Моллі, здивована раптовим дотиком до талії, повернула голову.
- Дружина? Сестра, ти заміжня?
- Так, так.
- Хм... Ні, не може такого бути. Моя сестра прямо як фея, яку я бачив у книжці. Фея говорила, що вона взагалі не збирається одружитися.
- Молодий пан Роберт, мені не здається, що заперечувати клятву - правильно.
- Що таке?
Тоді Рувим серйозно поговорив з дитиною, яка була невинною.
- Це означає, що вона - повністю моя.
- Рувим!
Її обличчя спалахнуло, завдяки йому, і вона не змогла відповісти дитині. Слова Рувима справили на хлопчика таке велике враження, наскільки це було можливо.
Для Роберта, який спілкувався лише з тими, хто йому допомагав, це було великим ударом.
Невдовзі дитина з великим запалом обійняв Маллі маленькими ручками.
- Ні, я так не хочу. Сестра моя.
Хоч би як це виглядало, Рувим нагнітнув ще одну стрілу прямо по честі дитини.
- Молодий пан занадто молодий для моєї дружини.
Дитина, перелякана словами про те, що вона занадто мала, розплакалась. Він, навмисно роздержений, стискав спідницю Моллі обома руками, а його великі очі були наповнені слізьми. І Моллі, яка не могла більше на це дивитися, нарешті, висловилася.
- Про що, чорт візьми, ти говориш? Не сприймай слова дитини занадто серйозно.
Моллі простягнула руки і підняла хлопчика. Коли вона обійняла його, лягаючи по спині, плач хлопчика почав затихати.
Потім, як таткотник, рука обвилась довкола шиї Моллі. Коли він притиснувся до її плеча, наче пухнути м’якими щоками, Моллі продовжувала заспокоювати його.
- Тепер тобі краще?
- Так.
Витираючи сльози маленькою ручкою, дитина кивнув. Він ще більше притиснувся до Моллі, коли та погладила його в голові і заспокоювала.
Він не забув злегка повернути голову, щоб подивитися на Рувима.
Хоча на його очах ще залишилися сльози, які не можна було витерти, він посміхався.
Коли дитина сиділа на руках біля Моллі, то не знала, що після обідів вона повинна спуститися. Можливо, їй це подобалось, але дитина все ще сидів у неї на колінах і базікав без затишку.
Чи ж це не заважає хворій Моллі?
Рувим таємно простягнув руку, але дитина була вперта, як мул. Маркіза та її дружина з сором’язливим виглядом відвернули голови, заперечуючи Рувима.
Але дорослі розмови, зрештою, були нудними для дитини.
Хлопчик, який сидів у неї на колінах і перебираючи пальцями, раптово підняв голову.
- Сестра, підемо пограємо.
- Ні.
На цей раз Рувим знову на крок випередив Моллі. Коли Рувим майже у всьому намагався зменшити ініціативу, його щітки були такі ж вразливими до жаб.
- Я не тобі це сказав, дядьку. Я питаю тільки сестру.
- Вітер занадто сильний, так що, якщо підеш гуляти в таку погоду, застудишся.
- Я не простукаюсь!
- Моя дружина не така. Вона повинна бути обережною, бо раніше в неї трохи підвищилась температура.
Рувима, дитина з лютими словами, відразу ж їсть.
- Сестра, ти хворієш?
Дитина дуже стурбовано подивився на неї, і його вії затремтіли. Моллі просто не могла ігнорувати бажання дитини, яка пильно дивилася на неї такими вологими очима.
- Ні, насправді я більше не хворію. Хіба буде щось погане в тому, щоб піти погратися з тобою?
- Вау!
- Ого, тоді... Ми підемо разом.
- Тобі не обов'язково йти.
- Роберте, як би ти не був милим з сестрою, ти повинен поводитися так само зі своїм чоловіком.
- Ну...
Дитина трохи помішала, перш ніж спуститися з колін Моллі. Потім він вагався перед Рувимом.
- Мені дуже шкода, дядьку.
Він почав говорити шанобливо, але все ще використовував звертання « дядя ».
Маркіз Вернер мовчав, але Роберт був упевнений.
- Так досить, сестро?
Він повернув голову і повів Моллі за руку. Потім Моллі розповіла іншим про те, що сталося насправді.
Звичайно, Рувим пішов за нею.
Щаслива дитина, що біжить і плетуть позаду герцогська пара. Тепла усмішка з’явилася на обличчях тих людей, які завжди тримали в голові образ ідеальної сім'ї.
Якийсь час розмова був розігрітий через їхні різкі, прекрасні, але все ще привабливих образів.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache