Ми не билися!
Після того як Конан помила руки, вона повністю занурилась у читання.
Непомітно для себе пролетів час.
Конан не знала, скільки часу пройшло.
Адже тепер вона була повністю поглинута історією з книги.
Коли Конан вперше почала читати її вчора ввечері, їй здалося, що книжка трохи незграбна. Вона вважала, що продовжувати читати — це дуже зухвало.
Но...
Коли вона переглянула свої погляди, усе змінилося.
Конан представила собі на місці всіх персонажів книжки Ооцукі Тонері і знову загрузла в сюжет.
...
— Тук-тук!
Невідомо, скільки часу пройшло, але в двері кімнати Конан постукали. Цей зворушливий стук порушив тишу і вирвав Конан з полону сюжету.
— Конан!
— Ты там?
- Це Яхіко!
— Зручно відкрити і поговорити?
Голос Яхіко пролунав після стуку у двері. Він пройшов крізь не дуже звукопроникні двері спальні і чітко донісся до вух Конан.
— А?
Обличчя Конан різко змінилося. Почуття співання змінилося подивом. Здавалося, що вона не сподіватиметься на неї.
— Я... Я тут...
Конат поспішно відповіла. Вона помітила, що її голос трохи охріп. Вона так захоплювалася читанням, що навіть не помітила, як у неї пересохло в роті.
— Эм...
— Ты...
- Почекай мене трохи!
Конан швидко заговорила. Вона знала, що зараз треба утримати Яхіко. У такому стані вона повинна була трохи встати, перш ніж виходити.
— Я чекаю тебе в залі нарад, — яхіко, здається, помітив у голосі Конан нічки незручність і, не кажучи вже ні слова, кинув цю фразу та помолк.
— Фух...
Конан глибоко зітхнула. На її обличчі все ще був вираз незадоволення. Якби Яхіко не перервав її, вона б читала ще невідомо скільки.
Конан опустила голову і втупилася на книжку, її погляд застиг на кількох словах на обкладинці.
« Вчитель Широ зі школи ніндзя...»
« Яка ж це чарівна книжка! »
« Цікаво, той хто написав цю книгу, Фугаку, чи це дійсно Ооцукі Тонері? »
"Навіть я так захоплювалася, що забула про час..."
Конан тихо бурмотіла собі під ніс. Вона раптом трохи зрозуміла тих ніндзя з Акацуки минулої ночі. Вона зрозуміла, чому вони не спали і з таким палаючим поглядом дивилися на неї.
Крім того, Конан зрозуміла і Наґато.
Не тому, що Наґато свідомо робив ті речі, а в тім, ніби він просто не міг стриматися. Кілька рухів - і ось результат.
Конан відклала книжку.
І в той момент, коли вона її відклала, вона помітила, що піжамінні штани, які вона щойно змінила, знову стали вологими, сама не знаючи, Коли.
— Я...
Кутики губ Конан сильно смикнулися. Вона не сподівалася знову потрапити в таку ситуацію. Коли вона була занурена в читання, то нічого не помічала. Але коли вона прокинулася від книжки, їй здалося, що вона протікала.
"Чорт!"
Конан тихо виручилася. Зараз Яхіко чекав на неї в залі для зустрічей, і вона явно не мала часу займатися цим. Вона могла лише поспішно переодягтися в одяг Акацуки. Через вологість, перевдягаючись, вона відчула холод.
На той час, як Конан з усім впоралась, минуло півгодини.
Конан вийшла зі спальні і попрямувала прямо в офіс Акацуки.
Офіс Акацуки був глибоко в печері.
Трохи далі того місця, куди в той день прийшов Аоба у виду Шоко.
Крім костяки Акацукі, сюди ніхто не міг потрапити.
Кімната Конан знаходилась на певній відстані від офісу Акацуки, не надто далеко, але й близько.
Невдовзі Конан вже була в офісі.
У цей момент в офісі Акацуки було лише двоє людей — найбільш знайомі їй Яхіко і Наґато.
Крім них двох, жодного керівництва тут не було.
— Хм?
Конан злегка нахмурилася. Вона смутно відчула, що з цими двома щось не так. Яхіко сидів з кам'яним обличчям, наче чимось дуже незадоволений. А Наґато виглядав дуже пригніченим, на його обличчі, прихованому за рудим волоссям, було ображене вираз, що було дуже рідко.
— Вы двоє...
— Подрались? — З сумнівом запитала Конан.
На її думку, така поведінка Яхіко і Наґато явно говорила про суперечку. Але така суперечка не могла б довести до такого. Здавалося, у них було щось нерозгадане.
Раніше такі випадки вже траплялися.
Коли в Яхіко і Наґато виникали незгоди, вони приходили до Конан, і вона виступала у ролі посередника, залагоджуючи всі справи.
Конан вважає, що так само сталось.
Конан вважала, що між Яхіко і Наґато відбувся конфлікт, і вони обидва дотримувалися своєї думки, ніхто не міг переконати іншого. І тепер настала черга їх вирішити.
— Мы не билися!
— Мы не билися!
Яхіко і Наґато заговорили майже одночасно. Вони говорили не лише те саме, але й одночасно. Ці фрази повністю скинулися, утворюючи дуже дивне відчуття.
Навіть їхні слова дивували їх самих. Вони подивилися один на одного і були здивовані.
Потім Наґато відвернувся.
Здавалося, він образився на Яхіко.
Але вже в наступну секунду Наґато знову повернувся. Це він сам звернувся до Яхіко, і Яхико йому допомагав. Ця маленька неприємність, що відбулася між ними раніше, була нічим у порівнянні з цим.
Подумавши про це, Наґато перестав злитися.
Їхні погляди знову зустрілися, і вони кивнули один одному, побачивши зміну в очах одне одного.
Така дружба чоловіка.
Не потрібно багато слів.
І не потрібно вибачень.
Один погляд зрозумілий.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno