***
Тіло Герцога Литхі повернулося в будинок Дюка. Його тіло було відносно чистим після страти. Залишилися тільки сліди задутки.
- Якого біса! - Графиня Айджар в траурі проливала сльози. Граф Айджар привів людей, які працювали в його будинку до Герцога Литхі. Справа в тому, що більшість людей, які працювали у резиденції Герцога, втекли, як тільки почули новини про Дюка Літхі.
Граф, який відповідав за приготування до похорону, з полегшенням зітхнув.
"У колишні часи все було по-іншому..."
Граф розумів, чому слуги тікають, але йому стало гірко, коли він побачив порожню резиденцію Герцога. У старому Герцогстві Литхи завжди було багато людей, і зовнішній вигляд слуг був яскравим та жвавим. Вони були щиро задоволені своєю роботою в будинку Герцога.
- Батьку, я можу щось для Вас зробити? - Ритаус спускався сходами. Очі Графа звернулися до сина, який спостерігав за приготуванням у вестибюлі.
— Астер... Що він робить? -Запитав Граф Айджар.
— Він перевдягається до похоронів, - скупо обронив Рітаус.
— ...Тобі краще одягтися, - пробурмотів Граф Айджар, дивлячись на труну в центрі вестибюля. Навколо труни стояли білі троянди та лілії з роду Айджарів.
— Що ви маєте на увазі?.
— Герцог. Навіть якщо його позбавили титулу, він зробив свій внесок у Імперію.
Рітаус подивився на труну слідом за батьком:
- Так, принаймні нашої сім'ї... Мені треба поважати цього чоловіка.
— Спочатку Його Величність мав на меті передати цей титул тобі.
— Я не знав, що це таке, — відповів Рітаус. Колись був Астер, який мав сім’ю та титул і не міг брати свого власника. Тепер у Астера нічого не залишилося.
— Як самопочуття Астера?
— Не впевнений, чи це правда, але зараз він не хвилюється.
- Це схоже на нього. А як щодо ран?
— Ліхорадка спала, і він видужав настільки, що може рухатися.
- Яке полегшення. Він повинен бути на похороні Герцога, так що ти залишишся поруч з Астером. Я пришлю кого-небудь наверх, коли буду готовий.
— Так, батько, - Рітаус злегка кивнув батька і повернувся. За широко відчиненими дверима він побачив палацових консулів і солдатів, всього близько 30 осіб.
Після похорону солдати підуть за ними, щоб розпочати процес захоплення. Сам того не ведаючи, Рітаус прикусив мову і знову піднявся по сходах та увійшов до кімнати Астера. На Астері були тільки штани і сорочка.
- Воно тобі йде.
Завдяки Рітаусу тепер лахматічне волосся Астера було акуратно підстрижене. Астер, засунувши руки в рукав свого чорного піджака, соромився дивитися себе у дзеркалі. Довгі руки й ноги видавалися довшими і прямими через чорний траурний одяг. Незважаючи на те, що Астер був нижчим за Рітауса, зараз Артер таким не здавався.
- Дивне відчуття.
— Чоловічий одяг зручніше жіночим.
— Так зручно, що навіть дивно.
Тіло Астера, що постійно зтягується тканиною та корсетами, ніколи не було таким же жіночним як у дівчат. Кадик чітко випирав на шиї, а плоска груди і трикутного типу тілоставляло вічно носити шалі, щоб подібні до дівчат було максимально близьким.
Зараз Рітаус бачив широкі плечі і спину Астера в чоловічому траурному костюмі і не розумів, як його взагалі можна було прийняти за дівчину.
— Не розумію, як тобі вдається з цим розібратися, - Астер безуспішно намагався зав'язати краватку в дзеркало.
— Дай його мені, я сам зроблю, - Рітаус схопив краю краватки Астера і повільно показав, — ти швидко навчишся цього, якщо будеш тренуватись самотужки.
— Я більш впевнений в жіночому одязі...
- Звичайно, ти завжди її носив. Але скоро ти звикнеш до чоловічого одягу.
- Ні, я впевнений, що зніму її.
Коли Астер Рітаус побачив усмішку, він підняв брови:
- Це що, жарт?
Астер подивився у дзеркало і злегка пригладив своє коротке волосся, не звертаючи уваги на питання Рітауса.
— Коротке волосся дуже зручне.
Одна сторона обличчя Астера в дзеркалі все ще була забинтована, хоч площа перев'язки і стала трохи меншою.
— Вони нагадують стадо гієн, які прагнуть пожити трупом.
— Так, мабуть - Рітаус був у змішаному настрої, коли побачив Астера таким. Про що тепер думає Астер? Стосунки між Герцогом Литхі та Астером, за якими він спостерігав до цих пір, здавалися абсолютно особливими. Він завжди чекав на свого діда, коли той йшов, і не проколов сльозинки.
Спочатку астер не був плаксою, але відчував його занепокоєння.
— Я вернусь в сад.
Астер одягнув краватку, чорний піджак і акуратно розгладив його. Він не встиг пригадати, як у нього в руці були садові ножиці.
Я піду з тобою.
Коли він побачив ножиці, Рітаус почувався незручно без жодної причини. Кілька днів тому він згадав Герцога Литхі, який бився з Астером, підстриганим садовими ножицями.
"Тоді я повинен був якось його зупинити".
Рітауса знову мучив цей момент. Коли Астер був не в своєму розумі, Рітаус був єдиним, хто міг зупинити його.
- Це не займе багато часу. Я просто зріжу квіти для труни мого діда.
Але Рітаус постійно турбувався садовими ножицями, які тримав Астер. Астер не боявся гострих предметів навколо себе з тих пір, як поранив очі ножем для паперу.
- Я не можу залишити тебе одного.
Астер посміхнувся над словами Рітауса. Це була дійсно суха усмішка:
- Я бідний хлопчик, який щойно втратив свою єдину сім'ю. Дай мені хвилинку побути самому.
Рітаус важко зітхнув:
- Поквапся і повертайся.
- Астер обігнув свого друга і вийшов назовні. Рітаус зупинився на мить і знову подивився на Астера.
Це було дивно.
« »Я щось неправильно помітив? "
Недавно Астер був ростом йому до плеча. Але зростання Астера тільки що явно було більше.
***
Рітаус вийшов з кімнати Астера і попрямував у вестибюль, де мали відбутися похорон. Його батько і консул сперечалися біля труни, в якому лежало тіло Герцога Литхі.
— Ти не можеш покласти коштовності в труну?
На протест батька консулу холодно подивився на труну:
— Всі коштовності в особняку також будуть приписані палацу. Так що зберіть їх всі назад, Граф.
Герцога Литхи в труну вже перевдягали у шикарну мантію.
В мантіях були медалі, отримані від поколінь предків, намиста для мантій і персні, які можна було носити тільки Герцогу на пальцях. Рітаус раптом зрозумів, що мантія на тілі Герцога виглядає вільною.
"Дуже худий".
Я чув, що високий Герцог Литхі теж був красивим чоловіком в молоді роки. Однак старий худий, який лежав у труні, виглядав досить старим, щоб виглядати на всі 80, хоча йому було лише за 60.
— Після похорону я поверну медаль, коштовності, все. Він на останньому шляху, так що, будь ласка, подбайте про нього, - Рітаус вмовив консула від імені батька. Спочатку він був Герцогом Литхі, який не міг провести похорон, тому що став зарозумілим злочинцем і намагався вбити члена Імператорської родини. Він зробив помилку і вчинив усе неправильно, але чи не могли б ви оцінити її досягнення?
Слова хлопця змусили консула замислитись.
— Він навіть не був здоровий за останні 17 років. Будь ласка.
Граф Айджар глянув на сина, злегка насупившись. Герцог Літхі виглядав бідним старим.
— Да, так и была. Але коли похорон закінчиться, ми заберемо їх назад.
Граф Айджар і Рітаус схилили голови в сторону відбору консула. Граф Айджар глибоко зітхнув.
— Якби Герцог почув це, то був би вкрай незадоволений.
- Це не зовсім так.
За 17 років, які пройшли з часу втрати дочки Лідіани, Герцог Литхі сильно змінився. Зовнішність — це не єдине, що змінилося. Він навіть вбивав невинних людей, щоб захистити свого єдиного внука. Більшість козлів були випущені з сім’ї Литхі.
- Раніше він таким не був. Він був добрим і прямолінійним.
Герцог був турботливим людиною, який ніколи не говорив грубих речей, не кажучи вже про шкоду своїм підлеглим. Слугам, які потребували грошей через труднощі в їхніх домах, також безкоштовно платили за додаткову платню. Слуги намагалися залишитися з ним надовго.
- Людям, яких вигнали 17 років тому, мабуть, сумно бачити Спеціальний Герцога таким.
- Я впевнений, що вони дуже любили Дом Герцога.
Після смерті його дочки Лідіани Герцог втратив довіру навіть до тих, хто слідував за ним.
— Ніхто не сподівався, що це станеться.
Граф Айджар наказав одягти фамільні коштовності на тіло Герцога Литхі одне за іншим. Потім він побачив пару кілець, які йому принесли.
— Він закрився з тих пір, як померла Каллі, - Граф надів перстень на твердий палець Герцога Литхі. Це була обручка Герцога. Пальці окільцьованих тіл ховалися один за одним, щоб утримати позостале кільце в одній руці. — Надень его так, щоб консул не помітив його. Я хотів би, щоб він забрав це з собою.
Граф Айджар вклав кільце Герцогині в руку Дюка і знову зігнув його, поки консул дивився в інший бік. Рітаус не хотів, щоб люди в палаці забрали обручку Герцога.
- Я не думаю, що вони зможуть побачити його, якщо складу руки разом.
- Так ми зробимо це?
Коли вони озирнулися на консула, там раптом стало шумно. Хтось увійшов у особняку, і його відразу ж зловив палацовий солдат:
- Скажи мені, хто ти!
- Я працював тут раніше.
Рітаус і Граф Айджар повернули голови на звук. За дверима стояв Степан у чорному вбранні.
— Степан?
- Чому він з'явився саме зараз? - вигукнув Граф Айджар. Рітаус не розумів, чому лікар прийшов. Астер навіть не міг отримати лікування від Степана, який був магічним цілителем, наймаючим Герцогом Литхі, і зник, коли йому було потрібно. Герцог Літхі, який втратив розум, вчинив жахливий вчинок.
Звичайно, Степан не був головним винуватцем у цій ситуації. Але його зникнення, мабуть, дуже ускладнило ситуацію.
- Де ти був?
Незважаючи на крик Рітауса, Степан озирнувся, ніби шукав когось. Схоже, його не цікавився труною в якому лежало тіло Герцога. Потім Степан глибоко зітхнув, як ніби він був здивований, побачивши когось заходить через задню двері.
— Пан Астер.
Астер входила у задні двері з блакитною трояндою в руці.
- Пане Астер, ваше око...
Степан повільно наблизився до Астера. Астер спокійно подивився на нього.
- Вибачте, я повинен був бути там... - рука терапевта доторкнулася одного з забинтованих очей Астера. Його очі наповнилися сумом, — ви мали таке гарне обличчя. Я обов'язково все виправлю, пане Астер!
Стук!
Астер сильно вдарив Стефана по руці, коли той торкнувся пов'язки:
- Не чіпай рану.
пане Астер.
Очі Степана були широко відкриті, як ніби він був здивований.
Стук! Стук!
Астер понюхав місце, яке контактувало з рукою Степана.
- Квінсі сьогодні не пахне.
Степан з переляканим виглядом почав риватись у своїх руках. Здається, сьогодні у нього не було того, що він завжди носив з собою.
- Ви зараз добре себе почуваєте? Ніде більше не постраждали? - Терапевт оглядав тіло хлопця, не звертаючи уваги на байдуже обличчя Астера. — Мені шкода, що я не міг бути з вами там, але я більше не залишу Вас.
Степан майже благав Астера. Астер подивився на Стефана і ніжно посміхнувся:
Досить. Йди своєю дорогою.
— Мистер Астер, Вы випадково... не знаєте про все?.
Астер посміхнувся і нічого не відповів.
— Тепер я буду відвертою з вами. Насправді, я ...
https://literna.net/uk/books/201-po-pershe-zakhovai-mo-moho-molodshoho-brata