Скільки вона взагалі проплакала у Рувима в обіймах?
У неї задзвонило в голові, і вона думала, що вже не має сліз.
Раптом через такі довгі ридання у неї закрутилася голова, але, нарешті, вона знову прийшла в себе.
Коли вона ледве підняла повіки, то першим, що змогла побачити, було його мокре плече. Тільки тоді Моллі змогла безсторонньо подумати про те, що з нею сталося.
« Що це, чорт візьми? »
Яким надійним він не був, але плакати у нього ось так, як дитина в обіймах?..
Вона, мабуть, виглядала дуже непривабливо.
Від цієї єдиної думки вона відразу збліднула.
- Ти заспокоїлася?
Рувима обережно доторкнулася до її почервонілих очей.
Він не сказав ні слова, поки вона так довго плакала. Насправді, він тільки ніжно погладив її по спині своєю великою рукою.
Моллі помеділа, перш ніж спробувала заговорити.
У неї було настільки сухо з горла, що вона навіть не могла вільно розмовляти.
- Так, я в порядку.
Її голос був ледь чутний і, здавалося, звучав майже як хриплі гарчання тварини. Такий надтреслений голос навіть став тихішим.
Незабаром їй варто було вимовити ще кілька коротких слів, як на неї напала ікота.
Рувим нарешті з’явився слабкий подих.
- Давай, я принесу тобі води.
З цими словами він спеціально піднявся на ноги так, щоб не зробити ніякого шуму. Молли негайно присоромлено повісила голову, бурмочучи собі під ніс.
Тільки коли вона випила води Рувимом, їй нарешті стало спокійніше.
Можливо, вона плакала трохи раніше так довго.
Поступово її душевний неспокій послаблювався.
Вона вірила, що нарешті зможе сказати це прямо зараз. Її губи повільно розмокнулися, ніби вона піддалась наміру з готовністю розкрити все.
- Насправді, леді Ар'єн Клеменс привела мене на візит вдень.
Лоб Рувима інстинктивно насмілювався від цього слова, "Клеменс".
Він одразу згадав графа Клеменса, який жахливо поводився з Моллі.
- Навіщо?
- Вона просто хотіла дізнатися, як у мене справи. Мені добре живеться і навіть дуже прикро, що я почуваюся ображеним.
- Що ти маєш на увазі... Про що ти взагалі говориш?
Рувима яскраво світила.
- Хіба хтось у герцогстві наважився ускладнити тобі життя?
- Рувим, заспокойся. Всі мешканці герцогства настільки милі, наскільки це взагалі можливо.
Вона відразу вчепилася до руки Рувима, які, здавалося, були готові бути у будь-який момент завдати удару.
Потім вона поступово виклала йому всю історію, яку ніколи не розповідала раніше в таких деталях.
- Насправді, я не дуже добре себе почуваю.
Почувши її ніжний голос, Рувим негайно зупинився.
- Мені боляче, коли я відчуваю смуток. Я завжди була прикута до ліжка серйозною хворобою - таким чином, більша частина моїх дитячих спогадів про це. Симптоми недавно ослабли, але десь у іншому місці з моїм хворим тілом цього не сталося б.
Почавши так, вона коротко описала своє сумне дитинство.
Так продовжувалося, поки вона залишалася прикута до ліжка, її сім’я про це знала. І навіть тоді, коли вона намагалася вийти за нього заміж, не зупиняючись приховувати свою хворобу.
Моллі говорила, залишаючись спокійною, але Рувима на стиснутих кулаках виступили вени.
- Граф Клеменс...
Рувим більше не міг контролювати свій гнів.
Його обличчя негайно спотворилося від гніву, який поступово ставав все більш потворним.
Йому здавалося, ніби хтось з посмішкою, хитрою, як у лисиці, в цей самий момент протоптався у нього по обличчю.
Сказати, що його обличчя було перекошено до такої міри, щоб його неможливо було дізнатися - це нічого не сказати.
Її мініатюрне тіло, її ніжне серце - все це терпило жахливі страждання.
Через це Рувиму і було так боляче.
І тоді його рука, яка вже стискалася в кулак і зблідла так, ніби до неї не приводилася кров.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache