Глава 10: У Хогвортс-експресі (Часть III)
— Сестра? — Асторія ніяково піднялась на ноги, очевидно розгубившись.
У дверях стояла дівчинка років дванадцяти-тринадцяті, з золотими локонами і обличчям, дуже схожим на обличчя Асторії. Але якщо в Асторії ще була м'яка дитяча безпосередність, то у цієї дівчинки характерні риси були різкими і суворими.
Дафна Грінграсс походила на розсерджену осідку. Вона здивовано подивилася на Джона, який сидів навпроти Асторії. Побачивши його сорочку і джинси, вона скривдила себе від презирства, після чого повернулася до сестри.
- Де ти була? Ти хоч розумієш, скільки часу я тебе шукаю? - Вона різко запитала.
— Сестра... Я... - Обличчя Асторії злегка поблідло. - Ми загубилися, коли увійшли на платформу...
— Тоді ти повинен був звернутися до провідника чи когось, хто викликав тебе! - Відчула її від Дафни. — А не заходити в перший купе, що попався.
Говорячи це, вона знову кинула на Джона насторожений погляд.
— Прости...
— Не можна просто так утікати. Впевнена, мама говорила тобі це вже багато разів... Їй навіть довелося просити професора Дамбльдора, щоб... — Дафна осілася на півслові, втретє глянула на Джона і не стала продовжувати.
— Прости...
На цей момент Джон вже перейшов у режим глядача.
Асторія Грінграсс все ще залишала у нього хороше враження, але поведінка Дафни починала відверто дратувати.
І все ж сімейні сварки - не те, у що повинен втручатися сторонній, тому він мовчав.
— Давай, збирай речі і йдемо зі мною! - Дафна наказала. - У моєму купі ще є місце.
Асторія винна подивилась на Джона, а потім скуштована кивнула. Її бліде обличчя помітно напружилося.
— Добре, сестро...
Вона почала складати речі назад у чемодан.
Якраз коли її рука потяглася до наполовину вип'ятої пляшечки Coca-Cola, щоб прибрати її...
— Астория! Не чіпай цю брудну магловську погань! — Виглухливо скрикнула Дафна Грінграсс.
Навіть Джон, який до цього часу стримався, не зміг нахмуритися.
Асторія збліднула ще сильніше.
— Да, сестро... — Вона спокійно відповіла, бо боялася послухатися. Пляшка коли вона поставила назад.
...
Несподівано коридор наповнився тупими кроками, і двері купе знову відчинилися.
- Вибачте, тут є вільне місце? Скрізь вже зайнято! — Розповідався з порога дівичий голос.
Вона помітила Асторію з валізою, яка збиралася йти.
— Ой, вы уходите? Можна я сяду на ваше місце?
Це була дуже симпатична дівчинка з м'яким рудувато-каштановим волоссям і карими очима. І найголовніше, вона здавалася знайомою до болю.
— О нет... — Джон мало не схопився з місця.
Мабуть, це був останній чоловік, якого він хотів побачити в поїзді — Джінні Візлі.
Мабуть, вона все ще шукала Гаррі та Рона, тому й досі не знайшла собі місця. Вона не знала, що вони вже летять до школи на машині.
Їсти в Хогвортс-експресі разом з Джінні Візлі, поки та все ще одержима Волдемортом?
Це було дійсно страшно. Зараз тільки 11:15 ранку, а попереду залишалося ще майже пів дня дороги.
А що, коли вони надто зблизиться і вона вирішить зробити його першою метою василіска?
Не кажучи вже про самого Волдеморта, який був майстром легіліменції навіть без палички. Якщо він хоч кривим очі побачить події майбутнього, Джону кінець.
Джон одразу ж відреагував.
Потрібно було будь-якою ціною залишити Асторію в купі. Принаймні, домогтися того щоб Джінні Уїзлі пішла.
В одну мить він мітнувся вперед і притиснув рукою чемодан Асторії.
— Эм... міс Грінграсс... — Він намагався триматися спиною до Джінні, щоб вона не встигла його розглянути. - Не думаю, що є проблема в тому, щоб Асторія залишилася тут. Якщо вона погано себе почуває, я можу приглянути за нею...
— Ты... - На обличчі Дафни Грінграсс стало ще похмуріше.
— Джон... Я... — На блідих щоках Асторії виступив рум'янець.
Джінні Уїзлі, подумавши, що місця більше немає, розвернулась і пішла геть... Джон вийшов з полегшенням без жодних вагань.
— Сестра... Думаю, я можу залишитися тут і сама про себе подбати... — тихо сказала Асторія. Можливо, це був один з рідкісних випадків в її житті, коли вона пішла проти волі сестри.
- Що ти сказала? — Дафна Грінграсс виглядала так, ніби не вірила власним вухам.
Вона схопила Асторію за руку і люто втупилася на Джона.
— Я... Ніколи... не дозволю своїй сестрі їхати в одному купі з брудною кров'ю!
З цими словами вона силоміць затягла Асторію геть.
...
Джон помітив, що його руки злегка тремтять.
Він давно не відчував такої люті.
Минулого разу це сталося ще в попередньому житті, на науковій конференції у Марселі, коли один німецький учасник назвав його « вузькооким ». Тоді Джон в приступі люті налетів на нього і кілька разів вдарив ...
Якби не хороші стосунки його наукового керівника з організатором конференції, який зміг все залагодити, після повернення до університету в нього могли б бути серйозні неприємності.
І зараз він відчував майже те ж саме.
Першим поривом Джона було схопити паличку і запустити в неї Петрофікус Тоалус... На жаль, паличка лежала в чемодані, а поки він її дістав, Дафна давно зникла б.
З похмурим обличчям він повернувся на місце. Хоча він зміг позбутися Джінні Візлі, це не принесло йому ані краплі радості.
Він неважливо виводив пальцем цифри на столику.
Перше вересня. Шотландське нагір’я лежало приблизно на 56 -57 градусах північної широти і 3 ° C західної довготи. Часовий пояс — GMT (0).
Обчислення було простим:
t=180+15zion(tangoni (150547π81000cos translate(2*9)atanha [athory_BAR/\frac{TF5), Tright\left (ЗАШТАТЯНСЬКОЇ ШЛЯХ ЗАПИТУЮТЬ
Швидко підрахувавши, що захід сонця в Шотландському нагір’ї наступить приблизно у 19:13:40.
Згідно з книжками, поїзд прибував у Хогвортс вже після настання темряви.
Більше восьми годин шляху заради якихось чотирьохсот з невеликим миль. Неймовірно повільно... Дай їм швидкісний поїзд, і до обіду були б на місці.
Джон поставив будильник на 19:10 і відкинувся на сидіння, незабаром занурившись у сон.
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya