База Тихоокеанського кордону, стара Сан-Франциско. На руїнах, колись вв'ячених у землю Кайдзю, з-під землі піднялася нова сталева фортеця.
Стіни стали більшими і товщішими, гарматні позиції були розставлені щільніше, а на злітній смузі стояли десятки хутряних міх нової моделі.
Але найпривабливішою була статуя заввишки майже сто метрів, яка стояла прямо в центрі бази.
Маленька дівчинка стояла на плечі хутра, її серебристо-білі довге волосся розвіялись на вітрів, погляд був пильно спрямований вдалу.
Над морською акваторією за межами бази літали військові кораблі, і область накрита військовими кораблями миттєво занурилася у темряву.
Танець Черніл ступила з люку, рухаючись по порожньому пустоті, спускаючися вниз крок за кроком.
Її слідували за Ланкою, Лілітом, Фенріром, Яструбним оком, Вільямом і Лієм.
Су Бай обвилась навколо Танца Черніл, її зміїний хвіст обігнав талію Танца Черниль, підбобонок спочився на макушці Тунілу, крижані блакитні щілини з цікавістю озиралися по сторонах.
Брама бази вже давно були відкриті. Штерк стояв зовні, одягнений в вицвілу військову форму, його волосся стало ще білеле попереднє.
Його тіло було злегка згнуто, але хребет залишався прямим як стрижень.
Коли його погляд впав на Танець Черніл, його очі на мить помітно прояснилися. Він поспішно ступив уперед, розтягнувши руки і склавши перед собою давно загубленого героя в міцні обійми.
Але перш ніж він встиг зробити три кроки, дві маленькі фігурки одночасно мітилися вперед.
Зміїний хвіст Су Бай, наче смуга крижаної блакитної блискавки, миттєво перешкодив шляху Штерку, її льодові блакитні щілини зрочків втупилися на нього обережно.
- Не смій грубити моїй мамі!
Ланок також заблокувала інший бік, підлив її сукні покоївкою м’яко похитався, темні золоті щілини яких були повні серйозності.
- Тобі не можна торкатися моєї мами!
Штерк застыл.
Він подивився на двох малюків перед собою: наполовину чоловік, напівзмієві змії, її щілинні зіниці повні пильності; інша одягнена в вбрання покоївки, а очі подібні до ока маленької тваринка, що захищає своє потомство.
Він відкрив рот, потім знову закрив. Миттєвість він перекладав погляд між двома, і нарешті його очі зупинився на Танці Черніл.
- Вони...
Він замучився, наче намагався підібрати слова.
— Э-э... це всі ваші...
Танець Черніл подивилася на дві фігури, що стоять перед нею, і безпорадно потерла лоб.
— Знайшла. Приємні доньки.
Су Бай відразу обурилась, і її маленький личко роздулося від гніву.
— Перше, що я побачила, вилупившись з шкаралупи — це мама!
Лана також виблискнула очима на Штеріка, не бажаючи поступатися.
— По моїм венам тече кров Мами! Мене не знайшли!
Танець Черніл: «...»
Танець Черніл не відповіла, тільки пильно дивилася на Штерка.
Штерк відкрив рот, потім знову закрив, нарешті змусив себе розсміятися, щоб приховати незручність.
вони обоє хороші діти, обидві добрі.
Він стер неіснуючий піт з чола і швидко змінив тему.
— Мисс Танец Чернил, хто ці люди позад вас...
Танець Черніл повернулася в сторону, відкривши команду позаду себе.
— Моя елидна верхошка. Це Лі Цзихуан, Імператор Імперії Янгуану; він також прийшов з Землі. Це високопоставлені чиновники Імперії Яньхуан.
Почувши слова: « Велитна верхівка», Ліліт гордо випила груди, ніби кажучи: "Елитний верх - це я."
Поруч Нічної Крук закоїла очі, відчуваючи крайню нахабність цього чоловіка, який щодня просто так їв за чужий рахунок.
Його погляд швидко звиснув по цих фігурах; кожна аура була подібна до гори, і з першого погляду можна було сказати, що це складно.
Він нарешті знову переклав погляд на Танець Черніл і деякий час мовчав, немов заганяючи незліченні питання назад у глибини горла.
- Прошу, проходьте.
Коли Танець Чермін проходила повз нього, її кроки злегка замерли.
- Ти все ще живий, це добре.
Штерк був злегка приголомшений, потім м'яко кивнув.
- Завдяки тобі.
Танець Черніл йшла коридором бази, що обернулася навколо неї Суй і Ланню зліва, наче два маленьких сторожі.
За ними йшли Ліліт, Фенрір, Яструбний Глазел, Вільям та інші. Лі Цзихуан йшов останнім, заклавши руки за спину і спокійно оглядали околиці.
У цей момент Су Лі тихо підійшла до боку Танца Черніл, знизила голос і прийняла рідкісні серйозний вираз.
— Тут дуже сильна Сила віри. Ці сили походять від тебе, розширившись по кожному дюйму землі цього міста.
Кроки Танца Чернил злегка застигли.
— Сила віри?
Су Лі кивнула.
- Сліди, які ти залишила в цьому світі перетворилися на щось речове. Ті статуї, ті легенди, які ти врятував.
— Повага і ностальгія в їхніх серцях сконденсувалися для тебе у невидиме житло.
Танець Черніл простежила за її поглядом. Ті статуї у сонячному світлі здавалися живими, зображаючи її стоячим на плечі « Бродяги Дестроєра», біля підніжжя була вигранована рядок тексту.
Нашому герою.
І це не єдиний тип статуй, а інші — її владний вигляд і браний образ у військовій формі.
Танець Черніл була задоволена кожною з них. Однак вона відчувала слабке тепло, але не почала вкорінюватися у цьому.
Тому що це не була сила, якою вона вміла користуватися, і вона б не стала грати з такою Силою віри.
Її стиль завжди був чимось більш прямим і простим.
Вона подивилася на свою білу, вишукану маленьку долоню, а потім стиснула її в кулак.
— Сила віри, як вона може бути такою ж реальною, що й кулак?
Су Лі спостерігала за її діями без заперечень.
Кімната для прийому гостей була невелика, але залишена просто і комфортно, вистоюючи свіжість своїх солдатів.
На стіні висіло кілька пожовтілих карт, в кутку стояв старий комунікатор, а на столі стояли декілька чашок засмагаючого чаю.
Штерк сидів навпроти Танца Черніл, схрестивши руки на столі, його погляд довго затримувався на Танці Черниль, наче підтверджена, чи справжня вона.
Потім він зітхнув, наче струна, натягнута весь цей час, нарешті послабила.
- Відколи ти пішла, цей світ зазнав багатьох змін.
Він зробив паузу, потім продовжив.
— У перший рік ми думали, що ти повернешся, тому продовжували чекати. На сімнадцятий рік цей світ почав незрозумілим чином зливатися зі світом під назвою Земля.
- Потім прийшли Кайдзю, Т-вірус і Ксеноморфи. Монстри з’явилися за партією, а потік часу став зовсім хаотичним.
Він замовк якийсь час, наче втуплюючи ту хаотичну пам'ять.
- Більше десяти років тому, коли всі думали, що ти загинула в бою, весь світ сумував. Кадри твоїх боїв на Базі Тихоокеанського кордону програлися знову і знов, твої статуї з’явилися по всьому світу й ставали вірою кожного.
Його погляд впав на Танець Черніл, несучи в собі неймовірну складність.
- Можливо, ти цього не знаєш, але після того як ти пішла, порядок у цьому світі не розвалився повністю, значною мірою завдяки тому, що ти була тут.
- Не через твою силу, а через те, що ти залишив образ.
— Образа, який змусив усіх повірити в те, що надія все ще існує. Всі міцно трималися, бо знали, що ти можеш перемогти, і ти повернешся.
У кімнаті для прийомів на мить стало тихо. Танець Черніл не відповіла, просто взяла трохи охолодженого чаю і зробила ковток.
Поруч з нею Лі Цзихуан теж взяв свою чашку, його вираз обличчя було спокійним, але в очах мигнув натяк на роздуми.
Су Бай лежала біля ніг Танца Черніл, її зміїний хвіст м'яко похитався. Її крижані блакитні щілинні зіниці з цікавістю дивилися незнайомці навколо, нарешті зупинились на фотографії.
Ця фотографія висіла на стіні в срібній рамці.
На фото серебристо-біла фігура стояла на плечі величезного хутра, її сірбрісто - білі довге волосся розвіялися на вітрі, дивлячись вниз на бурхливих натовпу внизу.
Це був попечатаний вічно образ Танця Черніл, який застиг у пам’яті незліченних людей.
Су Бай нахилила голову, потім подивилася на Танець Черніл, ніби мовчки щось підтверджуючи, і задоволено відвела погляд.
Вираз обличчя Ша Чжи
Ша Чжі: Прийми моє управління ( ̄ ^ ae)
https://literna.net/uk/books/156-teritoriya-ihri-vid-kazhana-vampira-do-loli-tira