Потім знову почалися знущання.
ЧИ ТИ хочеш опинитися в обіймах цієї жінки? Я можу зробити це прямо зараз. ✔
Астер усміхнувся, вказуючи на залізну труну під назвою « Оголошення жінки ». Нічний голос Астера та вродливий дівчачий вираз відображувався від стін підземного підземелля, що було дивно пов’язано з Францом.
А втім, астер іноді виявляв до нього доброту. Отже, у страху Франц поступово звик до випадкової ніжності.
Франца ошарувала трагічна смерть його сестри Кайли.
- Ти мене слухаєш?
Астер подивився на мене і запитав. Я думала про це, але коли він звернувся до мене, я прокинулася.
— Да.
Я оглядала в’язницю і намагалася уважно слухати Астера. Астер з радістю пояснив мені використання зброї тортур, як він це робив із Францом в оригіналі. Але коли я слухала, то відчувала холод у всьому тілі.
- Ти коли-небудь використовував це?
Запитала я, згадавши Астера, який вміло намагався катувати Франца в оригіналі.
— Ні, я ніколи ними не користувався.
Астер відповів досить природно. Це звучить як брехня.
— Мені не на кому було використовувати. Відтоді як сім'я Литхі прибула сюди, злочинцями вже займалися центральна адміністрація. Я залишив тут охоронця на випадок, якщо з'явиться злодій.
Образ Франца, який я бачила уві сні, продовжував мерехтіти перед моїми очима. Дитина, яка плакала наодинці, борючись з болем і страхом. І чоловік, який вів мене, був перед мною.
- Я покажу тобі своїх собак. Поруч є псарня.
Астер схопив мене за руку і вивів назовні, можливо, втратив інтерес до показу підземелля. Після того як мене звільнили з затихлого повітря, що наповнив темницю, я відчула подих.
Тепер я і Франц з оригінальної роботи, здавалося, йшли по схожому маршруту, але це було точно інакше. Якщо я буду насторожі, то зможу уникнути трагедії оригіналу.
Я знизила кулаки і зміцнила рішучість. У цей момент.
— Грёр...
— Бум! Бамп! Бамп!
Ясний лай, здавалося, проколов барабанну перетинку. Астер зупинився зі мною перед шістьма великими собаками, прикутими ланцюгом.
- Дозволь тебе познайомити. Це мої улюбленці.
— Грр...
Собаки? Пітбультер'єри?
Мимо проносилися знайомі обличчя собак, і вони виглядали ще більш лютими та яростними. Їхні зуби здаються такими великими і гострими. Це дійсно ці собаки? Хіба це не інший вид?
- Вони дуже милі, бо бояться незнайомців.
Незрозуміло звідки достав, Астер кинув перед собаками велику ляльку. Тільки побачивши її, шість собак рвонули до неї. Кукла швидко розірвалася на шматки, і скляні очні яблука покотилися всередину клітини. Мої плечі здригнулися, а я відступила назад.
— Ви, мабуть, зголодніли. Почекай хвилинку, я дам вам перекусити.
Астер також кинув шматочки червоного сирого м’яса, не розуміючи звідки з'являлись. На відміну від того, в якому собаки знущалися над куклою, зараз вони дійсно схожі на дуже голодних. Я не відчувала жодної симпатії від того, як вони нападали один на одного, щоб урвати більше шматків м'яса.
ви, мабуть, дуже зголодніли!
Не знаючи про мої думки, Астер усміхнувся. Я не можу повірити, що ти напав на своїх родичів, які виросли разом з тобою, щоб з'їсти більше м'яса. Хоча в мене ніколи не було собак, я розуміла, що собаки ростуть у ненормальних умовах.
- Тільки не кажіть мені... Ви дуже голодні?
Астер підскочив до мене, коли я кинула на нього підозрілий погляд.
- Вони голодні, бо не доїдають? Чому ти так на мене дивишся?
Я дивлюся на тебе, як на викрадача!
— Не потрібно, щоб вони так билися за шматки м'яса, якщо зазвичай ситі.
- Вони можуть це зробити! Вони дуже ненаситні... а м'ясо, яке я дав їм тільки що, було просто закускою!
Астер, який вже був готовий заплакати через мою несправедливість, нарешті привів дресирувальника, що працював у псарні. Дресирувальник в рукавичках тримав у руці моркву.
— Ну ж бо, поговори з моїм другом! Скільки їдять Лілі, Роза і Дейзі.
Чому ти назвала їх такими милими кликами? Працівник, якого привели в поспіху, по черзі подивився на Астера і мене, а потім відкрив рот.
« Вони дуже активні, тому в них починається голод.
- Але мій кіт Герц так не їсть!
Сказала я, згадавши кота Франца в моєму будинку. Герц був дуже товстий, але їв менше.
— Кішки їдять потроху.
Тим часом Дресирувальник дивився на собак. Одна собака знервовано стрибнула на іншу, кинула моркву на підлогу і підбіг.
— Кому було сказано не битися?
Дресирувальник грубо взяв заа ошийники і обмотав зв’язані ланцюги, щоб вони не могли дотягнутися один до одного.
- Тоді я піду. У мене є час їсти, а діти дуже чутливі.
Він підібрав моркву, яка впала на підлогу і побіг назад у конуру.
- Ви чули це? Вони зазвичай багато їдять.
Я спостерігала за очима грізних собак, які лютували на мене.
— Грр...
Здавалося, що вона зараз порве ланцюг і накинеться на мене. Навіщо тобі такі собаки? Хіба аристократи не люблять собак, які виглядають краще і гарні? Коли я подумала про це, то згадала, як в оригіналі визволялися від мертвого тіла Кайли.
Ви отримали близько семи шматків? Можливо, це тому, що вони голодували цілий тиждень, але тепер добре поїли. Пройшло багато часу з тих пір, як мої собаки їли. ✔
Домашні собаки Астера і пси переді мною. Те, що сталося з Кайлою, трактувалося тільки рядками Астера і не поміщались на картинці.
— У тебе є ще пси, крім них?
Я покосилася на Астера і обережно запитала:
— Ні, у мене є тільки вони.
Я так и думала. Це, мабуть, собаки з початкової історії, що їли тіло Кайли!
— Імена Лілі, Дейзі, Роза, Аманда, Джейн і Пенні з левом на право.
Астер вказав на цуценят, яких не можна було відрізнити від інших і назвав по імені. Сирепи собаки, які ривали на мене, повільно відступили назад, коли Астер наблизився.
вони такі милі.
Коли Астер простягнув руку, собака з задраним хвостом всілася і прикрив зуби.
— Хороша, хороша. Славная.
Астер ніжно погладив собаку по голові. У собаки був тремтячий вигляд, але вона раптом почала виити хвостом, висунувши мову, посміхаючись. Інші собаки, які побачили це, сіли одна за одною перед Астером і почали витягувати хвостом.
- Подивися на це, Кайла. Я добре умію з ними ладити.
Ні, я думаю ти просто хороший в громадському житті. Тварини створені своєю природою. З тваринами вони, мабуть, розуміли, що їм не треба боятися Астера.
- Підійди сюди і погладити їх, Кайла. Вони не кусаються.
Астер поманив мене. Побачивши мене, собаки знову заричали і обвалювали зуби. Це може обмежуватися не тільки укусом. Я відразу похитав головою.
- Вони лагідні цуценята. Вони ричать тільки для вигляду, подивися на мене. Вони слухняні.
Коли руки Астера гладили голови собак, їхні очі рухалися згідно з жестом Атера. Вони дивляться один на одного.
— Иди сюда.
Астер продовжував кликати мене, і я не могла підійти до собак. Як можна повільніше. Це тому, що я вирішила йти проти настрою Астера небезпечніше, ніж бути укушеною псом.
- Спокійно. Мої собаки не кусаються.
Я обережно простягнула руку і підійшла до собаки, який гладив Астер. Пси з’явилися на кінчиках пальців, і я почала відчувати мляву вовну.
— Ох...
Було тепло. Собака дійсно приємна на дотик...
—...!
Кусь!
Це був запаморочливий момент. Якби я не витримала руку завдяки своєму природному малому і рефлексам, моє зап'ястя могло б перетворитися на гумову іграшку для собаки.
— Лили! Кайла - моя гість, не кусай її!
Я схопилася за тремтяче серце і відступила. У цей час собаки почали люто гавкати на мене навіть після того, як Астер намагався забрати їх.
- Що з вами насправді не так, хлопці?
Астер намагався заспокоїти собак, але вони не слухали його, ніби не розуміли. Собаки намагалися побігти на мене, не слухаючи Астера. Якби не ланцюг, прикріплений до поводка, мене б вже вкусили.
- Ви продовжуєте?
Коли голос Астера став тихішим, повітря почало охолоджуватися. Тільки тоді собаки перестали гавкати і замерли перед Астером, опустивши хвости.
— Кайла, ти здивована, дуже злякалася, чи не так? Мабуть, сьогодні вони були особливо голодні.
Мені було ще гірше, тому що вони були голодні. Невже вони можуть мене з'їсти? Мені вдалося почуватися спокійно біля дресирувальника, який керував цими собаками. Звичайно, Астер був винятком.
— Може, поки ми будемо в саду пообідаємо? Хіба ти не голодна, тому що раніше їла тільки солодке?
Цього разу Астер мав великий кошик для пікніка. Звідки? Астер, який відвів мене в тихий сад, сів за стіл, що стояв у розмові, і відкрив кошик. Від бутербродів, фруктів і печива до смаженої індейки та барбекю зі свинячих горішок. Як це все вмістилося?
- Звідки у тебе лялька, шматки м'яса, кошик?
Зрештою, я не змогла встояти перед цікавістю, і я...
— Я взяв їх з кухні. Ця лялька була з моєї кімнати.
На обличчі Астера з’явився радісний вираз. Звичайно, ти приніс їжу з кухні і ляльку зі своєї кімнати. Це не те, що я хочу знати.
— Ти, безперечно, був з порожніми руками.
Коли я запитала його знову, він кивнув, ніби нарешті зрозумів.
— Те, як я приніс ляльку, і те, що приніс кошик - це різні речі... Що ти хочеш, щоб я сказав тобі спочатку?
Кожного разу, коли я задавала питання, його обличчя просили ставити мене все більше і більше питань, це вилилося в його очах.
- ... корзина. В обох руках точно нічого не було.
Астер кивнув головою, витягнув руки і прийняв таку позу, ніби все ще щось тримав.
- Дивись уважно.
Наприкінці слів Астера в його руках з'явився чорний вогник. Сфера ставала все більшою і доросла до такого розміру, який поглинав би велику кімнату. Вона також виглядала як чорна діра.
- Що... Що, це?
Велика чорна сфера на мить змусила мене відчувати себе погано. Я відступила назад і намагалася триматися якомога далі від чорної сфери.
- Це простір. Я можу тут зберігати все, що захочу.
Астер захоплено подивився на сферу і повернувся до мене.
- Хіба ти не пам'ятаєш? Кайла прийшла сюди через цей простір...
Спогади про те, як мене викрали. Все, що я пам'ятаю - це ілюзію, ніби Астер, лісові дерева та всі рослини були більші за мене.
— Я не пам'ятаю.
Коли я похитала головою, Астер забрав чорну сферу.
— Я зробив Кайлу маленькою і поклав її туди. Ти не можеш згадати, тому що спала.
https://literna.net/uk/books/201-po-pershe-zakhovai-mo-moho-molodshoho-brata