Глава 37 Дивовижний збіг!
- Ну що ви, рамен чудовий!
На момент закриття ресторану Аоба вже зрозумів, що сьогодні не дочекається потрібної людини.
- Тоді чому не їси? - Не зміг приховати свого розчарування старший брат, який колись дуже впевнений у своїй гостинці, але сьогодні хтось навіть не торкнувся його рамена ...справжній сором!
Ще більше бентежить що він пригощав цього відвідувача.
Де це видно?
На обличчя старшого брата панував тінь.
Він ніколи не пробачить Аобу без належного пояснення!
- Ох, до того змучився сьогодні, що вирішив льняника відпочити перед їжею, тепер нарешті пора приступати, ух! - Він енергійно склав руки перед собою хлопець у стандартному жесті етикету.
Потім він з ревого схопив палички.
Миттєвим пізніше.
Він вже сплів усю локшину без залишку.
- Дякую! - Очі Аби сяяли, а обличчя виражало затяжне задоволення, наче він тільки-що з'їв найкращий вечерю у своєму житті.
- Так... не за що. - У кутках рота Теучі дригнули, він не знав радіти або злитися на Аобу.
Но.
Таємно вирішив більше ніколи не пригощати його!
***
Ітараку Рамен закрився після того, як Аоби пішли.
Хлопець ступав в сторону гуртожитку Анбу по тьмяному освітленим вулицями Конохі.
Таке оточення може налякати нормальної людини, але цілком звичною для члена Анбу.
Тут навіть досить світло і приємно за його мірками.
Після повернення до гуртожитку.
Він відразу ліг спати.
Цього разу він не жартував!
Неодноразове використання тенневого клонування виснажувало.
***
На світанку другого дня відпустки Аба подався в рощу, де створив теневого клона і почав інтенсивну парну вправку.
Коли наближався час вечері, він подався до Ічираку Рамена.
— Комплексна вечеря, — відсунув завісу і втомленим голосом сказав хлопець, після чого розташувався у кутку ресторана.
– Добре... - Машинно відповів Теучі і тільки взявшися за готовку лапші, нарешті подивився на відвідувача. - Ти!
Руки власника ресторану замерли при вигляді Аби.
– Ну я, - кивнув хлопець.
- Ти знову втомлений? - Зітхнув Теучі.
- Ну втомлений, – знову кивнув хлопець.
- Тоді спершудишься? - Путівно поцікавився шеф-повар.
- Ну так, – серйозно кивнув хлопець.
— Тоді просто дай мені знати, коли будеш готовий, - старший брат Теучі як справжній майстер своєї справи, навіть у страшному сні не міг дозволити відвідувачам його ресторану їсти охолоджений рамен!
- Дякую, — скупо кивнув Аоба, зробивши таке обличчя, ніби не хотів ні з ким спілкуватися.
- Не забудь! - Після нагадування, власник ресторану теж перестав розмовляти.
Невдовзі до Ічіраку Рамен приїжджали відвідувачі. Вони приходили і йшли, наводячи шумну атмосферу, а від локшини та бульйону всередині стояв приємний аромат рамена.
Непомітно.
Під кінець прийшов ще один день.
Теуч кинув допитливий погляд на Аобу.
- Ти... збираєшся їсти сьогодні? - Він вже почав підозрювати, що хлопчина приходить в ресторан не заради їжі...
- Ну, я кивнув хлопець і додав, розуміючи, що відвідувачів більше не буде.
— Добре, — кивнув Теуч і взявся за приготування останнього рамена перед закриттям ресторану.
Невдовзі перед Аобою стояв теплий рамен і апетитні закуски.
- Дякую! - Він ввічливо сказав, що після цього мигдалєносно спустошив міску і залишив ресторан під пристильним поглядом власника, залишивши слова подяки. - Дуже смачно!
***
Тож Авіба провів ще чотири дні своєї відпустки.
Спершу він старанно тренувався в рощі на пару з тіневим клоном.
А потім твоЇвіддихалha в куті Ічіраку Рамена до пізнього вечора, перш ніж зробити замовлення.
Течі вже звик до дивної поведінки Аоби, і поступово перестав ставити запитання або кидати підозрілі погляди.
***
Це був сьомий день відпустки.
Під вечір Егуд знову відвідав Ічіраку Рамен, після дуже важкого і тривалого тренування.
- Як завжди, — втомився сказав хлопець і сів у кутку ресторану.
- Зрозумів, — кивнув господар, але не почав відразу приступати до приготування рамена, він вже напам'ять вивчив алгоритм дій Аби.
Їсти тільки ближче до закриття.
Не зараз.
Зараз треба відпочити.
Невдовзі знову з’явилася картина.
Відвідувачі приходили і йшли.
Шум і метушня поступово перетікала в тишу.
Пізній вечір.
Ближче до закриття ресторану.
« Схоже, доведеться перейти до плану В...» — подумав Аоба, який наперед підготовляв собі шлях відходу, як і личить правдивому параноїку.
Но...
Саме в цей момент.
- Старший брат Теучі, нам як завжди! - З вулиці донісся голос і роздали легені кроки.
Тук, тук...
Абби засяяли від цього в очах іскорки.
- Буде зроблено! - відразу ж відповів Теучі, дізнавшись про постійних клієнтів по голосу, і його руки пішли в рух.
— Я відпочинився, — раптом донеслося до вух кухаря.
- Вже? - Не повірив своїм вухам Теучі, хіба всі ці дні Аоба не чекав аж до закриття?
- Так, до прийому їжі готовий! - Так.
- Ну... добре ... - З сумнівом у голосі сказав старший брат, але його руки вже готували три порції замість двох.
У той же час.
Завіса ресторану приготувалася, і всередині увійшов жовтоволосий юнак, ведучи червону молодку у накидці.
Там він озирнувся і помітив хлопця в чорному одязі.
- Аоба! - Усміхнувся жовтововолосий юнак старому другові, і підійшов пряміком до кута ресторану.
Тим часом Аоба запізнювало повернувся в сторону голосу з дуже блідим обличчям і втомленим поглядом.
- Мінато, який вражаючий збіг... - Його голос звучав дуже в’яло, видаючи враження людини на грані повного виснаження.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno