Пройшовши ще сто метрів, я побачив досить дивну картину. В повітрі ширяли білі сфери, а на одній з таких сфер сидів дивний мужик. Це був товстий з білими крилами, у нього були червоного кольору волосся і жовта капелюха.
Усередині я посміхнувся, і пішов далі не звертаючи на нього уваги. Мабуть, він був обурений і відразу стояв перед мною на білій кулі. Він посміхнувся і сказав:
- Злочинець ти прийшов на моє « випробування Шарів», готовий поплакати?
Я подивився на нього з жалем в очах і запитав:
- Тобі жити набридло?
Після мого питання товстий засміявся:
- Ха-ха-Ха, а ти за ... *Вшух*
Товстяк різко замолк, а потім завалився на бік з пробитою головою. Блакитний туман ще трохи покрутився навколо нього, а потім повернувся назад у моє тіло. Я схилив голову на бік і пробурмотів:
- Сподіваюся інші будуть розумнішими. - І зітхнув: - Хоча сумніваюся...
Я не затримувався тут надовго і потопав далі вглиб лісу.
Хоч цей товстяк і був власником волі спостереження, але на жаль є те, що вона просто неспроможна передбачити, особливо хакі такого низького рівня як у цього хлопця. Усі ці чотири священики були настільки слабкі, що навіть не могли закричати перед смертю. Сподіваюся, Енель мене здивує.
У лісі було багато аур живих істот, для мене вони особливо те й не відрізнялися, хіба що п'ятеро. По-перше, це позосталі жерці і звичайно сам « Бог». Вони рухалися один до одного, але Енель так і сидів у своєму храмі, смерть підлеглого його зовсім не турбувала. Схоже, священики зрозуміли, що вони зіткнулися з чимось незвичним, ось і вирішили об'єднатися, але не кожен день жерець помирає миттєво. Ну, пускай роблять що хочуть, мені якраз в їх сторону, скоро познайомся.
Через п’ять хвилин неквапної прогулянки по гарному лісі я вийшов на поляну, де мене зустріли три особи. Перший з них був поруч із великою пташкою і тримав в руках копійку дивної форми. У нього на голові був пілот і окуляри авіатора, а одягнений він був у помаранчеву куртку з коричневими рукавами.
Другий був високим лисим мужиком у чорних окулярах, а поруч з ним стояла велика жовта собака. У цього жрця була маленька чорна борідка і велика татува на всю праву руку.
Ну а останній був найбільш дивним, через свою зачіску з направленими вгору пучками волосся. У нього була стигла шкіра, а носив він фіолетовий піджак і штани. Не пам'ятаю як їх звуть, але це й неважливо, варто привітатися ...
Я пішов до них не поспішаючи і проговорив:
- Ого, великі жерці особисто зустріли мене, яка честь.
У мою сторону зробив крок мужик з копією, потім направив його на мене зі словами:
- Порушитель! Хоч ти і зміг вбити Саторі, але тут твій шлях закінчитися, далі тобі не пройти!
- Да? Чому це? Невже зібралися зупинити мене? - Запитав я з насмішкою.
Вперед вийшов довгий темношкірий чоловік і сказав:
- Я сторож неба Гедацу. Я жерець на службі Всемогутній Бог Енеля, за свої злочини ти повинен платити, так само як покарання! - Відразу після цього він атакував, причому досить швидко.
- Реактивний панч! - Прокричав він.
Потім справа почули ще один вигук:
- Залізний кнут! - Атакував лисий чоловік.
- Крії! - Закричала птах і в мою сторону понеслася вогняна хвиля.
Вони атакували все разом і досить злагоджено, хоча в мене й були шляхи відходу, але я не почав йти, проте хотів перевірити свої нові сили.
Тому я посміхнувся і вдарив рукою по землі:
- Чорна діра!
Чорна хвиля швидко поширилась від місця удару, і відразу ж зупинила ворогів. У цей же час за моєю спиною з'явився блакитний туман і створив структуру схожу на щит, який повністю зупинив вогонь випущений пташкою.
Я посміхнувся і швидко використав Сору, перемістившись на спину великого птаха, вдарив кулаком.
*Бах*
Вершник кулі вилетів з сідла і врізався у землю... БАМ* *Шккрах* І пробурив довгий рів.
Я посміхнувся і направив палець в бік голови птаха.
* Вшуух* ***
Пуль з туману миттєво пробила їй голову і птах відразу почала падати на землю...
*Бам*
Птах впав, а я так і стояв у повітрі з посмішкою, спостерігаючи за двома жерцями які навіть не встигли зрозуміти що сталося. Хоч сила темряви і відпустила їх, відразу після того як я перестав випускати її на землю, але вони ще не встигли збагнути що сталося. І тільки зараз побачивши свого мертвого товариша і його птицю, я побачив в їх очах страх. Ну, тоді пора закінчувати, я вам давав вибір...
Я підняв руку і сказав:
- Покойтеся зі світом.
Відразу ж з моєї руки вилетіли два кулі і миттєво пробили голови жерецям. Після цього обидва жерці загинули. Світло в їхніх очах згасло, і вони просто не встигли зрозуміти як померли. Навіть їхня розвитка "мантра" не допомогла, адже швидкість моїх куль була зовсім іншою.
Я спустився на землю і кивнув. Непогано вийшло, хоча я з непривички використовував свій головний фрукт. Потрібно буде перевірити силу темряви на Енелі, подивимося як вона нивіє сили інших фруктів.
З цією думкою я попрямував до палацу місцевого Бога, повз пару трупів, які недавно були шановані жрицями. Все ж життя непередбачувана річ, ймовірно з ранку вони навіть і уявити не могли, що їх шлях закінчиться таким чином.
Я пройшов недовго, і через кілька хвилин прибув до стародавніх руїн. У центрі цього зруйнованого міста був досить величезний зелений стебель, а зверху виднілися пара островів. І саме там я відчував найсильнішу аура в Вищому дворі. Відразу було зрозуміло, що це Енель, він також відчув мене, особливо після того, як померли його священики. Я відчув, як він почав рухатися, а до цього він сидів на місці. Мабуть, готується до мого приїзду. Ну, не буду змушувати бога чекати, завжди мріяв залізти в небо по бобовому стеблю.
Пройшовши через руїни міста, я піднявся по великому стебла на першу тверду хмару. Але тут не було храму, тільки натовп людей, які були не дуже ввічливо налаштовані. Схоже Енель вирішив мене затримати... Хмм, він же не зібрався полетіти на своєму кораблі?
Думаю варто поквапитися, не хотілося б упустити логіку блискавиць.
Я подивився на натовп його воїнів і зітхнув:
- Так, зараз би королівська воля не завадила.
- Вбити порушника! - Прокричав високий чоловік і кинувся в мою сторону зі своєю пікою. Усі інші наслідували його приклад і так само кинулися на мене.