Розділ 711. Воно того варте!
— Буде зроблено!
Теучі відразу ж відповів і почав варити локшину. Він помітив, що Конан поводиться трохи незвично, але не почав занадто глибоко про це думати.
Як власник Ічіраку Рамена, він щодня бачив тут різних людей. Він бачив усе.
Тому, навіть якщо він стикався з дивними явищами, то не хвилювався і не виявляв надмірної цікавості.
Навіть ті брудні подробиці про третє, які раніше розкрили Орочимару і Данзо, його зовсім не турбували. Зрештою, все це не мало відношення до його життя. Все, що він робив - це варив тут лапшу, а все інше було лише праздними розмовами, які можна послухати під час перерв між роботою, щоб трохи відпочити і розважитися.
Оскільки ця молода жінка прийшла сюди поїсти локшини, йому залишалося тільки її приготувати.
Тіуч лише мигцем подивився на Конан, коли та увійшла, а коли вона встала, перестав звертати на неї увагу і мовчки, зосереджено взявся за приготування.
Невдовзі в повітрі з’явився привабливий аромат локшини, який поступово просочувався у ніздрі Конан.
*Ур-р...*
Живіт Конан зрадникки завів. Останнім часом їй так і не довелося їсти нічого смачного, бо вона перебивалася дешевими військовими пилюками, щоб просто втамувати голод. Раніше вона вважала, що їжа — це спосіб отримати енергію і не померти з голоду.
Тепер вона знову відчула сильний голод. Це було відчуття пробудженого апетиту.
— Як смачно пахне.
Конан, відчуваючи запах локшини, вже не могла дочекатися. Несподівано Село Скритого Ліста їй ще більше сподобалось. Виявилося, що тут не тільки чудова природа і добрі люди, але й їжа, від якої завмирає серце.
Щоб привернути її до себе, будь-кого з цих умов було б достатньо. Не кажучи вже про те, що все це поєднувалося. Тепер вона ще чіткіше зрозуміла, чому всі прагнуть в Коноху. Коноха дійсно була селом, яке вона зачарувала прекрасною. Коли вона приїхала сюди, то вже встигла полюбити це місце.
Це було вкрай загадкове, але водночас дуже реальне відчуття, схоже на любов з першого погляду, тільки цього разу її обранкою стала Коноха.
Обмірковуючи це, Конан змінила своє ставлення до Теуру. Вона помітила, наскільки відточені палички в його пальцях. Вони помішували локшину з кип’яткою.
Через кілька хвилин Теучі виловив локшину, поклав її в миску і залив обпалюючим бульйоном. Аромат миттєво став ще насиченішим.
— Лапша готова.
Теучі підняв миску з готовим раменом і з посмішкою подивився на Конан. Його очі нагадували півмісяці, придаючи йому надзвичайно доброзичливого вигляду.
Місця рамена, що димить, поставлено прямо на стіл перед Конан. Цей парун, ніби маючи душу, пробрався в її ніс і викликав у шлунку найбільшу реакцію. Він не перестав утихомирювати, а Конан вже з нетерпінням чекав нагоди скуштувати цю страву.
— Ох...
Конан глибоко надихнула. Вона чула, що Ічіраку Рамен дуже смачний, але не очікувала, коли вона опиниться обличчям до обличчя з цією мишкою, ароматом якого виходить так сильно спливати слиною. Вона ще не встигла спробувати ні шматочка, а вже відчувала, що це неймовірно смачно.
— Приємного апетиту!
Конан з молитвою складала перед їдою свою руку — це був найвищий вияв поваги до цієї миски локшини. Потім вона взяла палички і майже без вагання почала буквально поглинати їжу, не в змозі терпеливо та смакуючи пробувати цей ароматний рамен.
В одну мить невимовне відчуття щастя розлилося в роті і розійшлося по всіх клітинах тіла, наче провокуючи її душу.
— Смачно!
— Смачно!
— Як же це смачно!
Конан тричі вигукнула від захоплення. Вона ніколи не їла такої смачної лапші; цей смак перевищував усю їжу, яку вона пробувала раніше.
Варто було того!
Це вартувало цього!
Поїзд був бездоганний.
Коли Конан пережувала лапу, то думала собі: навіть якщо Ооцукі Тонері не з'явиться, вона все одно не залишиться в убитці, бо ця миска рамена принесла їй неймовірне задоволення.
Зрештою Конан почала забувати про мету свого візиту.
Вона більше не думала ні про що, що пов'язано з Ооцукі Тонері, викинувши це з голови.
Нехай все йде своїм чергою.
Зараз її увагу було зосереджено на мисці рамена перед нею.
Жодне інше ласощі не могло зрівнятися з чистотою смаку цієї локшини, змушуючи її відчувати себе найкращим делікатесом.
Шинобі-охоронець, який сидів поруч з Конан, дивився, як вона швидко вплітає лапу і мимовільно сглатав слину.
Слід сказати, що поглинання їжі заразить людину.
Якщо людина спочатку не голодний, але бачить, як хтось їсть з апетитом, у неї теж виникне бажання перекусити.
Особливо коли в людей з’являється апетит: якщо вони їдять ненаситно, то це може розпалити їхній смак.
Але цей охоронець не страждав через нестачу апетиту, а тепер був дуже голодний. Він навіть не мусив підштовхувати його, коли Конан їв і почав голосно протестувати.
— И мне одну миску!
Кілька разів сковтнувши слину, охоронець зрештою не витримав і помахав рукою Теуч. Він вирішив скористатися паузою, поки Конан їсть і нагородити себе мікою рамена.
Хоча їжа не була достатньою, він просто кілька хвилин не міг стримати сліз.
Для інших такий короткий час був би непомітною справою.
Якби його відправили у цей час охороняти ворота Конохи, він би не вважав, що час тягнувся повільно. Але коли він спостерігав за тим, як Конан швидко, шматочок за шматочком, знищує лапу, ці кілька хвилин з'явилися йому століттями, а аромат, що пливло від рамена, наче жива істота, так і ліз йому в ніздрі.
— Буде зроблено!
Теучі відразу ж відповів. Коли ці двоє увійшли, він подумав: якщо вони закажуть тільки одну порцію, чи витримає другий? Як він і думав, шінобі теж не встояв перед бажанням поїсти.
Як власник Ічіраку Рамена, він занадто добре знав, наскільки його локшина має. Особливо під час відкриття, коли вибудовувались довгі черги; усі селяни хотіли скуштувати його рамен, і слава про чудовий смак передавалася з уст в уста.
У такий час майже ніхто не міг протистояти спокусі. Він був дуже впевнений у своїй лапі.
Слідом Теучі продовжив варити лапшу.
Він не заперечував готувати дві порції по черзі. Щось подібне бувало і поруч. А головне, що їм подобається, а решта - це не проблема.
- Я хочу ще одну порцію.
Але тоді почувся голос Конан. Її тон змінився з холодного і спокійного, колишнього при вході, на порушений та повний очікування.
— Занадто смачно.
- Це просто неймовірно смачно.
- Буде злочином перед власним шлунком, якщо я не наїдемо цією локшиною до відвала.
Конан дуже пом’якшилась, і вона поринула у задоволення раменом.
І це зовсім не було спробою потягнути час. Якби це була звичайна локшина, вона б пішла відразу, як тільки доїла першу миску. Вона думала, що коли покине Ічіраку Рамен і залишиться на самоті, то може швидше зустрітися з Ооцукі Тонері, тоді як у цій лапшиній він навряд чи здасться.
Але зрештою вона не змогла протистояти спокусі. Довши першу миску, вона подумала: якщо цей похід скоро закінчиться, невідомо, коли він знову потрапить до Коноху і відведе той чудовий рамен. Вже краще наїстися досита, насолоджуючись моментом і досягаючи радості цієї хвилини до краю.
Конан виросла в суворих умовах країни Додя, що навчило її однієї істини: коли є можливість насолоджуватися, потрібно робити це негайно, бо немає ніякої впевненості,що ця чудова мить не зникне за наступну секунду і що коли-небудь випаде шанс повторити його.
— Буде зроблено!
Тіуч знову відповів, посміхаючись. Його погляд на Конан став набагато м'якшим.
Неважливо, чи була ця дівчина нукеніном з іншого села або кимось ще особливим.
Оскільки їй подобається лапка, яку він варить, значить, вона хороша людина.
Теучі поспішно взявся за приготування їжі.
У цей момент він використав своє відтечене тисячі тренувань майстерності, щоб представити цим двом найпрекраснішим раменом.
Замовивши другу порцію, Конан знову зосередилась на своїй поточній, ще не доїденній мисці.
Тепер вона відчувала, що все її життя наповнилось відчуттям щастя. Це задоволення, яке виходить зсередини, змусило її усвідомити красу життя в Конохі.
Якби завжди було так добре жити в такі моменти, як було б чудово.
Ні.
Не так просто здаватися.
Інакше буде важко знову потрапити в Коноху.
Тільки по-справжньому приїхавши тут, ми можемо зрозуміти наскільки тут добре.
Звичайно, це були лише особисті відчуття Конан. Аоба не відчував такого контрасту, в основному тому, що він перемістився з сучасного суспільства, тоді як Конан ніколи не бачила подібних сіл у світі шінобі. Раптом Коноха здалася їй справжнім скарбом.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno