Розмова в приймальній все ще продовжувалася, але Су Бай вже не могла сидіти на місці.
Її зміїний хвіст ліниво похитався з боку в бік, а льдісто-блакитні вертикальні зіниці то і справа торкалися вікна - на залиту яскравим сонцем площа бази.
За Мо У стоїть лань: спина прямою, наче стріла. Дівчинка з усіх сил намагалася підтримувати бездоганний образ слухняної і вихованої доньки.
Су Бай злегка дригнула і кінчиком хвоста зачепила спідницю Лань.
Ніякої реакції.
Су Бай потягла знову, на цей раз з помітним зусиллям.
- А ти що?
Лань нарешті зволила опустити погляд; в її темно-золотих вертикальних зірочках мигнула німе здивування.
Су Бай яскраво кивнула мордкою в бік вікна, нагадуючи пустого котеня і твердо навмисно втікаючи з дому при першій нагоді.
Лань нічого не відповіла, але її погляд на мить зігнувся до віконного прогону і відразу повернувся назад — ніби вона подумки зважувала всі за й проти.
У глибині прийомної Мо В неквапно пригубила чай з порцелянової чашки, слухаючи розповідь Стекера про всі зміни, які відбулися за минулих кілька років. Здавалося, що вона не помітила переглядань двох дітей.
Миттєве миття через Су Бай безшумно зісковзнула з дивана біля ніг Мо В. Її хвіст плавно і граціозно вислизнув по гладкій підлозі; вона вправно прямувала між меблями, не помічаючи жодного коридору.
Лань вагався від сили кілька секунд, після чого безшумною тінню поступила за нею. Звичайно, тільки для того, щоб доглядати за цією хуліганкою і не дати їй зганьбити маму. Саме так! Вона ніколи не стане такою ж непокорою, як Су Бай.
Вибравшись на свободу, Су Бай відразу стала немов зрубане ланцюжком: Вертала головою по сторонах; а потім взялася праворуч і наліво хвалити Мо У кожному зустрічному.
Здавалося, що вона розпачливо бажала побачити у всьому світі неймовірну матір.
— А я вам кажу, моя мама - найчарівніша у світі!
Су Бай бойко кидала ці слова тим, хто проходив повз нього, швидко перебираючи кільцями бетону і обертаючись через плече.
Люди навколо мимовільно зупинялися, не в силах відірвати погляд від чарівноїцундере-дежки з зміїним хвостом. Малюк був настільки кмітливим, що в перехожих руки лускали згрісти її у кахапку і затискати.
Та жінка, що йшла слідом, виглядала не менш чарівною — так і підмочувало її за пухкі дитячі щічки.
Ось тільки головне питання: чия ж вона все-таки дочка? І звідки на закритому військовому об'єкті взялася така чарівна зміюдема? А що, як влучити момент і таємно забрати її додому?.
Поки працівники перебували в заціпенінні від цих думок, Су Бай вже висвистала далеко вперед.
Вона нічого не пояснила, і з задоволенням вискочила на відкритій площі випробувального полігону. Патрульні солдати з рушницями напереш і технікою, які влаштовували машини для прискорення темпів руху, об’єднали її мислення.
Напівнудечка-полізмея, безтурботно і відкритої розгулюючої за режимом об'єкту - подібна картина привернула б загальну увагу де завгодно.
Лань не відставала ні на крок, з непоганим скепсісом спостерігаючи за тим, як Су Бай із дитячим захопленням тиче пальцем в кожну залозу. Що ні, а поведінка Су Бай найбільше нагадувала повадки сільської простачки, яка вперше потрапила у велике місто.
Однак Су Бай не переймався жодною чужинкою. Коли вона підповзла до механізму, який фіксував сповідь, то задратала голову і оцінювала величезні машини. Потім переглянула погляд на свою маленьку ручку — ніби порівнюючи масштаби.
А потім просто простягнула долоні і легонько плескала по металевому корпусу гіганта.
Робот здригнувся від глухого ґула! На товстій бронеплиті віддрукувалася чіткий слід маленької дитячої долоні глибиною в кілька дюймів, а легована сталь навколо вм'ятини пішла тріщинами і неприродно здулася.
Рука механіка з діагностичним планшетом намертво застигла в повітрі.
Робочі околиці, які тягли важкі вузли гідравліки, синхронно випустили деталі. Усі застигли в ньому, перекладаючи ошалелі погляди з крихітною Су Бай на багатошарову броню підвищеної міцності.
Вона взагалі жива?
Ну, гаразд, верх людини, низ змії - не зовсім людина.
Але хіба на таке здатна хоч одна вуглецева форма життя у всесвіті?
Су Бай віддерла долоні, з цікавістю озирнула свої пальці, потім задоволено хмикнув, дивлячись на рову вм'ятину в броні.
Не пропустивши ні звуку, вона гордо розказала плечі, помахнула кінчиком хвоста і валялася далі:
- Ходімо, Ланю, тут більше не на що дивитися.
Лань ковзала холодним поглядом по звивистій плиті.
Адже хороший був робот... а Су Бай взяла і зламала. Ми повинні буде нажальтися мамою, щоб вона понизила планку прихильності до Су Бай!
І, відповідно, підвищила її до слухняної Лани.
Адже саме вона є матір’ю найпримітнішої і найтвердішої доньки.
Інженери на полігоні ще довго не могли прийти в себе після побаченого.
Але маленька порушникка спокою і слід за простирадла — вона вже укотила дослідження далеких ангарів.
Я просто з жахом стікала до рапорту про черговий неймовірний ЧП.
---
Тим часом у кімнаті переговорів.
У приміщення швидким кроком увійшов офіцер зв'язку, чиє обличчя було похмуріше грозової хмари.
- Маршал, зв'язок між урядами США з боку всесвіту "Обіти зла" Вони в ультимативній формі вимагають прямих переговорів.
- Заявлять, що якщо ми негайно не передамо їм повну документацію з технологій Егерей, вони розпилють Т-віррус по всьому Тихоокеанському узбережжі.
Обличчя Стекера потемніло. Він добре знав про ненаситну пожадливість сусідів, які вже довгий час брали участь у сильному озброєнні Тихоокеанського кордону. Але він не сподівався, що вони будуть висміюватися відкрито шантажувати базу біологічною зброєю в судному дні.
Зв'язок без зайвих слів активував тактичний планшет і поклав його на стіл перед маршалом.
На екрані транслювалися зйомки з зовнішніх камер: серед руїн на задньому кордоні зовнішньої периметра бази повільно переміщався мутировий Зомбі-Дінозавр.
Чудо, що має висоту понад 40 метрів над кронами громіздкі модулі з фосфоресцируючим зеленим реагентом і в його налиті кров’яними бельмовими очима лютувала першопричинна лють.
Тільки через величезну концентрацію патогену знаряддя бази до цих пір не відкрили вогонь на поразку.
Кров і випаровування цих створінь мали колосальну вірулентність.
Дозволити подібному монстру розірватися на їх землі означало підписати регіонові смертний вирок.
Мо У плавно поставила порцелянову чашку на блюдці, глянула на екран планшета і байдужо кинула:
- Чого саме вони хочуть?
Стекер замовк кілька секунд, збираючись із думками:
- Технологію Егерей. Повний цикл виробництва, проектні креслення та специфікації нейромостових пристроїв. Вони хочуть налагодити масовий штамп наших роботів, щоб поставити їх на службу своїм підрозділам біозахисту.
У кабінеті повивисла тиша. Мо У плавно піднялася на ноги:
— Де вони знаходяться?
Стекер на мить розгубився, але відразу ж відповів:
— На зовнішньому кП бази. Прислали штурмову переговорну групу на чолі з одним зі своїх старших офіцерів.
Мо У не пропустила ні слова, ані кроку.
На кордоні охоронного периметра в бойовому порядку застиг у тяжкому тактичній екіпіровці.
На чолі групи стояв коренастий, плечевий офіцер, на чиїх губах грала самозадоволення, висміюючи. Помітивши вищесказане Мо У, він лише недбало окинув її поглядом і зично вигукнув:
— Ми не шукаємо кровопролиття! Все, що нам потрібно - обмін кресленням ваших бойових машин на абсолютну безпеку всього вашого сектора! Це більш ніж чесна угода!
Його впевнений голос розкотився по бетонній порожньо. У інтонаціях сквосила стовідсоткову переконаність у тому, що загнаний противник змушений буде проковтнути будь - які нав’язані умови.
Обличчя Мо У залишалося безтурботним. Її погляд пройшов крізь офіцера і заміряв на тьмяному мутантові, який важко ступив ногами.
Вона не почала дихати на відповіді. Просто підняла праву руку, злегка розставивши пальці.
А потім різко знизила долоню в кулак.
Вдали слинський модифікований Тиран-Дінозавр раптово завмер, ніби саме його істота потрапила в титані.
Чудо, яке стягнулося на корабель, щоб розірвати пути, обскуло пащу для лютого ревіння. Але не вдалося завершити жодного руху.
У наступну секунду велетенська туша почала з жахливою швидкістю спаровуватися всередину себе, точно розчавлена пресом жорсткий банк. Сухий, оглушливий тріск дробних кісток прокотився по рівнині, і через мить нефілім просто зник.
Мо Утерла його в абсолютне ніщо прямо посеред пустоти.
Самодушна ухмілля на обличчі офіцера застигла потворною гримасою.
Він судомно відкрив рот, але з горла не вирвалося жодного звуку. У широковідкритих очах плював первісний, паралізуючий жах.
Його погляд опустився до порожнього місця, де тільки - но височіла 40аметрова гора зараженої плоті і повільно повернувся до Мо У — розум не перетравлював побаченого.
Хтось з бойців за його спиною в паніці відмахнувся назад, хтось рефлекторно викинув гвинтівку, але пальці на спускових гачками оніміли: солдати навіть не розуміли, у який бік їм цілуватися.
Людський мозок був безсилий усвідомити те, що сталося.
https://literna.net/uk/books/156-teritoriya-ihri-vid-kazhana-vampira-do-loli-tira