Поки ці двоє сперечалися, я використав волю і оглянувся. Навколо було багато різних аур, частина з них були трохи дивними, ймовірно це і є, так звані душки. Але були і люди, як не дивно, шкода тільки всі слабаки. Справді сильні істоти були в замку. Не впевнений, чи вони знають про нас, але ми не могли зволікати.
Я повернувся до хлопців і сказав:
- Гаразд, як і домовлялися. Робін і Саргон йдуть за неглифом. Чарлі, Алія і Намі за Санджі. А ви... Я подивився на Норта і Зоро, що сперечаються.
Всі кивнули і почали розходитися. Я так само повинен був знайти генерала, тому поїхав на пошуки. Я був щасливий, але не впевнений хто з них.
Звичайно одна була жахливо сильною, це напевно Велика Мамочка, а ось інші ... Між трьома були якісні відмінності. Думаю це і є цукеркові генерали. Третій був не настільки сильний, не набагато сильніший за Джека, а може навіть слабший. Поруч з замком було кілька аур, що були досить близькі до цього рівня в силі. Той самий Санджі, наприклад, був ймовірно навіть сильнішим. Ближче до другого генерала... Але ось перший... Як тільки я звернув свою увагу на нього, то відразу відчув легке поколювання в очах. Потім, аура чоловіка здригнулася і він почав швидко рухатися. На жаль, він рухався не в мою сторону...
"Дірмо..." - подумки вирубившись, я відразу ж кинув убік слабшого генерала. Упевнений, Катакурі помітив мене. Зараз він напевно йде до Лінлін, щоб повідомити про мене. Розумно, в бій не поліз, що не дуже добре для мене. Якщо вона не дурна, то спробує вбити мене самостійно. І сумніваюсь, що бій буде легким, я не дуже впевнений у успіхі битви. До того ж, вона може об'єднатися зі своєю командою і тоді буде ще важче. Чекати чесного бою від пірата велика дурість. Добре, що я маю команду і вони зможуть взяти частину ворогів на себе. Бо якби я був один, і вони об'єдналися, то я б точно програв. Не варто недооцінювати простих солдатів, вони можуть просто вимотати мене. Звичайно, більшість часу я зможу вимкнути королівську волю, але не всіх.
Не пощастило ще в тому, що всі сильні з команди Йонко були в одному місці. Наскільки я знаю, всі генерали і люди рангом нижче відповідають за певний острів і знаходяться там. Але оскільки весілля зараз, то вони всі прибули на головний острів.
За понегліфом я природно послав Робін, а Саргон був прикриттям на випадок зіткнення з одним із генералів. Алія і Намі пішли за Санджі, а Чарлі прикривав. Думаю у них було більше шансів переконати кока перестати страждати дурнем. Жінки завжди були слабкими Санджі, на це я і очікував. А Зоро і Норт займуться генералом, якщо звичайно знайдуть його. Думаю, сил їм точно вистачить. Потрібно максимально послабити команду Лінлін, не хотілося б їх об'єднання проти мене.
Коли я вже був близько до замка, то відчув сильний сплеск волі. Сила була величезна, я відразу зрозумів хто це може бути. Я насупився і прискорив...
Через кілька хвилин я побачив натовп піратів. Серед них був дивний чоловік. Він був високий і носив незвичайний шолом з двома рогами. Довгу чорну бороду і дивний одяг. Вона була схожа на печиво, колір і ... Солодкий запах. Я посміхнувся і миттєво з'явився перед ним. Він злегка напружився, але не панікував, а просто атакував.
Я навіть не звертав уваги на цей випад і просто вдарив.
*БУМ!
Всі пірати розлетілися в сторони, Крекер же був просто вибитий зі своєї броні і пролетів кілька сотень метрів. Його доспіх взагалі не витримав, але він був не так вже й поганим, принаймні зі своїм головним завданням продовжувалося. Отже, Кракер спокійно кинувся і встав на ноги. На його тіло не було і подряпини.
Я посміхнувся і кивнув:
- Непогано...
Але чоловік не посміхався, він холодно подивився на мене і закричав:
- Морський диявол.
Я вже спиною відчував, що щось моторошне йде за мною, так що мені було не до chat. Я різко зірвався і опинився перед Крекером. Він відстрибнув і швидко почав створювати щити з бисквітів.
Для мене вони були наче папір, я легко пробив їх і схопив покидька за голову.
На обличчі хлопця відобразилася паніка, але він не встиг навіть щось зробити. Я стиснув його голову і з силою вдарив об землю.
*БУМ!*
Голова генерала повністю пішла вглиб землі. Я підняв його як ляльку і струшив. З уст великого пірата вирвалося лише слабке мича і кілька закривавлених зубів. Його обличчя було всмятку, очі запливли, зламаний ніс, розбитий у черепушку. Після останнього хрипу, пірат знепритомнів і почав пускати слини.
Трохи подумавши, я вирішив поки його не вбивати. Можливо домовитись... До того ж, його нагорода як менше ніж у Джека так що якщо мені і дадуть нагороду то ...
Раптом по моїй спині пробігли мурашки, а повітря навколо стало важчим. Я кинув Крекера на землю і притулив ногою, натрапивши на його голову, потім повернувся і став чекати. Буквально через мить, в небі я побачив силует, а потім ...
*БУМ!*
Лінлін приземлилася прямо переді мною, стрибнувши з величезної хмари. Сила її падіння була така сильна, що пірати відразу ж відлетіли. Вітер обійшов мене стороною, так що навіть мій плащ не шепохнувся. Але я все одно відчув її величезну силу. Навіть не атакуючи, я вже відчував цю величезну силу. Ні з чим подібним я ще не зустрічався... Навіть не уявляю що буде далі, сила Йонко змушувала нервувати...
Шарлота Лінлін була величезною. Можливо її зріст був близький до росту велетнів. Я їй навіть до коліна не діставав. Вона піднялася наді мною наче гора. Так само вона була неймовірно товстою, наче величезна куля з жиру. Її круглі очі холодно вдивлялися на мене згори вниз. Лінлін посміхалася, але це була безумовно не усмішка радості, а швидше очікування. Її "орлиний" ніс і круглі щоки робили картину ще жахливішою. Вона була старою і страшною, наче стара з казок що любила їсти дітей.
Лінлін прийшла не одна. На її голові була піратська капелюшка, з веселим роджером команди Великої Мамочки, що теж вилучала схожу на її аура. Теж було і з двома літаючими істотами, які ширяли недалеко від Йонко. Один був схожий на білу тучу і безтурботно посміхався. Другий був схожий на круглий кульку, що також весело посміхався дивлячись в мою сторону.
Коли наші погляди зустрілися, повітря завибрував. Він навіть почав іскруватися, дивні чорними блискавками. Вітер посилився, і густі темні хмари почали покривати небо, закриваючи собою сонце, що безтурботно світило над островом.
Куточок губ Лінлін дёрнувся, після чого вона різко вхопила свій капелюх, з якого виникло лезо. Нічого не кажучи, вона атакувала мене. Я не зволікав ні секунди, покривши руку лускою, я зустрів жахливу атаку Йонко...