***
Маріанн знову з’явився перед Францом, який чекав останнього уроку після денного вивчення. Маріанн увійшла в клас Франца і стала перед його місцем.
— Це клас Франца. В Окулусі велика кількість учнів у класі. У тебе є можливість завести багато друзів.
Маріанн захоплювалася переповненим класом.
У Кратві було небагато учнів у школі, хоча розмір класів був приблизно такий самий, як і в Окулусі. На відміну від великого приміщення Кратьє, де багато кімнат для класних приміщень, в Окулусі було добре замальовано учнів. Крім того, на відміну від Кратья учні не могли вільно вибирати класи, тому вони провчалися цілий день в одному класі.
Для Маріанн бідність Окулууса була в новинку.
- Що привело тебе сюди?
Запитав Франц у Маріанн, не дивлячись їй прямо в обличчя.
Маріанн намагалася продовжувати наближатися до Франца, який почувався незручно.
Його серце знову забилося, він не розумів, що йому робити.
- Я дуже сумую за Францом.
Бух!
Коли Маріанна сказала це з байдужим виглядом, Францу здалося, що його серце остаточно грохнуло на підлогу.
« Ця дівчина... Вона завжди була людиною, яка могла сказати такі слова так недбало? "
Франц не знав, як ставитися до Мар’янна, яка активно наближалася після визнання.
« Ми все одно збираємося одружитися, але чому я так реагую?»
Коли вони стануть старшими, то одружаться, як і хочуть їхні сім’ї.
« Якщо ми одружимося, то будемо спати в одній кімнаті. Що ж я збираюся робити? "
Хва-ак.
Жар знову піднявся до задньої частини його шиї. Навіть студентки помітили довкола них почервонілий Франц. Франц був ще збентежений більше, ніж він собі уявляв.
зупинись. Мені треба підготуватись до наступного уроку.
Франц виймав книжку з ящика столу одну за одною.
Коли Франц не хотів продовжувати розмову, Маріанна тихо порвала. Однокласниці з одного класу не могли помітити незручну атмосферу між ними.
— Хіба ви двоє не заручені?
— Вы поссорились?
Очі, сповнені зацікавлення, були прикуті до Франца. Поширювались чутки, що нова перекладена студентка — наречена Франца, і тому виникло ще більше запитань.
***
Відтоді Франц продовжував уникати Маріанн. Щоб уникнути зустрічі з нею, він встав раніше і швидко закінчив їсти. А післяобіднє вивчення було пропущене без попередження.
Франц не розумів причини своєї поведінки.
"Я не можу продовжувати уникати її..."
Він навіть не розумів, як йому це робити. Він хотів ставитися до неї як раніше, зараз реагував на це по-іншому. Тіло було напружено, а голос звучав дивно, не так, як зазвичай.
« Це незручно, не подобається. Ця ситуація."
Франц вийшов зі школи, щоб уникнути зустрічі з Маріанном.
В регіоні Траузен протікала велика річка, яка утворила в лісі величезну болотисту місцевість. Вздовж річки розділяла декілька рукавів, а між ними були зарослі очерети і бупена.
Болото було улюбленим місцем Франца. Тут можна було спостерігати багато диких птахів, яких він не міг бачити на території Веста.
— Потрібно принести бінокль.
Тепер перелітні птахи відпочивали на місці, де Франц імпровізував.
Коли він перейшов до Окулуса, то взяв з собою телескоп для спостереження за птахами, бо дізнався, що в цьому віддаленому регіоні можна спостерігати велику кількість диких птахів.
Не задумуючись, він склав пальці в трубочку і подивився на птахів через невелику щілину. Він не міг побачити їх гарненько, як в біноклі, але навколишньому фону був здебільшого у тіні, так що можна було спостерігати все в деталях. І він міг бачити, як яскраво-рижове волосся розвіялися через цю маленьку щілину.
Бух!
Здавалося, що коли він бачив червоного у Франца, то впав серце.
Це була Маріанн. Він міг бачити її обличчя протягом хвилини вдалеці, але у нього швидко перехопило дихання. Серце шалено тремтіло.
— Звідки Маріанна впізнала це місце?
Франц не міг уникнути того, щоб Маріанн підходила все ближче і ближче серед очерету, тому він сидів тупо й дивився. Він хотів втекти, але з одного боку не хотів цього робити. Його серце постійно стукало.
Мар’ян, зрештою наблизившись до Франца, обережно сказала:
— Я чула від своїх однокласників, що Франц часто приходить сюди.
У руці Маріанн тримала кошик для пікніка. Великий і вказівний пальці були загорнуті.
- ...рука?
Маріанн зрозуміла, що погляди Франца спрямовані на її пальці.
— Лише невелика подряпина.
Під пристильним поглядом Франца Маріанн схилила голову. Біла шкіра здавалася почервонілою.
— Навіть Маріанн сором'язлива.
Вона завжди була спокійна. Він вирішив, що Маріанн соромився.
- Що це за кошик?
Франц вказав на кошик, який сховала Маріанн. Маріанна ледве подивилася на Франца і зрештою підштовхнула кошик вперед.
- Це для... пікнік...
Біле обличчя Маріанн миттєво загоїло. Рука, яка тримала кошик, затремтіла.
Тим часом, хоча він утікав від неї, Маріанн слідувала за Францом. Підійшла перша, привіталася, почала розмову...
У Франца знову захворіла груди.
Франц обережно прийняв кошик і настановив Маріана до широкої скелі. Єдиний простір, де людина могла сидіти на болоті - це скеля.
Коли він відкрив кришку кошика, то побачив неаккуповані бутерброди та фруктовий сік. Фрукти та торти були ретельно упаковані в коробки.
Франц знову переклав погляд на забинтовані пальці Маріанн. У сендвічі були овочі, бекон, яйця і т.д., нарізані досить нерівно. Все це було в хлібі набито так, що здавалося, могло лопнути у будь-який момент.
Франц взяв бутерброд і відправив його в рот. Овочі в хлібі виливалися на штани.
— Він занадто великий, щоб тримати і їсти.
Маріанн поспішно дістала серветку з кошика і спробувала витерти штани Франца.
- Я зроблю це!
Коли дотик Маріанн досяг орного, Франц схопився на ноги. Маріанн також злякалася і знову схилила голову.
— Поп-пробуй... Не смачно? Мені здавалося, що вийшло досить добре.
Маріанна, яка не бачила обличчя Франца, говорила тремтячим голосом. Здавалося, вона нервувалася через те, що Франц продовжував уникати її.
— Нет, все добре.
Францу вдалося засунути в рот бутерброд, який Маріанн ретельно приготувала. Дивлячись на пальці Маріанн, він не міг не з'їсти його.
- Але з чого цей пікнік? І хіба Маріанн зараз не має занять?
Коли Франц запитав, Маріанна трохи поглянула на неї як про несправедливе звинувачення і знову відвернула погляд.
— У Франца теж зараз заняття.
Франц на деякий час забув про це, бо продовжував пропускати щоденні заняття.
- І я чула, що ти часто ходив сюди на пікніки з друзями, тому я хотіла піти з Францом.
Червоне обличчя Маріанн, яка обережно підняла очі і подивилася на нього, на мить здалося милим.
Франц відчув, як у нього знову впала серце. І йому навіть стало шкода її. Це тому, що він сам готував їжу, коли приходив на пікнік зі своїми однокласницями з Окулуса. У той час я взагалі не мав такого ритуалу, але коли опинився тут з Маріанном, йому стало шкода її.
Франц хотів сказати: « Наступного разу я принесу свою коробку з обідом, але він не міг цього зробити. Він так хвилювався, ніби втратив голос.
- Тобі нудно бути зі мною?
Коли Франц довго мовчав, Маріанна просто подивилася на нього.
На відміну від звичайного стану Маріанн, вона мала дуже невірний вираз обличчя. У той момент він відчув щось емоційне в своєму серці.
- Справа не в цьому, я нервую...
Справжні почуття Франца вирвалися назовні, сам того не усвідомлюючи. Очі Маріанн розширилися, наче її здивувало те, що він сказав.
- Ти нервуєш біля мене?
Вона трохи зраділа і розсміялася над Францом. Усмішка була милою і ніжною, так що Франц повернув голову. Маріанн простягнула руку і піднесла Францу руку до свого серця.
- Я теж нервую.
Ту-дук, ту-дяк... Він відчував, як швидко б'ється серце Маріанн. У той же час було чітко видно глибокі удари.
Франц, чиє обличчя почервоніло, швидко прийшов в себе.
— Не роби цього!
Маріанн нахилила голову у відповідь на скрик Франца.
- Що я зробила? Я просто хотіла, щоб ти знав, що я відчуваю.
Маріанн знову з’їдалася від збентеженої відповіді Франца.
— Мне жаль. Серце так швидко трясеться...
- Справа не в цьому...
Франц не міг зараз належним чином пояснити своє збентеження. Він тільки зітхнув з жаром на обох щоках.
Маріанн відважилася підійти до Франца, коли побачила, що його обличчя теж почервоніло.
- У Франца теж червоне обличчя.
Цього разу Франц приклав руку до щоки. І вона теж поклала руку на щоку Франца. Його червоні щоки ще більше запилювали.
ми обоє червоні.
Маріанн знову розсміялася. Її нервозність чітко відчувалася, коли м’язи навколо рота дрижали.
"Я відчуваю, що повинен щось сказати..."
Були дві людини, які ніколи не були на побаченнях, так що деякий час запанувала тиша. Франц відчув, що повинен щось сказати.
- Я чув, що тобі приходило пропозицію заручини від Імператорської родини до мене. Я чув багато історій про заручення...
Так вийшло, що він почав говорити на цю тему. Франц замовк на півслові.
Отже, що йому робити? Він намагається похвалити Мар’ян за те, що вона була популярною невісткою перед тим, як помолилася?
- Це правда, що є історія і від імператорської родини. Було заплановано шлюб з померлим Четвертим Принцем.
— О, я розумію.
Четвертий Принц був убитий Рутаєм, третім Принцем, яким Астер належав зведеним братом.
— Якби я була заручена з ним у той час, я б втратила свого нареченого через рік.
— Да...
І знову тиша запанувала.
« Ні, ми не маємо спільної теми. Розмова легко обривається".
Коли він регулярно проводив час з Маріанн, Франц продовжував підтримувати розмову. Мар’ян іноді відреагувала жорстко, але Франц не заперечував.
Але тепер навіть Франц відчув труднощі в розмові, і його слова та дії стали суворими.
- І щасливіше бути зарученим з кимось, хто тобі подобається.
Це означало, що шлюб з Францом був кращим від шлюбу з імператорською родиною. Франц усе ще не звик до несподіваного емоційного прояву Мар’ян.
Коли Франц зіпсувався, Маріанна продовжувала розмову.
- Я чула, що ти став майстром Шіцуро. Поздоровлення. Це дивовижно.
— Пощастило... Це просто удача.
Він міг спокійно сприймати це, коли його сім’я і підлеглі батька хвалили його, але він не знав, що робити, якщо Маріанна назвала це « трясінням ».
Потім Маріанн похитала головою.
- Ні, це щось неймовірне. Що ти маєш на увазі під удачі? Шіцуро не для того, щоб шкодити іншим, а для їхнього захисту. Саме тому Франц і Шіцуро дуже добре підійшли.
Обличчя Маріанн, що посміхається, як розпущена квітка, поступово змушували його відчувати себе краще.
Спочатку він був збентежений, обтяжений і хотів проігнорувати її визнання. Але зараз він не хотіла боягузливо бігти перед такою милою і хорошою людиною.
Маріанн була такою з того дня, як вперше зустріла його. Вона завжди спостерігала за ним, високо цінувала його і навіть розуміла його хобі — любити диких птахів. Спочатку він знав, що вона хороша людина, але коли така особа була поряд з ним, то почувався трохи впевненіше. Здавалося, він сам став великою людиною.
— Дякую, що сказала це, Маріанн.
Франц вирішив бути чесним відтепер.
що побачила мене у гарному світлі. Я щиро вдячний.
Маріанн усміхнулася радісною мовою Франца. Це була не звичайна жорстка усмішка, а посмішка від усього серця.
- Я дивлюся на тебе в хорошому світлі. Це тому, що Франц хороша людина.
— Не переоціняй меня.
Йому було приємно і соромно постійно чути компліменти.
Він сам не велика людина. Хм, може такою людиною була його сестра?
- Але я думаю, що зможу зробити все, якщо слухатиму Маріанн.
- Роби, що забажаєш. Франц у всьому буде процвітати.
Посмішка Маріанн мало-помалу дала йому сміливості. Вона буде слухати його, що б він не говорив.
- Мені дещо цікаво, Маріанн.
Франц спочатку завів розмову з Маріаном. Для історії, яка буде спокійно продовжуватись і слухатись.
— Який соус ти поклав у сендвіч, який принесла сьогодні?
Франца насправді не цікавився соусом. Але він подумав, що було б добре запитати це, коли на обличчі Маріанн з’явився легкий проблиск радості.
***
Франц і Маріанн повернулися в гуртожиток на заході після всіх занять.
Франц тримав кошик для пікніка в руках, і вони безупинно розмовляли по коридорі. Тема розмови плавно перетікала з однієї в іншу. Він сміявся, базікав і відчував себе більш комфортно.
В кінці коридору він побачив дві кімнати, і спочатку добрався до кімнати Маріанн, яка розташована трохи далі.
— Відпочинь трохи.
Франц попрощався з Маріаном перед її дверима в кімнату.
На відміну від нього, коли він намагався уникнути її, Франц тепер дивився прямо на Маріанн.
Щеки Маріанн знову почервоніли. На цей раз вона виглядала чарівно, змушуючи його тремтіти. Франц з усіх сил намагався відволіктися від серця, яке кинулося коло.
У цей момент...
— Франц!
Маріанн взяла Франца за руку і притягнула до себе. У той же час, коли Франца привернула силу Маріанн, його м’які губи злегка торкнулися його щоки. Маріанн, чиє обличчя було таким же червоним, як і її волосся, схилила голову.
— На добраніч... Я просто сказала: "До смерті".
Бум, бум, ок.
Серце Франца забилося сильніше.
- Тоді я пішла.
У той момент, коли Маріанн повернулася і відкрила двері, Франц відчув, як йому захотілося обійняти її. Коли він простягнув руку і взяв Маріанн за руку, дивні пориви та сміливість оволоділи Францом.
—...!
На відміну від легкого « прощання», яке доторкнулося його щоки якийсь час назад, цього разу губи Франца злегка торкалися нижньої губи Маріанн.
Він більше не міг нічого зробити, тому що в нього не було досвіду. Маріанн теж напрягалася з широко відкритими очима через раптовий контакт. Ці двоє перестали рухатися.
Ґуби Франца відірвалися від Мар’ян лише після того, як кошик для пікніка впав на підлогу.
Цього разу Францове обличчя почервоніло.
— Прости! Раптом... Ні, без дозволу!
Маріанн злегка опустила очі і поклала палець до губ, яких торкнувся Франц.
Пальці Маріанн затремтіли, доторкнувшись до її губ. Вона повільно відчинила рот. Вона також дуже тремтіла, неначе була збентежена.
- Ти, це так несподівано... Просто торкнувся...
Приторкнувся? Вона подумала, це пройшло багато часу, але Франц нічого не сказав. Він так нервував через те, що скаже Маріанн.
— Отже, ще раз... Ми можемо спробувати ще раз?
Франц розсміявся несподіваній відповіді. Його нервове і тремтливе серце відчувало полегшення.
На мить між ними запанувала тиша. Атмосфера була гарною.
Франц просто посміхнувся і підійшов до обличчя Маріанн, нічого не сказавши. Мало-помалу голова нахилилася, і тіні цих двох наклалися один на одного. Звичайно, ніжні й сердечні дотики закрили очі.
***
« Тепер, коли я думаю про це, я зробив щось неймовірне".
Франц подивився на обличчя Ларіель, міцно сплячої в дитячій ліжечці, а його знята уніформа висіла на стільці. Обличчя дочки завжди було прекрасним.
Маріанн увійшла, як тільки двері обережно прикрилася.
— Ларіель, вона спить?
Маріанн, одягнена в зручне вбрання і з’їдала по плечі руді локони. Франц нахилив голову і злегка притулився до плеча Маріанн.
— Ти, мабуть, втомилася сьогодні.
— Трохи.
Колись він був людиною, якій було незручно з нею, але тепер йому було особливо приємно, коли Маріан була поруч. Навіть у найспокійніші моменти Маріанн очищала повітря.
Маріанн погладила Франца по голові.
- Після весілля Імператора ми вирушаємо в подорож до Траузен? Я збираюся побачити твоїх улюблених птахів і зустрітися там з твоїми друзями через довгий час.
Він підняв голову і подивився на Маріанн зверху вниз. У неї на губах була усмішка, яку вона рідко показувала перед іншими.
- Ти теж зайнята.
— Все гаразд, я можу присвятити тобі стільки часу.
Франц ніжно обіймав Маріана за талію обома руками.
Дякую.
Він міцно обнявши Маріанн, закопав обличчя в її руде волосся і пробурмотів:
« Велике спасибі тобі за те, що вибрала мене 6 років тому".
https://literna.net/uk/books/201-po-pershe-zakhovai-mo-moho-molodshoho-brata