Ми пливли вже майже добу і повинні були прибути дуже швидко, Алабаста не так далеко від острова Кактуса, хоча королівство Драм здавалося по дорозі, якщо згадати канон, але я не знав куди плисти, отже, з Чепером мені мабуть не зустрінеться. Та й не планував я його в команду брати, зараз склад команди цілком готовий, ми і так справимося, залишилося завербувати Робін і все. Потрібно набрати сили якомога швидше, хоча б рівень віце-адміра не менше, а потім вже познайомитися з Белоусу, тому витрачати час на різні подорожі туди-сюди, я не збираюся.
Через півтора дня ми нарешті побачили острів на горизонті, і Етерал Пос показав саме туди. Клімат тут був жахливий, ніж ближче до острова, тим спекотніше, на острові скрізь було пісок і зовсім небагато пальм, а вдалеку видалося місто. Ми причали там.
Нанохана, так називали місто, ніби в каноні Ейс зустрівся з Луффі. Місто було людним і майже на кожному кроці були торговці, а довкола копішався народ. Я навіть побачив кілька людей з опору і парочку злодіїв. Загалом, життя кипить.
Я підійшов до одного з торговців і запитав:
- Вибач, старий, не підкажеш, де тут можна місцевий одяг розжитися?
- Там. - Він показав рукою в бік великого будинку.
Я кивнув і поклав йому кілька білизна.
Повертаючись до хлопців, я сказав:
- Купіть нормальний одяг для цих місць, жарко тут, а я поки знайду провідника, нам ще через пустелю топати.
Вони погодились і розлучилися. Ну а я, пішов шукати гіда. Одяг мені не потрібен, я можу сказати одягнений по-річному. Після того як мій фрукт перейшов на наступний етап, всі мої речі розірвалися, навіть сандалі і ті загинули. Залишилися тільки рвані бриджі, та поламані окуляри, їх звичайно шкода, вони було дуже навіть нічого, потрібно буде відремонтувати як-небудь. Хоча, тепер вони мені без потреби. Я вирішив не міняти одяг, босоніж і в деяких штанах досить непогано, оскільки я викажений живим.
Поки я ходив і питав місцевих людей, я відчув якусь ауру, яка слідувала за мною по п'ятах, схоже, Барок Воркс вже прояснили про мене, але навряд чи вони почнуть діяти в місті.
- Гей, хлопче, я чув ти провідника шукаєш, можу допомогти з цим. - Облікнув мене той, кого я зовсім не очікував тут побачити. Мужик зі смаглявою шкірою, в затемнених окулярах і розтріпаними чорним волоссям, заплетеними у дреди, виглядав він як типовий бандюга. Поруч з ним стояв хтось у капюшоні, який не давав побачити особи носнього. Це точно містер п'ять, а під плащом напевно його напарниця. Хех, так навіть простіше.
Я посміхнувся і підійшов до них:
- Шукаю, знаєш де шукати?
Він хмикнув:
- Ще б, я можу проводити тебе тобі до Алубарни?
Я кивнув:
- Так, мені і моїй команді потрібно туди, за скільки проведеш?
- Хе-хе, та недорого, повір мені і самому в ту сторону. - Дивно хіхікнув хлопець.
- Добре, коли висунемося? - Поцікавився я.
Він посміхнувся і сказав:
- Та хоч щас, клич своїх, і підемо.
Я кивнув і сказав:
- Тоді будь тут, зараз знайду їх.
Ось таким чином ми знайшли провідника, шкода він не дуже надійний і ймовірно нам доведеться відметети його, але, думаю, це на краще. Якби Крокодайл об'єднав сили зі всіма своїми хлопцями, було б складно, а тепер, думаю, все буде простіше. До того ж, аура переслідуючої так і не зникла, вони вирішили підстрашитися й відправили на наше усунення кілька агентів, і судячи з усього не слабкака. Що ж, розберемося, хе-хе.
Ми йшли вже кілька годин, і сонце почало сідати, тому ми організували привал та почали готуватися до сну. Я заздалегідь попередив хлопців, що нас швидше за все атакують, тому вони спати не будуть, принаймні, всі крім Норта... Мені здавалося, що вони не будуть довго чекати і вирішуватися бити відразу як ми вийдемо з міста, але вони все ж виявились більш стриманими, і чекали ночі. Хвалю, добрий план. Плюс, додався ще кілька аур не так далеко від нас, ймовірно, сидять в засідці, але вони набагато слабші двох "проводників", мільйонники напевно.
- Нами — суан, я буду охороняти ваш с... *Бах* - Після хорошого удару наш кок полетів досить далеко. Хех, Санджі як завжди... Хоча мені було важко втриматися, коли я побачив новий одяг Намі, так вже й у Алабасті роблять зі смаком.
Через кілька годин сонце сіло, і ми лестили "спакти", а через деякий час почалося...
Про тих, хто супроводжував нас, встали і почали повільно підходити один до мене, а інший - убік. До мене підійшов той, що в капюшоні і замахнувся ...
*Вшух* ***
Як тільки кинджал вдарив у шию, він негайно був зупинився туманом. Я відкрив очі і посміхнувся:
- Непогана спроба.
Я зосередився навколо кулака і вдарив з усієї сили по обличчю в капюшоні.
*Бабах*
Почувся жіночий скрик і налетів далеко пропавши землю.
Я встав і подивився в сторону Зоро, все було цілком очікувано, мечник легко розібрався з нападником, і той лежав без свідомості.
Я подивився вдал до одного з каменів і хмикнув:
- Може вже вийдеш? Тобі від мене не втекти.
Той, що трохи пом'якшував, але все ж вийшов, точніше ... вийшла.
- Хі-хі, не думала, що мене так легко розкриють.
Я посміхнувся і сказав:
- О, міс Ол Сандей власною персоною, або мені сказати... Ніко Робін, Дітка Диявола?
Після моїх слів дівчина дуже напружилася і нахмурилась:
- Хто ти?
Я хмикнув:
- Я прийшов за тобою.
Вона зітхнув і з сумною посмішкою сказала:
- Зрозуміло... Ти прийшов убити мене?
Я похитав головою і сказав:
- Ні, покликати в команду.
- Команду? - Перепитала здивовано.
- Так, я збираю команду і мені потрібна людина з твоїми здібностями. Пропоную хороші умови.
Дівчина підняла брову і з вухлинкою запитала:
- Умови? І які саме?
Я посміхнувся і дістав потріпаний щоденник:
- Дам подивитися це.
- Хі-хі, ти жартуєш? Чим це краще, ніж мої теперішні обставини?
- А ти поглянь. - І кинув їй щоденник.
Вона схопила його і з ухмилкою відкрила, потім її миття зникла і вона застигла в шокі:
- Від-відкуда це у тебе? - Дрозжаним голосом запитала дівчина.
- Ти ж розумієш, що там написано? - Вона кивнула, а я продовжив: Розкажу, якщо приєднаєшся до мене.
Вона трохи замовкла, а потім відповіла:
- Я не можу.
- Через понегліфа, так? - З ухмилкою запитав я.
Вона посміхнулася:
- Все те, ти знаєш.
- Я розберуся з Крокодайлом, а потім покажу де понеглиф. Згода?
Робін хмикнув:
- Якщо впораєшся, то я подумаю.
- Тоді до зустрічі. - Помахав я їй.
Вона посміхнулась, повернулася і почала йти.
На цьому ми і попрощалися, як не дивно нас більше ніхто не атакував, коли тільки Робін пішла, пішли і всі інші хто сидів у засідці. Ну, тепер залишилося тільки розібратися з парою проблем.