Рувим раптово нахмурився. Коли вона тихо засміялася, він побачив, що її щоки стали менше.
- Ти вже поїла?
- Так.
- Хіба це схоже на живіт, тільки що поївши людини?
Рувим погладив її плаский живіт. Його голос різко підвищився, коли він обережно взяв її за зап’ястку, ніби вона раптом зламалася.
- Чому у тебе такі тонкі зап'ястя? Ти впевнена, що поїла, як слід?
- Це...
- Дворецький!
- Пане!
Рувима кинувся на сердитий голос і виявив того за возом з зап'ястям Моллі.
- Приготуй щось поїсти для моєї дружини. Було б краще приготувати здорову їжу.
У Моллі відвисла щелепа від наказу чоловіка. Але хіба вона тільки що поїла?
- Рувим.
Він повернувся на звук голосу Моллі. Дворецький досить довго очікував наказу осторонь.
- Я дійсно поела. Це не дуже помітно, але я з'їла достатньо. Так що все в порядку. Я прийняла ліки.
Тим не менш, Рувим не міг відвернути від неї очей, поки вона про це бормотала. Його дружина, здавалося, стала менше через те, що стільки часу провела, прикутої до ліжка.
- Бути такого не може. Поїж ще трохи.
- Але...
- Просто, співаєш небагато.
Моллі швидко кивнула, бо не знала, що може статися: він на неї так дивився. Він зрозумів свій вчинок надто пізно, коли почав по краплину відчувати жаль.
Примушення і безпорадність були з його боку чимось новим. Щось, здавалося, прийшло їй в голову, але вона не могла зрозуміти, що саме.
Як тільки палац з'явився у прочиненими двері, біля Моллі відвисла щелепа. Очевидно, ті, хто їв з Моллі, несли для неї їжу.
Миска супу таратер, блюда запіканки і навіть незнайоме м'ясо разом з якимось іншим столом... Тільки коли маленький столик заповнився посудом, палаций вийшов зі спальні.
"Якого біса"!
Моллі відразу ж подумала, чи не доповнить вона свинячих розмірів.
- Їж.
Почувши слова Рувима, Моллі взяла виделку перед тим, як повільно наблизитися до їжі. Аппетитний запах проникав їй в ніс, але все справа було в тому, що її шлунок вже заявив, наскільки він повний, Що більше не зможе нічого вмістити.
- Рувим, я більше не можу їсти.
- Просто спробуй ще один шматочок.
- Мене вже нудить від їжі.
- Лише одну виноградину.
- Хм...
Слова Рувима на мить похитнули її рішучість. Здавалося, що, як тільки вона дозволить собі з'їсти шматочок, це буде продовжуватися без кінця.
Рувим піднявся зі стільця, помітивши її коливання. Дивлячись на перелякану Моллі, він відразу поцілував її і тримав виноградину в роті.
- Ах...
Коли він облизав її маленькі губи, з яких вирвався сттон, то швидко проник у язик. Його язик ковзнув всередину з виноградною лозуною і поклав на її мову, передаючи ягід разом зі слиною.
- Все в порядке.
Відірвавшись від її рота, він торкнувся своїх блискучих губ великим пальцем. Його слина і кислий присмак, здавалося, затрималися у неї в роті.
Моллі дуже нервувала, але Рувим більше не змушував її їсти після цього. Тільки після того, як він переконався, що вона більше не може ворушити виделкою, він нарешті наказав забрати їжу.
Вона тихо нахилилася. Вона більше не могла їсти. Крім того, здавалося, що якби вона відкрила рот в цей момент, їжа точно вилилася б з нього.
Тільки коли Рувим побачив, як її маленька рука лягла на живіт, він нарешті перестав хмуритися.
- Якщо потім зголоднієш, не соромся, скажи мені. Це не означає, що я не зможу відповідати за те, як ти їси.
- Ладно.
Можливо, у найближчому майбутньому Моллі взагалі не буде говорити про їжу.
- Що сказала лікар?
- Вона сказала, що тобі більше не про це турбуватися. Я вже цілком здорова.
Моллі сказала це, трохи захитаючись і продовжувала:
- Пробач, що потурбувала тебе.
- Про що, чорт візьми, ти говориш? Не тривожся про мене, ти повинна хвилюватися за себе. Я...
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache