Екстра (8)
Рувим узяв Ірита за руку під час оголошення про закінчення просвітлення.
Руки дитини були особливо вологими, але він все ж увійшов в спальню, віднісшись до цього досить легковажно.
- Що з Моллі?
- Будь ласка, пристебніться до ліжка. Насправді, доктор хотів би повідомити герцогу...
- Мамо!
Це несподіване вигукування привернуло загальну увагу. Коли дитина усвідомила, як сильно вона міцно вхопилася за руку Рувима і не могла стримати сліз.
- О ні. Мамо, прости. Будь ласка, не вмирай!
- Це... Ірит?
Слова дитини викликали збентеження на обличчях усіх, у тому числі й Рувима та Моллі. Не враховуючи дорослих, що розгнівалися, дитина була тут єдиним, хто плакав серйозно.
- Ха-а!
Наш Іріт, мабуть, дуже здивувався, коли почув, що наша мама захворіла.
Коли Моллі простягнула руку, дитина відразу випустила батькову долоню і підбіг. Навіть голосніше закрився сумними криками, коли він вдерся у обійми матері.
- Все гаразд, Ірит. У мене нічого не болить.
Її руки були дуже зайняті.
Вона витила йому сльози, поплескала по спині і заспокоювала його. Однак Іріт лише більше плакав.
Можливо, через те, що її маленькі м'які, але теплі руки торкалися його, Ірит мало міг зупинитися.
- Тату... а-а... Мама могла померти... у-у...
Що?
Від дивовижного зауваження Іріта всі були схильні до прямих поглядів на Рувима.
Несподівані слова Ірита засмутили і його самого. Рувим похитав головою, як тільки зустрівся поглядом з Моллі.
Моллі, підозріло дивлячись на Рувима, відвела погляд і подивилась на Іріта. Вона багато про що хотіла б запитати, але поки дитина була найважливішою.
- Ні, я не вмираю.
- Але щоб у мене був братик або сестричка, мамо... Тобі буде важко, тому!.
На жаль, Моллі врешті-решт змогла здогадатися, що сталося насправді, поки її не було поруч.
Вона ніжно загладила м’яке волосся Іріта, прибираючи їх з обличчя.
- Ні, це просто велике непорозуміння.
Він сховав обличчя в її обіймах, а вона замість цього підняла обличчя дитини, який взагалі не збирався заспокоюватися.
- Просто тоді мені стало погано.
- Правда?
- Звичайно.
- Мій братик... Ти ж точно не хворієш?
- Так, я не хвора.
Хоча він повірив у молитву, але потім його занепокоєння зрештою зникло. Але дитина ледве випустила руку матері.
Рувим намагався подбати про Ірита, який як і раніше перебував у досить жалюгідному стані, замість неї, але Моллі зупинила його.
Моллі поклала сина поруч і залишилася з ним, аж поки він не розслабився.
Дитина, що плаче, заснула після того, як її розум заспокоївся. У будь-якому випадку, все одно було спати, тому повіки Іріта сильно відтяли. Нянюшка нарешті вийшла зі спальні з Іритом на руках.
Тиша повільно окутала їх двох, коли двері тихо зачинилися.
- Рувим.
Плечі Рувима злегка задрижали, коли він почув тон Моллі. Він повернувся спиною, читаючи книгу, але Моллі вже все зрозуміла. Книга, яку він тримав, як і раніше була відкрита на першій сторінці.
Коли Моллі потрапила в епіцентр незнайомої ситуації, вона відчула щолоту у роті, але спробувала перетерпіти це.
- Хм-м...
- Ти нічого не хочеш мені розповісти?
З негрозим стоном Рувим обернувся до Моллі.
- Я радий, що діагноз виявився правильним.
- Не думаю, що ти намагаєшся це сказати.
На мить Рувим зачинив рот, коли вона потрапила в саму точку.
- Насправді, я турбувався, що ти і правда могла несподівано завагітніти знову. Я міг зустріти дитину, сам того не усвідомлюючи.
- Я так и знала.
Моллі зітхнула.
- Ми повільно і, звичайно, поступово йому про все розповімо.
- Тоді...
- Но?
- Тоді я думав, що ти вже чекаєш дитину, - Несподівано тихо зізнався Рувим.
Очі Моллі округли, а незабаром вона засміялася.
- Ти вже сказав, що не хочеш другої дитини.
- Але ніколи не знаєш, де і як може трапитися виключення.
Він щось проворчав і пильно подивився на Моллі - свою улюблену дружину.
Полегшення, яке він відчув, коли лікар сказав, що не сталося нічого особливого, все ще викликало неконтрольований тремтіння в кінчиках пальців.
Він простягнув руку і обійняв її крихітне дорогоцінне тіло. У той же час її аромат і тепло повністю опанували.
- Я просто радий, що ти не хвора.
- Мне жаль. Через мене тобі довелося так поволожуватися.
- Ти не повинна в цьому вибачатися.
Рувим поцілував її прямо біля ліжка. Як і слід було сподіватися, це було б набагато ліпше не потрапити в таку ситуацію.
- Як і слід було очікувати, куди краще, коли нас тільки троє.
- Але хіба не було б краще, якби нас стало ще на одного більше?
Рувим нахмурився у відповідь на слова Моллі.
- Молли!
Мабуть, саме вона і справді постраждала найбільше. Кожного разу, як його дружина просила про щось занадто велике, щасливо посміхаючись, Рувим просто не знав, що йому робити.
- Це неможливо. Ніколи.
Молли м’яко усміхнулася, коли її рука обнімалася і стала трохи міцнішою.
- Поняла.
Відкинувшись у обійми, Моллі заплющила очі.
Її майбутнє вже чекало на неї.
Тому Моллі вирішила відступити лише раз, тепер, оскільки її вже чекало велике майбутнє, яке мала відкрити разом з цілою сім’єю.
КІНЕЦЬ
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache