі чарівні звірі неслися хто куди, щоб уникнути « головного» удару. Всі вони намагалися втекти якомога подалі від місця битви цих божественних створінь.

Тому безупинний потік знепритомнів від страху тварюки, який падав на наших супутників.

— Мда, не добре, — зимно кинув Нанґун Люнь.

— Так, хвиля чарівних звірів ось -ось наздоганяє нас, байдуже відповіла свята діва Нефритового озера.

- Волна чарівних звірів! — Прокаталося по рядах стоячих людей. У їхніх обличчях відобразилася паніка, що межує з всепоглиначим жахом.

Ніхто з них ще не опинився в подібній ситуації, але було попереджено викладачів про те, наскільки небезпечно вставати на дорозі біля обезводненого натовпу тварин. Ця хвиля чарівних звірів трапляється раз на сторіччя, але за нею слідує з’явлення незрівнянного скарбу.

Цілком можливо, що ці двоє майже вимерлих тварин почали битву за цей небесний скарб.

— У центрі лісу.... — Красиві очі святої діви Нефритового Озера сяяли байдужістю, аж раптом вона повернула голову і раптово замовкнула та не закінчувала своїх слів. Вона схилила голову і обміняла багатозначним поглядом з Нангун Левунем.

Він же мітнув свій погляд в сторону Су Ло, і яскраве сяйво його очей кілька потьмяніло.

Хвиля чарівних звірів... Така небезпечна і неймовірно рідкісна подія. Колись він міг без вагань розпочати дослідження. Але тепер його опікувалася Су Ло, яка не мала духовної сили. За себе він міг не боятися, але ось вона ... Чи зможе він захистити її за таких обставин?

На обличчі Су Ло застигло безтурботний вираз.

— Не турбуйся про мене, йди - якщо хочеш, — сказав він.

Якою б гидотою не була Лю Жосюе, вона все одно права. З її рівнем сили вона не може навіть йти за Нангун Луунем.

Він і свята діва Нефритового Озера були створені один для одного. Їхні рівні сили відповідають, їх особистості були абсолютно сумісні. Вона звисла над незначними істотами, які могли б лише дивитися із заздрістю на їхню сяючу пару.

Хоча відчуття не є приємним, але воно приносить задоволення.

Співчуття проникло в очі Нанґун Люня, але невдовзі воно зникло під маскою сум’яття. Він ніжно погладив Су Ло по голові.

— Глупоты. Не можу ж я кинути мою крихітку Ло? — Сказавши це, він обернувся і послав посмішку Святій діві Нефритового озера. Будь обережна. Ніщо не варте твого життя, — лагідно й тепло сказав він їй, очевидно, що це не той самий крижаний і тиранічний спосіб спілкування з іншими.

« Дякую за турботу, — не розсміялася одна свята діва, хоча її обличчя й далі було позбавлене емоцій.

Її погляд м'яко опустився на обличчя Су Ло, і по спині Суму Ло пройшло жахливе відчуття холоду. Невже ця дівчина... Чи вона така, за кого себе видає?

Дивна підозра, навіть ще не зовсім описане, швидше передчуття, сколихнула серце Су Ло. І передчуття це не зуліло нічого доброго.

Су Ло не могла стверджувати, що її інтуїція завжди працювала на сто відсотків, але вона майже ніколи не помилялася всі ці роки.

ГЛАВА 74

Натовпи, що рятуються магічними хвилями, скидали все навколо. Звичайним двоногим ніколи не наважитися втекти від цих монстрів, а навіть якщо і вдасться втекти - навряд чи хоч хтось залишиться неушкодженим.

У глибині очей Наньгун Льоуня плекав холод. Він підхопив Су Ло на руки і одним ривком злетів на маленький дерев'яний будиночок на самій верхівці.

Лю Жосюе та її товариші — бідні повторили його маневр, руками й ногами обхопивши стовбури тисячолітніх дерев і намагаючись уникнути небезпечного зіткнення з дикими звірами.

Фея Нефритового Озера розвернулася всім тілом і кинула дивний погляд в сторону Нангун Люня. Вона бачила лише його силует з Су Ло в руках. Її око стало важким і крижаним.

На її безсердечному обличчі не дригнув жоден м’яз, і лише його губи вигиналися в шаленій усмішку. З допомогою тонкої тканини муслінового одягу вона закрутилася і вишукано встромила у небо.

Близько дюжини її служниць провели холодним поглядом Су Ло, потім відлетіли слідом за своєю господинею.

Су Ло зачудовано нахмурилася. Її інтуїція підказала, що усмішка Феі Нефритового Озера була кілька... Дивна і не зулівала нічого хорошого.

Як тільки Фея та її свита відлетіли на певну відстань, їх оточувала зграя грифів, а їхній король, мабуть, вибрав собі в жертву саму Фею Нефритового озера і провів серію нещадних атак.

Король грифів був магічною звіриною сьомого рангу, а його вміння літати ставало для нього справжнім ворогом. Здається, становище Феі Нефритового Озера на даний момент не завидне.

Пташка пішла на злиття з Фейкою, і, здається, її доля — впасти смертю відважних в кігтях короля грифів...

У очах Наньгун Люня заспівали таємничі й огидні тіні. Раптом він притягнув до себе Су Ло і, дзвінко смокнувши її в лобик, наставним тоном, прикріпленим суворим поглядом, наказав:

- Будь гарною дівчинкою і побудь трохи тут. Не йди, я скоро повернуся, і, ледве домовившись і не давши Су Ло та слова вставити його тіло закрутилося в повітряному вихорі й зі швидкістю блискавки він помчав до Фейке Ніфрітового Озера.

що я йому подобаюся. Однак коли настав час вибирати, вона виявилася для тебе набагато важливішою — сумувала за Су Ло.

Тепер-то вона зрозуміла, що означала та дивна усмішка Феї Нефритового Озера.

Ця жінка, її вигляд і бойове мистецтво — все на найвищому рівні, розуму та підступності вона також не оброблена. Ось кого називають "балівницею долі" - боги щедро до неї ставилися, видаючи такий привілей.

Загалом, ця Фейка - ідеальна партія для Нангун Люня. Вона ніколи не була придатною Су Ло, але до неї вона велика.

Су Ло холодно посміхнулася і, відкинувши свої сумні думки, вирішила успадкувати своє теперішнє сховище. Маленький будиночок на дереві був дуже чистим, його площа становила приблизно 10 квадратних метрів. З « передметів меблів» всередині лише стопкою лежали ткані матки або лежачий.

Су Ло тихо і нерухомо сиділа в цьому домі. Можливо, через те що вона відчувала себе ізольованою від світу в цьому місці, на неї напала меланхолія. У своєму попередньому житті вона була відомою вбивцею, приганяла і карала багатьох людей. У неї не було близьких, одні лише знайомі.

Її падіння в цей світ — наче глузування богів. Тепер вона звичайна людина. Вона могла покладатися на свої здібності та вміння з попереднього життя, щоб здолати Су Вон. Але на першому сходинку, воюй вона по справжньому з Су Хи - і навряд чи перемога була б за нею.

ГЛАВА 75

Що вже казати про такий сильний противник, як Фея Нефритового Озера. Так, ця фейка усміхалася їй, як і всім - без виразу та краплі емоцій, але за цією усмішкою Су Ло відразу ж змогла прочитати її думки: презирство, нехтування, ніби вона могла одним натисканням пальця знищити Су Лу, наче досадну перешкоду. Су Ло була для неї непотрібним, нікчемним і не вартим уваги.

У серці Су Ло спалахнула вогненна лють! Вона, Су Ло, не була ні на що непридатною. Вона - неперевершений геній, який володіє трьома елементами. Якби не обставини, вона стала б і ліпшою.

Су Ло відразу стиснула руки.

Вона повинна дістати кров дракона, у що б то не стало! Їй потрібно відкрити елемент простору, щоб розвивати свою здатність володіти елементами вогню та дерева. Можна сказати, що тепер вона найбагатша людина на землі: перед нею лежали гори золота і срібла — лише руку протягнути! Але вони були за міцною ґраткою, і Су Ло було необхідно мати ключ!

У очікуванні час ползло повільніше слимака.

А Нанґун Люнья не повертався.

Вона не знала, що сталося. Усі тварини розбіглися і навколо повисла моторошна тиша, наче затишя перед бурею.

Раптом штормовий вітер потряс землю. Протягом тисяч років дерева тремтіли під його напором, тверді гілки вигиналися і потужні стовбури скрипелі. Маленький дерев’яний будиночок хитався з боку в бік, наче маленький човен посеред бурхливого океану.

Су Ло з усіх сил притиснулася до стовбура дерева, щоб якось утриматися і не летіти. Однак... Вона відчула землетрус під ногами. Визирнувши у маленьке вікно, вона застигла в захопленні. Весь будиночок злетів у повітря. Вітер відірвав його від тисячолітнього стовбура дерева і смерч підхопив у свої потоки, наче щіпку.

На щастя, цей будинок витримав і не розвалився від такого жорстокого поводження.

З обличчя Су Ло зійшли всі фарби. На очах відстань до землі становила приблизно 100 метрів. Якщо вона впаде з такої висоти, то залишиться лише мокра пляма на землі.

Але вона все ще не навчилася левітувати. Це означало, що єдиний шлях для розвитку подій - це смерть.

Клятий Нангун Люунь! Замість того, щоб розпускати хвіст перед Фейкою Нефритового Озера, краще не залишав би його одну рису де, чорти на скільки.

Проклятий торнадо! Йому що, інших дерев'яних будиночок мало? Чому саме це зривання було таким важливим?.

Так, щось їй сьогодні щастить, як утопленнику.

Торнадо продовжував бушувати, але в його серці царював просто-таки штиль. На даний момент, Су Ло сиділа в злегка підрагівному будиночку, як якби вона летіла на повітряній кулі.

Так, якщо хтось із людей побачить це, вони напевно будуть приголомшені. Можливо, для цього світу літаючий дім — це новачка.

Коли Су Ло вже рознервувалася, раптом у хатку залетів нерозпізнаний круглий об’єкт. Він впав на підлогу і покотився, поки не гальмував під ногами Су Ло.

Ця кульоподібна штука....

Су Ло ретельно перевірила це « не що ». Складна здогадка загальмувала в її голові: ця штука схожа на... яйце. На дуже велике яйце.

Су Ло нахмурилась. Як воно могло бути тут? Чи його здорова кукшка підкинула?

ГЛАВА 76

Вся увага Су Ло була зосереджена на яйцеклітині. Він був завбільшки з футбольний м’яч, білий і блискучий. Світло відбивалося від нього, наче дорогоцінне каміння.

Раптом, всередині яйця почули якийсь шебуріння, ніби маленька істота намагається вибратися з свого тісного сховища.

Су Ло затамувала подих.

Чи з неба вилупляться ці яйця?

Ніби у відповідь на її думки, яйця пішла тріщина від верхнього полюсу. Вона ставала все ширше й ширшою, аж поки верхівка яйця не відвалилася і з неї виднілась маленька головка, всипена дрібними шматочками шкаралупи.

Що це за істота? Су Ло ніколи не бачила такого.

Але ця дитина виглядала просто чарівною. Кругла пухка голова, очі закриті, в кутці його пащі плювали бульбашки. Все інше тіло все ще було у полоні шкаралупи.

З закритими очима, це чудо стало швидко і потужно працювати щелепами, прогризаючи стінки яйця.

Спаливши таким чином всю шкаралупу, "оно" стало носом обнюхувати околиці, ніби шукало щось. Його очі були все ще сомкнутими, що надавалося існуючому це безпорадне чарівність.

Серце Су Ло тремтіло від цікавості. Що це за створіння і що воно шукає?

А маленька « річ» зробила кілька незахищених шажків на своїх тонких ніжках, розгойдуючись по всьому боку і чудом зберігаючи рівновагу, воно підійшло до ніг Су Ло. Піднявши свої маленькі лапки, воно причепилося за нижній край її одягу і з важкою працею, тремтячи всім готельцем, забрався на її коліна ...

Тіло Су Ло затрималось. Вона була шокована, спостерігаючи за цим маленьким чудом.

А вже воно розвалилося на її колінах черевом догори. Його маленький живіт мерехтіли і спускалися в такт диханію, очі все ще були закриті, а сам він почав тихо покроплювати.

Воно все ще міцно стискувало тканину одягу Су Ло. Хоч би як вона намагалася, їй ніяк не вдавалося вирвати свій одяг з його лап.

Ха, а цей малюк не промах. Тільки вилупився, а вже приклеївся до дівчини. Чи він думає, що вона його мама?

Су Ло нахмурилась. По лобі заструвся холодний піт.

Вона уважно перевірила процеси, які відбуваються після цього. Це що взагалі за вид? Собака? Але він не має міхи.

Може, це маленький дракон? Але він такий милий, зовсім не схожий на те чудовисько, яке зараз гримить околиці в битві з Феніксом.

І головне, як він тут опинився? Люди чи з волі Небесного неба?

Крім того, її дерев’яний будиночок у найгустішому смерчу залишається неушкодженим. Чи це кінець?

Її думки перервав закручений під ногами підлогу і стіни будиночка, тому в Су Ло заскрутилася голова і вона, нарешті, відчула, що дерев'яний будинок падає вниз.

« Це гидота! » — подумала Су Ло, намагаючись втриматися у дерев’яному будиночку. Вітер свистів у вухах. Це було гірше, ніж сидіти в паданому ліфті.

Адже їй, Су Ло, дали другий шанс. Вона відродилася в цьому світі. Невже вона знову так просто помре?

ГЛАВА 77

На щастя, дерев’яний будиночок звололив не на тверду землю, а в крони дерев, чиї гілки повільно сповільнювали політ. Під час спуску, до того як ця споруда не розвалювалася на шматки, Су Ло рефлекторно перекурилася по підлозі і, схопивши маленького дивака та засунувши його за шорстку, вона вискочила з сховища й обома руками вхопилася за гілку. Потім вона легко і граціозно спустилася на землю, спритно ухиляючись від руїн зруйнованого будинку.

Однак це її маленьке спасіння не означало, що вона вже у безпеці. Навпаки, тепер вона була уразлива куди більше, ніж раніше. Вона була занадто близько до палаючого бою двох монстрів, один з яких був дуже схожий на маленького дивака в неї на грудях. Лю Жосюе та її компанія назвали це чудовисько « божним драконом ». А другий був вогняним феніком, який спалював усе на своєму шляху.

Вони обидва боролися з таким остервенством, ніби не дбали про власну безпеку — тільки б ворог отримав більше тумаків.

"Хм-м... Дракон..."

Вона в серці плескала себе по чолі з власною недогадливістю.

Вона так багато пережила, прибувши в цей Горний Кремет, подолала купу труднощів, і все заради чого? Заради крові дракона, зрозуміло!

І якщо той, хто бореться, монстр - дракон, то ... Думка Су Ло опустилася на чарівного дивака, з комфортом збудованого в її руках. Мабуть, він теж дракон? Ну звичайно, це точно дракон! А яйце завбільшки з футбольний м’яч — драконьє!

Адже вона може отримати вожену кров прямо зараз, не відходячи від каси, так би мовити. Ось він — її квиток для культивації, солодко поп’є!

Хехе! Кут рота Су Ло простягався в зловісну посмішку. Здається, доля знову вирішила спростити їй завдання. Боги, звичайно ж, освятить її. Інакше як би ще одне яйце виявилося саме у дерев’яному будиночку, так і маля вилупилося так вчасно.

Вона тхнула пальцем цього міні-жака - божественного дракона в мініпузико, тому той ще голосніше загулював у здоровому сні, пуська носом бульбашки. Малюк явно не очікував якоїсь підлянки від новопризначеної « мумочки».

А ось якби справжня мама-дракон дізналася б про наміри Су Ло, вона б точно перетворила її на милий палаючий смолоскип.

Вона весь цей час холила і лікувала це крихітне яйце, і ось коли настав час новонародженому з'явитися на світ - до неї приперся цей Фенікс, намагаючись дізнатися « хто є найбільш крутий на болоті». Їй нічого не залишалось робити, окрім того, щоб кинути яйце в безпечне місце неподалік. Звідки ж вона знала, що той маленький дерев'яний будиночок вже зайнятий особливою, яка, по чистій випадковості, сама веде полювання на кров дракона? Якби мама-дракон дізналася про це, вона, ймовірно, зійшла з розуму від гніву. Це треба, піднеси свій маленький скарб на блюдечку з голубою кішкою такої жахливої людини!

Су Ло дістала припасований за голиня чобіт кинджал, і стала чіплятися.

Він прикрив свої запливлі очки і почав терти їх лапами, його морда виглядала до комічної втраченої. Від цього дурного мосьця пом’якшилося б кожне кам'яне серце, що вже казати про Су Ло?

Нарешті, він широко відчинив очі і втупився на Су Ло. Вона дивилася на дракона. І тут....

— Вруаа... - Заверещало это... У Су Ло майже барабанні перетинки не поплескали. Разом з цим криком прийшов і провал всіх її планів.

ГЛАВА 78

Мама-дракон і фенікс були захоплені полум'ям бою, але вона все ж знайшла час обернутися на звук. І вона побачила, що її дорогоцінне дитя було в руках жалюгідної людяної людини, яка ще й посміла привести на нього кинджал!

Дракониця випустила роти. Вона б хотіла спалити цю мерзенну дівчину, але та прикривалася її коштовностями! Ні, продовжити атаку на « поразку» неможливо застосовувати.

Раптом Су Ло побачила гігантську тушу дракона, що рвав у її напрямку. Коли на тебе летить такий багатотонний об'єкт - голова вимикається, так що Су Ло, не задумуючись, підхопила маленького дивака і просто зі всіх ніг побігла. Це було абсолютно несвідоме рішення — на одному інстинкті самозбереження.

Бігти, тікати, бігти...

Су Ло чудово розуміла, що догони її матері — драконячої. Як і про своє життя.

Рев Божественного дракона за спиною чудово надав прискорення, хоча від нього серце Су Ло йшло в п’ятки і тільки чудом умудрялося продовжувати кровопостачати палаючі легені.

Дракон гнався за Су Ло очевидно з не філантропними намірами, а за драконом мчав вогненний фенікс, незадоволений « втечім » свого противника з поля бою. Але саме він дав нам крихітний шанс на порятунок для Су Ло.

Су Ло якось примудрилася навіть озирнутися на біг, щоб оцінити масштаби проблем. Злісна морда та люті очі мамині — дракона викрикували їй швидку і болісну смерть.

- Криваве пекло! — выругалась Су Ло. Відстань між нею та драконом швидко скорочувалась.

Су Ло ще прискорилась, а тепер вона не бігала. Щоб уникнути розриву серця, вона вирішила більше не озиратися.

Серце Су Ло було готове вистрибнути з грудей (ну або п’ятки, залежно від сучасної міграції). Ще трохи - і дракон наздожене її. Врятування немає...

Чудик в її руках також не хотів сидіти спокійно. Йому здавалося, що це все — захоплива гра і він проколов унісон зі своєю мамою.

Су Ло була в розпачі. Вона напів - загрозливе і полудне благаючи до дрібного дракона « замовкни!», але той не розумів її. Але, побачивши зловісний вираз на обличчі Су Ло, він з легким поскутуванням відкинув свою голову їй на руку і притих.

Проте, щастя тривало недовго, і через деякий час він відновив свої підвищення, знову крутячи головою на всі боки, щоб не пропустити нічого цікавого.

- А ну ляж назад і заткнись! — сказала Су Ло, притискаючи його голову назад до руки. Маленький дракон послухався і знову затих.

І так далі, бійка вилізла і відкривав пащу, а Су Ло притишала його назад. « Яка ж гра весела» — подумав маленький дракон.

Але Су Ло набридло боротися з непосидливим монстром і вона залишила його морду в спокої. Малюк, очевидно, засмутився припиненням забазиту і видав мимовільне « навуу » з ображеним виразом на морді. У його очах блищили сльози.

Су Ло печально поморжилася.

Вона ж просто хотіла трохи крові цього дрібного дракона. Хіба це мало стати такою складною справою? У результаті одна проблема на її руках, а друга — не менш проблемна, вже виникає їй на п’ятку для того, щоб відкусити голову жінки...

Божественний дракон мчав швидше за блискавки. Дерева падали перед ним, ламаючись, наче відкривши шлях до цього монстра.

ГЛАВА 79

Від люті Божий дракон спалював усе на своєму шляху. Він уже так довго женеться за цією дівчиною, і все ніяк не наздожене її! Його очі налились кров’ю, з грудей рвало оливкове полум'я. Але ні, він не може вразити її своїм вогненним диханням, поки у неї на руках його маля!

Хвост дракони люто руйнував усі дерева. У повітрі кружляли листки, зірвані з гілок цієї « заварушкою ».

Хоча дракон не міг дістати Су Ло своїм хвостом, їй було добре перепасти від розбитих уламків дерев.

Одна важка гілка вдарила Су Ло прямо в спину, вибила все повітря з її легенів і не могла зробити жодного подиху.

Вона відчувала, що цей удар потряс всю енергію ци і кров в її тілі. У роті з’явився кисловато — залізний присмак і, не здавшись, закашлялася кров’ю.

Су Ло похитнулася, ледве утримуючи рівновагу. Це був критичний момент.

А дракониця за неї не втрачала часу: побачивши хитке положення свого ворога, вона почала « виплювати » комки полум'я в Су Ло.

Але сама Су Ло була насторожі: зі швидкістю блискавиць вона ухилялася від усіх « костюмів» дракониці.

Вона чудом врятувалася... Але тільки на цей момент. Підлога Су Ло стікала з крижаної поту, яка була на волосинці від знищення.

На щастя, вогонь фенікс уже підспівав та різанина цих двох божественних тварин була змушена відновитись і дати Су Ло невелику фору й втекти подалі.

Су Ло знала, що якби божественний дракон не турбувався про свою дитину, то вона вже давно перетворилася б у кілька попелу. Однак здається, що боги були на її боці.

Цей крихітний вогненний фенікс не хотів, щоб його « влаштовували » і вимагав негайно продовжувати битву, використовуючи тимчасові труднощі дракона. Так що, роздратованій матері довелося скрипити зубами, відірватися від погоні за Су Ло і відволіктися на атаки фенікса. І так кожен раз, коли вона мусила наздогнати свого ворога, який викрав її маля фенікс, що летів по п’ятах, то відчував обурення і потребував уваги.

Однак Су Ло також було рано радіти.

Це кінець!

Перед нею висіли величезні скелі, а позаду її наганяв розлючений дракон. Су Ло хотіла б розплакатися від розпачу, але з часом уся рідина вийшла. Тепер їй нікуди втікати!

Що робити? Навряд чи, якщо вона зараз розвернеться і віддасть дрібного дракона його матері та запросить її до себе.

Але, можливо, у неї все ще є шанс врятуватися? Надія помирає останньою, і все таке.

Гострим оком Су Ло запримітила звисаючу темряву — зелену ліану. Після цього вона вирішила, що та достатньо міцна, аби витримати її не настільки велику вагу.

Здається, небеса не хочуть її смерті!

Серце Су Ло було радісно. Вона засунула чарівного дивака за пазуху і, міцно вхопившись за ліану обома руками, почала сходження. Менш ніж за чверть години вона досягла вершини.

На вершечку скелі була плоска лужайка, легкий вітерець колихав смарагдову траву. Це був спокій і мир.

Стоячи на вершині скелі, Су Ло не мігши дивилася вдалечінь, спостерігаючи за битвою між Божим драконом і вогняним феніком. Авжеж, здалеку дивитися на це набагато приємніше.

ГЛАВА 80

Чудово, чудово!

Якщо б вона не використала такої вдалої ситуації, то навряд чи дала би їй другий шанс на спасіння.

Серце Су Ло було веселе. Однією рукою вона прикріпляла до себе чарівного маленького дракона, а другою шарила за пазухою у пошуках нефритової коробоки, в якій вона зберігала запасну Наньгун Луневу просторову траву і власною вкраденою Божою водою. Нефритова скринька мала одну дуже цінну особливість: вона зберігалася свіжою і не була брудна, наче холодильник. Навіть просторова трава, зірвана десятиліттями тому, в цій коробці зберігалася так, як якби її тільки-тільки зірвали.

Проте подив мілина в очах Су Ло. Де вона? Де її нефритова скринька? Вона точно пам’ятала, як сиділа в дерев'яну хатинку і витягала її та перевіряла вміст. Куди вона могла дітися?

Чи вона втратила її, коли впала в крону старого дерева?

Та ні, вона чітко пам'ятала, що коли вона засувала маленького дракона за пазуху, нефритова коробочка все ще була там. І де ж вона тепер?

Чи вона випала на скелі? Су Ло втупилася у землю і почала ретельно просиджувати кожен сантиметр місцевості. У результаті, вона і сама виявилася повзаючою по землі та чи мало не носом роїй грунт, але не було ні сліду нефритової коробоки...

Ну як так? Адже, кров дракона буквально у неї в руках, а інші інгредієнти... Су Ло просто хотілося розплакатися від розпачу.

Поки Су Ло безпорадно ходила кругами, її супроводжувала пара безглуздих очей. Врешті-решт, бійка зачепилася передніми лапами за подол одягу Су Ло і став кататися за нею, прийнявши, мабуть, Су Лок за захоплюючий атракціон-лошадку. Крім того, весь цей час він щось захоплено жував.

Спалах озаріння відобразився на обличчі Су Ло, вона раптово згадала сцену вилуплення маленького дивака і його подальше згризання шкаралупи яйця.

Все не може бути так погано, правда? Чи може?.

Вона підхопила дракона і тремтячим пальцями розтиснула його пащу. Від побаченого вені повставали на її лобі b з’явилося сильне бажання вигадати цього чарівного маленького дракончика!

У його пащі вона виявила уламки нефритової коробочки.

Цей дрібний засранець! Він дійсно з'їв її нефритову коробку!

Су Ло безпорадно втупилася на бійку, ніби намагаючись спопелити його поглядом. Малюк, очевидно, ніколи не здогадувався про її смертельні наміри і знову почав солодко погрівати в дріманні.

Цей спокійний вид дракона остаточно розлютив Су Ло і вона вихопила через голенти свій кинджал, наслідуючи черево цього монстра, люто прошипів:

- Хоч ти і проковтнув мою прозору траву та Божевільну Воду, вони ще не встигли перетравитися в твоєму бездонному шлунку?

Маленький бійка сонно відкрив очі і, насилу сфокусувавши їх на блискучому перед його носом кинджалі, почав ... З апетитом гризти гостре заліза, вищого класу, за словами Нанґун Люня, між іншим! І ось чудова зброя в два укуси стала обідом цього дивака!

Малюк любить хрумка залізом, ніби спробував найбагатіші печінки у світі (бідні лицарі, які будуть приходити битися з ним, вішані всілякою зброєю).

Су Ло відчайдушно лягла себе по чолі. Вона відчувала, що або ось-ось зійде з розуму, або порве цього бійці на дрібні шматочки!

ГЛАВА 81

Хто б міг подумати, що цей маленький демонок, який успішно прикинувся благословенням, буде найжорстокішим прокляттям! І що в сухому остатку? Простір трава і божественна вода успішно перетравлюються в травному тракті, а сама Су Ло так і не піднялася рука розповнювати цього гаденця, щоб добути його кров. Тобто, не бачити їй свого простору, як власних вух.

Здається, мила бійка злякалась Су Ло і нахилила голівку. Су Ло продовжувала нервово виступати по колу разом з причепом у вигляді дрібного дракона, який не відставав від неї ні на крок.

Врешті-решт, Су Ло нахилилася, підхопила дрібного дурня і подивилась в його очі люто запитувала:

Ти мені ось що скажи. Мені тебе як, погасити, зваряти або підсмажити?

Здається, дракон ще не знав про існування кулінарії. Він ще більше розгубився і поставив запитання на Су Ло.

- Що, не вмієш ще говорити? Отже, я виберу сама - і вона міцніше стиснула обломок кинджала.

Вона припустила, що одного разу Нанґун Люнь зміг добути простіральну траву. А щодо води... Оскільки вона була в сім'ї Су, чи ця родина така унікальна - напевно у загашках ще будь-якої давньої родини можна буде знайти хоч ковток.

А кровь... Ось же вона — лише руку протягнути. Що це може бути, якщо не доля? А ще кров самого божественного дракона, а не якогось тривіального чорного змія - броненосця.

Ось тільки... Цей дивак. Він весь із себе такий крихкий, на лапках шкірця тонка, чи ледь не просвічується. Ну як таке безпорадне створіння можна холоднокровно полоснути кинджалом?

Вона зовсім не хотіла вбивати його, лише пара капелек крові - з нього не втече, вірно? Тільки як би так розрахувати, щоб акуратно йогодряпнути, а не зарізати нахрен?

Поки Су Ло замислилась у нерішучості, бійка схилився до її грудей і почав обнюхувати та тикати носом, як поростка в пошуках молока.

Су Ло підняла його за ширку, нахмурившись.

- Я тобі не мамка дракон, тому й думатиму забудь!

Дракон підняв свої затуманені очі і раптом ...

Су Ло побачила лише, як він відкрив свою пащу і її барабанні перетинки, здавалося, поплескали від пронизливого крику та болю. Су Ло, очевидно, не очікувала такої підляжки від малого дракона. А той, не гаючи часу, аж поки Су Ло не прийшла в себе — загнав свої гострі зубки у зап’ясті Су Л!

— ААА! — Звинула від гострого болю і підскочила з землі.

Хоч дракончик тільки вилупився - його молочні зуби були неймовірно гострими і міцними, а щелепи розчавити взагалі не вдалося до тих пір, поки він сам її не відпустив. Їй здалося, що вона ось-ось вистежує кров'ю.

А цей дрібний засранець дивився на неї винними очима, притиснувши голову до землі і сховавши лапки під підборіддям, — і виглядав при цьому таким жалобним та нещасним, що на нього не було навіть далі злитися.

А в наступний момент...

Золоте світло окутав тельцю безглуздого бійці, а з його пащі вилетів маленький тромбочок крові, що складався із суміші крові Су Ло і самого дракончика. І ця кулька взяла форму дивно переплетених загадкових символів.

Су Ло в шоку не могла з місця просунутися.

- Невже це... Справді...

Раніше вона проштовхувала тонну книг з історії та загальних наук цього континенту, тому в її голові заселилося туманне підозри.

ГЛАВА 82

Згусток крові розділився на дві рівні частини і половина пішла в тіло Су Ло, а друга — до маленького дракона.

Хвиля болю накрила мозок Су Ло, в який проникало величезна кількість нової інформації. Дрібний бійка, по суті, створив між ними зв'язок? Більш того, зв'язок на рівних, а не так, що один володар, але другий-раб.

- Ну що, диваку, звати тебе як? — Су Ло відчувала, ніби вона може телепатично спілкуватися з бійкою.

— Мах, Мах... — почула вона в голові голос дрібного.

— Махмах? Що за ім'я? Гаразд, я буду називати тебе Мен-Мен (з китайського - (« охолодження» або щось в цьому дусі), йде? - І вона тремтіла маленького чарівного дракона по голові.

— Хах, хихи... - Здається, він цілком задоволений. Мабуть, так він самозавдяко сміється.

Здається, що так Су Ло вдалося підкорити маленького божественного дракона. Без якихось бойових мистецтв, між іншим, всі своїми ручками. Ну, і Богиня удачі, очевидно, підкупила.

Раптом світ у очах Су Ло став розмитим і вона опинилася в абсолютно незнайомому місці.

З дрібними бійками на руках вона блукала в цьому новому світі і пильно оглядалася навколо.

Невже це... її простір?

Це мало бути - всього 10 квадратних метрів. А всередині - схожий на маленький фонтанчик духовного батьківства, і все? Та ще й, як виявилося, маленький дракон теж може увійти, хоча за планом туди може потрапити лише її дух.

Зайшовши дух, тіло залишилося зовні. Печально. Вона розраховувала, що завдяки своєму простору, будь-коли зможе змитися сюди і врятуватися від усілякої небезпеки, а ні - її простір дуже вже відрізняється від тих, про які вона чула та читала.

Вона і дракончика-то наважилася витягти з-під носа велетенського Дракона лише тому, що була впевнена, в той момент, коли цей монстр їх побачить - у неї вже буде свій простір, де вона щасливо б змилась.

Але тепер треба зробити інший план.

Поки Су Ло втрачено озиралася, маленький бійка зробив свої перші невпевнені шажки і припав до родимника, жадібна лакована воду.

Вода була такою чистою, що можна було роздивитися кожен камінець на дні пологового будинку. Через воду був легкий солодкуватий аромат.

Су Ло зачерпнула рукою воду і зробила маленький ковток. Втома злетіла, в її тілі ключ забився життєвої енергії.

Раптом до Су Ло дійшло, що вона вже якось пила цю воду. Вона була один в один, як та найдостовірніша вода, викрадена нею з помести Су. Су Ло з цікавості спробувала трохи, і не могла помилятись — смак був незабутнім.

Хто б міг подумати, що така важкодоступна рідина тепер била ключ у її просторі — хоч пляшки вставляй, набирай і продавай чесному народу! Здається, Су Ло по-крупному заборгувала Богині удачі, цікаво, як вона повинна буде з нею платити?

Раптом її серце закололо негативним передчуттям голкою. Вона виринла з простору і зрозуміла, звідки появився цей страх — величезний дракон знову наздогнав їх і вже збирався впасти своїм жарким полум’ям!

Від страху Су Ло мертво побледеніла. Вона розвернулася і що є силько побігла — тільки плями виблискували.

ГЛАВА 83

Мабуть, все було в тільки що сповитою Божественної Водї, бо Су Ло відчула себе переповненим силою і, наче тюка ластівко, легко й витончено помучилася на рівні з вітром. Хоча, здавалося б, вона не могла так швидко відійти після нещодавньої "гонки".

Вперед-вперед.

Су Ло підбігла до краю скелі і, вхопившись за ліану, перелетіла на інший бік. Боговий Дракон слідом, він не збирався відпускати кривдника свого дитя. Коли він доніс вогонь, то зруйнував скелю і на Су Ло впав град кам’яних уламків.

Су Ло заскакала, наче на сковороді: відстрибуючи ліворуч, то вправо, ухиляючись від гострих каменів. Коли переслідувач підійшов до неї впритул, її осяяло.

Відкрито простір, і вже немає потреби тримати малого дракона при собі. Вона може просто повернути цю паскудну красу мамі, і та відчепиться! Ну, швидше за все ... І як вона не додумалася про це раніше?

На жаль, цей план був хороший тільки в теорії. Маленький дракон залишився в її просторі, і тепер мав його витягнути звідти. І все ж він лежав на пузі і методично висушив її духовний рід!

« МанМан, хороший хлопчик, йди до мене і негайно виходь! » — почала подумки благати його Су Ло.

Сёрб...

Її наковтнув маленький дракон і продовжував пити.

« Я хочу, щоб твоя мама спалила мене зараз з усіма потрохами! Швидко вилазьте звідти!»

Сёеёрб...

Її заклик не мав жодного ефекту.

У Су Ло від люті проступили на лобі вени. « Ось маленький гадениш, дай тільки добратися відштовхую так, що не зможе сидіти місяць!»

За всіма цими зигзагами від дракона Су Ло абсолютно заплуталася в місцевості. Невже вона заблукала?

Несподівано Су Ло запримітила перед групою людей, яких знали. Її очі спалахнули лютим вогнем. Так, вона вела Божественного дракона прямо на них, і не випробовувала з цього приводу ніяких мук звести. Вона була тією ще стрілочницею.

Незабаром вона з'явилась в порваному одязі, брудна і заплескалася перед світли очі команди Лю Жосюе, яка була безумовно щаслива бачити Су Ло у такому стані.

Вона оглядала Су Ло з ніг до голови і вибухнула безконтрольним хохотом.

- То це ти, Су Ло? Ми ніби не так давно розлучилися, коли ж ти встиг перетворитися в цю жахливу?

Су Ло змерла її презирливим поглядом.

- А себе-то ти бачила?

Тепер чудовий одяг Лю Жосюе став рваним лахміттям, а на обличчі блищать свіжі подряпини. Смерч її потріпав не менше.

У люті Лю Жосюе швирнула останній козир.

- Міс Су, а де ж Його Високість принц Цзінь? Невто, покинув Вас?

— У Його Аосництва принца Цінзія з'явилася одна термінова справа, але він скоро повернеться. А у Вас що, якась справа до нього?

Лю Жосюе дуже розсміялася.

— Ты - маленька безболісна шльонка. Думаєш, ми не знаємо, що Його Високість принц Цзінь безпечно змився від тебе, хвостиком післяавши за Феєю Нефритового озера? Він кинув тебе, або ти цього ще не зрозуміла? Ти для нього - іграшка, яку він викинув у ту ж мить, як вона йому накучила!

ГЛАВА 84

- Що ти верзеш? — Су Ло старанно зобразила обурення і кинула на неї погляд, повний ненависті.

— Чушь, тыерь? Ахаха, не сміши мене. Так само від сміху і померти недовго! — Лю Жосюе так сміялася, що на її очах проступили сльози. Заздрість до Су Ло зникла з її серця, замінивши це святкуванням. - Ти ж сама сказала, що Його Високість принц Цзінь пішов рятувати Фею Нефритового озера?

Су Ло холодно посміхнула.

Лю Жосюе була права. Наньгун Левуні справді помчав на виручку цієї Фейки, залишивши Су Ло в гордому дерев’яному будиночку.

Коли Лю Жозуея на обличчі Су Ло дивилась злодієм, вона дуже злилася. Вона вже від сміху трималася за живіт. Вона ледве не задихалася від скаженого хера.

— Су Ло, ах, Су Л. Ти мене могла здивувати. Його Високість принц Цзінь був так добрий до тебе. Мабуть, ти не очікувала, що його хорошого відносини і турботи вистачить всього на пару днів. Хаха!

Су Ло вже закипала від люті, але зовні на її обличчі не здригнувся жоден м'яз.

Посміхаючись, Лю Жосює обернулася до Лу Вейміна і сказала:

- Хлопці, чи не час нам повернути наше серце Дикого змія, як ви думаєте?

Лю Веймін злегка нахмурився, в його очах засоромило сумніви.

- Вона вже проковтнула його, чи не так?

Лю Жосюе змірила його поглядом а-ля "ти завжди такий дурень, чи тільки в цей час доби?" і відповіла:

- Не думаю, що такий потужний артефакт так швидко перетравиться. Можливо, він і досі залишається неушкодженим на дні її шлунку. Ну так, що терзатися сумнівами, давай просто зап'ясти їй живіт і самі подивимося.

Лю Веймін завмер у нерішучості. Адже раніше принц Цзінь виявив неабияку турботу про цю Су Ло.

Лю Жосюе насмішко хмикнув.

- Хіба ти не бачиш? Його Високість принц Цзінь вже кинув її. Хіба інакше він покакав би слідом Феї Нефритового озера, залишивши Су Ло одну-одинеленьку в цьому страшному лісі? Подумайте, кого ви вибрали б: прекрасну, незрівнянну, дорогоцінну Фею чи ось цю бездарну? По-моєму, вибір очевидний. Чи, може, ви такої низької думки про смаки й уподобання Його Святості?

З кожним словом, стіна сумнівів щодо розсудливості Лю Вейміну розвалилася. Ні, він добре розумів, що Лю Жосюе прагне помститись і покінчити з потенційною суперницею, тому-то з її уст ллються ці солодкі мови. Але якби справа було тільки в примху його бойової подруги...

Серце Дикого Змія було йому потрібно.

Якщо він зможе отримати його, то матиме нагоду стати особистим учнем Великого Майстра Лана. А це звання зробить його шлях культивування гладким і приємним, без будь-яких турбот та проблем.

Тінь усміхнулася по устах Лю Вейміна. Крижана і надзвичайно небезпечна усмішка.

З його рукава виблискував кинджал.

Су Ло мила сміхом усміхнулась.

Кучка ідіотів!

- Чого ви тут удумали? — лицемірно-ісхильно вигукнула Су Ло. - Так, якщо Його Високість принц Цзінь дізнається, що ви хлопці вбили мене, він же з вас самих живих не плаче!

— Так, так. Дуже правдоподібно - знову розсміялася Лю Жосює. - Його Високість принц Цзінь? Думаєш, він за тебе помститься? Чи не забагато ти береш на себе, говорячи так від його імені? Повір мені, навіть якщо б йому раптом приспішило « мститися» за тебе, сама подумай, як він дізнається, що це наших рук справа? У цьому великому і страшному лісі так багато жахливих та кровожерливих монстрів. Що ж робити, боюся, все що він зможе знайти - це обглучені кісточки бідолахи Су Ло. А може, і не її, хто знає?

— Ну, ви... — Су Ло не встигла договорити, як відчула зловісну тінь за своєю спиною. Холодна сталь кинджала швидко наближалася до її горла.

Вбивця! Хто б міг подумати, що Лю Веймін був такою ж людиною як вона, власник технік професійного вбивці.

Посмішка на льоду засяяла обличчя Су Ло.

ГЛАВА 85

Ваймін зміг помітити лише те, що Су Ло вислизнула прямо з його захоплення, а кинджал зі свистом розсік тільки повітря. І, перш ніж він встиг зреагувати, вона вже мило махала йому ручкою на відстані десяти метрів.

Його очі застигли.

Він відчував, що в тілі Су Ло немає грама духовної сили — вона була звичайною людиною. Він був чарівником третього рівня.

Чому його маневр зазнав невдачі?

Куточок рота Су Ло смикнувся в ледь помітній висміці. А потім, розвернулась і стрімголов понеслася в захід сонця. Вона відчувала, що битва між Драконом і Феніксом підійшла до кінця, і більше ніщо не завадить розгніваній матусі наздогнати її та відкусити голову.

— Эй, не могла б ти бути так люб'язна не утікати? — Покликала Лю Жосюе, кидаючись вдогонку.

— Не могли б ви бути такі люб'язні і не гнатися за мною? — На бегу кинула через плече Су Ло.

Ага, зараз, не тікати. Знайшли дуру!

Очі Лю Вейміна запалилися прагненням вбивства.

Дорога прокладена і крок зроблено — відступати пізно. Коли Су Ло з’їсть на життя, то не мав іншого вибору, як закінчити й убити її. Вона могла змилосердитись над Його Вищістю. А той, хоч він і відмовився від неї... Він не знає, що йому в голову може збрести.

Азарт вбивства і побоювання за власну шкуру підстежували Лю Вейміна бігти все швидше. Решта лишала пилом за ним і дивилась, як він майже не торкався східних ніг землі. Він не спускав з неї очей, помічаючи всі її маневри і не даючи ні шансу врятуватися.

Після того як четверо позосталих так само кидалися в дверну побіжку, які піддались плантуванню - « всі біжать, і я побіг туди». Однак вони і самі були готові відрізати цю нахалку прекрасну голівку.

І відстань між ними з кожною секундою все скорочувалась і скорочена... Крок за кроком... Все ближче і ближче...

"Гей, щось не так..." - раптово нахмурився Лю Веймін. Він усім нутром відчував неминучу небезпеку.

Він обернувся і побачив щось, що застигло в жилах. Помітивши мертву блідість свого товариша, решта команди також озирнулися і...

— Святые небеса.... Що це за змія?

— Ідіот, яка ще « плазуюче створіння»! Це дракон! Божевільний дракон!

Божественний дракон, який може майже мізинцем зруйнувати ціле місто. Просто кошмар!

Але найгірше те, що Божественний дракон... Ховався за ними! Його очі були сповнені жорстокої ненависті, неначе вони викрали її дитинча. Але чому? Чим ця легендарна звірина була наповнена?

У той момент ніхто з них не міг розмірковувати хоч скільки-небудь тверезо. Все, що міг спродуцувати їхній мозок - це єдина команда: « ПЕРЕМОЖАТИ! »

І почалася гонка на виживання. Кожен намагався залишити позаду себе якомога більше інших людей в надії, що дракон встигне накусати їх більш повільними товаришами, а їх самих вже не чіпе.

А ось бігаюча "перед планети всієї" Су Ло люто підихивала. Ця парочка - і дракон, і Лю Веймін — прагне її крові. Так нехай вони спочатку пустять її один одному, а потім подивимося, чи вистачить у них сильний на Су Ло. І не дочекаєтеся, коли вона відчує докори сумління. Саме тому так вперто намагається позбавити життя нещасну безпорадну дівчинку, яка вже один раз померла. Більше якось не хочеться.

Та й взагалі, якби вони були розумніше, смикнули б, що, втікаючи в напрямку, протилежному від Су Ло, шанси вижити виявилися б куди більше. Але такі цілеспрямовані люди вирішили втекти за Су Ло, і не хочуть відмовитися від задуманого. Що, власне, самої Су Ло було тільки на руку.

Су Ло непогано розбиралася в людях. Вона могла припустити, що Лю Веймін і співтовариці не хочуть залишити її в спокої і обов'язково намагатимуться зашкодити, при цьому вони поняття не мають про те, щоб Божественного дракона « на хвості» приніс ніхто інший, як Су Ло. Таким чином, вони стали зразком живого щита для неї.

ГЛАВА 86

Так, коли справа досягала хитромудрих тактик для порятунку власної ... Кхм, шкурки, Су Ло не було рівних.

— Пувуф... — Божественний дракон випустив своє вогняне дихання.

Густий чорний дим окутав густу пелюшку, що бігала в самому хвості процесії.

В очах дракона ці гаманці-мурав'ячі люди, що вдираються разом з Су Ло були її союзниками і разом брали участь у підступному плані по завданню шкоди його дорогоцінній маляті. Усі вони заслуговували смерті! Він побоювався, що вбивство Су Ло може зашкодити дитині.

— ААA!!

Роздався розпачливий крик з групи відсталих людей.

Кричав хлопець з команди Лю Вейміна. Цей молодий чоловік завжди був гнобителем Лю Жосюе і завжди трохи побоювався її. Але в критичний момент, коли дихання дракона вже лоскотало п’ятки, він підштовхнув Лю Жосюе вперед, намагаючись допомогти їй уникнути вогню. І в той же момент був відпущений у подяку їй назад. Вона використала свою можливість втекти від смертельного дихання дракона.

У той момент, коли полум’я його поглинуло, на обличчі хлопця застигло розчарування і невірство: він не міг повірити в зраду та зраду Лю Жосюе. Він ніколи б не подумав, що, простягнувши руку допомоги, у відповідь отримати пінок під зад.

Навіть помираючи, він не міг зрозуміти одного: чому вона так зробила...

Що ж, малий, така людська природа. Або ти думав, що в казку потрапив? Люди, які є егоїстичними й холоднокровними, не завжди пам’ятають про добрі вчинки і прагнуть укусити їх.

Спочатку команда складалася з шести осіб, але від моменту входу до лісу одна людина була вбита Диким Змеєм. Тепер інший впав від вогню Божественного дракона. Залишилося лише четверо.

Божественний Дракон все наближався, ось і ще один юнак спалахнув, як сірчачка, тільки яка вміє чесно кричати від болю та жаху.

Хоча Су Ло бігала майже зі швидкістю світла, навіть у неї серце вистрибувало з грудей від страху. Побачивши, як лягає потихеньку її щит, вона з жахом уявляла, що незабаром прийде і те саме.

— Все, згода идем! Інакше ніхто не врятується! - Лю Веймін не за гарні очі став капітаном команди, він нарешті опинився і видав розумне та єдине правильне рішення.

Дракон один, а їх четверо, так що, якщо всі вони кинуться в розсипену, йому доведеться зробити вибір і погнатися за кимось одним. Таким чином, троє зможуть безпечно втекти і врятуватись.

Лю Веймін кинув погляд, повний ненависті, в спину Су Ло. Вона повинна померти тут. Не можна допустити, щоб вона нажальилась Його Вищості. Краще померти тут самому, ніж стати ворогом принца Цінсія.

А якщо за нього всю брудну роботу зробить дракон, то взагалі чудово.

Це була чудова думка, коли ми разом з Лі Ван прийшли в голову Лю Вейміну, Лу Жосюе. Вони змовники переглянулися і втрьох кинулись у три різні сторони.

Помітивши цей маневр, серце Су Ло затремтіло в грудях. У неї більше не було щита.

Залишилася одна надія: достукатися до дрібного дракона.

Божественний дракон зрештою загнав у кут Су Ло; його оточували високі навислі скелі. Вона не могла втекти.

Су Ло підняла обидві руки і обернулася. На її обличчі застигла виблискаюча лестощі.

- О, Божевільний Дракон, Ваша Величносте, як поживаєте? Ви, напевно, втомилися? Хочете трохи відпочити?

Дракон був розлючений. Від холоду його очей, здавалося, навіть температура навколо опустилася до мінусової позначки. Він оглянув усю Су Ло, але не зміг побачити ні сліду дорогоцінного маляти.

— Ні, не треба... — Від страху Су Ло покрилася вся крижаним потім.

ГЛАВА 87

Вона постійно намагалася замаскуватись до малого дракона. Вона так голосно кричала, що, здавалося, сама зараз оглухне зсередини.

Тільки дрібному засранцю все було по барабану: він продовжував, не відлучаючись, з задоволенням приклеюватися до джерела. Він тільки почав піднімати на Су Ло свою мордочку з великими очима, які лилися крокодилами. У Су Ло навіть з’явилось відчуття, що це негарна дівчина.

У своєму просторі, Су Ло кинула яросний погляд на дрібного.

— Якщо ти зараз не вийдеш, твоя мати перетворить мене на спорожнілий смолоскип! І ти, до речі, теж помреш разом зі мною, якщо вже на те пішло!

Су Ло ніяк не могла зрозуміти. Адже там, зовні, його чекає мама, яка зробила його на світ, а він вчепився у простір Су Ло і ніяк не хоче виходити! Невже йому не подобається його власна сім'я? Звичайно, що ні. Деякі діти з насолодою смакують їжею в інших сім’ях. Але чи так само буває з драконами?

Прелесний бійок продовжував гіпнотизувати Су Ло жалобним поглядом.

Су Ло зобразила на обличчі гнівний вираз і сама підхопила дрібного дракона під черево, бажаючи насильно вигнати його зі свого простору.

Але не тут було: дракончик всіма лапами вхопився за край джерела і ні за що не збирався відпускати його! А з його очей продовжували витікати гіркі сльози, що змушують Су Ло відчути себе якимось безсовічним викрадачем дітей!

Су Ло втомилася підперла голову рукою. Взагалі, чому вона повинна займатися подібним? Нехай прийде сім'я цього дрібного і забирає його висвої, бо вона не в змозі підняти цю голу тшку.

Вона просто хоче повернути його власнику — матері! Ну і що ж йому не подобається? Ніби вона тягне його на вірну смерть.

Все, вибору більше немає. Якщо цей дрібний засранець не здасться своїй мамі негайно, Божевий Дракон просто їстиме її, і справа з кінцем.

Су Ло приготувала його і так, і етак, пропонуючи набрати йому води з духовного пологового будинку в відрако та взяти із собою, благаючи повернутися до матері, але все було марно.

— Ну, малюк, давай хоча б на короткий час виглянеш і поцікавишся її здоров'ям, добре? Зрештою, вона не бачила тебе з тих пір, як ти вилупився.

Пристойний маленький дракон негативно похитав головою, але, при це, він на секунда відволікся, що дало можливість Су Ло швидко підхопити його в череві.

- Думав, що я не зможу тебе звідси витягнути? Хмфф, розметився! Я тут хто - володіла цього простору чи хрен з бугра?

Коли маленький дракон опинився в руках Су Ло і, нарешті, очитався зовні, Божественний змій вже збирався випустити своє дихання на мерзенну чоловічку.

— Ваша високопочесність, прошу вас, ось ваше дорогоцінне дитя, — і Су Ло стрімголов кинувся до дракона на урочисто вручення йому маляти.

Вона поклала малого дракона на землю і з поклонинням відступила назад.

Те саме можна сказати і про Божевільного дракона. Після багатьох мук, пов’язаних з вирощуванням яєць, дитинча зрештою відвернулося додому. Він змусив свою матусю стрімголов полювати за ним, це так... Це жахливо!

Маленький дракон, понуривши голову, поплював до сови мамі. Драконина дала йому легкий підзатильник, від якого малюк перекусився і впав на свою прекрасну попу.

Це виглядало так смішно, що Су Ло мало не розгулювалася в голос.

Однак про неї не забула божественний дракон. Вона кинула на дівчину крижаною знищуючий погляд. І Су Ло відразу ж розхотілося сміятися.

В очах дракона застигла спрага вбивства. Вона не хотіла дозволити Су Ло піти живим. Усередині запалювалося її вогненне дихання.

І в цей момент маленький дракон почав незграбно каратися на свою маму. Нарешті, він сів на кінчику носа Божественного дракона, що змусило його буквально придушитися полум'ям.

Тепер між матір’ю і дитиною майже фізично відчувається цей емоційний зв'язок, та взаємна прив"язаність.

Серце Су Ло знову забилося. Здається, час іти — зараз або ніколи.

Якщо Божевільний Дракон виявить зв'язок між нею і бійкою, вона ж розчавить Су Ло одним своїм кігтем!

Су Ло стала навшпиньках відступати і, відійшовши подалі, беззвучно вислизнула, залишивши наодинці цю пару.

ГЛАВА 88

Су Ло обережно пробиралася через гірський хребет у пошуках виходу. Сили її були на виході, тому вона не могла дозволити собі розкіш бродити тут як завгодно у своє задоволення і в насолоду диких тварей.

Мета була досягнута, вона дістала кров дракона і знайшла свій довгоочікуваний простір. Це було нелегко, але, на щастя, цього разу удача не покинула її. Крім того, їй вдалось досягти однакового зв’язку з маленьким божественним бійкою, що було взагалі чистим везінням. Кому розкажи - не повірять.

Ех, шкода, що дрібному заразі довелося піти з мамою. Але тепер не час занепадати духом, бо нарешті треба вибратися з цього бісового лісу.

Су Ло навіть не здогадувалася, що інший бік божеволів Нанґун Люнь.

Його обличчя було біліше снігу, він тупо втупився у стовбур тисячолітнього дерева. Натискаючись, кулаки побілили пальці.

Стародавнє дерево стояло на місці, а дерев’яний будиночок на ньому як ніколи.

Від Нанґун Льоуня походить крижана аура, яка могла заморозити все навколо. Його погляд став немов дикий звір, сповнений жорстокої кровожерності. Все, що він міг відчувати в цей момент - це розриваючий біль у серці. Від цього болю він мало не задихався.

Біля нього стояла елегантно вродлива жінка, одягнена в білу одежу. Вишукана шия, тонка талія спідниця — ніби ручка зеленої трави. Фея Нефритового озера.

Вона стурбовано поклала руку на спину Наньгун Люня, що стояв на колінах на землі. Її червоні повні губи м'яко і боязко вимовила:

— Третій старший брат (у них був один вчитель, тому вона може так називати його), це все вина Яо Яа. Якби він не поранив тебе і не затримав... Су Ло зникла...

Губи Наньгун Левюня були щільно стиснуті. Він не говорив ні слова, але в його очах виражалася ненависть до самого себе та нестерпне почуття вини.

Раптом він з усієї дурі долбанув кулаком в стовбур тисячолітнього дерева, і ще раз, й ще... З його рук потекла кров, а дерево було ще меншим — з великим тріском товстий стовбур впав на землю і підняв величезні клуби пилу.

— Третій старший брат! — Фея намагалася не дати Наньгун Лююню завдати ще більшої шкоди собі та навколишньому флорі.

— Це все моя вина! Якби я не залишив її, вона б не...

Його обличчя сповнене болю, і він не втратив ані сліду колишньої диявольської обіювань. Його голос був здавлений, як якби емоції його душили.

Що ж тут сталося? Чому його маленька Ло зникла? У всьому винен він. Він не повинен був кидати її в хвилину небезпеки. Якби він пішов, нічого подібного не сталося б.

Фея Нефритового Озера стурбовано сказала:

- Третій старший брат, ну не стратиш себе так. Хто знає, може з твоєю Су Ло все добре, і вона зараз десь прогулюється собі ...

- Ти не розумієш. У ній немає ані краплі духовної сили! — Тінь відчаю лягав на обличчя Нангун Люня.

Вона там одна, у цьому жахливому лісі, сповненому смертельною звіриною і навіть рослин. Абсолютно безпорадна і без захисту. Можливо, прямо зараз... Ця думка про те, що страх заминув усе тіло Нанґун Люня, розірвало серце від болю та розпачу.

— Ні, тільки не це! Я повинен негайно її знайти! — Він ривком намагався піднятися з землі, але не втримався на ногах і впав назад.

Фея спостерігала за тим, як цей завжди такий сильний чоловік не може впоратися зі своїм тілом через дріжджі, що пробиває його, але все одно б'ється на пошуки цієї Су Ло. Її очі прорвалися якийсь дивний вираз.

ГЛАВА 89

Фея Нефритового Озера простягнула руки до Нангун Люню, який був на межі непритомності і сказала:

- Третій старший брат, ось кого ти збираєшся шукати-пасати з такими ранами? Можливо, ти зможеш її знайти. Але якщо вона буде в небезпеці, то чи можеш захистити її?

У її словах, очевидно, було зерно правди — Нанґун Люнь був серйозно поранений. Під час операції по порятунку Феі Нефритового озера Король Грифонів зміг його дістати і полоснув кігтями вздовж живота Наньгун Люня. І, відразу кинувшись до Су Ло після того, як він більш-менш зупинив кровотечу, він виявив, що дівчина зникла.

— Третій старший брат, тепер для тебе найважливіше — одужати від ран. — Фея дивилася на нього дуже стурбовано. — Довірся мне, ладно? Я зараз же пошлю людей на її пошуки. Я впевнена, що вони швидко знайдуть цю міс Су і приведуть її назад.

Наньгун Левуні так відчайдушно намагався встати на ноги, що його тільки-тільки затяглі рани знову відкрилися і з'явилися кровоточили. Його губи побіліли від втрати крові, а тіло скувала непереборна слабкість. Але він знайшов у собі сили стиснути руку Феї і серйозно сказати:

— Ми повинні знайти її!

— Добре, — видала Фейка усмішку і урочисто кивнула.

Навіть Наньгун Льоуні не помітив крижаної спалахи в її очах.

Договоривши, Наньгун Левюні пішов назад і почав виліковувати ноги. Потрібно скоріше позбутися цих ран, адже десь там його маленька Ло чекає і потребує в ньому.

Фея Нефритового озера ретельно стежила, щоб її старший брат не займався дурнями, а подбав про себе і, задоволено кивнувши, розвернулася, аби піти.

Нефритова Фея стояла на краю скелі. Її довге волосся, наче шлейфом облямовані тіло, м'яко трулись на вітрі - ніби дівчина ось-ось збиралася злетіти. Вона уявляла собі чудове і недосяжне видовище, але на її обличчі застигла крижана маска байдужості.

Позаду неї стояв невеличкий загін з чотирьох дівчат на чолі з Цінь Нін, довіреним охоронцем Нефритової Феї.

- Ви всі чули? — Власно сказала Фея. — Зараз ваше головне і єдине завдання - знайти міс Су. Якщо вона ще жива, то приведіть її до тіла. Останні слова вона майже виплюнула і підкреслила їхнє значення.

Цінь Нінь зрозуміла. Вона виросла разом з прекрасною Нефритовою Феєю, тому їй не потрібно було повторювати двічі, щоб вона вловила прихований зміст цих слів. З крижаним поглядом вона відповіла:

— Так, я виконаю ваш наказ. Якщо вона жива, я приведу її до смерті — ви побачите її труп.

І Цінь Нін, разом зі своїм підрозділом рушила на пошуки.

Жаба, яка хотіла скуштувати м’ясо лебедя! Як могла посміти ця маленька повія позариться на чоловіка молодого Пані? Їй набридло жити?

Але якщо вона вже мертва, то їй краще. Бо якщо знайдуть її живою, то примушують молитися про смерть. Вони змусять її пожаліти, що вона народилася на цьому світі.

Цінь Ніні і три жінки летіли через гірський хребет, йдучи дорогою прокладеною драконом, що переслідує Су Ло. Вони ніби ловці взяли слід.

Невдовзі їм пощастило — вони зустріли Лю Жосюе.

ГЛАВА 90

Цінь Нін пам'ятала, що Лю Жосюе та Су Ло не так давно були разом, тому вона її допитала і з’ясувала приблизний напрямок, в якому втекла ця мерзенна дівчинка. Вона, мабуть, навіть умудрилася вижити! Ну нічого, це справа поправлене.

Су Ло ж, що лишилася в незнанні щодо смертельних планів Цінь Нін, спокійно собі готувала запозичені у якихось дрібних чариних звірів яйця прямо над костром. Сьогодні, щоб врятувати свою шкурку, треба було відпочивати і споживати їжу. Невідомо ще, коли вона зможе поїсти в цьому клятому лісі.

Під час цієї подорожі Су Ло зазнала гіркого досвіду і усвідомила, що їй не вдасться вижити без сили. Тому вона вирішила знайти потрібні книжки і взятися за вивчення сили своїх елементів. Після того, як виберешся, зрозуміло. Коли Су Ло відчула силу подвійного елемента вогню та Древа, що циркулює по організму, то задовольнила жало яйце.

Раптом її рука, що тягнеться до наступного яйцевого яйця, застигла на півкілому шляху. Вона відчула небезпеку. Їй, убивцю зі стажем, не знати цього відчуття. Це прагнення вбивства, яке походить не від магічної тварини, а від людини!

Не задумуючись, вона закинула залишки сніді в простір і мітнулася під покрив лісу.

Вона бігла чотири години, коли нарешті вирішила, що можна пригальмувати. Вона зупинилася і швидко сховалась за скелю.

Уже стемніло, на небі почало своє царювання місяць.

Су Ло з силою волі затрималась, а навіть серцебиття і завмерла. Тепер вона майже злилася з тінню від скелі.

І в цей момент прямо над нею пролетіла знайома фігура - уся біла одежа така вишукана фігурка при Служниці Феї Нефритового Озеру. У Су Ло була чудова пам'ять, коли вона побачила людину, і через кілька років зможе дізнатися про неї. Що вже казати про якісь останні труси?

— Су Ло, я знаю, що ти там, вийди. Це була дівчина, зображена як Цуй Юй. Від її голосу панував холод і жорстокість. У темряві вночі було чути досить страхітливе слово.

« Якщо ти й справді знаєш, де я, то чому ж тоді продовжуєш кружляти довкола очей? Невже вона вважає мене такою ідіоткою, що я скажу - а, ну раз так, то ось він я, отримаєте і розпишіться."

Проте Су Ло дуже налякалася. Чому ця служка шукає її? І з чого вона просто-таки походить аура спраги вбивства?

Невже...

Здається, наша « крайня» і "вищіша над іншими людьми" Фейка не такі вже й відрізняються від обивачів. Що ж, вона все-таки також людина - і жодна людський бруд їй не чужа. Хоча звучить неймовірно, але ...

Як сказав відомий Конан: « Відкиньте все неможливе, те що залишиться і буде відповіддю, хоч би якою неймовірною вона була." (Це цитата з книжки « Знак чотирьох» серії про Шерлока Холмса автора Артура Конан Дойля, але конкретно в цій книзі згадується персонаж із анімії та манги "Детектив Конен".)

Мабуть, наша позаземна Фейка побоялася суперниці в обличчі Су Ло і прислала своїх чарівничок, щоб убити неповноцінну дівчину. Хоча людські проблеми, здавалося б, не стосуються її, вона вища за цю. Але все ж, вона була також жінкою, яка божеволіє через чоловіка.

Су Ло холодно посміхнулася.

Треба схопити цю дівчину і перевірити свої висновки. Потрібно визначити, хто є її ворогом.

Су Ло не з тих, хто буде сидіти і склавши лапки покірно чекати смерті. Ті, хто хоче її вбити, повинні докласти зусиль, щоб самі уникнути смерті.

Су Ло нерухомо застигла біля підніжжя скелі.

Підходь ближче, Цуй Юю.

ГЛАВА 91

Несподівано срібло кинджала розсіяло нічну темряву. Тіло Су Ло рухалося швидше за блискавки, і за долю секунди вона опинилася за спиною Цуй Юй з приставленим до її горла обстриганим кинджалом. Вона рухалась точно і впевнено, не допускаючи жодного зайвого ривка.

Цуй Юя була власником другого сходинок бойових мистецтв, вона інстинктивно відчувала небезпеку і ковзала вліво, намагаючись вдарити напного мечем через спини.

Але вже було запізно.

Оскільки Су Ло очікувала таких дій, незадовільна потенційна убивця Су - Лор наполягла пряміком для виставленого кинджалом. Він розсік ніжну шкіру, і кров потекла як річка, що прорвала дамбу.

— АААХ! — Цуй Юї не померла відразу, але від пронизаючого болю повалилася прямо на землю.

Миттєво вбити її не вдалося, так як зброю було не так давно погризено вандалом-дракошею, але, щоб допитати цю дівчину з залежністю, його цілком було достатньо.

Су Ло безстрашно спостерігала за тим, що водився по землі Цуї Юй і тихо запитала:

- Чому ти хотіла мене вбити?

- Ти повинна померти! — Здійснилась та, незважаючи на біль, окидаючи Су Лихим і ненависницям поглядом.

- І кому ж це я повинна? Скажи мені правду, і я припиню твої муки.

Цуй Юя змерзла, не зважаючи на погрози Су Ло. У її очах Су Ло була жалюгідною букашкою.

— О, як мужньо! — Су Ло виблискнула іспанкою кров’ю обломком кинджала. Її усмішка була добродушною, не виражала будь-якої злості. - Як ти вже здогадалася, мій кинджал тупуватий, щоб убити людину одним ударом.

— Пф, — висміювала Цуй Юй.

— Не перестаю захоплюватися твоєю відвагою, сподіваюся, вона й далі тебе не покине, — все з тією ж милою посмішкою продовжувала Су Ло, прикладаючись лезо в бік пальця Цуї Юй. В сторону тепер колишнього пальця Цуй Юй.

— ААA!! — Від гострого болю Цуй Юя мало не втратила свідомість.

Проте Су Ло вирішила не просити в неї бажання чи небажання говорити своїм полоненим, а просто відтяла їй і другий палець. Ну і третій, для числа доброго, так сказати.

— Я все скажу! Все! — У очах Цуї Юй застигли жах і непорозуміння. Навіть вона, волоцюга сили бойових мистецтв, не могла так жорстоко і з такою ніжною усмішкою відрізати кому-небудь пальці, а ця ... Ніби нарізала буханку хліба до обіду! Вона просто монстр, а не людина!

я ж тільки почала! Всі веселощі псуєш. Може, ще паруочку? — І Су Ло знову спрямувала кинджал на приватну кінцівку сови.

- Наша молода пані наказала вбити тебе! — Поспішно і голосно вигукнула Цуй Юй. - То що, йди до неї і розбирайся, я тут зупинюся? Ми - люди маленькі... А у неї ще все десять пальців залишилося, так-так!

- Чому вона хоче моєї смерті? - В принципі, як і очікувалося. Фейка вирішила пошити.

Цуй Юй подивилася на Су Ло, як на ідіотку.

— Правда не розумієш, чи що? Наша молода пані з глибокого дитинства закохана в Його Високість принца Цзинія! Вони росли разом, їхнє кохання сягало мов прекрасна квітка! Для всіх вони уособлюють чудовий союз — пара нефритових кілець, створених один для одного. І тут наш принц бере і цілує тебе при всіх! Тобі немає прощення!

— Просто тому, що він мене поцілував, ваша Фейка Нефритового озера хоче вбити? « Це несправедливість, і він цілує її — а винна Су Ло!

— Да! Тому що принц Цзінь нікому не дозволяє торкатися до себе. Єдине, кому можна було дозволити таку близькість - це наша пані. А тепер з'явилася ти третій зайвий. Так що ти повинна померти!

ГЛАВА 92

— Це як, - крижані нотки задзвонили в голосі Су Ло.

Що це за ім'я? Їй куди більше підійшло що-небудь на зразок "Ошметок лайна".

А Нангун Люнь? Він був настільки розумним, а сам виявився таким сліпим, що не помітив гниль у серці своєї дорогоцінної Феечки.

- А що там з Наньгун Луунем? — Смішно і як можна байдужіше запитала Су Ло.

- Його Високість зараз разом з нашою господинею! — По суті, Цуй Юя сказала чисту правду, просто не повну.

Су Ло кивнула.

Наньгун Левюнь, коли ти побачив зруйнований дерев'яний будиночок, у твоєму серці хоч крапля провини і розкаяння шевнулася? Чи ти, не знаючи, жива я чи давно мертва?

Чому не ти ... Ти пішов на мої пошуки?

Тому що тепер у тебе є Фея Нефритового озера, а на мене вже і забити можна?

Всі твої клятви, слова, обіцянки... Всі вони просто смішні.

Як і очікувалось. Якщо я буду шукати підтримки, обминаю гору і огорне гора. Якщо понадію на людину - він втече. Я можу розраховувати тільки на себе.

— Кажи, скільки людей було відправлено вбити мене?

Це ще не кінець. Су Ло все ще була в смертельній небезпеці.

Та що з нею не так? Минуло лише пів дня, а за нею вже три рази ганялися з смертними намірами. У церкву сходити, чи що? Треба негайно позбуватися такого тотального невезіння.

Але Цуй Юя знову відмовилася відповідати на поставлене запитання і вперто відвернулася.

— Не хочеш говорити? Чудно-славно, - зловісна ухмілля мигнула в очах Су Ло.

Конкретно зараз, у неї був максимально кровожливий настрій. А тут якраз під рукою та, яка, здається, не боїться смерті і не проти продовжити освідчення з спробовими навичками Су Ло. Просто неймовірна удача на тлі всього, що сталося.

Без коливань вона миттєво відтялася кисть Цуй Юй.

— Ааа... МОЯ РУКА! ТОЙ...

Але вона не встигла договорити, як її друга рука так само була відокремлена від решти кінцівки!

— Ааах... — Тепер кров спала з трьох ран. — Я все скажу! — Здавалося, що від болю вона зараз помре. Її обличчя було блідим, як сніг, лоб покривав холодний піт.

— Та годі тобі, не заважай мені стресу знімати. З демонічною усмішкою відповіла їй Су Ло.

— Є ще троє, крім мене. Усі вони сильніші за мене, і вони напевно будуть страшно мстити!

— Правда? Дуже добре, почекаємо. — Су Ло встала і зверхньо обернула її брезентним поглядом. - Якщо ти так люб'язно мені все розповіла, я дозволю тобі померти сама.

— Нееет... — Вона ж не могла бути такою жорстокою, правда?

— Не дякуй. Просто, якщо це зроблю я, боюся, не втримуюся від спокуси відрізати від тебе крихітні шари до тих пір, поки ти не здохнеш. — Су Ло байдуже подивилася на свої руки і з усмішкою сказала: — Я вже декого вбила, а про тебе неохота руку марати.

— Ты... - Цуй Юї хотіла сказати щось дуже гнівне, але, згадавши про методи Су Ло, вона зачинила очі і люто кинулася головою об найближчу скелю.

ГЛАВА 93

Бах... Я озвучав тупий удар, і Цуй Юй розбила свою голову про скелю. Смерть.

ти сама покінчила з собою, а я тутвроде як і ні в чому. — Су Ло усміхнулась, показуючи свої білі зубки.

Потім вона витратила цілу годину, замітаючи всі сліди свого тут перебування. І рушила в гори.

Оскільки Фея Нефритового озера захиталася її смертю, Су Ло бачила тільки три виходу із ситуації.

Перше, знайти Наньгун Льоуня і сховатися за його широкою спиною. Не буде ж Фейка вбивати її при ньому, вірно? Але його треба було ще знайти, до того ж... Су Ло не палала бажанням бачити цього мерзенного зрадника.

Другий варіант — затаїтися в лісі і перечекати, поки мине буря.

І третій - вбити їх усіх. Усіх, кого послала Фейка. На жаль, цей найбільш привабливий план був на даний момент недоступний для Су Ло.

Верхні гори втрачалися у хмарах.

Су Ло пірнула в глибину цих гір, ретельно замітаючи свої сліди, сподіваючись, що її не знайдуть.

Вона так просувалася близько двох годин, коли спиною почула небезпеку. Вона знала - за нею стежать.

Крім того, якщо вірити словам Цуї Юй, то їй загрожували набагато небезпечніші противники.

Су Ло пірнула в зарослі стародавніх дерев і обережно озиралася.

Там була жінка, одягнена в світло-жовті одягу. І вона точно була сильніша за Цуй Ю.

Су Ло змогла здолати Цуй Юю завдяки несподіваному нападу, але з цього не прокотить. Цього разу все буде набагато складніше!

Су Ло максимально затаїлася, намагаючись злитися з темрявою.

Однак.

Все, що вона встигла побачити — крижана усмішка Ер Хуана, яка ковзалася по губах перед тим, як та ринилась на неї в атаку.

Чорт, її помітили! І вона не зможе блокувати удар мечем!

Су Ло поспішно відкотилася по землі, щоб уникнути фатального зіткнення з холодом стати зі своєю головою.

І відразу ж кинулася вперед. Су Ло чудово розуміла, що немає сенсу воювати з цією дамкою один — кінець буде швидким і незнищенним. Усе, що вона могла зробити на даний момент, — це втекти і сховатися.

Су Ло побачила печеру, сховану ліанами.

Печера була дуже вузькою, всього з квадратного метр простору. Су Ло взяла під контроль своє серцебиття і дихання, намагаючись не видати своєї присутності. Слідкуючи за ситуацією ззовні, лізувані.

А в її серці лютував гнів.

Фея Нефритового озера, ну сподобався тобі чоловік — так волоцюжку його, а не займайся всякою нісенітницею по смертному гидоті жодної невинної дівчини! Су Ло люто стиснула кулак. Вона поклялася, що стане сильнішою і тоді прийде час усіляким феястим дупам платити за рахунки!

Але тепер Су Ло могла лише бушувати всередині і терпіти, зтиснувши зуби.

Через її розграні емоції вона була виявлена. Меч вже був занесений, але Су Ло і цього разу вдалося втекти. Вона була буквально на волосинку від знищення.

Наступним її місцем було болото. Її тіло було поховане в мутній тині, присиплено гнилою листкою і лише пара очей була видною.

Вона затамувала подих, благаючи всіх богів, щоб її не знайшли і їй вдалося втекти.

Однак Ер Хуан була тут як тут, і стояла на краю болота. Виявляється, що вона вже була поряд з цією грою.

ГЛАВА 94

Кожного разу, коли Ер Хуан була на шляху від повітки Су Ло, вона вискакувала з її рук наче слизька риба. Аж ось вона, здавалося, наздогнала її — і ця дівчинка знову як крізь землю провалилася!

Ер Хуан пихтіла від злості, висяча в болотні листя своїм гострим мечем, підкидаючи у повітря осколки бруду й жаб. З тією силою, з якою вона встромлювала меч у землю, можна було без проблем вбити людину.

І меч зі свистом розсік праву руку Су Ло. Біль у неї потемніло в очах, і вона пропустила холодний піт. Вона відчувала, що від руки залишилися одні спогади.

Ер Хуан, який ще на дві години боровся з болітою, побоювався люті.

Су Ло почала виповзати з укриття. Вона мало не знепритомніла від болю. Вона змушувала своє виснажене тіло йти вперед, поки не наткнулася на струмок, де вона змогла промити свою рану і почистити брудний одяг.

Через втрату крові в неї з’явилася голова і вона була дуже пригнічена. Усередині вона була готова ридати: тепер ніщо на світі не могло змусити її втекти, якщо Ер Хуан знайде її — спасіння не буде.

Але в неї загорілася ідея мозку, і тепер вона мала власне духовне джерело! Ось же він, в її поки ще абсолютно порожній простір! І він може зцілити її рани.

Су Ло жадібно припала до джерела і пила цей чудовий нектар, свіжий, соковитий та насичений. Вона відразу ж захопилася духом, ясності розуму повернулася в її буйну голову, запаморочення пройшло.

Напившись, вона наповнила свою горсть водою і кропила рани. Хоч вони не затягнулися негайно, однак кровотеча повільно припинилась.

Су Ло, нарешті, зітхнув з полегшенням. На перший погляд, на косу не буде жодної кістки.

Але вона не встигла розслабитися, як відчула новий сплеск небезпеки, що наближається ззаду. Су Ло квапливо перекотилась по землі і чудом убігла мечем.

Цього разу це вже не Ер Хуан, а Нен Лу.

Ти змусила матусю тікати і шукати тебе! Будь слухняною — жри мій меч! — З цими словами вістрія зі свистом розсікала повітря у напрямку Су Ло.

Су Ло не мала сили відбивати атаку, а вона могла покладатися лише на свою швидкість та спритність. Проте вона недавно була поранена і втратила багато крові, тому її не було.

Їй не вдалося ухилитися, і гострий меч проколов її тіло. З щойно затягуваних ран знову хлинула кров. Жахливий біль проколов її тіло. Намагаючись не втратити свідомість, Су Ло стиснула зуби і прикусила нижню губу так, що з неї потекла кров.

Вона не може впасти. Упасти тепер означає померти!

Тепер вони були на вершині скелі, що звисає над склепінням. Бездна була так глибоко, що підніжжя скелі було не розгледіти - через висоту і клубок туману.

У очах Су Ло спалахнула рішучість! Якщо вона помре, то принаймні зробить це не сама!

Ось вона падає...

Холодна усмішка з'явилася на обличчі Нен Лу. Вона підійшла до тіла Су Ло і, насміхаючись, сказала:

— Маленька повія, возомніла про себе, що маєш право спокусити Його Високість Принца Цзінь. Навіть якщо ти помреш сто разів, це буде недостатньою платою! Покойся з миром, наша пані чудово подбає про Його Вищатство.

З цими словами вона підхопила тіло Су Ло і піднесла його до краю скелі.

Старша сестра Цінь Нінь ясно дала зрозуміти, що не повинно залишатися жодних доказів, у тому числі й тіла.

Але в наступний момент...

ГЛАВА 95. У ПОИСКАХ СКРИТІВ СОКРІЧ

Крижана усмішка мілинула в кутці рота Су Ло. Вона руками і ногами обхопила тіло Нен Лу та встромила у її беззахисну спину, мітаючи пряміком до серця.

— ААA!! - Яротний крик Нен Лу рознісся по окрузі. Вона, переливаючи біль, використала всі сили, щоб скинути Су Ло зі скелі.

Тим не менш Су Ло приліпла до неї, як гумка. Хоч би що робила Нен Лу, вона ніяк не могла її скинути.

І водночас Су Ло продовжувала тикати в неї кинджалом. Менше ніж за секунду неймовірна кількість ран фарбувалася на її тілі.

Але й Нен Лу не збиралася так просто здаватися і з усією дурі вражала свій кулак на сонячне сплетення Су Ло. Це мало не повернуло кров до стегна.

Зараз вони обидва були на краю скелі. Нен Лу засміялася і спробувала відправити потужним пінком Су Ло прямо до безодні.

Але не тут було - Су Ло всі кінцівки і зубами вчепилася у її ногу. Під дією сили тяжіння (веса самої Су Ло) вони обидві полетіли з скелі.

І в польоті Су Ло використала всю свою силу, щоб опинитися над Нен Лу, хоча та відчайдушно чинила опір спробам підмивати противнику. Однак її опір зламав удар ноги. Нен Лу залишалося тільки тішити себе мріями про те, як в наступному житті вона буде повільно, шар за шаром за шматочком розрізати тіло Су Ло.

А вони вже наближалися до дну.

Плюх!

Вони впали у воду, піднявши бризки до самого неба. І знепритомніли.

Вони були байдужі до течії річки, але не знали про неї.

Через деякий час Су Ло нарешті прокинулася в печері. Кожна клітинка її тіла ридала від болю. З неймовірною зусиллями вона змогла зачерпнути воду з свого джерела і в який раз почала жадібно пити, відновлюючи мінімальний запас сил.

Зрештою вона ошеледнулася.

Це була печера, в яку, очевидно, не ступала нога людини вже багато років.

Су Ло була дуже слабка, але вона все ж змусила себе поковувати всередину. Вона хиталась і просувалася вперед, тримаючись за стінку. Сто метрів... У печері немає кінця. Довкола була лише суцільна темрява.

Але щось наче манило її, змушували крокувати далі.

Ще триста метрів. Кожен подих давався з неймовірними зусиллями. Куди веде цей тунель? І чи веде він взагалі хоч куди-небудь?

Вона не знала відповіді.

Тисяча метрів. Нарешті, коли, здавалося, немає більше жодних сил зробити і крок вперед, її чутливі вуха вловили звук бурлячої у струмку води.

Су Ло здивовано втупилася на картину, яка відчинила їй очі. Вона не вірила власним очам.

Несподівано тунель закінчився великим круглим майданчиком, який не поступався баскетбольному полю. Тут було досить порожньо, і тільки в центрі стояв котел. Він був оточений столами з полочками, заваленими кристалами та лікарськими рослинами.

ГЛАВА 96

Неподалік стояла також книжна поличка з кількома фоліантами.

Проте не було такого шоку, як Су Ло. Її вразило перебування в цій « комунаті» семи або вісім трупів у різних позах навколо столу. Судячи з їхнього вигляду, між ними сталася неслабка заварушка.

Раптом вона відчула спину небезпеку і з важкою встигла ухилитися від удару Нен Лу, яка теж дотягнулася до цього місця, повзаючи по стінці.

— Дивись, яка ти жива. Я впала з такої висоти, і хоча б хни! — Обличчя Нен Лу було переповнене прагненням вбивства.

Спочатку вона просто виконувала наказ, але тепер... Тепер вона має свої рахунки. Вмити цю огидну дівчину буде довго і болісно.

— Ну, ти теж, я дивлюся, як не труп, — з ніжною усмішкою мовчала Су Ло. Але вона не була такою спокійною.

Її противник має третій ступінь сили, але вона не володіє жодною силою. Вони обидві поранені, але мабуть Нен Лу почувається куди краще, ніж Су Ло. І вона не буде користуватися своєю перевагою.

Але раптом її погляд звернувся на прикраси цієї специфічної кімнати. Вона була настільки вражена, що впустила щелепу на кам’яну підлогу. Вона швидко увійшла в кімнату, не довіряючи власним очам. Вона безупинно бурмотіла: « Це... Хіба це не так? Це ж не може бути лікарський котел Цзи Хо? Чи може?."

- Що ще за лікарський котел Цзи Хо? — Не витримавши, полюбувала Су Ло.

Нен Лу вже вважала Су Ло трупом, а чому б не поговорити з мертвим? Врешті-решт конкретно зараз їй терміново потрібно було з кимось поділитися своєю догадкою, інакше вона лусне від перевищення емоцій.

ніж я думала. Тобто ти навіть не чула про ліки Цзи Хо? Це божественний артефакт вищого класу, за ним полюють всі Аптекарі світу. Саме цей котел, приготований для виготовлення ліків, має властивості у стократно вдосконалені! Мда, і з ким я розмовляю? Ти ж, небосю і про Аптекарях чуєш вперше, чи не так?

Су Ло ледве не розгулювалася. Звичайно, Нен Лу вперше чую, так.

Нен Лу продовжувала розстроюватись перед котлом, бормаючи собі під ніс: « Вони хотіли, щоб старійшина Цзи Хо пішов у самотність. Невже він тут і помер? "

— Старійшина Цзи Хо? — Знову запитала Су Ло. - Хто це?

Нен Лу презирливо закотила очі:

- Тобто ти навіть не знаєш про Старійшина Цзи Хо? Він був єдиним у світі Аптекарем рівня Гроссмейстер. Твоя дурість не знає меж. Мені тобі більше нічого сказати.

Су Ло знала про поділ Аптекарей на цьому континенті: аптикар Обиновлений, Аппекарь середнього рівня, Просунутий Апокалітальний Апсикар і Великий Апентер - Апотір-Гросмійстер.

Дістатися до наступного рівня було неймовірно важко, майже неможливо.

Однак Аптекарі були настільки рідкісними, що майже на руках носили навіть простого аптикаря.

Аптекар сім’ї Су був обискованим, але завдяки його існуванню він не втратив сили протягом останніх десятиліть.

Цей старійшина Цзи Хо був найбільшим Аптекарем. Це навіть уявити важко.

- Нічого собі! — Нен Лу добралася до книжкової полиці і голосно скрикнула. — "Рецепти первісних пігулок" і « Реєпти темної пилюки» також тут! О боже, це просто джек-пот!

Це були особисті нотатки старші Цзи Хо. Весь його досвід, всі знання були надруковані в цих книгах. Вважалося, що всі ці рецепти давно і назавжди втрачено.

ГЛАВА 97

Про такі скарби просто Аптекарі навіть не мріяли! Сотні людей намагалися знайти ці "Рецепти темних пільг" навіть з тих, хто сам по собі не був Аптекарем, але прагнув бути перед ними. Але навіть після того, як вони прочісували весь континент, пошуки закінчилися цілковитим крахом.

І ось тепер вона, Нен Лу, в процесі полювання за Су Ло, змогла знайти це місце. Це було неймовірною успішною пригодою, вона мало не зуміла.

Підземельною рукою вона потягнулася до "Рецептів", але раптом різко віддернула руку.

Всі ці трупи... Вони ж не просто так тут валяються. Старійшина Цзи Хо, безсумнівно, подбав про збереження своєї спадщини. Крім того, він був неперевершеним отрутохіміком.

— Ты, а ну підійшла! - Вона тхнула в бік Су Ло своїм довгим мечем.

- Хочеш вбити мене, щоб я замовкла? — Су Ло скривіла губи в усмішку.

— Вбити, щоб ти заткнулася? Загалом ідея непогана. Зрештою я не можу допустити, щоб через тебе були проблеми у нашого Дворца Нефритового Озера. Але це чекає. — І, погрожуючи Су Ло мечем, вона гаркли: « Принеси сюди Рецепти темних пільг», негайно.

Нен Лу всім серцем мріяла отримати собі цей фоліант, але вона не хотіла ризикувати і так просто торкатися до нього.

"Тобто, ти вирішила використати мене як піддослідного щура?" Су Ло люто звузила очі, кидаючи погляд на один з трупів, в тіло якого був откнут кинджал.

— Добре, — не відмовлялась від « ввічливої» прохань Су Ло. Вона повільно підійшла.

— Швидко, візьми цю книжку і принеси мені, — з холодом наказала Нен Лу.

Якщо ця книга просякла смертельним отрутою, то саме Су Ло повинна померти. Адже Нен Лу тільки-тільки посміхнулася удача, вона знайшла такі потужні артефакти, не померти їй тепер по дурості. Коли вона стане власником цих речей, то зможе підвищитися або взагалі піти в захід сонця і почати нове життя.

Су Ло, яка спостерігала за мілинками на обличчі Нен Лу емоціями, холодно посміхнулася. Але на її обличчі не дригнув жодний м’яз, у той момент як вона доторкнулася до коришки фоліанта і беззвучно віддала наказ: « Внутрішня лінія».

І в той же момент книжка зникла.

— Ха... Що трапилося? Де книга? — Су Ло зобразила на місьці вираз крайнього подиву і голосно закричала.

На обличчі Нен Лу засоромило невірство. Вона пильно стежила за кожним рухом Су Ло - у неї не було ні шансу провернути якийсь фокус! Але ж книжка не могла зникнути сама по собі? Не привид же вона бачила?

Але, хоч би скільки ламала собі голову Нен Лу, їй в житті було не здогадатися, що Су Ло була власником власного простору.

Отже, Нен Лу залишалося тільки кинутися до книжкової полиці в надії виявити пропажу.

У той же час Су Ло також старанно малювала пошуки, намагаючись знайти книжку на підлозі, а сама крадькома витягла кинджал.

Нен Лу була повністю поглинута своїм викривленням "привиди", так що вона ніяк не могла помітити крижану і хитрою посмішкою на обличчі Су Ло.

ГЛАВА 98

Кінжал мікнув своїм вістрям і зник у рукаві Су Ло.

Вся увага Нен Ло була зосереджена на пошуку зниклих "Рецептів":

- Куди ж він подівся? Чому я не можу його знайти? - Брмоча собі під ніс, песец... Тобто, Су Ло непомітно підкрадалася до Нен Лу і стискала кинджал.

- Що ж це таке... — Умурилась Нен Лу. Вона вже збиралася обернутися, як побачила швидко наближається тінь. Намагаючись відбити атаку, вона випрямляла свою праву руку, яка відразу була відрізана від тіла. Кров хлинула нестримним потоком!

— ААA!! — Тільки побачивши свою кисть, що валяється окремо від тіла на землі, Нен Лу усвідомила цю подію. Її крик був сповнений лютості і болю.

Су Ло теж була задоволена результатом. Вона планувала непомітно підкрастися до Нен Лу і вбити її одним точним ударом в серці, але та примудрилася чудом уникнути смерті. Якщо б вона зважилась втекти, то тільки втратила би зап’ястку і могла б зберегти своє життя.

Однак Нен Лу була настільки засліплена своїм гнівом, що без роздумів схопила свій довгий меч іншою рукою і пішла в атаку.

Холодна висмішка мілинула в очах Су Ло. Вона негайно викинула з свого простору книжку і кинула її прямо в Нен Лу.

- Тримай і більше не втрачай, що ж ти так!

— "Рецепти темних пілюль»? — Нен Лу відіпала, дивлячись на те, як в руці Су Ло з'явився пожадливий фоліант. Саме ця заміна і була потрібна Су Ло.

Кинувши в Нен Лу книжку, вона у той же момент блискавично підбігла до свого ворога і полоснула гострим кинджалом її тонку шию.

Кров! Бризги! М'ясо!

Нен Лу мовчазно співала на "Рецепти", які досі тримали в руці. Вона не могла зупинити потік крові з розгубленого горла. Все, на що вона була здатна в даний момент - це шоковано дивитися на Су Ло, коли її озарило.

- Простір... просторова... Магія...

І з виразом найбільшої невіри в те, що сталося вона впала на землю. Її очі так і залишилися вічно відкритими, навіть у смерті її тіло не стало спокоєм.

Су Ло витягла « Рецепти» з стиснутих пальців Нен Лу і посміхнулася сказала:

— Так, ця юна леді є простором чарівником. Шкода, що це сталося лише перед смертю. Коли було вже надто пізно.

У цей момент Су Ло була дико вдячна своїм відкриттям здібностей і простору. Адже, порівняно з тим, якою слабою вона була раніше, тепер у неї були сила і могутність.

Закінчивши з Нен Лу, Су Ло почала обминати відкриті їй скарби.

Вона замерла перед книжковою шафою. На ньому стояли книжки з фармакології, деякі назви яких вона зовсім не могла розібрати. Вона була переконана, що кожна книжка — це величезний скарб, який потрібно забрати і вивчити у приємній атмосфері. Не будучи мудрим, вона просто запхнула у свій простір всю шафу, а не закидала туди книжки по одній.

Тепер же вона задумалась навколо ліктя Цзи Ху, оглядаючи його з усіх боків. Начебто котел і казан, але, чорт візьми, чому він такий важкий?

ГЛАВА 99

Су Ло спробувала хоча б на сантиметр зсунути цю махінину, але все було без стелі. Котел стояв, як вкопаний, байдужий насмішкою з зусиллями дівчини.

Проте Су Ло не була середньостатистичною простачкою, яка намагалася затягнути цю банду на власному горбі. Тому вона просто приклала долоню до котлу і пробурмотала: « Внутрь».

І лікарський котел Цзи Хо, вагою понад п'ять тонн, зник без сліду.

Су Ло "вернулася" у свій простір і трохи заворушилася - ті нещасні десять квадратних метрів, якими вона знаходилась, були бітком забиті всім цим мотлохом з печери, так що вона сама ледве знайшла місце, куди б приткнутися. Шкода, що в цьому чудо-комнаті були нагромаджені ще якісь невідомих властивостей і походження, хотілося б прихопити їх, але - уви, - доведеться залишити їх тут і сподіватися, щоб вони повернулися сюди.

Але хоча б декілька таких природних речей (читайте, мімізм) змусило їх закинути в простір над іншими речами. Треба буде знайти когось, хто зможе вивчити ці камінці і зрозуміти їх природу. Зрештою, не став би Великий Цзи Хо зберігати їх тут просто так?

Закинувши три камінці, Су Ло раптом відчула збивчу хвилю запаморочення і біль, наче її бладьором приклало.

А в наступний момент біль пройшло так само раптово, як і почалася. Су Ло перевірила свій простір і не повірила власним очам: в її « вуличній житлово-струмі» стало простіше приблизно на один квадрат! Оце поворот!

Жадібний погляд Су Ло впав на купу круглих чорних каменів. Мабуть, це вони винні у такому дивовижному перетворенні її простору. Ну, не спробуєш - не дізнаєшся. Су Ло взяла кам'янучку і закинула всередину, потім другу, третю...

Щух...

І знову ця дика голова біль, від якої по спині застромився крижаний піт. Але це було варте того, бо вона відкрила очі і виявила ще один додатковий квадратний метр в її просторі! Яке ж чудове відкриття!

Без будь-яких сумнівів вона підчисту смілива залишок десять або близько того каменя в себе, і простір розширилося ще на п'ять квадратів. Ех, от би ще знайти ці диво-каменючки! І треба з'ясувати, що вони таке і з чим їх їдять, якщо вже вони настільки корисні для її простору.

Вже маючи намір покинути це « казкове» житло, як Су Ло відчула себе не сама. У проході хтось стояв, а крижана насмішка і поблиский в руках меч не зужили Су Ло нічого доброго.

Серце Су Ло затремтіло від страху: « Невпізнали... Вона все бачила? "

Су Ло навіть не відчула її присутності, а це означає, що вона має більше навиків, ніж у неї.

— Та ти все ще жива, Су Ло! — Ер Хуан міцно стискала меч, наближаючись до неї.

Після того як Ер Хуан втратив слід цієї дівчини, він постійно шукав її. І, виявивши сліди боротьби на краю скелі, вона нарешті напала на слід. Вона спустилася у ліани і знайшла цю печеру, яка ніби відкривала цілий світ.

Однак найважливішим відкриттям було те, що Су Ло.

Хто б міг подумати, що ця легендарна безталанцючка буде простором чарівників, яких вважали давно вимерлими на континенті!

ГЛАВА 100. У РУКАХ ВРАГА

Крім того, Су Ло мав дуже великий простір! Так, її з'явлення на континенті дійсно створить фурор.

Але це просто неймовірно! Ця маленька погань виявилася просторовим магом. Спочатку вона повинна була вбити її, але тепер... План змінився. Молода пані напевно буде просто стрибати від щастя, коли Ер Хуан приведе їй справжнього простору мага. Вона віддасть її Почтенному Вчителю і вони зможуть взяти під контроль цю дурну мавпочку, яка не залишиться нічого крім служіння Дворцеві Нефритового озера.

Чим більше вона думала про це, тим частіше в її серці з’являється радість. З зловісною посмішкою вона крок за кроком наближалася до Су Ло. Її гострий меч був спрямований прямо в її шию.

- Маленька повія, подивимося як ти тепер зможеш втекти.

Су Ло дійсно не знала, що тепер робити. Здається, її життя нехай вибухне тут і зараз. А вона пройшла такий шлях, і ось - перед самим фінішом цей трагічний фінал!

Наньгун Левуні проймав у вухах потребу зберегти секрети її відкритих здібностей. Ніхто не повинен знати, що вона - просторовий маг, інакше про спокій життя можна забути.

А тепер головний козир в рукаві Су Ло був виявлений служкою Фейки Нефритового озера... І якщо ця інформація прокинеться далі...

Ну вже ні. Вона не збирається складати лапки і так легко здаватися ворогу. Хтось повинен померти. І бажано, щоб це була не вона.

Однак на її обличчі не з’явилася тінь обвальних почуттів. Вона мигцем глянула на Ер Хуан.

— А що, коли я відмовлюся піти з тобою?

- О, ти справді думаєш, що тобі хтось надасть право вибирати? - Ер Хуан, з повагою сказала. Її погляд був презирливим. На даний момент, вона повністю і цілком володіла ситуацією. І що могла їй протистояти ця слабкачка Су Ло?

Але коли її погляд впав на тіло Нен Лу, очі розширилися від шоку і невірства.

Її правда убили? Вона та Нен Лу росли разом і тренувалися, так що Ер Хуан була добре обізнана з спроможністю Дан Лу — їх сили були приблизно на одному рівні. І як так сталося, що Нен Лу впала від рук цієї ні на що не придатної Су Ло?

я недооцінювала тебе, шлюшка. — Ер Хуан кинула на Су Ло повний гніву і лютості погляд.

У Ер Хуан просто руки зрубували на дві частини одним мечем, і питання вставалося лише в тому, як рубати вздовж чи уперек. Але, на жаль, зараз вона ніяк не могла вбити єдиного просторового мага в континенті. Тільки один маг, що не має нічого спільного з просторовим чарівником.

Ех, от би продати цю повію - з урахуванням її зовнішності і талантів, грошей, виручених з продажу, вистачить на безперечне життя не одного покоління її сім'ї. Яка спокуса...

Су Ло пильно спостерігала за свавою емоцій на обличчі Ер Хуан і також кинула погляд на труп Нен Лу. Здається, все дуже погано. У світлі сучасних обставин Ер Хуан буде вкрай бадьорою, тепер Су Ло не могла використати колишні маленькі хитрощі.

З гіркою посмішкою Су Ло підняла руки на знак капітуляції. Як і планувалося, Ер Хуан вислухала помилку Нен Лу й була дуже обережною: вона дістала міцну темно-червону мотузку та намертво зв'язала рука Су Ло за спиною.

— Крок ліворуч, крок вправо, стрибок на місці - прирівнюється до втечі, про що не раджу навіть думати, — рішуче попередила Ер Хуан.

Су Ло зрозуміла кивня, і гостре лезо зробило тонкий надріз на її шиї.

Су Ло чудово розуміла, що коли вона щось противиться - Ер Хуан без жодних докорів сумління відтягує їй руки-ноги.

https://literna.net/uk/books/222-polyuvannya-demonichnoho-korolya-na-svoyu-druzhinu-buntuyuchoi-ni-nashcho-neadek