Я - Маре Іное, ваш класний керівник на наступні три роки. — Вона сказала 30 років суворої форми, з природою, яка дає їй можливість заспокоювати людей голосом. У класі є близько тридцяти школярів, і ми з Момо парти дуже близькі один до одного. У вступному діалогі вчитель не був надто довгим, так що я не встиг заскучати.
— Вух, я просто відчуваю, як у мене з’являється бажання вчитися. — Дякувала про свої почуття Міна.
— Правда? — засмучився я.
Звісно... Можливо, головне те, що таке бажання з’явилося, а не як довго воно триватиме. — Підняла вона палець, проговорила все це з одухотвореним виразом обличчя. - Ох, скільки тут нових осіб... Я піду познайомлюся.
- Яка вона... активна. — Я сказала Момо, що коли дівчина заводить нових друзів, то без проблем може мати її життєрадісну вдачу. Хоча є індивід, що не звертає на це уваги, чорноволосий хлопець, який нічого не відповів і здавалося, ніби він її просто проігнорував. Якщо не помиляюся його звуть Ейджіро Кірісіма.
- Заздрюшь? - Я підійшов до столу дівчинки і погладив її по голові. — Не хвилюйся, у кожного свої хороші сторони.
— Кен, ну... Давай не в класі... Всі дивляться. — Чудово відійшла вона, подивившись на молодку підлітків, які дивляться на нас. Інші молоді люди вже розбилися на групи і розмовляють про свої примхи та хобі.
- Давай не в класі що? - Посміхнувся я її реакції, коли вона відкрила рот і не знала, що сказати.
- Кене, не дражни мене. — О, обережно стукнула вона мене лікком.
- Бачу у вас все добре! — Вернулась рожеволосая. - Я тут зустріла деяких людей, у того хлопця причуда дозволяє бачити радіохвилі, представляєте? До речі, я хотіла поцікавитися, а що у вас за примхи? У мене причуда "Кислота" і я можу виділити кислоту зі свого тіла. Вона сказала, що деякі молоді люди почали насміхатися з її примхи та зовнішності. Хоч би якою веселою і оптимістичною вона не була, дехто з них все одно насміхатиметься. А тут, я думаю, сидить дуже красива дівчинка Момо. Думаю, вони і до нас підійдуть...
— Хороша причуда. - Без тіні сумніву сказала моя подруга дитинства, напевно вже придумала десятки інших способів використовувати її. — Моя примха називається "Свободи" - я можу створювати будь-які неживі об'єкти, якщо знаю структуру матеріалу того, що я створюю. - Вона підняла руку і створила... Матрішку, але дуже деталізована. Взагалі, дітям заборонено користуватися в школі без дозволу. Але тут вчаться діти, тому всі розуміють, що такі заборони порушуватимуть, тож головне, щоб ніхто не шкодив іншим учням.
— Вау! — Міна розкрила очі і рот у повному захопленні. — Круто! Ти можеш створити що завгодно? Це так круто!
— Ну, у мене є обмеження. Створення речей витрачає мої жирові клітини, так що мені доводиться багато їсти. « Вона скромно додала, щоб показати свої недоліки.
- Так ти ще й не товстішаєш? — Я відразу зрозуміла підготовану дівчинку і почала заздрити білій заздрості.
— Угу, я її з дитинства знаю і надлишкової ваги у неї не було. - Я погодився і поклав руку на її живіт, а в цьому суспільстві це було дуже інтимна дія. — Все-таки краще закусити торт, після того як ти притрапила до смаку. — Я дістав з домену назву делікатес.
— С-пасибо. — Намагалася зберегти самовладання і не почервонити, але пироче прийняла й з радістю слопала. Скільки років я разом з нею, так що завжди ношу різну їжу із собою.
- Що, теж хочеш? - Я глянув на рожеволосу.
з чого ти взяв? - Вона посміхнулася, але її погляд говорив зовсім інше.
- На твою голодне око... у мене ще є. - дав я і їй спробувати тістечко, на що Момо дивилася якимось дивним поглядом.
- То це твоя примха? Залишати тістечка? — Вона поцікавилася, коли хтось із присутніх їв десерт з веселощами.
- Ні, це моя друга примха. « Я побачив, як Міна обшарпано втупилася на мене, — сказав я. — Але разом з іншими учнями мої слова почулися.
— Другой? Це ж така рідкість... — З заздрістю простягнув якийсь хлопець.
— А перша? Яка у тебе перша примха? — Вона запитала Міна, стрибаючи навколо мене і очікуючи моєї відповіді.
— Електрика. — По моїй руці пройшли видимі розряди електрики.
- З такими примхами ти зможеш стати хорошим героєм... - з незрозумілими емоціями в голосі сказав колишній хлопець, якого я не бачив у класі коли вчитель говорив про порядок дня і уроків, тобто він швидше за все із паралельного класу. Привіт, я Нейто Монома. - Він простяг руку для рукостискання.
- Якось це підозріло, особливо твоя вештлива усмішка. - Проговорив я, але потиснув йому руку... І ось я відчув, як по моєму тілу пронеслася хвиля енергії, ніби скануючи моє тіло. Я прискорив своє чуття сотні разів, щоб побачити, що саме відбувається. Подивитися його справу через шкільну мережу я не можу в даний момент, тому що зараз у моєму сприйняття все сповільнилося до швидкості слимаки, але навіть так я можу спробувати припустити. Ця енергія його примха чимось нагадує магію, але я не розумію чому вона така... Дивна. Вона не несе жодного відтінку, а є просто "Серою" енергією, але далі було найцікавіше після того як ця хвиля енергії просканувала моє тіло, то почала повертатися в цього хлопця, починаючи міняти колір з жовтого на фіолетовий і так кілька разів. Я ніяк не перешкоджав цій енергії просуватися, і вона повернулася власникові і частина її потрапила йому в голову, а після ... він підключився до довбаної інфосфері планети. Нехай він зробив це автоматично і вважав без участі в цьому процесу самого Нейто, але факт залишається фактом, він отримав інформацію від ноосфери цього дивного світу. Це був явно невеликий пакет даних. Після мене я відчував, як енергетична система самого Нейто різко змінилася і частково зроблена під мою, хоча це й тільки симуляція, не дуже хороша копія.
— Хм, не розумію. Я відчуваю тільки одну причуду і ще щось дивне. - Пробурмотів він.
- То ти копіюєш привиди? — Я зрозумів з його бормотування.
— Эм-м, да. Причудою більше, пригодом менше. - Мабуть він спробував пожартувати, але тут ззаду його вдарила якась рудоволоса, повинен сказати, дуже симпатична дівчинка.
- Він знову спричиняє проблеми іншим? Вибачте його, він насправді не такий поганий... Просто він... Загалом такий. — Вийшла дівчинка з усмішкою, що вибачалась.
— Та ні, проблеми він ще не встиг доставити. Але превентивний удар штука хороша. - Кивнув на її слова, а сама дівчинка зам'ялася, бо зрозуміла, що поквапилася. Мабуть, він зазвичай за цей час встигає зробити щось не добре.
— Гм, я - Іцука Кендо, ми з ним із паралельного класу. — Постала вона, не звертаючи уваги на прокляття Нейто.
— Момо Яорозу. — Кивнула ей моя подруга.
— Кеничи Камінари. — Сам представився.
— Міна Ашідо, приємно з вами познайомиться. А цей хлопчик правда може копіювати привиди? — поцікавилась вона.
— Так, але ненадовго, всього на п'ять хвилин. — Іцука відповіла.
- Досить мене постійно бити, я нічого не встиг зробити. — тихо проворчав Нейто. — Твоя причуда. — Він піднімав руку і в нього на пальці почали з’являтися іскри, мабуть він копіює причуду тільки до певної сили. Тобто він не може скопіювати примху і використовувати її на повну силу як я, можливо він взяв тільки ту силу, якою я міг володіти якби не посилив себе різними методами. Тобто він цілком може скопіювати причуду Момо, але повноцінно користуватися нею не зможе просто через її спеціфікі і багато знань, які у нього навряд чи є.
- А можеш скопіювати мою? — попросила його Міна і доторкнулася до нього... і нічого не сталося.
- Ні, твоя примха пов'язана з твоїм організмом. — Він хотів доторкнутися до Момо, але та рефлекторно стукнула йому головою і потім додала Іцука. Так, моя подружка вже кілька років вчилася бойовим мистецтвом.
- У нього немає такого відчуття. Знову вибачте його. - Вибачилась дівчинка.
— Не хвилюйся, милашка, Момо може таких пачками бити. — Підмигнув я рудоволосою.
— М-милашка? - Вона на мене витріщила очі не знаючи, що сказати.
- Ну, ти симпатична. — Потиснув я плечима. - Тепер урок почнеться, так що якщо хочеш поїсти разом. — запропонував я їй.
- Я не проти, але ти правий, нам потрібно йти. - Вона помітила вчителя, так що підняла нарікаючого на щось Нейто і повела до виходу з класу.
На перерві ми зайняли один стіл у їдальні, де розмовляли про перші враження. Момо швидко знайшла спільну мову з Іцукою та рожеволосою. І я швидко подружився з ними, дівчата веселі і зовсім не проти друзів. Нейто приєднався до нас і намагався доторкнутися до Момо, але після електричної профілактики зрозумів, що краще не робити цього. Побачивши, як я оберігаю Момо рудоволоса поцікавилася в яких ми з нею відносин, на що Момо, намагаючись зберегти спокійне обличчя, відповідала, що ми друзі дитинства. І під час розмови у мене задзвонив телефон, на якому відобразилося щось відбувається в Токіо посеред білого дня, так що я витягнув ноутбук з Домена і через Мережа Героїїв приєднався до камер із місця події, а там якийсь величезний вгорець гнався за моєю знайомою Поп-Стар.
— Момо я отійду на пару минут. - Я сказав своїй подрузі.
- Добре, щось сталося? - Вона сказала, що щось відчуваючи. Хоча, враховуючи скільки років вона мене знає, це не дивно. Сама дівчинка знає, що я сильний, оскільки бачила деякі з моїх тренувань, але вона не знає наскільки саме. Відповівши їй що все нормально я знайшов укрим містечко, де нікого немає і трансформувався в напів-форму блискавки, щоб швидко вийти з будівлі школи, і стрибнув на метрів тридцять вгору, та в небі перетворювався в повну форму блискавиці, полетів на величезній швидкості в Токіо. Всю остаткову енергію поглинає моя аура, так що я не світився занадто яскраво, помітити мене при світлі дня було складно. За менше ніж хвилину я опинився в Токіо і приземлився поруч з Поп-Стар, звичайно ж у масці та інший одяг.
- Що? Ти? Вона здивувалась, побачивши мене. Нічого не кажучи, я вдарив електрикою великого вугра і, як я помітив, ніякого особливого опір до електрики він не мав і відразу вирубився. Я негайно взяв пробу його крові в ампулу, все-таки я вже скоро облаштую лабораторію, тільки ще не знаю де саме.
- У тебе просто-таки примха потрапити в неприємності. — Сказав я, глянувши на ще не відійшла пані.
- У мене концерт був, я не винна. - сказала вона, відвернувшись від мене, ніби надулася через такі слова.
— Мабуть був, та сплив. О, і ви тут. - Я глянув на личинку Всемогутнього і Кастета.
— Пацан, хороша робота. Бачиш, як треба працювати швидко і чітко. - Він сказав своєму протеже.
- Щось не так у цьому місті останнім часом. — Промовив я, направившись на пошуки ампули, якщо вона не зникла.
***
- Це знову той електричний чувак? — запитав Коіті у наставника.
- Так, сильний хлопче... що його підігнало в такому віці стати таким як я? Гм, дивись він знову перетворюється. — Він глянув на вугра, що перетворюється у людину. — Ось і здувся, і мова чорний.
***
Ампулу я зміг знайти в місці, де був концерт, там все ще було багато людей, фанати Поп-Стар. Перемістивши ампулу в Домен, я полетів назад до школи.
— Ты ледь не опоздал. — Я помітила Момо біля входу в клас. - Де ти був?
— У Токіо літав і одного слизького вугра переміг, врятував Поп-Стар і взяв зразок наркотика, який підсилює причуди. - Чесно сказав я.
- Просто скажи, що не хочеш відповідати. — Трохи ніяково сказала дівчинка, зміривши мене поглядом.
- Так ти фанат Поп-Стар? — запитала мене Міна.
Я б так не сказав, я фанат всіх гарних дівчат. - Підмигнув я їй.
- Хе-хе. - Знову стала вона більш рожевою, подобається їй компліменти, а мені подобається її реакція. Тільки чого моя подруга дитинства так дивиться на нас?
Вже вдома я читав інформацію через Мережа Героїв про той вугор, який переслідував Поп-стар. Теруо Унагісва, дев’ятнадцять років від народження з природою « Вгоря », яка просто дає йому слизьку шкіру, а після вживання наркотичного препарату « Треггер» його примусила перейти на новий рівень і він міг перетворитися в великий угран, нехай і на короткий час. Вже до вечора цього хлопця звільнили, оскільки він не вчинив жодного серйозного злочину і був під наркотиком, ну й ще, тому що над ним встановили спостереження на всяк випадок, раптом йому знову предкладуть наркотики.
- Ти коли прийдеш? — запитала мене по телефону розлючена дівчина-кролик.
- Що сталося? Невже тебе хтось образив? Цей дурень ще живий?
— Хрр, да жив. Приходь до нашого місця біля заводу, я хочу розмиватися, там все й розповім. - Зараз у мене зовсім не було справ, тому недовго думаючи повідомив мамі, що піду прогуляюся і після полетів до заводу де я чекала героя-кролик у своєму костюмі.
- Ти чого це не перевдягалася? — Я з'явився біля неї, і вона відразу без жодних слів намагалася заїхати мені кулаком в обличчя. - Мабуть, щось тебе дуже роздратувало. - Прокоментував я цей удар і кілька наступних випадів.
- Цей виродок, герой номер два – Стартель. Я патрулювала свою територію як з'явився цей... — Вона намагалася зачепити мене ударом ноги, ніж породила серію тріщин на землі. — Цей виродок назвав мене не компетентною! Мене! Та цей хмир сам некомпетентний!
- Румі, він тебе так назвав швидше тому що ти шалено напала на злочинців і збила його?
- І що? Той підлець заслужив це, він мало не зґвалтував школярку! — узяла кролика.
— Хм. — У моїй руці з'явився ноутбук, і я швидко перевірив що там сталося. — Румі, а навіщо ти збила попідіймого героя? - Я глянув на дівчину.
— Ну... Він був схожий на злочинців і напав на мене. - Трохи збентежено сказала вона, а одне її вушко притиснулося до голови.
що ти не розібралася і відразу напала. Ти більше не просто дівчинка-підліток, яка шукає битву, а ПроГерой.
- І що мені тепер спостерігати за тим, як намагаються когось ґвалтувати в мене на очах? - Загризлася дівчина за що отримала розряд блискавки в її м'яку точку. — Ай, підлець, да я тобі щас... « Дівчина намагалася наздогнати мене і рухалась на великій швидкості, досягаючи одного маху й навіть трохи більше, але щоразу вона отримувала по своїй звабливій п’ятій точці.
— Звичайно, ні, але деколи легковажний напад може завдати більше шкоди ніж користі. Ти стала сильнішою і швидше. — Выглядал я.
- Але я не можу тебе зачепити. — Роздратовано сказала вона. - І не треба мені нотацій, ти мені не мама. — Вказала на мене пальцем.
- Ні, але я вважаю тебе своїм другом і не хочу, щоб ти наробила справ, через які тебе можуть турнути з Героїв. Хоча ти, мабуть, занадто сильна і їм це не вигідно, але раптом переходиш на темну сторону. — Усміхнувся я. — І взагалі, тобі треба знайти собі чоловіка. Адже у тебе стрес копається і ти не зможеш його вислизнути.
— Дрібний, не тобі говорити про стосунки. Я не можу знайти когось, хто б був сильним чи зайнятим або байдужим. — Угюмо сказала дівчина. - А слабакам я не віддамся, я тебе не якась повія. — Схрестила вона руки на грудях швидко тупаючи ногою по землі.
- Ох, яка ж ти проблемна... так для чого ти взагалі мені дзвонила? Тільки щоб поранитися або ще чого?
— Офис. Мені дали офіс на кордоні Токіо та Мусутафу, але я ще не була там. Мені хотілося дати в помічники якихось підлиз бажаючих допомогти з залагодженню офісу, але я відмовилася. Так що мені потрібна допомога з залагодженню... Ти ж розумний, напевно можеш чим допомогти. Тобі я довіряю більше, ніж якимось помічникам.
Крольчконя... Ти розумієш, що втрачаєш роботу на 12-річному підлітка? Тобі не соромно? - Я заглянув у її червоні багнисті очі. - Ясно, тоді полетіли покажеш, де він знаходиться. Знаєш, а можеш мені виділити підземне приміщення, воно зазвичай є в офісах для зберігання всяких паперів?
— Якщо тобі треба, мені без різниці. — Легко відповіла вона, а потім вигукнула через те, що я помив її м'який хвостик, але не встигла вона повноцінно накричати на мене як я поміняв форму і взяв дівчину, подався до неба.
https://literna.net/uk/books/160-sistema-dizai-nu-moya-heroi-ska-akademiya