Ми подорожуємо два роки після того, як залишили Ваканду, нам довелося зробити кілька гаків через мою цікавість. Я намагався знайти магів землі, але в мене нічого не вийшло, я поняття не маю, коли народилася давня і як її знайти, крім місця, яке було показано у фільмах, тому здався і ми вирушили на зворотній шлях.
Під час подорожі я присвятив весь свій час вивченню вібраніума і здібностей сутності. Я все більше і частіше захоплювався багатогранністю вібраніуму, можливості його застосування практично безмежно, він не такий стійкий і не настільки магічний, як уру, але у нього напевно більше застосовувань, ніж просто створення зброї та брони.
Я також закінчив відтворення своєї другої магічної руни, це Руна Одал. Замість того щоб збільшувати мою силу, ця руна матиме іншу мету - збільшити підтримку близьких мені людей. Ця ідея прийшла мені в голову під час навчання у гномів, тепер залишилося тільки завдати її на своє тіло і приступити до другої фази мого плану.
У "Війні нескінченності" армія Таноса була неймовірно величезною, якби він трохи затримався з поверненням каміння, і його війська продовжили атакувати Ваканда, вона була б обов'язково знищена, не дайте себе звести кадрами з фільмів, де Мстителі отримують верх, проблема в тому, що військо Ваканди було майже повністю знищено. Месники дійсно сильні, але армія складається не тільки з генералів. Отже, збільшення сили мого народу і тих, хто мені найближче, логічно та необхідно.
"Сер, ми прибули", - повідомив мені Нордур.
Я виходжу зі своєї "комнати" всередині корабля, а Нордур посміхається, дивлячись вперед, біля нього діти з Ваканди, вони дуже зблизилися за час подорожі, генерал виявляється прекрасно ладить з дітьми.
На горизонті видно мій будинок, який далеко від нас виглядає як безлюдний острів, оточений безліччю пальм, ми пролітаємо над ним якомога швидше, прямуючи відразу до центру острова.
Коли ми наближаємось до центру, то бачимо разючу зміну острова за два роки. За полями доглядають жінки та діти, і здається у мого народу немає проблем з продуктами харчування.
Люди будують те, що схоже на середньовічну дорогу. Деякі золоті будинки різних розмірів також будуються. Коли ми пролітаємо повз робітників, всі вони зупиняються, дивляться на човен, махають руками і вигукують моє ім’я.
"Схоже, вони мене не забули", - сказав я посміхаючись.
"Як вони можуть забути свого лідера, сер?", - запитав генерал з щирим подивом в голосі.
Коли ми досягли центру острова, я побачив, що будівництво мого замку продовжується повним ходом.
"Як добре повернутися".
Човни починають приземлятися перед входом у замок. Коли вона торкається землі всередині замку, я бачу Зіга і маленьку дівчинку, вони біжать до мене.
"Генерал, відведіть дітей в їхні кімнати і потім ми заведемо їх на заняття".
"Так, сер, ходімо, діти".
Вони виходять з човна і прямують до будинку генерала, під час подорожі генерал погодився, щоб діти залишилися з ним, діти привернули велику увагу моїх людей, вони ніколи раніше не бачили людини з таким кольором шкіри.
"З поверненням", - сказали мені Зіг і Фрейя, коли я зійшов з човна.
Ми йдемо в одну з кімнат, що вже готові.
"Ну, як справи на острові?", - запитую за дерев'яний стіл, навпроти якого сів Зіґ.
"З допомогою леді Амори та її учнів ми збираємо рясні врожаї, так що наступного разу у нас вистачить їжі, ось тільки будівництво замку йде повільніше, ніж ми сподівалися".
Зиг говорить все це, схиливши голову на знак вибачення.
"Немає проблем, затримуваність з будовою замку пов'язана з нестачею матеріалів, тепер, коли я повернувся, матеріали буде набагато простіше доставляти".
"Це хороші новини, сер", - відповів Зіґ, трохи розслабившись.
"Як поживає Амора?", - питаю головне, що мене зараз хвилює.
Атмосфера між нами і таким була трохи напруженою з тих пір, як я врятував її, тепер же я залишив її одну на два роки, її настрій, мабуть, стало в десять разів гірше, наші, якщо так можна сказати, Міжмільні розмови під час моєї подорожі були тільки "професійні". Я відчував, що наші стосунки стали зв’язками між паном і слугою.
(А я дійсно ненавиджу це почуття).
"Госпожа Амора дуже багато працює, вранці вона допомагає зі будівельними роботами за допомогою своєї магії, вдень вона сама будує, як вона говорить, основа для того, щоб провести водопровідну систему всіх на острові, я правда не розумію, що вона має на увазі, а вночі вона навчає своїх учнів на горі".
Проект водопроводу - це проект багато років вперед, і ми все ще на початку, але Амора, ймовірно, хоче випередити час та зробити все сама.
"Вона занадто багато працює, пане", - підвів підсумк Зиг з хвилюванням на обличчі.
"Так, я згоден з тобою, тому я і повинен поговорити з нею зараз".
"Вона в західній частині села, пане, накладає захисні заклинання", - сказав Зиг, після чого вклонився і вийшов.
Я посидів ще пару хвилин, щоб зібратися з думками, а потім встав і пішов до Аморе.
Іду, як підказав Зіг, на західну частину острова, по дорозі зустрічаю кілька місцевих жителів, які посміхаються і кричать з радості через те, що я повернувся.
Вийшовши з міста і діставшись до лісу, я йду в його глибину і це займає у мене приблизно тридцять хвилин, нарешті я бачу жінку, що стоїть на мені спиною, її довге світле волосся майже торкається землі. Вона одягнена в смарагдо-зелений шкіряний вбрання, демонструючи вигини її прекрасного тіла.
(Вона стає дедалі красивішою).
З двох витягнутіх рук розривається зелене світло, подібне до туману, який розширюється перед нею і стає безбарвним.
Коли вона бачить її магію, то відразу стає зрозуміло, що вона стала набагато сильнішою, ніж раніше.
"Твої магічні здібності виросли так само сильно, як і краса".
Її тіло б’ється в шокі, коли вона чує мій голос, вона обертається і здивовано дивиться на мене.
"Як ся маєш, Амора?" - тихо питаєш у неї.
"Бальдр?" - вигукнула Амора у відповідь.
