Голова 79: Новий семестр
Джон нарешті позбувся слабого запаху плісені і соломи, що в'їхав у вагон.
Він вийшов з сестрами Грінграсс.
Драко Малфой з похмурим виразом обличчя, здавалося, збирався слідувати за ними, але його швидко зупинили двоє близьких друзів — Вінсент Кребб і Грегорі Гойол. У своїй короткій розмові Джон уловив слова « Поттер», "дементор" і "кома", після чого Трійця слізенців поспішно пішла.
Джон і сестри приєдналися до потоку учнів, які піднімалися сходами та проходили через масивні дубові двері у вестибюль Хогвортсі.
Вестибюль був освітлений, а велична мармурова драбина вела на верхні поверхи. Двері справа від сходів відчинився, і звідти вийшла професор Мінерва Макгонагал у своїй зеленій клітчастої мантії. Її обличчя, як завжди, було суворим, волосся зтягнуті в тугой пучок, а на гострому носі сиділи квадратні окуляри.
— Міс Ґрінграс, сюди - вона кинула швидкий погляд на Асторію і махала рукою. - Містере Харт, ви теж.
Джон і Асторія швидко підійшли.
— Міс Ґрінграсс, професор Снейп сказав мені, що у вас виникли проблеми в поїзді?
— Так, — кивнула Асторія. - Дементор, професор Макгонагал...
— Про всяк випадок, містере Харт, відведіть її в лікарняне крило, - запланувала Макгонагал.
- Так, професор.
Вони вибралися з натовпу і незабаром дісталися до лікарняного крила, що неподалік від вестибюля. Джон постукав, і мадам Помфрі, старша медсестра, поспішила до них.
- Ще один дементор? — запитала вона з явним роздратуванням.
— Так, мем, — тихо відповіла Асторія.
— Хто взагалі вирішив, що розміщати навколо школи таких небезпечних істот як дементори - це хороша ідея... - Пробурмотала мадам Помфрі. - Минулого року був василіск, в цьому — дементори... Боюся, що буде в наступному. Може, дракони? Хогвортс — це школа, а не притулок для смертельних чарівних тварин!
Але, повернувшись до Асторії, вона відразу пом'якшила:
люба.
— Професор Снейп дав їй зелене зілля, — швидко додав Джон.
- Значить, зілля радості. Професор Снейп вариє його чудово, - при згадці Соніпа її голос став ще м'якшим. — Тоді тобі просто потрібен шоколад і постільний режим.
Кілька учнів вже лежали на ліжках, деякі все ще без свідомості. Джон помітив Джінні Уїзлі біля далекого муру, а поруч з нею — Невілла та Місяць. Він привітавшись з ними, побачив мадам Помфрі сунула йому в руку шматок шоколаду.
З прилавка пролунав різкий сигнал тривоги. Мадам Помфрі поспішно підійшла туди і вручила дві пляшки зеленого зілля радості - одну Луні, іншу дівчинку поруч із ще одним байдужим учнем.
— Мені треба відлучитися, — різко сказала вона. — Професор МакГонаголл потребує мене. Якщо щось трапиться, натисніть сигнал, я відразу повернуся.
Вона пішла і повернулася приблизно через десять хвилин. Асторія на той час доїла шоколад.
Подивившись її уважно, мадам Помфрі обережно сказала:
- Загалом з нею все повинно бути в порядку.
- Тоді ми можемо повернутися до Великого залу на святкову вечерю в честь початку навчального року? — відразу запитав Джон.
Звісно. Але якщо з'явиться хоч найменше нездужання - відразу до мене, — твердо сказала вона, кивнувши.
Вони залишили лікарняне крило і повернулися в вестибюль.
— Вибач за всі ці турботи, — тихо сказала Асторія.
— Нічого страшного, — усміхнувся Джон і похитав головою.
Коли вони ввійшли до Великого залу, там вже було бажання оживити. Професор Флітвік стояв з гострокінцевим капелюхом в руках і своїм різким, високим голосом викликав імена. Церемонія сортування підходила до кінця.
Джон і Асторія поспішили до столу своїх факультетів. Джон сів між Стівеном Лукасом і Сьюзан Боунс.
- Ромільда Вейн! — позовил Фливик.
Чорноволоса, трохи боязка дівчина вибігла вперед.
- Гриффіндор! - Прокричала Сортирова капелюшка, ледь доторкнувшись її голови.
Напередодні двох першокурсників — Наталі Янґ і Люка Еветта — поділили в Когтевран та Слізерін відповідно. Професор Флітвік виганяв із залу Сортирововий капелюх і триногий табурет.
Джон пропустив більшу частину церемонії. Через мить він помітив, як Гаррі Поттер та Герміона Грейнджер вбігли з вулиці і попрямували до столу Гриффіндора, завдаючи зі всіх сторін шепотіння й натякаючи пальці.
- Ласкаво просимо! — Піднімався професор Дамбльдор, обводячи поглядом зал. - Ласкаво просимо в новий навчальний рік у Хогвортсі! Але перш ніж ми почнемо, я хочу сказати кілька слів...
Шум у Великому залі миттєво вірш.
— Раніше в поїзді ви зазнали перевірки. Як ви вже знаєте, Хогвортс приймає кількох дементорів з Азкабану. Вони тут за офіційним призначенням міністерства.
Тон Дамбльдора залишався спокійним, але Джон уловив в ньому ледь помітну нотку гніву - директор явно зневажав цих істот.
— Дементори будуть розміщені біля всіх входив і виходів зі школи. Поки вони тут, ніхто не має права покидати територію Хогвортса. І не думайте перехитрити вартових Азкабану якими-небудь хитростями.
— Дементори не розуміють просьб і виправдань. Їх неможливо обманути — ні маскування, ні хитрості... Навіть плащом-невидимкою.
У залі зависла важка тиша. Дементорів ніхто не любив, і їхня присутність гнітила кожного.
Як і очікувалося, Дамбльдор представив нових викладачів: Римуса Люпіна — як професора Захисту від темних мистецтв, а Рубесу Егріда - нового дослідника з Уходу за магічними істотами, який змінив на пенсію професор Кеттлберну.
На цьому його промова закінчилась.
У ту ж мить золоті тарілки і кубки наповнилися їжею та напоями, а Великий зал знову наповнився теплою гулом розмов, сміхом і веселим дзвінком ніжів і виделок.
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya