Потайні двері за кабінетом Хокаґе I
- Я все вирішив!
Після того, як Третій Райкаґе закінчив, його холодний погляд подивився в сторону країни Огня на північному заході, що розгорається бойовим наміром, наче він збирався зробити щось велике.
— Я нападу на Коноху!
Сильний голос Райкаґе рознісся по кабінету, і тому обличчя ніндзя Деревні Скритого Хмара було вкрите зморшками.
Ситуація була дуже заплутаною.
Багато речей ще не до кінця зрозумілі.
Рішення почати атаку на Конохі зараз, ймовірно, поставив би Кумо у незручне становище.
— Райкаге...
Ніндзя якраз збирався сказати щось ще, коли Райкаґе його перервав.
— Не говори більше нічого, я прийняв рішення! Я більше не можу дозволити Конохе так знущатися над нашими людьми! — Третій, махнувши рукою, змерз.
Одна за одною не працювала, не підходила, або час був невідповідним, чи сталася якась інша проблема.
Балаканина.
Немає кінця.
А коли просиш їх запропонувати свої ідеї.
Вони взагалі нічого не можуть сказати.
Тільки повторюють, що тут щось не так.
Це...
Щось не так з цими людьми!
Райкаґе набридло розбирати сувої.
Він просто не хотів більше продовжувати в тому ж дусі.
Його голова вибухне.
Він хотів вийти з глухого кута.
Залишити цю ситуацію, яка його роздратувала.
- Я розумію, піду і повідомлю інших.
Цей ніндзя зрозумів, що марно говорити щось ще, почувши слова пана Райкаґе.
Оскільки він не зміг переконати пана Райкаґе.
Тоді він міг тільки допомогти йому.
Бійка...
Бій у війні!
Відразу ж.
Цей ніндзя з Облака вийшов з кабінету Райкаґе і попрямував назовні.
***
Наступного дня.
Раннього ранку.
Аоба одразу відчув головний біль.
Його розбудив потік інформації.
Ці дані походили не від кого - небудь, як від тих теневих двійників у високій вежі.
Аоба відчув повідомлення, які передаються.
Але ще не відкрив очі.
Шш!
Тільки в цей момент.
Прямо всередині його будинку з'явилася фігура.
Людина виглядала так само, як Аоба.
Це був один з теневих клонів, який застосував техніку Гріма, що летів Богом і повернувся в гуртожиток Анбу.
Цей слон мав стос книжок і зошит.
Після того як він поклав їх на землю.
Со стуком.
Він зник.
Майже в той же час.
Аобе прийшла в голову ще інформація.
Саме від цього клона.
- Звичайно, все готово.
На обличчі Аоби з’явилася усмішка. Він не знав, наскільки корисними будуть для нього в майбутньому, але вважав, що вони принаймні не зовсім марні.
Відразу.
Аоба встав з ліжка.
І взяв до рук купу паперів.
Записані щільними почерками.
Це були копії першого розділу про Широ, вчителя Академії ніндзя, переписані невідомою кількістю разів.
Всі папери були вирвані з, в загальному, більше трьох книг.
Итак.
Аоба взяв ці папери і вийшов.
Він не пішов в бік кабінки відділу тортур, а попрямував прямо до гуртожитку.
Він добре знав, де знаходяться ці шінобі з клану Яманака.
У Аби була невелика ідея в голові, врешті-решт, він читав спогади Моріно Ітона.
Просто...
Було кілька нових Анбу з клану Яманака.
Невідомо, де були ці люди.
Однак.
Аоба не збирався доставляти все сам.
У нього в голові вже була найкорисніша людина для цього.
Відразу.
Аоба взяв розділи і пішов від гуртожитку до дому, стукаючи у двері.
Перше, куди він прийшов, було гуртожитку Зумі Яманакі, якого він раніше добре знав.
Стою біля дверей гуртожитку.
Аоба обережно постукав у двері.
— Хто там?
Раптом почувся неприємний голос Ізі Яманаки.
У цю годину було ще рано.
Навіть якщо вони були темними шенобі, які вставали рано - вранці, все одно для цього часу дня було ще рано.
— Це я, Аоба.
— Почекай! — Роздався неприємний тон Ізумі.
Через півгодини.
Двері до гуртожитку повільно відчинилися.
На обличчі Ізумі, очевидно, було написано нарікання.
— Аоба, що так рано?
Зумі був досить добродушним, раніше у нього були хороші стосунки з Аобою, але після тієї місії він більше не спілкувався з ним, тому не знав, чому Егуда раптом прийшов до нього.
- Брат Ізумі, ти забув?
Аоба одразу дістав аркуш і з усмішкою втупився на Ізумі, зовсім не турбуючись про його незадоволення.
— Ах... це...
Коли той побачив це, його очі розширилися, оскільки він згадав вчорашній інцидент, коли всі вони зібралися разом, щоб попросити у Аоби книгу.
- Ти дійсно приніс її!
- Я думав, ти жартуєш!
— Дякую, Аоба!
Зумі відразу ж змутився, взяв лист і миттєво змінив вираз обличчя з похмурого на хвилину назад в посміховиськ.
— Не згадуй про це!
Аоба кивнув і сказав: « Брате Імумі, на цьому я залишу тебе. Я збираюся передати розділи іншим.
— Це...
Зумі подивився на Абу і навіть не знав, що сказати.
Зі вчора.
Ми пройшли лише один день плюс одна ніч.
Він не міг повірити, що все вже написано.
Це не означає, що...
Перше, що Аоба зробити, це повернувся і почати писати.
Це дуже багато роботи!
Враження Ізумі про Абу змінилося.
Раптом він відчув, що цей чоловік вже не так і до місця.
- До речі, брат Ізумі є ще дещо.
Аоба посміхнувся, дістав ще один аркуш паперу, білий і передав його Ізумі.
— Можеш записати для мене номери дверей інших шінобі клану Яманака, я доставлю їх главами, — сказав він.
— Ладно.
Зумі не мав жодних причин відмовляти Абеві в цьому просьбі, він негайно взяв папір, витягнув ручку і по пам'яті почав писати на ній.
« Я не дуже товариський, тому пам’ятаю лише місце розташування старшого брата Ізумі », — сказав з саркастичною усмішкою Аоба.
— Ну...
Почувши ці слова, Іумі відчув тепло і радість. Це наповнило його серце полегшенням.
Раптом.
У голові Ізумі з'явився імпульс.
Він витріщився на Егуда.
І трохи заколенувся.
У його очах промайнула постанова.
— Аоба, якщо ти не проти, я можу передати решту розділів, щоб ти міг заощадити трохи енергії, - серйозно сказав він.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno