-Ірит.
У відповідь на поклик немовля пильно подивився йому в очі.
Впізнаєш батька?
Дитина помітила, що сонце занадто яскраве і посміхнулась.
Він просто не знав, чому малюк сміється. Кутики рат Рувима піднялися, коли він побачив, як дивно кокетує його дитина, яка обходилася без ранкового сну.
- Ох-ох.
Його рука, що тримала дитину за голову, поки той незграбно лептів, нарешті, стала обережною.
Чорне волосся - яскраві риси обличчя, насправді не дитячі. Казали, що хлопчик схожий на самого герцога, але той так не думав.
Рувим відразу бачив у цій дитині Моллі. Його м'які щоки, здавалося, притиснуті до рук Рувима, і біла, як перлах, шкіра теж були точ-всього, так само.
Його пальці повільно ковзнули по щоці дитини. Його руки торкалися гладкої шкіри, наче шовк.
Коли Рувим постукав у двері по щоці, дитина надув губи.
Він повернувся і обхопив Рувима, намагаючись заповнити пустку.
"Рувим".
Йому здавалося, що він чує її голос. Ірит дуже нагадував йому Моллі.
Ця краса, як і всі інші люди, навіть збудувала стиснення в грудях. Тут Рувим зобразив м'яку посмішку.
- Гу-у...
Рука дитини, яка гралася з Рубіма, стосувалася її рукав. Дитина не відривала очей з ґудзики, тому Рувим задумався, чи подобається їй загорнути цей маленький символ родини герцога Лінеріо.
- Дивовижно?
- Ах!
Очі малюка засувалися, коли той замахав гудзиків. Він повільно починав нагадувати маленьку тварину.
- Боюся, що ні.
Ця гудзика занадто багато де побувала. Якби вона була в межах досяжності дитини, той відразу б поволок її до рота.
- Ах-ах!
Дитина жадібно простягнула руку, але Рувим зумів ухилитися. Він мало не схопив. Малий хлопчик почав кричати обличчя, коли, здається, дістав гудзику, але все ж не зміг.
- Бай!
Дитина, яка не плакала під ранковим сонцем, відразу розридалася. Няня, яка пильно стежила за ним, швидко обняла малюка, але той і не думав легко припинити плакати.
Як же, мабуть, це було зручно. У результаті малюк, взявши таку іграшку на ґудзиків, перестав плакати. Він щасливо посміхнувся, хоча його очі все ще були червоними від жадібного плачу.
- А ти впертий.
На кого він схожий?
Рувим знову обійняв Ірита. Кожного разу, як малюк плакав, він знову усміхався, коли батько легонька покривав його.
Хлопчик висів на плечі своїми крихітними губами. Він важив дуже мало. Іноді Іріт здавався таким м’яким, що Рувим думав, ніби може просто розчавити дитину в руках.
Завжди, як він відчував в серці тепло, це було просто чудово. Здавалося, що він постійно, день за днем росте і чудово пасує до нього.
- Герцог, потихеньку...
Коли один палац повідомив Рувиму, скільки часу він пішов з дитиною на руках. Кожного разу, як дитина здерлася на голову, її сплутане волосся пахло молоком.
Відчинивши двері, він увійшов у кімнату, повну теплого сонячного світла. Дитина, опинившись під сильним сонячним світлом, повільно закопалася в обійми Рувима.
Він погладив малюка по голові і зробив ще крок вперед. Рувим схилив голову, акуратно зворачу балдахину над ліжком.
- Молли.
Ці милі події ніколи не затремтіли. Чудові очі, подібно до дитини, нарешті відкрилися світові.
- Ва-а!
Іріт одразу засміявся. Коли він почав чинити опір і потягнувся до мами, Моллі швидко втримала його.
- Тобі добре спалося, Ірит?
Її бліда рука повільно доторкнулася його червоних щок. Вона м'яко звузила очі.
Рувим обережно тримає дитину і простягає руку по щоках.
- Рувим.
Моллі схилила голову, ніби спираючись на його руку. Потім, природно, вона подивилася на нього.
Хоча після пологів виникли певні труднощі, Моллі чудом вижила. Вона не хотіла жити, але витерпіла біль до кінця.
Моллі не всміхнулась, шкодуючи, що її щічки вже давно впали. Вона все ще не могла контролювати своє тіло, але вона точно подолає це так як колись.
У житті їй кожного дня передбачали смерть. Вона була ближче до смерті, ніж будь-хто інший, але зараз вона стала зовсім іншою.
Він завжди був поруч, коли вона відкривала очі і в неї вже була її дитина Ірит.
Вона була від душі вдячна за життя, в якому могла прожити ще один день.
- Я люблю тебе.
Кожного ранку, коли Моллі розплющувала очі, він говорив ці слова.
І Моллі ніжно посміхалася.
- Я люблю тебе.
КІНЕЦЬ.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache