Після цих думок, я нарешті все вирішив і вирушив у дорогу до Небесного острова.
Ред Лайн виглядав досить непогано з повітря. Я стояв прямо в небі і спостерігав на гору, яка йшла так далеко, що я не бачив кінця. Вдалеку виднілися великі будівлі прямо на горі, якщо я правильно розумію, це Марі Джоа, то саме місце де сидять Горосеї. А з іншого боку природно розташовувався Маринфорд. Та вже, можливо дуже скоро я там побуваю, цікаво як виглядає штаб дозора зблизька. Хоча після того, як я забрав фрукт у Татча, можливо Тіч перегляне свої плани, і Ейс не потрапить до Імпел Даун. Хмм, схоже я втратив непоганий шанс відвідати найбільш охоронну в'язницю... Так, я переписав канон остаточної, тепер вже я мало що зможу передбачити. Тепер я маю два фрукти, а команда тренується і в безпеці. Що ж, пора мабуть і мені займатися тренуваннями, сподіваюся Енел не буде проти.
Я подивився в сторону Джаї і посміхнувся.
***
Коли я летів до Скайпії, то дуже зголоднів. Це було не дивно, адже минуло два дні мого життя. Та й до цього, я досить довго не перекусував у човні. Вітер високо в небі дуже набридливий, і він досить сильний. Тому я летів і шукав якийсь острівок, щоб пересидіти там, поїсти та трохи відпочити.
І ось через кілька годин мені посміхнулася удача, я знайшов маленький острівок, правда він був високо в небі, що мене трохи здивували, мені здавалося, ніби до Джаї ще далеко. Але великої землі поряд не було, значить це не Скайпія. Хмм, ну, сподіваюся у них є їжа і вода. Я піднявся в небо ще трохи, і пролетів метрів п'ятсот, потім приземлився на твердій хмарі.
Хмм, і це острів? Досить маловат... Цей острів був невеликий, можливо кілька кілометрів завдовжки і стільки ж завширшки. Єдине, що було на цьому острівці - це звичайний будиночок з бамбука, а поруч був невеличкий сад. У цьому саду було кілька фруктових дерев, тому я не зволікав ні секунди і пішов за здобиччю.
Як тільки я підійшов до дерева і вже збирався зірвати дивний рожевий плід, я почув крик:
- Стояти! - Коли я почув цей голос, мене ніби паралізувало. Цей звук був настільки гарний, що я відчув, як мурашки пробігли по всьому тілу. Навіть дихання збилося... Я відразу зрозумів, що мені варто йти, тут щось нечисте. Але як тільки я повернувся...
- Кхаа... - Те, що я побачив, просто ввело мене у ступор і в мене закрутилася голова. Краса, дівчина такої краси, яку я навіть уявити не міг. Як це можливо? Вона ангел небесний?
Я відвернувся і сказав:
- Не.. Не подходи.
- А? Чому? Вам погано? — Дівчина запаникала, і підбігла до мене, схопила за руку й швидко проговорила:
- Зараз допоможу...
Відразу після цього, по моєму тілу пройшло дивне тепло, і я відчув спокій та мир. Краса дівчини більше не турбувала мене, дихання відновилося. Як дивно... Справа не в її зовнішності і голосі, це ...
- Дияволський фрукт. - Проговорив я.
- А? Який фрукт Диявольського походження? - Я не розумію, що вона запитала.
- Ти з'їла диявольський фрукт? - Запитав я у відповідь.
Дівчина кліпнула, а потім сказала:
- Ем, я не розумію про що ви.
Насправді, те що вона говорила мене не турбувало, я відчував себе так, ніби я пливу, наче нічого навколо немає значення. Начебто я під.... Погодите-ка...
Я швидко вирвав свою руку з її боїв і проговорив:
- Що ти зробила?
Дівчина зав'язалася, а потім проговорила:
- Я намагалася допомогти...
Я хмикнув:
- Дякую, але я в порядку. Хіба що трохи голодний. - Сказавши це, я подивився ще раз на фрукти в саду. Мда, її фрукт міг сильно заспокоїти, наче якийсь знеболюючий або наркотичний засіб.
- Не їжте їх, вони отруйні, бабуся вирощує їх для створення ліків. - Сказала мені дівчина, вставши переді мною.
Тепер я нарешті міг її побачити, більше не було запаморочення. Може це у мене з голоду було? Як дивно, навіть її голос став цілком звичайним, тут явно щось не так.
Дівчина була дуже красивою. Мініатюрна блондинка з блакитними очима і чарівною фігуркою, вона була на голову нижче мене, а її шкіра була дуже блідою, і від цього сяяла на сонці, вигляд зачарував. Цікаво, як таке створіння потрапило в цю глушину? Та й ще її здібності, вона точно певний фруктовик, але схоже не знає про це.
Я зітхнув і запитав:
- Раз їх не можна їсти, тоді я піду. - Після цих слів я розгорнувся і потопав подалі звідси. Мені хотілося звіритись є, а базікати, хоч і з прекрасною дівчиною, мені хотілось куди менше, може потім як-небудь повернуся.
Але піти мені не дали, дівчина відразу з'явилася переді мною і проговорила:
- Я можу дати вам їжі... Тобто... Бабусю, так, бабуся зможе вам приготувати.
Я кивнув:
- Тоді добре, йдемо. - А що? Раз пропонують, чого мені відмовлятися, я ж гість, не добре це.
Одразу після цього дівчина повела мене в бамбуковий будиночок неподалік звідси.
Підійшовши до будинку, вона повернулася і сказала:
- Почекайте тут.
Я кивнув і почав чекати, а блондинка пішла до будинку. Послухавшись, вона зайшла всередину і через хвилину вийшла звідти. Біля неї стояла стара, низького зросту в білому одязі. Вони обидві підійшли до мене і стара жінка проговорила:
- Доброго дня, молодий чоловік. Мене звати Гемія, а це моя онука Алія.
Я кивнув і сказав:
- Приємно познайомитися, я Мор.
Старенька посміхнулась і сказала:
- Ти хочеш їсти? Идём. - Махнула рукою і покликала за собою.
І вже через п'ять хвилин ми сиділи в саду і їли якусь траву, це було важко назвати їжею, але я не скаржився. Сумніваюся, що у них тут м'ясо є...
Старенька випила чай і посміхнулася проговорила:
Ми звикли до такої їжі, вона корисна і поживна.
Я посміхнувся у відповідь:
- Я розумію, дякую за це, якщо я можу чимось відплатити вам, тільки скажіть, я великий пірат, мені не важко.
- Пірат значить... - Пробурмотила стару, потім запитала:
- Ти тут за скарбом?
Я похитав головою:
- Які тут скарби? Дерева і ті нежирні. Я летів на Скайпію, там у мене є дельце одне, але по дорозі зголоднів, так і заїхав на ваш острівок. - Потім спитав:
- До речі, я не чув про нього жодного разу, що це за місце?
На моє питання стара пані зітхнула і сказала:
Я живу тут вже давно, до мого приходу тут нічого не було крім цього саду, так що я і сама не знаю як назвати цей острівок.