Три кораблі народу Огня пропливали досить спокійно. Північне море завжди славилося своїми тихими водами, тому подорож принца проходила без будь-яких несподіванок. Провівши першу ніч у своєму ліжку, він швидко проминув дорогу в світі духів.
До цього моменту його маленька особиста армія темних духів, під керівництвом генерала Старе Залізнзо вже нараховувала майже сто учасників.
Навіть якщо взяти до уваги той факт, що більшість цих духів були не дуже сильніші від середнього мага будь - якої стихії, сила більш ніж велика. А вже психологічний ефект і чисто тварини методи ведення бою дозволяли вважати цю невелику армію досить великою силою. Єдиною проблемою в її використанні все ще була потреба самовластиво « витягувати" їх у світ людей. Але за час свого перебування далеко від дому Зуко куди краще освоїв свою роль "моста між світами" і тепер без будь-яких проблем міг переправити в мир смертних всіх підлеглих духів менш ніж за три години.
Навик управління цими духами теж не стояв на місці. Якщо на початку кожна істота в її армії, для виконання будь-якого наказу, вимагало особистої розгорнутої голосів команди. Тоді він навчився давати їм короткі голосові накази, а потім жестами. А зараз і зовсім міг змусити духів зробити необхідні дії за бажанням однієї лише волі. Для цього він використовував маленькі невидимі для звичайного ока нитки власної ци, які « підключав" до кожного духу, що його надало йому.
За майже повний день, проведений у світі духів, Зуко відсортував кожного зі своїх бійців за рівнем корисності його сили та навичок, створивши щось на зразок підрозділів. Після чого витратив трохи часу на те, щоб визначити скільки сил і часу потрібно йому особисто для перевезення всіх рядових духів та самого Генерала Старе залізо, який все ще був єдиним великим духом у його підкорення.
Коли Зуко повернувся до своєї матеріальної каюти лише ввечері, він ситно поїв на палубі і знову завалився спати у своїх пастелях. Коли він прокинувся наступного дня, до місця призначення залишалося менше десяти годин. Він провів цей час лише у світі, де люди були достатньо сильними та витривалими. Гра в Пай-шо, легко тренування магії вогню і кілька об'ємних прийомів їжі. Зуко встиг заскучати, поки його корабель і кораблі зрештою не кинули якір у маленький порт, що лежав лише годину їзди від Північного храму повітря.
Відтоді Зуко супроводжувала лише невелику групу людей, яка переважно складалася з сильних магів землі. До їхнього призначення вони не доклали багато часу, бо користувалися носорогом Комодо. Але, як тільки Зуко побачив височенну споруду, він зрозумів, що дорога на території самого храму буде набагато тривалішою.
Північний Храм повітряного басейну, як і всі інші, стояв на вершині пагорба. Чимало житлових споруд були розташовані на схилі гори, але сам храм стояв набагато вище. Це була справжня кам'яна фортеця. Стіни оперезували декілька разів. Багато вежі на своїй висоті не поступалися своїм « сімома » у твердинях земляного царства. А загострені куполи надали цій конструкції ще більшу висоту. Найвища вежа височіла на десятки метрів над довколишніми гірськими масивами. Справді неймовірне видовище.
- І ось як таку дуру без сили комети брати? - Зуко тихо пробурмотів, здивовано розглядаючи високу конструкцію. - Який ще храм, це ж справжня фортеця!
Оскільки ніхто з його супутників не відповів йому, Зуко лише мовчки похитав головою і продовжив свою подорож. Коли він увійшов на цю землю, його почуття наближення Аватара Аанга не давало йому спокою. І він був майже впевнений, що його « суддя» відчуває приблизно те саме. Тепер їх розділяло не більше як кілька днів пішки. А це означає, що з допомогою зубра аватар міг добратися сюди менше ніж за добу. Саме тому Зуко так поспішав, і інший шанс зустрітися поза морською місцевістю міг уже не бути. А ось в тому, що Аватар захоче відвідати місце, де його сім’ї колись жили люди; принц Народа Огня навіть не сумнівався.
Зрештою Зуко прибув до підніжжя гори, де стояв храм.
- Капітане, він жестом покликав до себе начальника його охорони. - Далі я поїду сам, ви зі своїми людьми вирушайте назад і будьте готові. Відступати доведеться в темпі.
- Так!
Покинувшись настільки низько, наскільки дозволяли сідло, капітан розгорнув колону охорони назад. Усі знали, що не варто укладати накази принца. Він ніколи не погоджувався брати із собою охорону, якщо вже наказав їй піти геть. Зуко ж направив свого носорога далі. Дорога до вершини храму обіцяє бути довгою.
