— Я знаю это.
Я була оптимістично настроєна щодо того, що сказав Ландрейт.
ви дійсно набагато мудріша і проникливіша людина ніж я чув.
І я знаю, що ти хочеш піти з керівництва простих людей і стати новим представником влади. Я усміхнулась, щоб не втратити ділової посмішки.
— Я розумію, наскільки важливо допомагати простим людям. Дякую за це. Сенатор.
— Просто скажіть. Ми підтримаємо вас у всьому.
Обличчя Ландрета засяяло, коли я, здавалося, подала позитивний знак.
- Я хочу запитати вас про громадську думку щодо класу простолюдинів.
- Я впевнений в цій галузі.
Лангдрет кивнув, демонструючи впевненість.
— Але я тільки вдячна вам за вашу підтримку, нам не потрібні будуть які-небудь інші ресурси.
Я добре знаю його наміри. Я подумала, що краще б тут провести межу.
— Кайла!
Вигукнув мій батько, здивований або збентежений. Реакція мого батька також була очевидною. У нас зараз недостатньо людей і припасів. Але я відмовляюся від допомоги. Ти мене не зрозумієш.
- Громадські погляди є найважливішими. Це допоможе нам набагато більше, ніж будь-що інше.
Якщо я відхилю всі пропозиції, то тільки отримаю більше антипатії. Тому я попросила про кращу пропозицію, після якої більше буде менше проблем. Ніколи не беріть грошей або матеріалів. Якщо ви отримаєте матеріальну допомогу, вам це повернеться колись бумерангом.
Я намагалась приховати свої справжні почуття і докласти зусиль, щоб не ображати їх, а поповнювати свою гордість. Вони високо оцінили свої майбутні досягнення і показали казкове майбутнє, в якому ми могли б заручитися підтримкою громадськості.
- Боюся, я нічого не можу з цим вдіяти. Будь ласка, дайте мені знати, якщо вам знадобиться якась допомога пізніше.
— Тоді я запитаю вас.
Після того як я сказав їм, вони були задоволені тим, що відповідали лише за громадську думку.
Тільки коли Філія та Айріс вийшли проводити їх, я змогла залишитися наодинці з батьком.
— Хіба це не допомогло б нам більше, коли ми мали підтримку солдатів? Це 10 000 солдатів...
Мій батько, здавалося, дуже шкодував, що я відмовилася від допомоги членів ради простолюдинів.
— Якщо ми отримаємо матеріальну допомогу від них, то в майбутньому вони попросять нас про щось більше...
Поступово я пояснювала, чому вони не повинні нам допомагати.
- Вони не філантропи, Отче. Це група по інтересам. Одного разу це стане слабким місцем, і вони спробують торгувати цією слабкістю.
Здебільшого прості люди були заможними торговцями. На відміну від мого батька, який ставить на чолі честь, вони хочуть мати певні привілеї.
— Хм...
Але мій батько був стурбований, бо не міг з цим змиритися.
— Я не знаю, як думають бізнесмени. І все ж, Кайла, у тебе є воля, так нехай усе буде, як ти вирішила.
На щастя, мій батько повечеряв мою волю.
- І не турбуйся про робочу силу, Отче.
Я пояснила батькові про нові функції Шуетта і Шіцуро, які ми з Францом дізналися.
— Якщо все так, як ти сказала, то це велика сила.
— Так, саме тому я відмовилася від їхньої допомоги. Я, Франц і Астер, ні. Його Високість Принц тут.
Астер, який брав участь у кампанії за громадську думку, направиться в Імператорський палац. Це мало бути зроблено до церемонії коронації Принца Рутайя.
- Шкода, що ти хотіла залишатися нейтральною, але не змогла.
Мій батько дивився на мене з жалем. Хоча я була настільки непохитною, що не могла бути нейтральною, все ж таки мене повели на сторону Астера. Як і побоювалася імператриця...
- Я завжди казав тобі. Моя сім’я є моїм пріоритетом.
Я посміхнулася батькові.
- Це рішення захистити родину.
***
Наслідуючи приклад Філії, я пішла подивитися газетні надруковані в Берг.
— Було шкода, що ми могли розповсюджувати наші газети тільки в місті Берг, але я так рада, ніби у нас є допомога Сенатора Ландрета.
На друкарській машині газети друкувалися одна за одною на великому пожовтільному папері. Газети, надруковані з обох боків спереду і ззаду, будуть складатися одна за одною в процесі різання.
— И, Кайла, я хочу тебе кое познайомити.
Філія схопила мене за рукав і відтягла від великої друкарської машини.
- Ти вже зустрічалася з Його Високістьм Кайрусом і бачила членів ради простолюдин.
Філія м'яко усміхнулась.
- Ти будеш здивована.
Це була Філія, яка передрекла, що я буду здивована, зустрівши його з тих пір, як приїхала сюди. Хто це, чорт візьми, такий? За руку Філіа мене вела на крок ближче до людей, які складали газети. Серед натовпу з'явилася красива жінка в білій блузці і світло-зеленої спідниці. Вона приблизно мого віку.
- ...це дійсно дивовижно.
Філія посміхнулась. Я не могла тримати рот на замку. Це був дійсно дуже несподіваний персонаж.
— Леодора Шреман?
Коли я покликала її на ім’я, очі Леодори звернулися тільки до мене.
— Хто це?.
Леодора нахилила голову і подивилася на мене. Ти мене не впізнаєш...
— Це я, Кайла Веста.
Коли я розкрив свою особистість, то почав пожвавлювати чудові очі Леодори кольору перидота.
Мамаркиза Веста?
У нас були напружені стосунки, так що мені більше нічого було сказати Леодоре. Філія, яка відчула нашу незручну атмосферу, заговорила.
— Леді Леодора була одним з перших працівників у друкарні.
І ось я здивована.
— Ни за що!
Вираз обличчя Леодори став кислим, коли мої потаємні думки вирвалися назовні.
— Чому це неможливо? Хіба я не можу бути тут?
— Но Леди...
Майбутнє Великої Герцогіні Шреман в оригінальній книзі було такою ж, і особистість Леодори, яку я бачила, не говорила про неї як про людину, яка могла щось зробити з простолюдинами.
- Що відбувається?
Філія, який походить з простих сімей і Леодора як зразок шляхетності.
- У мене немає іншого вибору, окрім того, що бути зі студентами, яких я спонсорую, тому що вони беруть участь тут.
Леодора говорила зарозуміло, вгамувавши підборіддя. Його очі все ще були холодними, можливо, через погані події минулого.
— Спонсор?
Тільки тоді я побачила тих, хто був з Леодорою.
Вік від 16 до 18 років, не більше. Через їхній одяг я могла сказати, що вони були не так добре вдягнені.
Леді Леодора?
У очах студентів здавалося, що ми з Леодорою знаходимося в конфронтації. Хлопці обережно втупилися на мене і зібралися навколо Леодори.
— Все в порядке, Мартес, Корнелл, Ид. Це Маркіза Веста.
Леодора, яка просто дивилася на мене холодними очима, виглядала дуже дружелюбно до студентів. Її очі теж були теплими, як ніби вона дивилася на свого молодшого брата.
— Вы Маркиза Веста?
Всі студенти виглядали приголомшеними.
— Хіба Маркиза не була жінкою?
Прошепотів студенту поруч з ним.
- Вона так виглядає сьогодні, тому так склалася ситуація. Привітайтеся.
Коли Леодора познайомила мене з милою особою, то хлопці, які донедавна ставилися до мене обережно, змінили своє ставлення.
— Эй, Маркиз! Яка ж честь познайомитися з вами!
- Я ніколи не думав, що побачу Маркізу Весту особисто.
— Ідеальна маскування, Маркиза! Я думала, що ви чоловік!
Я думаю, що моє мужнє перевдягання сьогодні пройшло успішно. Тільки я виглядаю як Франц.
- Дякую за комплімент.
Я по черзі дивилася на студентів з виснаженою посмішкою. Леодора все ще дивилася на студентів і була дуже дружньою.
— Які у вас стосунки з Маркозою Веста? Ви друзі?
Невинно запитав хлопчик. У Леодори в той момент був дуже неприємний вираз обличчя, але це було тільки на короткий час.
— Ми з Маркозою ходили в ту саму Академію.
Фактично, сьогодні в якості учнів однієї Академії було недовгою. Зрештою Леодор кинула Академію, тому вона не продовжувала проводити зі мною шкільні дні. Але Леодора не почала соромитися говорити про це.
це неймовірно! Леді Леодора! Я зміг побачити Маркізу Весту сьогодні завдяки вас, Леодори. Дякую!
— Твоя радість - це моя насолода.
Леодора гарно усміхнулась студентам. Чи була ця усмішка Леодори підробкою або реальним наміром, я думала, що можу сказати одне. Для цих студентів сьогоднішня Леодора дуже важлива. Якщо подумати, то Лео був скромний одяг, на відміну від попереднього.
Не було ніяких прикрас, які вона завжди носила ніби частина свого тіла, і її красиве світле волосся були просто акуратно перев'язані стручкою. Це Леодора, яку я колись знала? Що сталося з Леодорою після того, як він пішла з Кратьє?
— Леді Леодора підтримує звичайних студентів, які не мають платні за навчання.
Саме Філія розвіяла мою цікавість. Кажуть, що Леодора анонімно спонувала бідних простолюдин без запозичення імені сім'ї Шреман. Зокрема, було дуже дивно, що вона допомагала талановитим дітям, які не могли відвідувати Академію, тому що у них немає грошей.
- Я теж здивована. Я не можу повірити, що захисником, який допоміг цим дітям, була Леді Леодора.
Лише завдяки цим студентам Леодора приєдналася до Філії.
- І є багато випускників Кратьє, які зв'язалися зі мною, щоб допомогти нам. Директор з'єднав нас з іншими випускниками.
— Іншими студентами.
- Не варто недооцінювати єдність випускників Академії Кратьє.
Філія підмигнула одним оком і розсміялася. Того дня, коли стався перший інцидент і сім’ю Веста звинуватили у державній зраді, не тільки Філія та Айріс повірили в оголошення Імператорського палацу.
Багато людей сумнівалися в причині смерті Імператора, і це були переважно звичайні інтелектуали, у тому числі журналісти, професори та студенти.
— Я не могла дивитися, як мої діти потрапляють у небезпечні ситуації.
Поки Філія говорила, Леодора втрутилася у нашу розмову. Студенти, що оточували Леодору, знову крутили друкарський верстат.
- Леді Леодора, вона нам дуже допомагає.
Філія привітно подивилася на Леодору. Леодора повернула голову, можливо, соромлячись свого погляду. Я не могла б уявити щось подібне п'ять років тому. Крім того, Філія мала кілька вільної мови. Ви двоє, здається непогано педіть.
Що сталося за останні п’ять років, і чому Леодору так змінився? Я похитала головою, коли бачила сцену, якої раніше ніколи не існувало. Потім Леодора обережно заговорила з Філією.
— Мисс Філия, не могли б ви вибачити мене на хвилинку? Мені потрібно поговорити з Маркізою Весту наодинці.
Філія з увічне прохання пішла. Я безшумно пішла за Леодорою до маленького кабінету в кутку друкарні. Двері щільно зачинилися з клацанням і Леодора повернулася до свого зарозумілого вигляду, як і п’ять років тому.
- Це не через те, що Маркіза сказала мені п'ять років тому.
Я схилила голову набік, почувши слова, які починалися без контексту. Тому що я не розуміла, про що говорив Леодора.
- Що я говорила п'ять років тому?
Що я сказала Леодоре п'ять років тому? Я не могла згадати. Де я могла бачити востаннє Леодору перед тим, як вона пішла з Академії?
- Це те, що ти сказав мені в бібліотеці.
Бібліотека? Якщо подумати, я пам'ятаю, що бачив Леодору востаннє перед канікулами. Бібліотека Академії Кратьє. Це також останнє місце, де я бачила Леодору перед тим, вона кинула Академію. Але я не пам'ятаю, про що ми тоді говорили...
Зрештою Леодора відкрила рот для мене, який не міг про це подумати.
- Ти ж знаєш, що вибіркове право простих людей зростає, вірно?
Світ зміниться.
— Якщо ти хочеш стати Королевою сусідньої країни, тобі краще позбутися цього поганого характеру.
Леодора повторила мої слова, ніби вони запам’яталися. Це те, що я сказала, так? Здається, я тебе про щось попереджала, але я мало що пам'ятала. Пізніше я, здається, повністю забула про це через тест на підвищення по службі і проблем з Астера.
- Якщо ти думаєш, що я спонсорувала їх, тому що хотів гарно виглядати перед простими людьми... Я хочу нагадати тобі, що це непорозуміння.
Леодора, тримаючись за руку, говорила з гордим обличчям, але не дивилася мені в очі. Мені здалося, що вона трохи соромиться.
https://literna.net/uk/books/201-po-pershe-zakhovai-mo-moho-molodshoho-brata