Ну, не те що б вона могла в чомусь їх звинувачувати ... Моллі розуміла, чому вони боялися і зрештою втікали. Погляд герцога, правда, був дещо страшним.
- Нещодавно я кинув спроби найняти більше слуг або втримати працівників. У особняку залишилися тільки люди, які вже давно працюють тут. Тільки я в поспіху найняв двох нових покоївок, коли дізнався, що скоро сюди переїдете ви. Але якщо відчуєте, що слуг дуже не вистачає, будь ласка, повідомте мені про це.
- Ні, все добре, дівчатка поки справляються, - Відмовлялася Моллі, хитаючи головою.
Раніше в неї взагалі не було приватної покоївки. Вона також не любила, коли її тіло приділяло надто багато уваги. Вона знаходила це досить обтяжливим і сором'язливим.
Зітхнувши, дівчина повернулася до перегляду паперів. І все-таки служниця занадто мало для такого великого особняка.
- Мабуть, теперішнім слугам досить важко тримати охайний будинок в чистоті з огляду на маленький штат, - задумливо сказала герцогиня.
- На щастя, невикористані кімнати були замкнені з дозволу мілорда. Тому, працюючи на світській роботі, ми маємо достатньо грошей для утримання особняка.
Ну, ось її цікавість повністю і задовольняли. Рувима хотів похвалитися своєю мудрістю. Він зміг скоротити робочі витрати, закривши деякі кімнати і кілька крил особняка, які не використовувалися.
Кончиками пальців вона постукала по столі з червоного дерева. Хоча на даний момент у них достатньо персоналу, в перспективі цього все одно не вистачить надовго. Люди не залізні, вони можуть захворіти. Та й у всіх є свої сім’ї, коли вони попросять відпустку або що? Герцогу було б краще мати ще кілька запасних слуг на всяк випадок.
- Чи є у нас в бюджеті зайві гроші?
- Да, - кивнув Гілберт.
- Тоді давай знайдемо ще слуг. Я не прошу наймати багато, тільки кілька людей. Вони будуть працювати тут і можливо зможуть зрозуміти особливості цього будинку... - Невпевнено сказала Моллі. Вона майже нічого не знає про фінанси, просто думає, як би зробила її мама.
- Добре.
- И...
***
Моллі торкнулася всіх питань, які хотіла поставити. Її голова буквально розпухла від великої кількості нової інформації. Мені треба було перерву, і це зрозумів палац.
- Міледі... - м'яко гукнув він дівчину і злегка схилив голову, дивлячись на господиню.
Герцогиня майже носом заткнулася в купу паперів, але звук голосу чоловіка змусив її відірватись від роботи і подивитися на Гілберта.
- Уже полдень. Ви не хочете відедати?
- Що? Скільки часу пройшло? - Вона здивувалась.
Молли довгий час просиділа в одній позі, і у неї все затікло. Коли вона почула запитання палацового, то врешті - решт обблукалася на спинці крісла та тіло дівчини. Звичка читати книжки з дитинства надзвичайно допомогла.
Вона не була голодна, але знала, що коли не поїсть, то потім їй буде важче працювати.
- А чи не треба дочекатися герцога?
- Це не обов'язково. Крім того, ви з ранку нічого не їли. Я скажу кухареві приготувати обід, - Гілберт рушив на вихід.
- Стривай, я ще не запам'ятала плановику вдома, так що підемо разом.
- Добре.
Коли Моллі піднялася зі свого місця, то почув у вухах гучний писк і перед очима почулося зір. У неї була слабкість, і дівчина трохи похитала.
- Міледі! - палацовий кинувся до своєї господині.
Вона стиснула зуби від раптового дзвеніння звуку. Все через те, що сиділа занадто довго. Герцогиня змусила себе посміхнутися так широко, як тільки могла. Вона не хотіла показувати палацові свій біль.
- Все нормально. Я просто... Ледь не спіткнулася.
- Міледі, у вас кров з носа!
- А-а, це...
Моллі раптом відчула, як щось тепле біжить по губах і злегка торкаючись їх, виявила кров на кінчиках пальців. Мда... Дівчина швидко закрила ніс долонею, наче лускала його, але кров потекла по руці і закапала на стіл.
- Не хвилюйся, вона скоро зупиниться, просто мені потрібен хустинок. - сказала Моллі, радіючи, що рукава біля сукні короткі.
- Я викличу особистого лікаря герцога.
- Що?
- Ще покличу невільниця. Будь ласка, почекайте мене трохи!
Голова кружляла і нічого не співображала. Дівчина не могла зрозуміти, про що говорив палац і тупо моргала. Вона спостерігала за тим, як він в мить вискочив з кабінету. Чому він так заквапився? Це просто кровотеча з носа. Навіть коли вона була майже здорова, кровотеч все одно бували. Від них нікуди не дітися...
- Міледі! - Дві знайомі покоївки вдерлися у кабінет з криком.
Вони затамували подих і почали:
- Боже мій!
- Міледі, у вас кров на обличчі!
- З ранку ви були в порядку! - Прибиральниці перебивали один одного і голосно кричали, ніж робили гірше, але герцогині було не до них.
Зі сльозами на очах вони швидко знайшли хустинку і дали Моллі, щоб вона затисла їм ніс. Кров, що текла між пальців, вже встигла згорнутися і стати коркою.
- Міледі, сідайте.
- Може, вам лягти куди-небудь?
- Ах! Не закидайте голову!
Горничі безупинно вигукували їй в вуха, а вона навіть сказати нічого не могла, тому що вони раптом вирішили краще подбати про господиню і прикрили їй кілька хустинок, щоб напевно.
Хлобись!
- Сюди! - Голос палацу.
У кімнату увірвався лікар, якого привів Гілберт. Було очевидно, що він приїхав в поспіху, так як його пальто було неправильно застегнуто.
Горничі, продовжуючи прикривати ніс Моллі, обережно перенесли дівчину, щоб вона сіла зручною.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache