Ханзо Саламандри
Коли це спало на думку Фугаку.
І все те саме, що він отримав і запитав Аобу.
Тільки тепер Аоба не став визнавати це питання.
— Мадара.
— Камена скрижаль.
- Чи є тут якийсь зв'язок?
Я вже бував там, але майже нічого не побачив.
- Тепер...
- Хіба я не зможу?
Фугаку думав, поки йшов, і як тільки він подумав про останній варіант, його очі миттєво перетворилися в шарингану, а потім змінили візерунки, ставши мангекією.
Після того, як я почав думати.
Він негайно вирушив у напрямку святині до Клана Учиха.
У нього було туманне передчуття, що він отримає якусь важливу інформацію.
***
Наступного ранку.
Він прокинувся рано і одразу застосував техніку Гріма, що літає проти Бога, щоб дістатися до високої вежі.
- Дощ наближається!
Аоба стояв на високій вежі і дивився на ліс. Він завжди був всередині підрозділу і не бачив погоди.
Зараз, в цю пору року.
Небо над Конохою було пасмурним, і холодний вітер завив, розгороджуючи дерева туди-сюди. Тиск повітря був низьким, і здавалося, що дощ може піти в будь-який момент.
Но...
Дощ ще не йшов.
Здавалося, що чогось не вистачає.
Але це відчуття, що дощ ось-ось проллється, прикововував увагу.
- Це схоже на...
— Через два дні.
- Коли прибуде делегація.
— На Коноху налетіться буря!
Кутки рота Аби злегка закривилися, потім він вийшов з кімнати на третьому поверсі вежі і пішов до її підніжжя.
— У таку дощову погоду найкраще займатися водними технікою.
Аоба пройшов весь шлях до Додзьо на першому поверсі високої вежі і почав формувати друк обома руками.
*Свист! Свисток! Свисток! Свисток! Свисток!
У мить ока.
Один за одним на відкритому поверсі додзьо почали з’являтися клони.
Відразу ж після того, як з’явилися всі ці верстати, кожен почав формувати друкування і займатися водних технологій кожної секунди.
Шш!
Після налаштування фігура Аби мигнула, і він повернувся в гуртожитку, готуючись до роботи у відділі тортур.
***
Село Скритого Песка.
Погода тут дуже відрізнялася від погоди в Конохі.
Коли перші промені ранкового сонця торкнулися землі, навколо стало гаряче й сухо.
Здавалося, що кожна піщинка на землі горіла під дією гарячки.
У селі було жарко, як в кузні.
Центр села.
Триповерховий будинок з написом "Ветер" (Казе) на зовнішній стіні.
Це був офіс Казекаґе.
— Казекаге-сама!
У цей самий момент у кабінеті Казекаґе з'явився ніндзя в масці.
- Щось сталося? — запитав низьким голосом Казекаґе.
— Прийшли вести з Конохи, — одразу ж сказав Анбу в масці.
— Покажи мені.
Очі Казекаге загорілися.
Він чув, що Коноха збирається почати війну з Кумо.
Без сумніву, зіткнення цих двох сіл поклало б початок війні на рівні Світової війни шинобі.
Як тільки він дізнався про цю справу, то зрозумів, що це нагода для Дерівні Скритого Песка.
Позбутися цього суворого клімату, знайти зелену ділянку землі в лісах країни Оґня і перенести туди Деревню Скритого Песка.
І тоді.
Проблеми села були б вирішені.
У майбутньому селянам не доведеться щодня стикатися з таким сухим і жарким життям.
— Вот.
Абу витягнув з кишені аркуш паперу і простягнув його Казеказі.
— Хм.
Казекаґе негайно взяв аркуш.
З першого погляду він зрозумів, що це почерк Марні, який проник у Коноху як шпигуна.
Десять років.
Він уже не знав, скільки таємних листів написав їм Марні.
Казекаґе вже багато років запам’ятав його почерк.
Відразу ж.
Казекаґе прочитав написане.
Від початку до кінця.
І після.
На його обличчі промайнуло вираз невимовної радості.
- Яка знахідка для мого села!
Третьего Казекаґе здіймалася і опускалася, а його радість досягла піку.
— Коноха і Кумо уклали тимчасове перемир'я, але Коноха не вирішила робити мир з ними, вони просто привернули увагу Кулімо, і поки делегація прямує до них, то відправили елітні сили на атаку Деревню Скритого Хлака з тилу.
У очах Казекаґе світило те, що він побачив біля нього Анбу, який передав повідомлення. Він посміхався, навряд чи до вуха.
— Така нагода випадає раз у житті!
— Коноха не розповсюдила новин, тому різні сили стримуються і стежать за ними.
— Лист хоче скористатися хаосом і одним махом перемогти Кумо, а потім палко завершити цю ще не начаючу війну.
- Як зловісно!
— Це точно не той спосіб, який міг придумати цей слабак, Хірузен.
— Я думаю, це був Шімура Данзо! — Посміхнувся Казекаґе. П’ять Каге дуже чітко бачили характери один одного, оскільки часто зустрічались.
Якщо б це була тільки сила, то він виявив би третю повагу і визнав би її.
Але якщо мова йшла про саме посту Хокаґе!
Перед Хірузеном стояв перший Хокаґе, Сенджу Гашірама, який потряс цілий світ і Санджу Тобірама під час Першої світової війни шінобі.
Ці двоє були коштовностями.
Можна сказати, що вони подушили слабке світло третього Хокаґе.
— Як тільки Коноха здійснить підлий напад на Кумогаакура, то напевно буде швидким і точним та лютим, щоб абсолютно точно знищити їх одним ударом.
- У такому випадку.
— Сама Коноха неминуче опустелює.
— Щоб ми, Деревня Скритого Песка, могли напасти на них одним махом!
- У цей момент...
— Сила Кумо значно зменшиться, як і сила Конохі, а сила нашої Суни подвоїться, і вона одним махом опиниться на вершині світу шiнобі.
— Ха-ха-Ха-хо!
Чим більше Казекаґе думав про це, тим комфортніше йому ставало, і він не міг не відкинути голову назад і не розсміятися.
— Скажи джоунянам, щоб вони добре підготувалися і були готові напасти на Коноху в будь - який час! — Він наказав Казеказі шінобі в масці, що стояв поряд з ним.
- Так! — Він відразу відповів на це, а його фігура замерзла і зникла.
У мить ока.
Казекаґе залишився в кабінеті один.
Він підійшов до вікна.
І легонька штовхнув його, відкривши.
Гарячий вітер з сухим запахом пісок підвів йому в обличчя.
- Скоро у нашому селі все перевернеться.
Казекаге стиснув кулаки. Він добре знав мету наступних поколінь Казекаґе, яке мало перенести село з цієї пустелі, де не було трави, гори, води та лісу.
Коноха.
Ось те село, до якого вони прагнули.
То був рай на землі з її прекрасним вітром і приємним кліматом, порівняно із цим місцем посеред пустелі.
— Марни!
- Цього разу ти зробив велику послугу!
— Не найкраще життя бути шпигуном десять років далеко від села, чи не так...
- Взагалі-то, це не зовсім так, зрештою ти поїхав до Коноху на десять років, щоб насолодитися тамшнім життям.
— Как Казекаге.
— Я буду добре дбати про твою родину.
— Не турбуйся про це.
Третє покоління Казекаґе повернувся і вийшов з свого кабінету. Тепер, коли Марні передав таку важливу інформацію, він повинен був поговорити з його дружиною.
Більше того...
Марні так довго не був у селі, що про його сім'ю потрібно подбати.
Такого роду речі.
Він мав обов’язок, як Кезекаґе!
***
Майже в той же час.
Три фігури підійшли до місця, де збирався дощ.
Клімат тут дуже відрізнявся від клімату в Конохі.
Майже цілий рік тут було пасмурно, і безперервно лив дощ, так що її можна назвати країною плачу.
Такою була Країна Дождя.
Всі ці три фігури були клонами Аби.
Вони були частиною останніх клонів, яких послав на місію Аоба, і, покинувши Коноху, вони втекли прямо в напрямку країни Дощя.
Завдяки потужним фізичним рисам Аби, а також технологіям надлегкого тяжкого каменю він міг швидко мчати.
Нарешті, вранці другого дня.
Троє прибули в цю плачучу країну.
У даний момент.
Клони стали схожими на трьох ніндзя Корня.
Ніндзя, що стоїть попереду, був тим самим, який загинув не так давно.
Одного разу Тацума, будучи правою рукою Данзо, привів команду Корня в країну Дощу для переговорів з Ханзо Саламандри. І врешті-решт він взяв дві команди ніндзя, щоб влаштувати засідку на Цунаді у лісі.
Саме та засідка.
Винен в тому, що Аоба тепер учень Цунаде.
Зараз.
Він вважав, що Данзо не скаже Ханзо в країні Дощаючи про його смерть.
Саме тому.
Аоба вважав, що найкраще використовувати особистість Абурамі.
Вони і раніше працювали разом.
Три клони стояли перед річкою, зрошуваною дощем, і мовчки чекали.
Приблизно через півгодини.
*Бульк... Бульк...*
З річки піднявся бульбашок.
Відразу ж після цього.
Два ніндзя вискочили з води.
Вони носили на головах пристрої, подібні до ререзерів, а їхні тіла мали символи села Аме.
Після того як з’явилися їхні погляди, Тацума впала.
- Щось не так? — До нього підійшов один з цих двох ніндзя села дощу.
- Мені потрібно побачити Ханзо-сама з важливої справи. — Сказав Аоба, наслідуючи тону Тацуми. Він був одягнений в чорний плащ, капелюх і сонце захисні окуляри, навряд чи можна було розібрати вираз його обличчя, і створювалося враження, що грає він круто.
- Ходімо зі мною.
Ніндзя Деревні Дощу окинув поглядом Трійцю. Він та його напарник відповідали за охорону території і зустрічалися з ніндзя в інших селах.
І вони були знайомі з Абурамі.
Він був непростий.
За ним стояв Шімура Данзо з Конохі.
Вони повели його за собою.
І три клони пішли за ними.
Вп’яте вони вирушили до резиденції лідера Дощу, Ханзо Саламандри.
Через деякий час.
Усі п’ятеро опинилися перед резиденцією.
Це був чудовий будинок.
І тільки за його зовнішнім виглядом.
Можна сказати, наскільки заможним був Ханзо.
Знаєте...
Країна Дощ була дуже бідною.
По дорозі вони бачили багато дітей, які втратили батьків у Другій світовій війні шінобі.
Важко було навіть зрозуміти, коли вони востаннє їли.
У такій ситуації.
Як лідер країни Дощу.
Ганзо жив у надзвичайно багатому житті, і це викликало незадоволення багатьох людей.
Клон Аоби розглядав усі визначні місця по дорозі і поступово розумів.
Не те щоб Яхіко довелося створити Акцукі.
Акацукі потребував цього.
Навіть якби не Яхіко.
Її б створив хтось інший.
У цій країні Дождя.
Можна сказати, що поява організації Акацукі була причиною потреби.
Було багато незадоволення.
І коли воно досягло певного рівня, вони повстали.
Аоба поступово зрозумів, чому, коли він дивився анімі, у всіх ніндзя Країна Дощу на лобі була горизонтальна лінія, яка символізує нігна-відступників.
Два ніндзя з Аме привели клонів до резиденції Ханзо, а потім зупинилися і повернулися на Трійцю.
І три клона Аби також зупинилися.
— Ви чекаєте тут, а я піду і повідомлю пану Ханзо.
Ніндзя дав пояснення, потім розгорнувся і попрямував до резиденції.
Три клона нічого не сказали, вони поводилися дуже холодно, що відповідало звичайним рисам ніндзя Корня.
Через півгодини.
Ніндзя вийшов і, окинувши погляд трьох клонів, зупинився на тому, що перетворився на Тацуму.
— Тільки один з вас трьох може увійти, решайте, — сказав він.
— Я піду, — сказав він без коливань клон Абураме Тацуми.
Решта двох ніндзя Корня були не більше, ніж його супутниками.
Ханзо навіть не подивиться в очі цим двом, коли побачить.
Тацума обіймав позицію правої руки Данзо, і він був більш-менш кваліфікований, щоб говорити.
- Ходімо зі мною.
Ніндзя Аме пішов вперед у резиденцію, після чого пішов слон Тацуми.
Всередині був довгий дерев'яний коридор.
Стіни прикрашали фресками та рослинами в горщиках. Вони ніби потрапили в інший світ, що зовсім не схоже на безперервний дощ зовні.
Вони йшли близько п'яти хвилин.
І досягли кімнати.
Ніндзя з легким уклоном сказав до дверей: « Прибув чоловік пана Данзо.
— Впусти його, — почувся всередині кімнати низький голос, і він ясно досяг вух клонів через двері цієї кімнати.
— Так, — відразу відповів ніндзя. Потім відкрив двері і кивнув у бік Тацуми.
Відразу.
Аоба увійшов всередину.
І ввійшовши.
Він відразу побачив довговолосого чоловіка середніх років у цивільному одязі.
Дуже сильний, судячи з м'язів на його тілі.
Злегка брудні волосся були недбало зібрані за його спиною.
На його обличчя також було одягнений пристрій, схожий на ререзер.
Цей чоловік.
Це був не хто інший, як лідер країни Дощя, легендарний шінобі.
Ханзо Саламандри!
- Що Данзо потребує від мене? — Повільно задзвонив низький голос Ханзо. У цей час його права рука тримала остру дорогу катану, а ліва ретельно пошила лезо. Його очі були прикуті до катани, очевидно, він дуже любив її.
— Ханзо-сама, Данзо-сама попросив мене передати вам повідомлення. Він сподівається, що ви зможете послати ніндзя, щоб підкрастися до Деревни Скритого Песка, — без всяких обинь сказав Тацума.
— К Сунагакуре?
Ханзо Саламандри трохи сповільнилися у поліруванні клина, і він продовжив: « Чому? »
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno