Чи зможу я побачити ваше минуле?
Цей раптом розчавлений голос був наче невидимий кулак, який впав на Фугаку і миттєво вирвався його з стану затуманованої свідомості.
Майже миттєво.
Він повернувся в сторону джерела звуку.
Там, куди він подивився...
Аоба, який прийняв Танцю Шікіґамі вигляд Білого Клека Конохі — Хатаке Сакумо.
- Командире Сакумо!
Фугаку Учиха здригнувся, побачивши перед собою Хатате. Потім він, наче людина, яка пронеслася після важкого похмілля, швидко озирнувся навколо, потім подивився на свої руки. У його очах, які знову стали чорними, стало дуже здивовано.
- Що відбувається?
- Чому я тут?
- Де я?
- Що взагалі сталося?
— Ка...?
Фугаку відчував себе так, ніби щойно прокинувся від сну. Цей сон не міг бути кошмаром, адже він побачив у ньому свого найліпшого друга.
У тому сні...
Він отримував якесь керівництво.
Ніби хтось голос нашопотав йому.
Якщо він виконає все, що від нього вимагається, Учиха Кай зможе воскреснути. Точніше, це навіть не було воскресінням, швидше - можливість створити світ, в якому Кай буде існувати.
Цей голос на якийсь час привів Фугаку в замішання.
Але, почувши крик Аби, він відразу ж прийшов в себе, вибрався з цього заціпеніння і подивився у його сторону.
- Сакумо-сама, як там війна?
Фугаку Учиха відчував себе так, ніби у нього був провал в пам'яті. Він не міг пригадати, що бачив сон, але його відчуття швидко зникали. Його спогади лишалися єдиними — третю світову війну шінобі.
Ніндзя Іви вже вторглись на територію Конохи...
Він люто опирався.
А потім...
Якимось чином опинився в цьому місці.
— Війна продовжується, негайно повертайся на поле бою! — Аоба, наслідуючи голос Сакумо, вимовив це наказовим тоном.
- Так!
Він відразу відповів Фугаку. Він був шінобі, а виконання наказу — його обов’язок. Не задумуючись ні секунди, він піднявся і попрямував в бік країни Огня. Бо битва ще не закінчена, і він не міг дозволити собі марнувати час.
Раптово.
Фугаку змив в повітря.
Стрімко ковзаючи серед дерев.
Повертаючись на поле бою.
У цей момент.
Тепер тут залишився лише Аоба, який став схожим на Сакумо і Білі Зецу, які ховалися неподалік та уважно спостерігали за тим, що відбувається.
Прямо зараз.
У очах Білих Зецу мигло здивовано, їхні голови були повні запитань. Вони навіть не помітили, звідки з'явився Хатаке Сакумо, ніби він матеріалізувався нізвідки. Це здавалося абсолютно незрозумілим.
Однак...
Вони добре розуміли, що тепер не час думати про це.
План провалився.
Вони повинні були передати інформацію і підготувати наступний етап, не дотримуючись тут.
- Чому ви ще не здалися?
Однак...
У цей момент.
Роздався спокійний, але холодний голос.
Його власником був той же Аоба, що стояв на місці.
— Хіба ви не думаєте, що зможете просто піти?
Аоба різко повернув голову. Його погляд, ніби пронизивши простір, пройшов крізь густу чащу і, ковзаючи по тінях між листками, точно зупинився на Білих Зецу.
?
У головах Білих Зецу замілювали одні питання. Жоден з них не зробив жодного руху.
З їх точки зору...
Цей чоловік просто кинув слова на вітер.
Ніяк не могло бути, щоб він говорив всерьоз.
Однак.
Ці слова прямо звернені до них.
Білі Зецу переглянулися, мовчки обмінялися поглядами і відразу зрозуміли один одного — ніхто не буде видавати себе, просто прикидатися, ніби нічого не сталося.
— Эх...
Аоба тихо зітхнув, розвернувся і повільно попрямував в сторону Білих Зецу, крок за кроком скорочуючи відстань.
- Схоже, мені доведеться витягнути вас самому!
Голос Аби звучав м'яко, але в той же час твердо. Він ступав в строгому ритмі, з однаковою відстанню між кроками. Його рух був неквапливим, але вивчений, наче він створював мелодію, вистукуючи по землі ноти свого власного твору.
Крок за кроком.
Кожного разу, коли ступня Аоби торкалася землі...
Здавалося, це збігалося з біттям сердець Білих Зецу.
У цей момент.
Аоба ніби просто наближався до Білого Зецу, але для них це було так, наче він ступав прямо по ритму їхніх сердець.
Це викликало в них сильний шок.
Ніколи раніше вони не зустрічали нікого такого.
Поступово.
Аоба наближався все ближче і ближче.
— Здається, ви не повірите, аж поки самі будете в труні!
Голос Аби став глухим. Він вже дав Білим Зецу багато шансів, але ті все ще не збиралися виходити з укриття. Звичайно, вони вміли тримати себе в руках — у цьому плані на них можна було покладатися.
І в цей момент...
Аоба раптово змінив свій ритм.
Зустрівшись з ним, він підняв праву руку і вдарив по землі рукою.
*Бум!
Велетенські потоки чакри полинули з долоні Аби в землю, і тієї ж миті у місці удару виявилися чорні візерунки.
Вони нагадували малюнки на стародавніх томах, кожна лінія яких була несмачною силою.
Як тільки ці візерунки виявилися, вони ожили і швидко поширились по землі. Наповнивши простір потужною запечатуючою енергією.
— Чёрт!
Коли Білі Зецу побачили, як з руки Аби виходить запечатаюча енергія, то відразу зрозуміли, в якій пастці опинилися.
Притворитися більше не мало сенсу.
Їм треба було негайно йти.
Інакше...
Як тільки друк повністю оточить їх.
Вибратися звідси стане неможливо.
- Занадто пізно. — Аоба спокійно вимовив це, повністю відчуття коливань чакри Білих Зецу. Він уже зрозумів, що ті збираються втекти, але його запечатаюча техніка пустила глибокі корені в землю, охоплюючи навколишнє середовище і рослини. Сподівання швидко зникнути, використовуючи підземні корені, у них більше не було.
— А тепер...
— Настав час.
- Мені завжди було цікаво...
- Що буде, якщо я покладу вам руку на голову?
— Чи зможу я побачити ваше минуле?
Губи Аоби викинулися в зловісній усмішку. Але зараз у нього було обличчя Хатаке Сакумо, і така милка виглядала на ньому зовсім недоречно.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno