- Вам вже набагато краще. Якщо тільки не трапиться щось несподіване, я абсолютно впевнена, що ви скоро одужаєте.
- Справді?
Коли Лілі побачила лікаря, то була більш стурбована, ніж Моллі.
- Крім того, вам потрібно вчасно і регулярно приймати виписані мною ліки. Ви ніколи не повинні пропускати прийом, жодного разу.
- Ладно.
Як тільки лікар вийшов з кімнати, Моллі швидко озиралася. Колом були товсті штори, штабеля ковдр і пухнаста килимка, що покривала мармурову підлогу. Дивний жар, який пронизував її, врешті-решт, не був викликаний хворобою, як подумала вона.
- Лили.
- Да?
- Як довго я спала?
- Моя бідна леді. Ви були без свідомості приблизно сім днів через цю жахливу простуду.
Обличчя Моллі миттєво зблідло, коли вона почула слова Лілі.
Сім днів?
Сім днів?
Вона пообіцяла собі, що ніколи не захворіє. Але коли вона згадала про біль, який відчула, кров, здавалося, відкинула від її обличчя.
- Дюку...
- Пан вже поїхав. Його викликали до імператорського палацу.
Лілі бурчала, що він поїхав саме зараз, в такий час. Проте, насправді це було добре для самої Моллі.
Моллі знала, як їй зараз погано.
- Я довго пролежала, так що хотіла б швидше помитися.
- Минуло так багато часу з тих пір, як ви ходили самі. Звичайно, вам буде важко зробити самостійно хоча б крок. Тому я принесу таз з гарячою водою і кілька рушників.
Молли кивнула.
Вдягнути її тіло вже давно прибрали, але їй було досить важко пересуватися. Саме в цей момент стало відмінно видно, що вона не може рухатися.
Лілі і Піллен повернулися з повним тазом води. Вони намочили рушники теплою водою і одразу почали знімати з Моллі товсту піжаму.
- Мені потрібно буде приготувати для вас здорову їжу. Ви дуже схудли від хвороби.
- Правда?
Моллі схилила голову набік. Насправді вона була в набагато кращому стані, ніж тоді, коли слуги графа залишили її без нагляду, хоча вона і була нездоровою. Крім того, що вона не могла зібратися з силами, зрештою вона відчувала себе не так вже й погано.
- Звичайно. Ваше обличчя вже наполовину...
Лилі раптово щільно стиснула губи. Зм’ятина зшила їй горло, не даючи можливості закінчити фразу.
"Моя бідна леді".
Було так шкода, що майже всі сили залишили маленьку фігурку Моллі. Лілі обережно витерла тіло пані вологим рушником, не забувши нанести крем.
Перед тим як Моллі помила голову, вона швидко натягнула нову піжаму. Коли Лілі приклонилася до ліжка, вона підняла їй шию і Пільлен почала мити голову.
Її очі були напіввідкриті. Зусилля служниць відсвіжали тіло. Вона вже втомилася, а її фізичні сили вичерпалися, так що вона нарешті заснула.
- Мадам, ви повинні прийняти ліки.
- Це вірно... - Моллі відповіла через дрю. Вона ще глибше закопалася головою у подушку. - Розбудіть мене, коли прийде час приймати його.
- Добре.
Моллі злегка прикрила очі і оглянулася. Вона повинна була показати їм, що вже не хвора, але вона дуже хотіла спати, щоб вона могла й далі пильнувати. Тепла вода, а також легка гарячка могли довести до пустоти в голові. Незважаючи на волю Моллі, вона поступово спускалася до ліжка.
- Зовсім трохи...
Якби вона прийшла до нього, то могла б спокутувати свою провину. Шанс, якого не можна було відкидати. Моллі повільно закрила очі, тихо бурмотіла собі під ніс.
Їжа вже стояла на відкритому столі, але Моллі й далі не давала жодних ознак пробудження. Піллен турбувалася, бо не знала, як розбудити свою сильно заснулаю мадам.
Потім, на своє несподіване здивування, вона несподівано помітила в’язня.
- Хо... Хазяїн!
Він швидко перервав її вітання. Іскоса подивився на Моллі, і Пиллен кивнула, закривши рот.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache