Розділ 710. Час рамки
Цей шінобі-приставник з самого входу в Дерівню Скритого Ліста не сводив очей з Конан, слідуючи за кожним її рухом.
Він бачив, як вона дивилася на оточення в Конохі, і в її очах спалахували дивні іскри. Ту глибоко затануту в зрочках тоску навіть він міг відчути повністю розголосно.
Це викликало в нього почуття гордості.
Це Коноха.
Це його село.
Це його батьківщина.
Цей шінобі-приратник був ніндзя Конохі і мав сильне відчуття співзалежності, адже він виріс тут з самого дитинства.
Побачивши, як Конан дивиться на його рідний будинок і як в її погляді мерехтять промені захоплення, він відчував дуже приємне відчуття. Зрештою будь - яка людина хоче, щоб її батьківство процвітало й прийняло інші.
- Коноха дуже красива, вірно? - З посмішкою запитав шінобі-приратник.
Він пильнував за Конан, але вони вже бачилися з Мінато Намікадзе. Мінато Намікадзе відповів їм відмовою, і можна сказати, що новий Хокаґе Деревні Скритого Ліста повністю закрив це питання.
Якби їм відмовили хтось інший, ще залишалося б простір для маневру але оскільки вже відмова пішов від нового Хокаґе, Мінато Намікадзе, то навряд чи щось могло змінитися.
Зараз все, що залишалося зробити - це прийти сюди і з'їсти по чаші рамена.
Можна сказати, це була остання спроба вчепитися за соломинку.
Насправді, шінобі-приратник чудово розумів: Конан не обов'язково так сильно хотіла саме рамена. Можливо, вона просто хотіла наостанок озиратися тут, не в змозі змиритися з тим, що їй доведеться так легко покинути Коноху.
Але ж...
Він не приділяв цьому особливого значення. Врешті-решт, Конан зараз була в тому віці, коли у Конохі тільки закінчують Академію Ніндзя.
Навіть якщо у неї і були якісь здібності, вона точно не могла бути занадто сильною.
І найважливіше, що вона вже зайшла вглиб Конохі. Навіть володіючи нею великою силою, тут їй не підняти великого хвилі.
— Дуже красива, — кивнула Конан, визнаючи це від щирого серця.
Їй дійсно тут дуже сподобалося. Це було для неї невимовним відчуттям, ніби перед нею потихеньку повільно розверталася карта зі скарбами.
що ви можете жити в такому селі. Батьки безтурботно, не турбуючись про завтрашній день їжі і будь - яку можливу смерть.
Конан сказала ці слова щирої подяки.
Це була справжня заздрість без краплі лицемірства. Тільки опинившись тут, вона по-справжньому усвідомила наскільки хороша Коноха. Це також допомогло їй зрозуміти, чому так багато жінок-ніндзя з інших сіл мріють вийти заміж в Деревню Скритого Листа.
Це було не тільки покращенням власного життя, але й турботою про майбутнє наступному поколінні.
- Попереду Ічіраку Рамен.
Шинобі-приратник вказав на вхід в провулок неподалік. Там був Ічіраку Рамен. Він розумів, що його метою було проводити цю дівчину з’їсти чашку лапші. Як тільки справа буде зроблено, він зможе повернутися. Він чітко розумів, що повинен виконувати свої прямі обов’язки, а не брати провід на прогулянці.
Для шінобі-крапника само знаходження тут вже було проступок. Якщо б це виявили і вирішили взяти його до відповідальності, то могли б вважати це невиконаним обов’язком у зборі.
Але заради пана Джарія він був готовий піти на такий ризик.
Зрештою, як не крути, ця дівчина була ученицею пана Джарія.
Хоч би з ким він зіткнувся, навіть Мінато Намікадзе міг би пояснитися.
Але якби він не зробив цього зараз, а в майбутньому пан Джірая покликав би його до відповіді, він б не міг виправдатися, навіть якщо б розбив лоб у лепешку, адже тоді він дійсно перешкодив Конан шлях.
— Ладно.
Конан відразу кивнула і без вагань вирушила в сторону Ічіраку Рамена. Вона чітко розуміла, що зараз для неї найважливішою справою.
Якщо вона входить до Ічираку Рамен і успішно там з’їсть лапші, як Ооцукі Тонері дізнається про це. Їй навіть не потрібно буде сповільнювати темп їжі.
Конан мав чітке розуміння ситуації. Вона знала, що така могутня людина, як Ооцукі Тонері, повинна відчути її поява в лавці рамена і зрозуміти що це сигнал про бажання зустрітися.
Як тільки сигнал буде передано, навіть якщо вона піде, він зможе знайти її в будь-який момент - так само, як колись переніс його у те дивне місце.
Тому Конан не збиралася свідомо зволікати. Вона розуміла, що якщо вона чекає тут, то Ооцукі Тонері може бути незручно відкрито. Так що просто поїсти лапші буде достатньо.
Незабаром.
Конан слідом за шенобі-приставником увійшла в Ічіраку Рамен.
- Нове обличчя?
Теучі подивився в сторону входу. Тепер не було їжі, майже нікого у лавці. Тому кожен входив до нього і звернув його увагу.
- Що хочете замовити?
Його погляд трохи звиснув по перекрученій захисній пов'язку ніндзя Деревні Скритого Доля на лобу Конан. Він нічого не сказав, але миттєво засвоїв цю інформацію.
Це ніндзя з іншого села, причому нукенін.
Оскільки вона змогла дійти сюди, значить, отримала на те якийсь дозвіл.
Потім Теучі переклав погляд на іншого ніндзя, який стояв біля Конан.
Теучі не знав цього шінобі і не розумів мети його візиту, але бачив, що його погляд то й справа невблаганно падає на Конан. Він відчував, що цей ніндзя веде за нею спостереження.
Дивна компанія.
Теучі охопила тінь сумнівів, але він не питав нічого. У своїй справі він був лише власником закладу.
Досить того, що є торгівля.
В середині Конохи немає потреби привертати у виборі клієнтів. Якщо виникне якась небезпека, ніндзя села з усім розберуться.
— Чашу рамена, — невтомливо вимовила Конан.
Вона не виказала пристрасті до локшину, яку колись демонстрували біля воріт. Вона сказала це спокійно, наче пароль при явці і водночас уважно оглядала все навколо. Вона смутно відчувала, що Ооцукі Тонері, можливо, спостерігає за нею прямо тут.
Чи може це бути той самий дядько, який зараз варить лапу?
Ні.
Висунувши це припущення, Конан відразу похитала головою. Якби це Ооцукі Тонері, він міг би жити тут відлюдником, але йому зовсім ні до чого не варити локшину для людей.
Спочатку треба поїсти!
Відкинувши ці думки, Конан сіла на стілець і готувалася до столу.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno