- Що ти збираєшся з цим робити?
— Ні, все зовсім не так!
Я спробувала зрізати стебла рослини ножем для паперу в одній руці. Однак через невеликий гострий лізій стебель було нелегко зрізати.
Астер намагався зафіксувати мою руку, яка тримала ніж для паперу на підлозі. Я пошевелила руками, щоб уникнути руки Астера.
— Не роби цього, Астер!
- Я зроблю все, що завгодно, аби ти мене не покинула.
Страшні слова Астера змусили мене стиснути плечі. Можливо, це тому, що я потрапила сюди і побачила хлопця в Астері. На деякий час я забула, що у нього є ця сторона.
— Ти не можеш цього зробити, Астер. Ти повинна вийти.»
— Вихідь на вулицю не має значення.
- Ні, ти хотів вийти звідси. Ти хотів вийти на свободу і стояти прямо перед людьми.
- ...ніколи!
Голос Астера звучить трохи голосніше. Він здавався схвильованим.
— Астер, зріст... Справа не тільки в рості твого тіла.
Я уговарювала і запрошувала Астера в рух мізками. Астер з почервоними очима виглядав жалюгідно.
— Цыпленок... Умить, якщо не зможе розбити яйце. Те саме стосується і тебе. Ти повинен сам розбити шкаралупу.
Так ти зможеш вирости. У тебе буде майбутнє.
- Наступного разу... Я можу більше не зустрітися з тобою.
Голос Астера став надломленим. Я хотіла потішити його, але не могла придумати жодного слова підтримки.
- Так що ні, я не можу тебе відпустити.
Як тільки слова Астера були закінчені, стебла рослин знову піднялися до моєї верхньої частини тіла. Цього разу я намагалася обхопити себе руками. Якщо я знову потраплю в виноградну лозу, то не зможу рухатися.
У той момент, коли я взяв руку Астера і схопив мою ліву руку, мені стало дуже важко. Я повинна була зрубати виноград.
Но.
- ...!
Я не мала ніжки в руках, щоб розрізати папір. Просто відчуття глибокого уколу поширилось на кінчики пальців.
— Ах...
На моєму одязі була крапля крові. Це була не моя кров. У мене було погане передчуття. Я підняла очі, щоб не звертати уваги на почуття тривоги.
У правому оці Астера стирчав ніж для розрізання паперу.
— А-а-А!
Новий крик вирвався з його рота. Я відразу викликала меч і потягнулася, зрізавши стебла рослин, які зв’язували мене.
— Гха, а-а!
Астер згорнувся калачиком і закрив праве око руками. Хоч він закривав його руками, то кров хлинула і закопала на підлогу. М'який стогін вирвався з уст Астера.
— Гха, а-а!
Кров струшувалась крізь пальці, що закривали праве око. Астер почав чинити опір.
— Нет, нет,нет!
Я схопила Астера за плече.
— Гха, прямо передо мною... Я в повній темряві. Кайла!
Астер закотив одне око, ймовірно, через шок від удару ножем. Потім він моргнув іншим оком.
Невже ти не бачиш не одним оком? Мені було страшно. А що, коли Астер осліпне?
Але Астер подивився точно туди, де я була. Залишився фіолетовий очей Астера глянув на мене.
— Кайла...
Твоє ліве око бачить.
Як тільки я відчула полегшення, Астер схопив мене за руку. Його тремтячи переді мною. Він занадто сильно стікав кров'ю.
- Кха, тобі потрібно терміново лікуватися.
Я встала, щоб покликати лікаря. Потім Астер простягнув свою об’явлену руку і стиснув мою спідницю.
- Не йди.
Коли я спробувала зробити крок назад, рука Астера стискалася. З непошкодженого ока Астера потекли сльози.
- Будь ласка, залишайся зі мною. Не залишай мене одного.
- Ні, тобі потрібна допомога.
що буде з моїми очима! Будь ласка... Залишайся тут.
Руки Астера тряслись разом з моєю спідницею. Як і Астер, мій одяг був у крові.
— Я покличу кого-небудь!
Я вискочила з кімнати, натискаючи руку Астеру.
У мене закрутилася голова. Я озирнулась. На відміну від звичайного, нікого не було видно. Я закричала на місці.
- Тут хтось є?
Астер, можливо, розігнав всіх з кімнати, але не було жодного слуги, що проходить повз. Я тільки топнула ногою.
Кого мені покликати? Кто? Астер, мабуть, зараз сильно стікає кров'ю, так що я не повинна затримуватися.
— Ри-Ритаус... Сер Ритаус!
Цього разу я голосно покликала Рітауса. Він був єдиною людиною, про яку я могла думати прямо зараз для Астера.
- Леді, що таке?
Рітаус вискочив з кінця коридору, очевидно, почувши мій голос.
— Це кров... Рана?
Вираз обличчя Рітауса став похмурим, можливо, він побачив мій закривавлений одяг. Я негативно похитала головою.
— Кха, поквапись и йди туди. Поспішай.
Я вказувала тремтячою рукою на двері з Астером. Обличчя Рітауса, який відкрив двері і заглянув всередину, змінилося подивом. Зі свого місця я могла бачити Астера, нерухомо розташований в кімнаті. Кров повільно розтікалася по тілу Астера.
Рітаус подивився на мене з застиглим обличчям.
- А тепер йди.
- Що?
Вираз обличчя Рітауса свідчить про тверде рішення.
- Я подбаю про Астера.
Все в порядке? Якщо він не отримає магічного лікування найближчим часом, то може осліпнути.
— Иди в місце, про яке я вже говорив. Я сказав Францу.
Моя рука Рітауса торкнулася мого плечей. Наче намагалась заспокоїти мене, що тремтіла.
— Давай... Зараз.
- Ти впевнений, що з ним все буде гаразд? Я можу йти?
Рітаус штовхнув мене в нерішуче плече.
— Уходи!
Я трохи відступила.
Рітаус має рацію. Мені потрібно йти, прямо зараз.
Мої очі весь час намагалися заглянути всередину кімнати, але я стримувалась. Я розвернулась і побігла. Тепер я більше не можу озиратися назад, тому бігла і втікала. Останнє з'явлення Астера в моїй голові не залишило мене.
Сподіваюся, ти не проти Рітауса? Він одразу покличе Степана, чи не так? Що, якщо він осліпне? А якщо щось піде не так?
Що... Якщо Астер помре?
Я не встигла пригадати, як усе навколо розплилось і знову прояснилося. По обом щоках потекло щось гаряче.
(в другій обкладинці) Мої рукава промокали, тому що я знову і знов витирала очі. Повітря було холодним, але я навіть не розуміла, що він пробирається до кісток, бо в мене перехопило подих.
Я не встигла опам’ятатися, тому покинула особняку і попрямувала огорожу, про яку мені говорив Рітаус. Кажуть, що бар’єр Астера є найслабшим місцем.
Місце, про яке говорив мені Рітаус, було там, де я ніколи не була. На відміну від високих мурів, які можна було побачити в Каллі, висота була невисокою. Пройшовши через огорожу, я побачила невеличкі двері, зроблені з палиць. Здавалося, що це був окремий вхід для персоналу. Можливо, вони отримують продукти або речі, які їм потрібні. Там були сліди коліс, що вели візок до дверей.
Кканг!
Я викликала меч і зламала замок на маленькій віконній дверях. Судячи з звуку, бар'єр був пошкоджений і деякий час світився, перш ніж зникнути. Коли я потрясла ручку рукою, зламаний замок легко відвалився. Я негайно відчинила двері і вийшла назовні.
Я почувалась дивно. Минуло менше місяця з тих пір, як мене замкнули тут, але мені здавалося, що це було дуже довго. Нарешті я повертаюсь додому...
У цей момент я відчула шорх позаду себе. Я відразу озирнулась.
— Ви запальні, леді.
Стефан пішов за мною, коли я прийшла.
— Ще не минуло й дня, як ви обговорювали час втечі.
На відміну від його усміхненої обличчя, яка вдавався милим, у руці Степана була нерозпізнана мережа блискуча фіолетовим. Крім того, його енергія була надзвичайною.
Це сітка у твоїй руці, яку я бачила уві сні? Я думаю, що це зловило Кайлу Веста. Я опустила назад, вставши в позицію для атаки.
- Я передумала, так що мені потрібно йти сьогодні.
Я знову міцно стиснула Шует у руці.
— Ви так нетерплячі.
Степан розтягнув сітку в руці і поступово скоротив розрив зі мною.
— Так, як ви сказали, я нетерпелива.
— У житті бувають моменти, коли потрібно бути терпеливим.
Стефан повільно підійшов до мене з мережею. Ніби він збирався кинути її прямо переді мною. Я повільно кружляла, не відводячи очей. Просто треба було підготуватись.
І на мить у його рухах виникла пауза.
- Цей момент терпіння... Тепер я так не думаю!
Цього разу!
Я полетіла першою і прицілилася в Стефана. Вжух, я почула тріск в повітрі.
При точному приземленні леза Шует було спрямовано трохи нижче підборіддя Степана. Потім, наче я чекала, пурпурна сітка розвернулась переді мною і вдарила мене.
Тресь!
Я втратила рівновагу, коли пурпурна сітка обвилася навколо мого тіла. Як тільки я осіла на землю, Степан неквапливо посміхнувся мені. Ніби все йшло за його планом.
— Ось так просто... У мене є для вас окреме місце, так що, будь ласка, зачекайте.
https://literna.net/uk/books/201-po-pershe-zakhovai-mo-moho-molodshoho-brata