Мідоцучі
* Примітка: Спочатку я думав, що тут йдеться про Акацучі, Куроцучи чи Кіцачів, але не в оригіналі.
— Я наелся!
Аоба подивився на пустий миску перед собою і відчув велике задоволення. Кожного разу, коли він приходив у "Ічіраку Рамен", смак локшини залишав в роті приємні післявиході і потім був особливо легкою справою.
— Тіучі, у мене ще є справи, я піду.
Аоба негайно встав і залишив « Ічираку Рамен ». Цього разу він прийшов сюди тільки поїсти, без зайвих затримок.
В основному тому, що він занадто довго не показувався.
Треба було хоч раз з'явитися перед цими людьми.
Особливо перед тим, як він збирався влаштувати дещо цікаве.
Потім.
Аоба попрямував прямо до гуртожитку Анбу, викликав здивування спостерігачів.
Через деякий час.
Аоба без перешкод повернувся в гуртожитку Абу, сховавшись з поля зору.
- Що з цим хлопцем? Він взагалі не виходить? - Пробурмотів один з ніндзя, що ховалися в тіні. Він вже кілька днів стежив за Аобою, і ось той нарешті вийшов... аби з'їсти миску локшини і повернутися назад. Така поведінка здавалась дивною.
— Так і сказано, — пояснив інший.
— Верно. Цей хлопець на ім'я Аоба майже ні з ким не спілкується. Майже весь час сидить в гуртожитку Анбу і виходить тільки у крайньому випадку. Кажуть, він чимось пише.
— Ладно, я так, просто скаржуся. Наша місія дуже легка, — сказав перший ніндзя. У їхньому загоні було всього троє, і їх відправив третій Хокаґе стежити за Аобою.
— Принаймні це краще, ніж боротися на фронті, — посміхнувся другий.
— Ви і далі спостерігаєте, а я докладу третього Хокаґе! — Сказав третій, після чого його силует розчинився в повітрі.
***
Коли Егуд повернувся до свого гуртожитку, то відразу ж створив теневого клона.
- Якщо все піде за планом, сьогодні закінчу.
Аоба подивився на зошит, потім на свого клона. Тепер він працював над збіркою казок у стилі шкільної романтики, яка діяла в академії ніндзя. У центрі сюжету є учениця і вчителька. Кожна розповідь була особистою історією, не пов’язаною з іншими, тому її могли читати частини.
Це було зовсім не схоже на написання довгих романів.
Аоба вже написав кілька довгих історій, використовуючи свою пам'ять, але зрозумів, що одні й ті ж головні герої можуть втомлювати читача. Так у нього з'явилась ідея збірника коротких оповідань.
Раніше.
Аоба любив читати такі книжки.
Адже короткі історії...
Це чиста вижимка суті.
Ідеальний формат.
Той, хто пробував, зрозуміє.
— Угу.
Клон Аоби кивнув, взяв ручку і почав швидко записувати текст у зошит, ні на мить не зупиняючись.
Зрештою, тепер він вже не звичайна людина.
Він мав тіло Отшельника.
І величезні запаси чакри.
Він міг викликати пам'ять про все те, що бачив раніше і відтворити деталі з абсолютною точністю.
Простіше кажучи...
У нього була фотографічна пам'ять.
Завдяки такому фізичному стану, а також величезному багажу знань, який Аоба обірвав ще до свого попадання в цей світ, і глибокому розумінню історії світу шінобі, його процес письма йшов легко та без найменших труднощів.
Тим часом.
Аоба встав, відкрив шафу, витягнув з нього особливу маску і надів її на обличчя. Тоді він накинув плащ.
Коли він надів капюшон.
Його вигляд повністю зник.
- Тепер мені пора поглянути на передову.
Йому було цікаво, як він одразу активував техніку Летючого Бога Гріма. Він заздалегідь залишив оцінки на полі бою і тепер, всихнувши, зник.
У наступний момент.
Аоба опинився на кордоні між країною Огня і землею.
*Свист!*
З появою Аоби
Висока трава трохи зісковзнула.
Але ніхто цього не помітив.
- Це і є передова? — Аоба злегка нахмурився. Тут було підозріло тихо. Здавалося, що війна вже закінчилась.
— Дивно.
Він повільно закрив очі, активуючи свою неймовірну сенсорну здатність і поширюючи її по окрузі.
Майже миттєво.
Він відчув численні коливання чакри.
Вони зосереджувалися на двох місцях: частині країни, в стороні Огня, частина — із сторони землі.
Між цими групами зберігалася відносно безпечна відстань.
Судячи з розподілу чакри...
Обидві сторони підтримували хитку рівновагу.
— Хм?
Аоба злегка напружився. Це видовище відрізнялося від того, що він очікував побачити. Щось було не так.
Поки він думав про це ...
Його тіло раптово зашурало.
Шкіра почала відсилатися, немов перевертання гральних карт, і в мить оку його зовнішній вигляд змінився.
Між переливанні паперових шарів.
Аоба обняв нову форму.
Тепер він виглядав як один з ніндзя Івагакуре, на ім'я Мідоцучі — особистий охоронець третього Цучикаґе Онокі, який зазвичай займався передачою інформації від нього.
Цю особу
Аоба знайшов у спогадах Онокі.
Тому.
Він знав про основні риси свого характеру.
— Відчиняйте ворота!
— Пропустіть пана Мідоцучи!
- Негайно передайте капітану!
Караульальний ніндзя вигукував це з хвилюванням. Як ніндзя Івакуре, він добре розумів, що прибуття пана Мідоцучі майже завжди означало важливі звістки від третього Цукаґе Онохі.
- Так!
Вони відразу ж відгукнулися, швидко піднялися і попрямували вглиб табору.
Через деякий час.
З табору вийшов джоунін Івагакуре з напряженим виразом обличчя. Він здалека помітив наближення Егуда, і в його очах з’явилось здивування.
- Що пан Мідоцучі тут робить?
Це джоунін очолював місцеві сили, і в нього виникло велике питання. Раніше Мідоцучі ніколи не втручався в справи передової, а якщо і передавав інформацію, то робив це через гонців.
А тепер він прибув особисто.
Схоже...
Сталося щось серйозне.
- Пане Мідоцучі, чим зобов'язаний?
Коли Аоба підійшов до воріт табору, джоунін відразу посміхнувся і крокнув вперед. Хоча вони були однаковими, Мідоцух був набагато вищий за приближений самого Цучикаґе. Звичайно, шанувати таких людей було звичайним явищем.
Аоба уважно подивився на того, хто зустрічає його ніндзя.
У цей момент він не знав, як його звати.
Чи був він тут головним?
Зрештою...
Онокі не містив інформації про це місце, адже події тут сталися вже після їхнього перегляду.
Зараз він не міг дозволити собі сказати щось непотрібне.
Найменша помилка...
І його б тут же запідозрили.
Однак...
Аоба був готовий до цього. Інакше він би сюди не з'явився. Він просто підняв праву руку і поманив ніндзя пальцем.
- Підійди.
Аоба виголосив це рровим голосом, акуратно направляючи чакру в область горла. Завдяки телу Мудреця він міг чудово підробити голос Мідоцучі, який запам’ятав спогади Онохі.
?
У голові джоуніна з'явилося ще більше запитань. Він не розумів, чого хоче Мідоцучі, але не наважився ослухатися і крокнув вперед.
У цей момент.
Аоба плавно простяг руку.
І поклав її тому на голову.
Джоунін інстинктивно захотів втекти.
Однак...
Він нагадав собі, хто стоїть перед ним.
Офіційний охоронець Цучикаґе. Він дав це бажання.
Блін!
Аоба різко плескнув його по голові. Це досить сильно!
- Ти що робиш?
Після цього Аоба строго гукнув його, його тон був різким і роздратованим. Джоунін повністю втратився.
— Я... Що я зробив не так?
Він ошелешенно дивився на Аобу. Якби він не сказав цього, то вже б обурився. Але зараз його розум просто зависає.
Динь! Читання пам’яті успішно! Надано: Вірші Землі — Порвавлена Ладонь!*
У свідомості Аби пролунав чіткий електронний сигнал, і потужний потік інформації нахлинув в його розум. Але все це не мало значення. Його цікавила лише пам'ять цього чоловіка.
Він швидко переглянув його спогади.
Івагакуре, джоунін, Ротей.
Цей ніндзя був командуючим військом Івагакуре в цій операції.
— Ротэй.
— Цей підзатильник був за наказом пана Цучінга!
- Він наказав мені поставити тобі питання.
- Що з тобою не так?
— Чому Коноха досі не взята?
Аоба різко згорнув його, продовжуючи паралельно переглядати пам'ять Ротея. Йому потрібно було якомога швидше розібратися в ситуації.
- Але пане Цу...
Ротея ледве відкрив рот, щоб пояснити, що це був наказ самого Цучікага - не форсувати події і залишатися на відстані, який дозволяє оперативно відступити для підтримки Івакуре. Чому ж наказ змінився?
Но.
Він не встиг договоритися.
Аоба різко його перервав.
- Пан Цучіке сказав, що Конохові треба негайно розгромити! Ти знаєш, що робити!
Аоба прийняв зухвалий, владний тон. У спогадах Ротея Мідоцучі завжди говорив саме так.
- Все інше...
— Не базікай зайвого.
— Пам’ятай, пане Цучіке завжди правий!
- І він не хоче бачити, як ти тут прохолодаєшся!
- Ти зрозумів?
Аоба холодно глянув на Ротея. Він навмисно залишив місце для роздумів. Було ясно, що він вміє аналізувати.
— О-о--~
Ротей раптом все зрозумів і кивнув. У його голові миттєво все прояснилося.
— Тепер я зрозумів!
Йому треба було подумати, і все стало на свої місця.
Покарання справді походили від пана Цучінґа.
Але саме цей наказ довів до того, що Івагаре не міг просунутися вперед.
Це означало, що наказ був невірним.
Але пан Цучінґе не може помилятися!
А значить...
Минулий наказ був лише гіркою помилкою!
Але тепер він отримав нове навчання! Тепер можна діяти рішуче і розгромити Коноху без вагання!
Звичайно.
І вся слава за перемогу відбудеться панові Цучіказі!
Адже саме завдяки його неперевершеному керівництву вони отримали перемогу!
Ротей миттєво зрозумів все. І замість незадоволення на його обличчі з'явилася легка усмішка. Він кивнув Аобе.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno