Час пролетів непомітно. Просто в один момент дівчина відключилася від реальності і намагалася думати про щось хороше.
- Пора, - сказала одна з слуг, заглянувши в відкриті двері.
Моллі зітхнула і піднялася, а служниці, які їй допомагали, в красивих сукнях підняли кінець довгого одягу. Інша ж поправила фату на її лице, і світ подівся білим мереживом.
"Умоляю, не зганьблюся" - слова графа ехоєм відгукнулися в її голові.
І тепер Моллі заволовнулася сильніше, а раптом вона спіткнуться, руку або пальці переплутає, зробить щось дурне ...
Прикрашання, ніби стали важчим за будь - які інші справи, а плаття не було зручним. Моллі захотіла розвернутися прямо біля дверей в головний зал і втекти, але ось двері відкрились, і вона потрапила до яскравої білої кімнати. На неї дивилися гості, і вона запаникувала ще більше. Їй здавалося, що всі дивляться елегантно і чекають будь-який її невірний рух.
Тоді Моллі заткнулася поглядом у підлогу і почала стежити за своїми ногами. Тільки б не спіткнутися... Фата дуже заважала, і так очі біла тканина закриває, ще зал білий і вона сама на кабеліх.
- Дайте руку, - пролунав низький голос, і вона підняла голову. Ось чоловік, який скоро стане її чоловіком - герцог Лінерйо.
Вона ніби одержима поклала свою долоню в його, і стала поруч з ним на майданчику.
Вона дуже хотіла знати, про що він думає і як почувається, але тепер не буде вродливою для нареченого, тому дівчина зосередилась на словах священика, який почав молитися.
Вона намагалася щось зрозуміти з його промови, але так нічого і не вийшло. В результаті дівчина просто стояла, після чого, плюнувши на пристойність, все-таки глянула на герцога. Він був спокійний і зовсім не хвилювався, дивився на священика.
Моллі продовжувала п'ястися на нього, причому вже несхвально довго і герцог, нарешті, відчувши погляд, тихенько посміхнувся:
- Здається, у вас багато питань...
Священик ще не закінчив, але чоловіка це зовсім не турбувало. Дівчина теж була єдиною, хто чув його слова, тому їй не було соромно перед гостями. Хіба що перед батьком, що на весільній церемонії вона витріщила нареченого.
- Але я не можу відповісти на них.
- Коли зможете? - Також тихо запитала Моллі.
Але ось до них піднесли подушечку з кільцями, і чоловік взяв одне, повернувшись до неї. Дівчина також повернулася до нього і... Яку руку дати? Всі романи, які вона читала, забулися і дівчина заволодівалася, але чоловік сам взяв, яку потрібно.
- Не варто так соромитися, - Трохи голосніше, щоб гості почули, сказав він.
Фух... Позору вдалося уникнути. Але веселі смішки все одно роздалися.
Він возився з її рукою несхвально довго, надаючи перстень на її бавовняні рукавички і ніжно торкаючись долоні. Молли трохи від ласки не попливла, але її звільнили.
Потім кільце трясучими руками взяла вона і благала, тільки б не впало... Але ось і вона одягла його на той палець, який чоловік їй відразу виділив серед інших і не довелося гадати.
- Відповісте, коли весілля закінчиться - раптом сказав він, і дівчина спочатку не зрозуміла, про що мова, а після кивнула.
Вони вже одягли кільця і тепер дивилися один на одного. Виникла пауза, яку відразу ж заповнили священик:
- А тепер наречений і наречена можуть поцілуватися.
При цих словах герцог простягнув руки і відкинув фату Моллі назад. Обличчя під білою вуалью виглядало біліше, ніж сама тканина.
У дівчини з цим чоловіком вже багато чого було, але її щоки все одно злегка почервоніли. Вона нервувалася і соромилась цілуватися перед натовпом, а потім тремтіла.
- Не нервуй, - Прошепотів він, перш ніж його губи торкнулися губ Моллі. - До того ж, це твоя сім'я мене вибрала... - Прошепотів він невзначай.
А? Моллі, збиваєши з пантелику його словами, подивилася йому в очі, але вони захворіли, і вона їх зачинила. Сім'я вибрала? Може, він просто не знає, що взагалі єдиний хто хотів взяти її за дружину? Или... Не про все їй розповіли?
Пообіцявши запитати його пізніше, вона зосередилась на його устах. Просто "чмок" не підходив для церемонії, але і глибокий поцілунок теж, оскільки вони були в банкетному залі. Але закінчувати не можна, і він тривав досить довго. Губи чоловіка сомкнулися на її губах.
Користуватися мовами було б непристойно, але герцог все одно лизнув її зубки через щілину між губами, а потім відпустив дівчину.
- Що ти щойно сказав? - Все-таки захотіла вона добитися відповіді, але не встигла - посипалися вітання, а оплески оглушили.
- Вау!
- Вітаємо!
- Щаслива молодим!
Її чоловік, так дівчину і не розчув, просто взяв за руку і посміхнувся.
Вони поверталися обличчям до залу і почали махати руками гостям, як того вимагають традиції, та посміхатися.
"Я неправильно розчула? Чи зрозуміла? Сподіваюся, це не те, про що я думаю..."
Моллі поринула в думки. Наречена, яка повинна бути щасливішою, ніж будь - коли раніше була, була задумливою.
Раптом герцог нахилився ближче до неї і прошепотів, роблячи вигляд, що поправляє їй волосся:
- Якщо ви не хочете потім розривати цей шлюб, давайте постараємося полагодити.
Дівчина погодилась з його аргументами. Вона боялася, що їхній шлюб буде холодним і відчуженим або що він одружиться з нею лише заради галочки. Але якщо дитина хоче порозумітися, то й вона повинна докладати зусиль, щоб мати міцну сім’ю.
Пізніше Моллі неодноразово намагалась поговорити з герцогом, але це було неможливо.
Інша пара займалась цим, і їм довелося трохи почекати перш ніж оформити документи. Незважаючи на заперечення Моллі, з неї скинули сукню і одягли нове, але теж весільне.
Мабуть, граф дуже хотів влаштувати ідеальне весілля, тому що прийом виявився вражаючим.
Моллі в який раз подумала, що вона зараз звалиться без сил. На голову їй одягли маленьку, але моторошно красиву і дорогу корону, а від сукні у неї взагалі дихання перехопило, воно було красивіше, ніж перше, однак страшно незручне.
Переодягнувшись і оглянувши наречену, відправили до залу гостей. З залу вилучили всі стільці і витягли фурштетні столики.
У Моллі потекли слинки, і вона захотіла лізти до столу, але всі зупиняли її та вітали. Але з кожною хвилиною здавалося, що в будь - яку секунду вона впаде в непритомність. Погано спала, з ранку нічого в рот не лезло, тривожила жахом, і деякі м'язи у тілі все ще хворіли.
"А-а, а коли це вже закінчити?."
"Не осоромся!" - Кожного разу слова графа, змушували її зосереджуватися.
Якщо б вона впала або сказала « так », то, мабуть, розлютила б батькову лють. І не тільки його...
Навіть ті, хто до неї підходив, дивилися на неї з насмішками. Вона добре це бачила, але нічого не могла зробити і мила посміхалася навіть їм. І ось ... Ура! Вона добралася до столика і взяла келих з легким шампанським, хоч ковточок зробити треба. Але її рука тремтіла, а пальці не підкорялися йому, тому треба було підтримувати його іншою рукою.
- Молли.
Хтось рука раптово з силою опустилася на її плече. Дівчина б'ється в перелякі і не утримала келиха:
Дзинь!
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache